Донбас – це Придністров'я-2, він окупований на десятиліття, – Орєшкін

Окупований Донбас фактично став Придністров'ям-2. У стані "між небом і землею" він може існувати протягом десятиліть. Ідеальний варіант для Росії – залишити ці території в підвішеному стані. Повернення Донбасу під контроль України означатиме політичну смерть президента РФ Володимира Путіна.

Відео дня

До виборів 2024 року він може захотіти підійти з "вирішеним питанням Донбасу", але нова війна на українській території викличе сплеск ентузіазму тільки у "козлів". Про це та багато іншого у бліц-інтерв'ю OBOZREVATEL розповів російський політолог Дмитро Орєшкін.

– Кремлівський куратор Донбасу Дмитро Козак дав інтерв'ю ТАСС. Основний меседж – Україна не виконує Мінські домовленості, не змінює Конституцію, не сідає за стіл переговорів із представниками "республік", Москва – мудрий миротворець, який терпляче чекає, коли ж Київ почне виконувати свої зобов'язання. Це можна розглядати і як позицію Кремля взагалі, Путіна? Чи позиція Козака може дещо відрізнятися?

– Ні, Козак, звісно, не може мати ніякої незалежної позиції. Він людина, яка в колишні часи була дуже близька до Путіна, він абсолютно лояльний. Ніякої самостійної позиції, тим більше в такому важливому напрямку, він вести, звичайно, не може.

Питання в тому, навіщо такі інтерв'ю. Мені здається, для того, щоб зрозуміти, що з відставкою Суркова позиція принципово не змінилася. В усякому разі, м'якшою вона не стала.

– Дмитро Козак свого часу відіграв велику роль у придністровському конфлікті. Яка вірогідність того, що Донбас стане Придністров'ям-2?

– А він, власне кажучи, вже став.

Придністров'я – невизнана територія з населенням, що втрачається, з розваленою економікою під керівництвом криміналу і спеціалітету – спецслужб – що зрісся з ним. Дуже жорстка боротьба за владу.

"ДНР"-"ЛНР" – це і є Придністров'я-2, тільки в рамках скорочення "русского міра" воно зрушилося на тисячу кілометрів на схід.

Придністров'я в цьому стані між небом і землею висить уже 30 років – ні права, ні економіки, ні перспектив. Не знаю, що з ним буде, але в Росію воно, звісно, не увіллється – просто тому, що Путіну і так вистачає баласту.

– Якщо проводити паралель із Придністров'ям, то виходить, що історія з Донбасом може затягнутися на десятиліття?

– Безумовно. А на що іще можна розраховувати? Інших виходів з такого роду ситуацій не спостерігається. Чим це відрізняється від Нагірного Карабаху, який теж висить між небом і землею? Чим це відрізняється від Північного Кіпру, який визнала Туреччина і більше ніхто не визнав? Чим це відрізняється від Абхазії?

Квазідержавне управління під керівництвом криміналітету, який живе за рахунок крадіжок гуманітарної допомоги, за рахунок нелегальних поставок вугілля, викопаного напівкримінально... Сподіватися на те, що ця територія в найближчому майбутньому повернеться до складу України чи приєднається до Росії – це означає помилятися.

Просто начальники з того і з іншого боку кордону змушені говорити своїм виборцям, що "ми цього так не залишимо" тощо.

– До речі, "глави" донбаських республік заявляють про перспективу, і навіть найближчу перспективу, їхнього входження до складу РФ. Офіційна Москва, навпаки, час від часу наголошує, що це українська територія, на яку вона не претендує. Навіщо робляться подібні заяви з одного і з іншого боку?

– Москва не може приєднати ці території з цілої низки причин. Перш за все, це буде факт іредентизму – сепаратизму за підтримки сусідньої держави, – який ляже ще одним каменем на шию путінської вертикалі.

Приєднувати ці території Путін не буде. Крім того, що це пов'язано з великою кількістю дипломатичних і яких завгодно ще втрат, це ще й важливо з економічної точки зору. Це чорна діра, де живе 2-3 мільйони людей, яка виробляє те, що не потрібно – вугілля в Росії і свого завались, попит на нього падає.

Для Росії ідеальний варіант – залишення цієї території в підвішеному стані. Щоб це була зона впливу Москви, а платив за розбиті тарілки Київ. При тому, що там буде повністю залежне від Кремля керівництво, вони голосуватимуть так, як треба Москві.

