По праву переможця

Останнім часом що не рік - то на наші екрани виходить мінімум один, а то і два фільми про нелегку долю радянських жінок, що мали нещастя в роки війни "полюбити окупантів". Фільми ці, як і слід було очікувати, російського виробництва. Наші кінематографісти, ясна річ, необхідним фінансуванням не розпещені - а от сусіди дуже навіть. Тим більше, медвепутінскій режим, який взяв всі найголовніші технології утримання влади у комуністичних попередників, всіляко намагається підкреслити нібито "фундаментальну різницю" з останніми. А то й правда - якщо робити гімном Росії переписаний гімн Радянського Союзу - то чому ж тоді і Кремль Зюганову співтовариші відразу не віддати? От і йдуть по російських телеканалах замовлення "пітерської" команди на "викриття злочинного більшовизму", "кривавої гебні" та інше. Однак у зв'язку з тим, що тема ГУЛАГу давно встигла набити оскому середньостатистичному піплу - ось майстри пера і екрану за замовленням генспонсора і намагаються знайти нові способи розворушити глядача. А що може послужити цьому краще, ніж тема страждають за любов представниць прекрасної статі?

Хоча насправді, дана проблема, за великим рахунком, інтернаціональна. Не будемо далеко заглиблюватися в історію - подивимося як приклад Францію часів Другої Світової війни. І окремих тодішніх француженок, як частина загальної проблеми колабораціонізму. Останній, взагалі, багаторазово затаврували і прибили цвяхами до ганебного стовпа - причому, здебільшого, якраз ті, хто досить таки непогано завдяки цьому колабораціонізму жив. Мав можливість працювати, вчитися, лікуватися - при безпосередньому керівництві як не крути, але місцевої влади, хоча і працювали під контролем німців. І поки завдяки уряду Віші громадяни переможеної країни жили куди краще, ніж наші земляки на окупованих террітоіі СРСР - вони особливо і не виступали. Зате коли союзники звільнили Францію, всі стали та-Акімі патріотами ... Навіть престарілого маршала Петена, главу уряду Віші, героя Першої світової, до "вищої міри" засудили. Ну нічого - зате діячів подрібніше майже не чіпали. Франсуа Міттеран, який починав кар'єру акурат при Петені, наприклад, навіть президентом країни двічі потім обирався.

Однак відбутися легким переляком пощастило в "країні найлегших моралі" пощастило далеко не всім. А не пощастило якраз носії цих найлегших звичаїв. Красивим дівчатам і жінкам, що мали нахабство "плутатися з окупантами". Тобто, водити з ними знайомства, фліртувати, і навіть починати серйозні відносини. Ой, що тоді творилося ... Найлегше, що чекало таких "занепалих жінок" - це остріганіе волосся на голові і загальне суспільне презирство. Але бувало й гірше. Пригадується давно побачений зарубіжний фільм, головна героїня якого, в окупованому Парижі, за завданням британської розвідки "крутила амур" з шефом місцевого гестапо. А коли місто звільнили, доблесні повсталі перший раз почали зводити рахунки з зрадниками. У число яких автоматично включили і всіх проштрафилися співвітчизниць. Байдуже, чи служили вони сексотами в тому самому гестапо - або всього лише водили каверзи з його працівниками. Згадану розвідницю (якій нічим було підтвердити свій справжній статус) розстріляли в перебігу декількох годин - ще й поскаржилися, що прирекли її на таку легку смерть. Куди там "кривавої гебні", зазвичай обмежується для своїх "зрадниць" такого роду Гулагом або навіть простий посиланням.

Втім, чим більше часу проходить після описуваних подій - тим менш однозначними вони бачаться з точки зору сучасних спостерігачів. Ось і з'являються вищеописані фільми - в основі яких конфлікт між вимогами патріотизму та особистих почуттів. Свого роду "Тарас Бульба навпаки" - там йшлося про любов козака до прекрасної панянки-польці, а тут - про простих дівчатах, які полюбили ворогів своєї країни, і тому оголошених нею "ворогами народу".

