Атомні амбіції Мінська

Недавні події з російським відключенням світла для Білорусі в черговий раз продемонстрували, наскільки важливо для будь-якої країни мати власні потужності з виробництва електроенергії.

Але бажання Олександра Лукашенка побудувати в Білорусі АЕС, і, таким чином, убезпечити себе в енергетичному плані, викликає ряд резонних питань. Головний з яких - наскільки такий проект, підготовлений в країні, традиційно далекій від ядерної енергетики, може бути безпечним. Це ж не бульбу вирощувати. Згідно всім міжнародним положенням, будь-яка країна має повне право будувати на своїй території будь-які об'єкти ядерної енергетики (для мирного, звичайно, атома), в тому числі і атомні електростанції. Але час для будівництва АЕС , точніше навіть не будівництва, а для просто оголошення бажання це робити, офіційний Мінськ вибрав вкрай невдале. Світова ядерна енергетика розвивається свого роду по синусоїді - від однієї неприємності з мирним атомом, до іншої. Після Чорнобиля більше десяти років спостерігався спад - енергетичні компанії, що працюють у цій галузі, стали менше будувати, віддавши перевагу розробці нових підходів до безпеки. Одночасно проводилися вишукування з пошуку альтернативних джерел електроенергії. Але досвід показував, що без АЕС таки важко. Наприкінці тисячоліття настав свого роду ядерний ренесанс. Атомні електростанції почали будувати навіть країни, у яких проблем з енергетичною незалежністю немає в принципі: Саудівська Аравія, Об'єднані Арабські Емірати. Але у них там інша проблема - з прісною водою. І електроенергія АЕС використовуються для опріснення вод Перської затоки. - Але після Фукусіми світ знову впав у ядерно-енергетичну депресію. Про перегляд своїх ядерних програм заявила Швейцарія та Німеччина. МАГАТЕ планує проводити позапланові перевірки діючих енергоблоків, - розповідає "Обозревателю" незалежний експерт з питань енергетики Володимир Саприкін. В таких умовах заявляти про те, що ми ось зараз візьмемо і почнемо будувати, якось не зовсім тактовно. Це я про Білорусь. Так, можна заперечити, що сусідня Литва теж вирішила будувати . Але тут, як кажуть в Одесі, є дві великі різниці. У Литовській Республіці вже була АЕС (її закрили саме з міркувань безпеки - там використовувалися старі енергоблоки, ще ті, радянські), існують фахівці з досвідом, будівництва, експлуатації, обслуговування. Але все одно, при всьому при цьому Литва привертає до будівництва визнаних світових лідерів в галузі ядерної енергетики. А тут - заява Олександра Лукашенка, що Білорусь буде все робити власними силами. Нічого собі чучхе в центрі Європи! Навіть що б просто зводити стіни станції, заливати бетон, потрібні кваліфіковані робітники з відповідною підготовкою. Не будемо вже говорити про обслуговування, контролі і так далі. У Білорусь таких кадрів немає в принципі. На їх підготовку потрібно не менше п'яти років, а Лукашенко заявив, що АЕС може бути введена в експлуатацію вже в 2016-2018 роках. Не дивно, що Європа захвилювалася. Там Фукусіма досі, а тут порохова бочка під боком. Причому в країні, на яку країни ЄС наклали з політичних міркувань певні санкції. Мало того що сатрап, так ще і мирним атомом загрожує. Традиційно заявила протест Австрія (вона завжди заявляє протести, якщо хто-небудь щось будує атомне). Дуже насторожено до проекту відноситься Литва - АЕС передбачається будувати в 23 кілометрах від литовсько-білоруського кордону. До речі, атомна електростанція будується і в Калінінградській області. Але там будують самі росіяни, які мають досвід у подібних справах. А тут - повторюся, будуватимуть білоруси. Треба відзначити, що Лукашенко попросив у Південній Кореї допомогу в підготовці фахівців для будівництва станції. Але проект російський, він буде використовувати сучасні російські реактори "АЕС-2006" (такі ж будуть встановлені на споруджуваних зараз станціях в Калінінградській і Ленінградській областях). - Чи захоче Росія, щоб конкуренти отримали допуск до її останніми технологіями в галузі атомної енергетики? - Ставить риторичне запитання Володимир Саприкін. Все вищесказане стосується екологічних аспектів проблеми (до речі, до цих пір немає всіх екологічних експертиз - ні для МАГАТЕ , ні для країн-сусідів). Тепер питання чисто економічний: якщо АЕС у Білорусі таки почнуть будувати і побудують - що далі? Країна, яка перебуває в (будемо називати речі своїми іменами), передбанкрутному стані, будує два енергоблоки по 1,2 ГВт кожен. Вартість одного - 3-4 мільярди доларів. Ще близько трьох мільярдів - пов'язана з АЕС інфраструктура. Разом - близько $ 9 мільярдів. Гроші дає в кредит Росія . Яка, нагадаємо, призупинила (зараз вони відновлені) поставки електроенергії в Білорусь через відносно смішного, якщо порівнювати з мільярдами, боргу в $ 70 мільйонів. Хтось хоче запідозрити Росію в філантропії? За словами Володимира Саприкіна, атомна станція, подібна білоруської, може вийти на прибуток через двадцять років. Чи буде Росія чекати стільки часу? А з чого повертати кредит? У Білорусі з ліквідних активів залишилася, напевно, тільки газова труба, яка і так наполовину належить Росії, і яка неабияк подешевшає через початківця працювати наступного року "Північного потоку" . Поки що Росія пропонує якісь спільні схеми продажу електроенергії після будівлі АЕС у Білорусі. Гіпотетична енергетична незалежність може обернутися для Білорусі фактичною втратою незалежності як такої. Остаточне погіршення відносин із сусідами, перетворення на Мінську область ... Чи варто цього атомна електростанція?