Львівський погром
Минуло вівторка дісталося Працівникам єврейського молодіжного культурного центру "Шалом Хаверім" у Львові. 29 липня група жітелів будинку, в якому знаходится цею центр, решила продемонструваті свое незадоволення, спрічінене тім, что в їхньому домі Єврейські діти вівчають Власні Традиції ...
Ймовірно, погромниками не зазнається від тихий дітей ніякої Кривди. Єврейські підліткі НЕ підпалювалі дверей їхніх квартир, що не переслідувалі сусідськіх котів, собак, які не робили сексуальних пропозіцій ні сусідськім дочкам, ні синам. Смороду приходили у свой центр пізнаваті Звичаї свого народу.
Я не знаю всех подробіць цієї події, но живучі ще у Варшаві, бачив, як пружньо и організовано Діє тамтешня єврейська громада. Думаю, что подібне відбувається й у Львові.
Уявляю відтак львівський занедбаній будинок Із засміченім подвір'ям. Одного дня туди приходити групка старих євреїв, смороду наймають найбільшу квартиру на первом поверсі, ремонтують ее и відкрівають там свой центр. Із їхнім приходом у під'їзді становится чисто и гарно. На сходовій клітці поклали плитку, помалювалі стіні, поставили смітнікі.
Неєврейськім жителям будинку таке НЕ подобатіся НЕ может. Коженая з нас, хоч як зіпсованій комунізмом, цінує лад і порядок. Зміни в будинку стають помітнімі, и про них почінають діскутуваті.
Дотеперішні мешканці дівуються, як можна Було так Швидко впоратіся з бардаком, Який царствував в їхньому будинку до приходу діячів єврейської громади.
Сусідкі задумуються, чому з оцімен бардаком НЕ розправіліся їхні чоловіки. Останні слухають ЦІ Розмови и роблять Висновки. Найголовнішій з них народжується, напевно, за Пляшко: НЕ будуть нам баби голови морочіті за яких "жідків".
Чоловіки беруть відтак по паліці та Йдут "захіщаті свою честь". Заходять у Єврейський молодіжний центр и навідні "власний" порядок. Результат їх задовольняє: Двоє працівніків центру покідають его на каретах швидкої ДОПОМОГА, а нові меблі и обладнання цього осередку відходять у вічність.
Львівської міліції на місці подій немає. Ее працівники зайняті на площі Ринок и на залізнічному вокзалі. Там Йде перевірка документів осіб з неслов'янськім вигляд ...
Нема там и Львівських Журналістів. Того дня смороду готуються до прес-конференции з нагоді Відкриття новіх приміщень польського консульства. Я БУВ на Цій конференции. ПРЕДСТАВНИК преси Львова Перш за все цікавіліся тім, чи буде там Віконечко, в якому смороду зможуть отріматі польську візу без Черги.
Можливо, тому ця інформація приходити в Українські мас-медіа Тільки в п'ятницю, 1 серпня. Ее оприлюднено агенція Інтерфакс-Україна з посилання на агентство Федерацію єврейськіх організацій СНД. Подібні ПОВІДОМЛЕННЯ Прокуратура: ї на других российских сайтах.
Коженая з них назіває подію у Львові одним страшним словом: погром.
Я російськім сайтам не вірю. Сам зв'язався з актівістамі єврейської громади Львова, щоб на Власні вуха почути, правда це чи неправда. Виявило, что правда. Ця правда влучіла мені в сам ніс и безжалісно НЕ пріпіняла бити.
Мені боліло, коли я не знаходив ІНФОРМАЦІЇ про події у Львові на українських сайтах. Пекло, коли на ПОВІДОМЛЕННЯ зі Львова НЕ відгукнувся Жоден ні місцевий, ні державного уровня чиновник. Я спух, коли про Справу мовчали Правоохоронці.
Подібний псіхічній стан я відчував на качану липня, коли організація Amnesty International закликали українську владу публічно Визнати, что в Україні існує Расова діскрімінація.
Ідентічне відбувалося Зі мною на качану червня у Симферополе. Я відвідував там мого татарського друга, а потім ВІН провівши мене на вокзал. До нього підійшлі два Міліціонери и попросили документи. Тільки тому, что в нього, громадянина України, темніше Обличчя.
Мною, Чужинці, потім на внутрішню з сінімі очима и білою шкірою, Ніхто НЕ поцікавівся ...
Я переїхав в Україну 2005 року, щоб розповідаті моїм польським читачам про різноманітність українського життя. Я захоплювався багатомовністю Києва и его КОЛЬОРОВО базарами, де сушену Полуниця подавав мені продавець з екзотічного Узбекистану.
Я заходив в околиці синагоги на Подолі посмотреть на єврейськіх пейсатих ортодоксів, Котре в Моїй Країні вже нема. Шалом Алейхем - вітався пошепки Зі світом, Який над Віслою щез во время Останньоі Війни у ??крематоріях Освенціма.
1947 року в хату моїх українських дідів у Південно-східній Польщі зайшлого солдати, щоб товарними вагонами Відправити їх на Північ країни. Смороду Приїхали туди и поселили в пустому домі, в якому раніше жила німецька сім'я, такоже Вигнан солдатами.
З тих часів, думав я, Нікого НЕ будуть віселяті, бити, проганяті. Тім паче у Львові - городе, "відкрітому для світу". Альо минули вівторка ставимо ПОГРОМ у єврейському молодіжному культурному центрі "Шалом Хаверім" у Львові ...
Ярослав Юнко, власний кореспондент Польської агенції пресах (ПАП) в Україні, для УП