Але якщо добре розібратися - а чи є взагалі якийсь конфлікт. У сенсі - між хоч і суперечливими і різними по суті, але проте, майже рівнозначними цінностями?

"Але перш за все ми батьки ..."

Почнемо з того, що з точки зору матері-природи абсолютною цінністю є продовження роду. Що, правда, не скасовує можливість самопожертви навіть тоді, коли нащадків ще не залишено - якщо тільки така жертва веде до збереження (або навіть зростання) чисельності популяції. У цьому зв'язку, до речі, всі суперечки щодо "нормальності-ненормальності", скажімо, "блакитний" кохання не менше абсолютно безглузді. Оскільки зазначеним секс-меншин давно винесено однозначний і остаточний вирок - виродження, в силу добровільної відмови від дітонародження. І єдина причина, чому геї не зникли, як явище - те, що їхні ряди регулярно поповнюються нащадками людей з нормальною сексуальною орієнтацією. Втім, нині виродження загрожує і тим начебто "нормальним" націям, представники яких які в гонитві за максимальним особистим комфортом відмовляються мати дітей навіть при перевазі гетеросексуальних зв'язків.

Але не будемо поки що говорити про збочення - як з боку "меншин", так і сторони "більшості". І про почуття з соціальними поняттями теж. Розглянемо краще біологічні механізми розмноження. Не дуже докладно - але хоча б основні базові моменти. Отже, метою (і базовою основою існування) будь біологічного виду є його відтворення. Для останнього необхідно народження максимально здорового потомства. Оскільки ж середньостатистичні батьки до моменту створення сім'ї ідеальним здоров'ям жаль не відрізняються - єдиним способом уникнути передачі потомству негативних властивостей є взаємокомпенсації в генотипі дитинчати "слабких" генів генами сильними. Що досягається при максимальній різниці генотипів обох батьків. У людської спільності це знаходить відображення в афоризмах типу "крайнощі сходяться", історіями кохання на манер "відмінниця закохалася в хулігана" і т.д. При такій різниці якраз і утворюється максимальна ймовірність того, що в хромосомах батька і матері один і той же ген НЕ буде однаково дефектним - а майбутня дитина виявиться відносно здоровим.

Задовго до відкриттів Менделя і Вавилова людство чисто інтуїтивним шляхом прийшло і до багатьох додатковим моментам, зміцнюючих зазначену вище бажану різницю між батьками. По-перше, це категорична заборона на інцест і взагалі на близькоспоріднені шлюби, при яких шанс рекомбінації однаково слабких генів зростає на порядки. А, по-друге, це бажаність уникнення навіть найменшої небезпеки шлюбів "дальнеродственних". Тому в первісно-общинні часи, коли практично всі члени племені мали ту чи іншу родинний зв'язок правилом хорошого тону для молодих воїнів вважалося шукати собі дружину у сусідів. Оскільки ж племена тоді зазвичай ворогували - дружин добували в ході набігів на сусідню територію, оглушивши підходящих дівчат кийком для подальшої "доставки" в рідну печеру на шлюбне ложе. Втім, сусідні хлопці надходили також.

До речі, в останньому не можна не помітити елементи "лицарських турнірів", що мають місце практично у всіх тварин, коли "женихи" б'ються між собою за увагу "наречених". Удача випадає найсильнішим - причому, "в прольоті" часом виявляються переважна більшість чоловічої частини популяції, якщо тільки у виду прийнятий "гаремний" спосіб родини. Як, наприклад, у левів, коней, курей, де один-єдиний самець є "чоловіком" відразу декількох (і навіть декількох десятків) самок - і, відповідно, батьком їхніх дітей. У той час як менш успішні конкуренти відмовляються в глибокому прольоті - і в еволюційному глухому куті, так і не маючи можливості передати свої властивості потомству.