Але я думаю, що у Києві теж не дурні сидять. Вони брати це "яблуко Паріса" абсолютно не збираються. Але вони ж не можуть сказати: "Друзі, "ДНР" і "ЛНР" – відрізана скиба. Давайте побудуємо кордон, забудемо про це "гуляй-поле" і займемося благоустроєм території, що нам залишилася". Їх відразу ж звинуватять у зраді і ще в чомусь.

Думаю, вони весь час казатимуть – "обов'язково повернеться" тощо. Але за довгий період життя я жодного разу не бачив, щоб такі шматки території поверталися назад.

Це ж для Путіна смерть. Якщо Донбас повернеться, то всі скажуть, що він боягуз, слабак, баба. І весь його мілітаристський патріотичний електорат глибоко розчарується. Тому буде так – ні два, ні півтора.

Що стосується обіцянок "республік", то там сидять маріонеткові начальники, які цілком залежать від Москви. І їхня функція – надихати своє народонаселення, малюючи їм якесь світле майбутнє. Вони від самого початку це малювали і від самого початку люди щиро вірили, вони були сповнені оптимізму.

– У зв'язку зі змінами до Конституції РФ Путін де-факто отримав право керувати країною до 2036 року. Але спочатку потрібно пройти через процедуру виборів 2024 року, хоч і формальну. Чи захоче він підійти до цього етапу, маючи в активі "вирішене питання Донбасу"? Чи, за великим рахунком, для нього це вже не принципово?

– Теоретично може бути. Вся справа в тому, що у Путіна було три сплески популярності, і всі три були пов'язані з війною – з чеченською, грузинською та українською. Російський народ значною мірою мілітарний. Пишатися в минулому, власне, нічим, окрім як військовими подвигами. А пишатися хочеться.

Звісно, Путіну потрібна четверта "маленька переможна". Але проблема в тому, що нема де.

У Білорусі на нього чекає Бацька, і досить суворо. У Казахстані – ну, можливо. Там теж варіанти прораховують. Війна в "ЛНР" і "ДНР" – я думаю, що вже пропущений пік інтересу до цих подій. Зараз у людей інтерес до особистої кишені. Людям дуже важко живеться, дуже мало заробляють, дуже погані перспективи через кризу з коронавірусом.

Війна, можливо, і викличе якийсь сплеск ентузіазму, але тільки у вже зовсім козлів. Зрозуміло, коли люди аплодували "кримнаш", таких було 85%, серед них були навіть окремі розумні люди, що парадоксально. Зараз їх там не буде взагалі.

Зрозуміло, що перемоги ніякої немає. Як не крути, але все ж таки всі розуміють, що українці – це найближчий народ, поруч із яким ми існували 300 років. Швидше, це може бути в "мінус" Путіну, ніж у "плюс". Це буде зовсім з відчаю, якщо він спробує там щось вирішити силою.

Навіщо, за що воювати? Цей шматок отруєної території нафіг не потрібен.

– У тому ж інтерв'ю Козак сказав: "Вихід України з Мінських угод для всіх, звісно, буде надзвичайною подією". Чи слід Україні вийти з "Мінська"?

– А навіщо? З моєї точки зору, Мінські угоди за підтримки Заходу були влаштовані для одного дуже зрозумілого, прозорого завдання: зупинити гарячу фазу війни, зупинити танки, важку артилерію.

На Заході чудово розуміють, як працюють подібні іредентські конфлікти. Навколо будь-якого з таких конфліктів – чи то Карабах, чи Північний Кіпр, чи будь-яка інша територіальна проблема – десятиліттями тягнуться переговори, але вже не війна.

Той, хто грюкне дверима, встане і піде, буде дурнем, бо це означатиме, що він винен у зриві мирних переговорів. Тому Україна не виходитиме. Навіщо їй це треба?

– Отже, ніхто не буде виходити.

- Виходити з Мінських угод ніхто не буде, виконувати їх тим більше ніхто не буде. Цей процес буде нескінченним, без сенсу і мети. Сторони з'ясовуватимуть, у кого пика більш винувата, звинувачувати одне одного у зриві, невиконанні тощо. Але це краще – коли дипломати поливають одне одного брудом, ніж коли люди одне в одного стріляють.