Баба Параска прочитає сьогодні на Майдані свої вірші

Парасковія Королюк раніше вірить Президенту і приготувала для нього в подарунок вишиту блакитними, золотими і зеленими нитками сорочку. Наш кореспондент зустрівся з Параскою Василівною якраз в той час, коли вона збиралася їхати до Києва.

"Той помаранчевий плащ я зберегла"

- Параска Василівна, скажіть, вас туди запрошували?

- Особисто мені з Києва ніхто не дзвонив. Але я вирішила їхати машиною з друзями з Дніпропетровська. (При цьому вона виклала на стіл весь свій "помаранчевий" архів: плакати, стрічки, прапор, фотографії ...) Хотіла вирізки з газет, листи та фотографії, які надсилали мені люди, в окремі альбоми розкласти, але все часу не знаходила. Цілий рік до мене приїжджали журналісти, все це розглядали і просили фото для своїх газет. Один зі Львова взяв 8 знімків і не повернув. Так я його через три місяці розшукала і забрала. Адже це вже історія, її треба берегти, - говорить збуджено Параска Василівна і показує знайомий усім помаранчевий поліетиленовий плащ, в який був на ній рік тому на Майдані. - Ось він, той самий плащ, я його березі і беру з собою на святкування річниці. Накину і вийду на Майдан.

- Думаєте, вам дадуть слово?

- Це хто ж мені буде його давати? Сама візьму! Хто мені заборонить? Я вже підготувалася.

- Що, мова написали?

- Ні, не мова - вірші. Свої, які Бог на душу поклав. Ось послухайте, зараз вам прочитаю. А заодно і потренуюсь. Тільки ви не записуйте: наперед не гоже - хвастощі виходить. Баба Параска хвилин п'ятнадцять схвильовано читала напам'ять, нарешті заплакала і закінчила твір словами: "Бо хто под ким яму копає, той сам у неї впадає".

- Це ви про якій ямі говорите?

- Нашому Президенту не дають працювати, не виконують його накази, тому що його обклали кучмісти. Ющенко говорить одне, а вони роблять інше, підривають його авторитет. До чого дійшли депутати: пенсію собі зробили 18 тисяч, а людям простим обмежили ... Треба зняти недоторканність депутатів! Я про це навіть лист в Київ писала.

За рік зробити багато не можна

- Виходить, за рік нічого не змінилося на краще для народу?

- Все, про що говорили на Майдані, за рік зробити не можна. Я в цьому сама переконалася: у нашому селі немає газу, а люди гроші давно зібрали. Хто 500 гривень, хто тисячу, а хто і 2000 вклав. Поїхала в райцентр Заліщики і питаю: де гроші на газ, які Київ перерахував? Відповідають, що, мовляв, не надходили, що район розраховується за борги. А де гроші, які люди здавали - так мені ніхто толком і не сказав.

- Сьогодні дощ іде, а дорога у вас в селі грунтова. Так і не проклали нову?

- Обіцяли, що почнуть робити. Наприклад, в сусідньому селі Садки вже траншеї риють, труби привезли - газ буде. Не все відразу. Скільки років нічого не робили кравчукісти да кучмісти, тільки розкрадали, тому й коштують досі поля незорані. Адже за рік хіба можна відразу все подужати?

- Наприкінці літа, коли я до вас приїжджала у вас, здається, телефону в хаті не було? Тепер бачу, вже поставили.

- У нашому селі телефон був у трьох осіб. Після "помаранчевої" революції з усіх кінців України та з-за кордону люди і журналісти дзвонили по цих трьох номерам - просто спасу не було - і просили покликати бабу Параску. Бувало, що спати не давали. Все-таки клопітно бігати за півкілометра до моєї хати, от і поставили мені телефон. Перед вами гостя з Парижа була, так вона завдяки телефону мене знайшла.

На Париж!

- З чим же вона до вас з самого Парижа завітала?

- Українська діаспора у Франції в гості мене запрошує. І вона приїжджала поклопотатися, щоб мені візу зробили. Може, ще на старості років Париж побачу, коли й справді запросять. Взагалі рік цей був тривожний. Я багато пережила, коли побачила по телевізору розпад команди. Навіть потрапила до лікарні. Сталося це в Дніпропетровську, і лікарі врятували мене від інсульту. Я лікувалася в обласній лікарні імені Мечникова - мене туди влаштував голова облради Микола Анатолійович Швець. Дуже вдячна лікарям, що врятували мене. Два тижні пролежала.

Я щаслива, що у свої 66 років змогла боротися за свого Президента, і він мені став дорогий як син. Протягом року кожен місяць я їздила в Київ - іноді бачила, як Ющенко виходить з машини, махала йому рукою, а той відповідав повітряним поцілунком і поспішав у справах. І я раділа, що він на своєму місці. А тепер мені тривожно за нього, тому після 22 листопада поїду до Хоружівки на могилу батьків Віктора Андрійовича та помолюся за їхні душі за те, що дали нашому народу Президента.

Тут у розмову втручається дочка баби Параски - Маруся.

- Мама постійно дивиться новини по всіх каналах. Діти це знають, і в хаті відразу стає тихо. Вона і нам коментує, хто зараз на екрані - дуже багатьох знає по прізвищах і іменах. Іноді так розхвилюється, що ніч не спить. Ходить по кімнаті або молиться. Неспокійним був для неї і для нас цей рік ...

PS Баба Параска складає речі в дорогу. Дивиться на подарунок Президенту і каже:

- Ми вирішили з дочками вишити її різнобарвними нитками, щоб була, як сходи весняної ниви.

ДО РЕЧІ

"Я кричала до хрипоти"

- Параска Василівна, пам'ятайте, що саме ви кричали на Майдані рік тому, коли стояли в помаранчевому плащі і з пов'язаними стрічками?

- А то як же! Ніхто, до речі, мене не брав за ненормальну або божевільну бабу: всі підходили, обіймалися, знайомилися, фотографувалися і мене підтримували. А я до хрипоти кричала одне: "Ющенко - наш Президент!" І тепер те ж саме скажу на Майдані.

Лариса МАРЧУК, "Комсомольская Правда"