І трохи "соціального дарвінізму"

А тепер екстраполюємо зазначені природні закони на розглянуті на початку статті події. Що таке війна? Звичайна внутрішньовидова боротьба за існування на виконання виший мети еволюції - загального вдосконалення біологічного виду. Сильні держави-популяції виявляються в ході її нагорі, слабкі - в глибокій ж ... загалом, зрозуміло де.

Однак "жіноче питання" в ході війни вирішується по-різному. Один з варіантів - переможці відвозять найкрасивіших дівчат до себе в якості трофея. Причому не будь-яких там рабинь - а в гіршому випадку, наложниць. Які, як показує приклад знаменитої Роксолани, частенько стають улюбленими дружинами і вертять своїми номінальними переможцями, як їм заманеться. Нескладно помітити, що такий спосіб мало чим відрізняється від описаної вище методики пошуку наречених при первісно-общинному ладі. Що зайвий раз доводить - спосіб відмінно пройшов перевірку часом. Правда, нині навіть коли охочі до такого видобутку турки вважають за краще використовувати "живий товар" одноразово, в місцевих борделях, куди наші красуні потрапляють навіть не завдяки людоловскім нальотам, а виключно завдяки своїй дурості і тязі до красивого життя. Що поробиш, і нащадків султанів і пашів торкнулися самогубні віяння цивілізації - отримувати максимум сексуальних задоволень без одночасного вирішення проблеми обзаведення потомством.

Найжорстокіший варіант, який не має аналогів у тваринному світі - це звичайне згвалтування жінок переможеного народу з їх подальшим вбивством. Лев, наприклад, перемігши колишнього господаря прайду, обмежується знищенням чужих кошенят - щоб звільнити новопридбаних левиць для народження вже свого потомства. Але в будь-якій армії світу знаходяться відморозки, які після отримання задоволення не забудуть розпороти живіт тимчасової "подрузі". Хоча й під такими звірствами є своє раціональне пояснення - "збереження чистоти породи". Мовляв, не бажає армія доблесних переможців "змішувати кров" з ницими переможеними.

Зазвичай така заборона реалізовувався без жодних офіційних розпоряджень - вистачало і звичайного садизму озвірілих від крові вояк. Але іноді по нього підводилася і солідна база - навіть на рівні релігійних приписів. Наприклад, при завоюванні вийшли з єгипетського рабства євреями "землі обітованої" - коли все майно переможених "безбожних народів" підлягало тотальному знищенню, разом з самими "нечестивцями", від мала до велика.

Більш м'який варіант реалізували арії при завоюванні Індії. Після якого була введена жорстка кастова система, при якій переможці зайняли почесні касти брахманів і воїнів - а поневолене населення повинно було задовольнятися роллю слуг або взагалі, "недоторканних". Шлюби ж між представниками нерівних за значенням каст, м'яко кажучи, не віталися. До речі, "істинним арійцям" Гітлера теж погрожували чималі санкції за "зв'язок з неповноцінними слов'янками" та іншими "унтерменшами" - на відміну від простих згвалтувань і вбивств. Біснуватий фюрер теж був стурбований "чистотою арійської крові".

На маятнику природної рівноваги

Адже, за великим рахунком, таке занепокоєння мало під собою певну раціональну основу. Раціональну звичайно, не з точки зору біологічної доцільності - а точки зору егоїзму певних людських груп, які вважають себе "пупом землі". У той час, як мати-природа набагато більш дбайливо ставиться до всіх своїм дітям. Так, для поліпшення якостей біологічного виду в цілому вона влаштовує всім особинам конкуренцію в природному відборі - але повністю їх індивідуальні властивості не вибраковує. А то хто знає - яке саме якість стане найбільш конкурентоспроможним через сто чи тисячу років? У кам'яний вік короткозорість була майже однозначним смертним вироком - а в 20 столітті очками нікого не здивуєш, більше того, "очкарики" за інших рівних умов бувають розумніші ровесників.

Так і з "міжплемінний" ворожнечею. Ну посварилися між собою чоловіки різних кланів "хто крутіший", дійшло до некволою войнушки з подальшим знищенням переможених воїнів - але їх-то дружини, дочки і сестри нікуди ж не поділися? І своє жіноче призначення - стати матерями, їм виконувати хоч якось доведеться. Їх можуть взяти в дружини переможці - розчиняючись в переможених і вже через кілька поколінь втративши свою ідентичність. У підсумку вийдуть "напівкровки" - зазвичай набагато більш життєздатні, ніж їхні батьки. Так, Римська імперія після завоювання варварами знайшла "друге дихання" - і минувши після занепадницького "середні віки", у вигляді Європи, стала "законодавцем мод" у світовому політикумі.

Досить непогано заявили себе на світовій арені і громадяни Великобританії, "продукт" завоювань і наступних смешений норманів, саксів, шотландців, валлійців ... А ось що гордилися не в міру своїм походженням арії безславно продули сутичку за Індію жменьці англійців. Поки що проголосив рівність всіх індійців Махатма Ганді, скориставшись післявоєнної слабкістю імперії, не добився незалежності для своєї батьківщини. Причому, справа аж ніяк не в кращому озброєнні європейців - набагато гірше оснащених, ніж армії індійських раджів, афганців поки не вдалося завоювати нікому.

Але що буде, якщо завойовники не захочуть брати жінок поневолених народів в законне подружжя, тим не менш, не відмовляючи собі у позашлюбних зв'язках? Мабуть, найкраще ілюструє даний випадок історія древньої Русі після монголо-татарського ярма. Попит в Орді на російських красунь був так собі - чому надана сама собі популяція нащадків соратників Бату-хана поступово деградувала. Зате нащадки русичів, чиї матері були "стимульовані" добавкою генів сексуально стурбованих татарських нукерів в ході навал, через півтора століття розгромили Орду на Куликовому полі. Через ще сто років відмовилися платити їй данину - а при Івані Грозному просто знищили давнього гнобителя.

Нескладно здогадатися, що саме за таким механізмом розвивався б кінець "тисячолітнього Рейху" якби його не розгромили б у травні 1945 року. Народження на окупованих територіях життєздатних "напівкровок" поряд з паралельним виродженням "істинних арійців", завдяки божевільним расовим законам Гітлера вимушених варитися у власному соку все більш приходять в непридатність генів. Поки маятник удача не хитнувся б в іншу від німців сторону.

На жаль, ці резони явно не приходили в голову "патріотам", хоч радянським, хоч французьким, що влаштували розбірки "слабкій статі" після звільнення окупованих територій. "Так як ці с ... ки сміли плутатися з окупантами?!" Питання про те, чому ж такі хоробрі і хороші чоловіки корінної національності в першому випадку драпали до Волги, а в другому - взагалі здали свою країну гітлерівцям, не зробивши жодної спроби захистити своїх жінок хоча б своєчасної евакуацією, в розумних чоловічих головах цих "героїв" не стояло. Як і те - з ким же самотнім дівчатам і жінкам було реалізовувати своє біологічне призначення. Чи не з уникнули ж призову інвалідами, трусами-дезертирами або кримінальниками, пробилися в поліцаї? На жаль, Невикорінний чоловічого шовінізму укупі з зашкалюють зарозумілістю набагато ближче образи язичницьких володарів, які вважали, що після смерті себе, таких великих і унікальних, у їхніх дружин не залишається сенсу життя - а тому забирали їх "для посмертного існування" в царство мертвих. Ну або, на худий кінець, прирікали цих дружин на невтішне вдівство або самотність.

Що ж, на цей раз радянсько-французьким горе-"мачо" пощастило - вони все-таки взяли верх над німцями. Але, взагалі-то, в історичній перспективі народам, у яких домінує мислення самозакоханих самців, мало соотносящееся з природними еволюційними механізмами, не позаздриш. Як казав один із класиків світової філософії: "Не варто захоплюватися нашими перемогами над природою - за кожну Тако" перемогу "вона жорстоко мстить" ...