УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС

Леонід Кравчук: "У 91-му ми погарячкували"

879
Леонід Кравчук: 'У 91-му ми погарячкували'

Про що тільки не звинувачували українці першого президента незалежної України Леоніда Кравчука. Його називали м'якотілим, нерішучим, жадібним до влади. Забуваючи при цьому, що саме завдяки його наполегливості Україна стала самостійною державою. Кореспондент "АіФ" поговорив з екс-президентом про те, як йому давалося прийняття рішень в перші роки після створення країни.

"У Росії до цих пір працюють більшовицькі принципи"

- Леонід Макарович, чому саме за вами закріпилося звання "головного могильника СРСР"?

- Та тому що я наполягав на тому, що незалежні держави слід створювати не тільки на папері, а й у дійсності. Що у незалежної держави повинна бути своя армія, своя валюта, свої податки. А на зборах вели розмову про концентрацію податків з усіх країн у Москві. Я доводив, що так не можна - от і виходило, що я "могильник" і "націоналіст". До речі, це не єдиний міф про мене. Наприклад, в 1990 році, коли в Ленінграді було погано з хлібом, люди спалювали опудало Кравчука і вважали, що через мене Україна перестала поставляти Росії хліб. Мені довелося виступати і пояснювати людям, що Україна ніколи не постачала Росії зерно. М'ясо - так, сало - так, овочі - так, але не зерно. А все тому, що я заперечував проти установок Москви.

- Хіба більше ніхто не заперечував?

- Ні. У влади ж і до, і після 1991 року була більшовицька еліта. Її філософія - "ніхто не повинен заперечувати". До речі, в Росії цей більшовицький принцип існує до цих пір. Якщо ти заперечуєш - значить, ти антиросійськи налаштований політик. Наприклад, обговорюємо валютні резерви: Росія говорить, що ділити нічого не будемо. Усі згодні, а я виступаю за розділ за принципом частки кожної країни в загальному національному багатстві. Частка України на той момент складала близько 16%. Сперечаємося про власність за кордоном. Я стверджую, що створювали її все на рівних: адже податки в. Москву платили всі. Значить, потрібно ділитися. А лідери інших країн кажуть: "Ми це питання не ставимо" - і я знову залишаюся один. Російські політики та ЗМІ трактували мою позицію як бажання піти від Москви. Адже для Росії гарний тільки той, хто хоче з нею об'єднатися.

- Хіба на першому етан ви не були прихильником конфедерації?

- Так, ми з Єльциним і Назарбаєвим виступали за конфедерацію. Але ця ідея довго не проіснувала. Коли стало ясно, що вона може придбати прихильників, група Лук'янова у Верховній Раді СРСР прийняла рішення зробити суб'єктами нового процесу голів автономій. Так що я на наступний ранок приходжу на засідання, а там замість 11 осіб представників респуб-лик-потен-альних конфедератів - сидять 38. А все автономії в ту пору були за збереження єдиної держави, та ще й на колишніх умовах об'єднання.

"Конфлікт церков зав'язаний на амбіціях патріархів"

- Після розпаду СРСР ви були першим політиком в Україні, який заговорив про об'єднання православних церков. Які конкретно були плани?

- Ми збиралися створити українську православну церкву. Причому в даному випадку не йшлося про те, щоб робити це за рахунок Московського патріархату. Просто я вважав, що в незалежній українській державі повинна бути незалежна українська церква. Укупі або паралельно з Московською - як вийде.

- А чому не вийшло?

- Головним опонентом стала московська патріархія. Майже відразу ж вона піддала анафемі Філарета. Слідом за нею його відмовилися підтримати та інші православні церкви. Московська церква боїться втратити вплив на Україну.

- Але ж ви не зазіхали на Московський патріархат?

- Чи не зазіхали. І в Україні цілком могла б існувати УПЦ МП паралельно з помісної УПЦ, тим більше, що наявність в державі церков з центром за кордоном - це звичайна практика для багатьох держав. Просто влада над Києвом-справа іміджу. Адже православ'я в першу чергу прийняли тут, звідси і Москва зі своїм патріархатом виросла. До речі, дуже показовий сюжет: 900-річчя прийняття християнства відзначали в Києві, а 1000-річчя - в Москві. Правда, забавно? Так от: отримавши статус незалежної патріархії, Київ може вийти на перше місце і в історичному аспекті, і за кількістю віруючих. У радянський час в Україні проживало 40% усіх православних СРСР. Виходить, що Московський патріархат, незважаючи на міць Росії, був би слабший Київського.

- Виходить, об'єднання усіх православних церков в Україні в єдину помісну церкву неможливо?

- Можливо, але малоймовірно. Москва не дозволить. Крім того, багато зав'язано на особистих амбіціях патріархів. Якби вони пішли, може, і вийшло б.

- Вас часто звинувачують у тому, що ви віддали українські храми не київському, а Московському патріархату.

- По-перше, я завжди намагався чинити законно, а не так, як мені заманеться, на відміну від попередньої і ниніш влади. Тоді я просто видав указ про повернення православної церкви. Прийняти їх міг тільки Московський патріархат.

"Україна не сварилася з Росією через флоту"

Проблема Чорноморського флоту обрисувалася ще за часів вашого президентства. Чому її не вдається вирішити остаточно?

- Скажу відверто: ніколи ініціативи загострення в питанні Чорноморського флоту (у всякому разі, коли я був президентом) не походили від України. Головна проблема - те, що весь командувач складу і майже всі 15 тисяч службовців Чорноморського флоту були українцями. Тому будь-який конфлікт починався з подачі Росії: то Лужков приїде, мізки промиє, то ще хто-небудь. Всього 2-3 корабля підтримували українську ідею. Оскільки ці, по суті, російські сили перебували на території України,. До і після 1991 р. у вирішенні поточних питань Київ залежав від Москви. А потім Росія захотіла, щоб Україна відмовилася від претензій на Чорноморський флот. А там ж не тільки кораблі. Це і земля, і інфраструктура, і квартири.

- Але ж при "розлучення" все, що знаходилося на території України, перейшло у власність нашої країни. Чому флот залишився російським?

- Не було відповідного договору. Коли ми в Мінську приймали рішення про поділ, питання про збройні сили піднімався окремо. До речі, Росія тоді заявила, що вона взагалі відмовляється від створення власних збройних сил. Що її задовольняють збройні сили СНД, читай - збройні сили колишнього Радянського Союзу. На питання, як буде жити незалежна Росія без власних збройних сил, Єльцин не відповів. Ми окремо виділили стратегічні збройні сили, в які увійшов і Чорноморський флот. Ці сили, в тому числі і що знаходяться на території України, були підпорядковані СНД, а по суті - Росії. Флот врешті-решт був визнаний російським, зараз Росія платить нам за нього оренду, причому умови оренди виконує не завжди. До речі, орендна плата дуже умовна - всього 10 млн; доларів. Скажімо, Америка за аналогічні послуги платить 3-4 мільярди.

"Америка страшно боялася українських ракет"

- Вас звинувачують у тому, що ви залишили країну без ядерної зброї. Легко вам далося рішення розлучитися з "ядерним чемоданчиком"?

Та не було у мене ніякого валізки. Україна не могла керувати ракетами, правління-то було в Москві. Інакше й бути не могло. Існувало два рівня: один - "президентський", а другий - автоматичний, який міг спрацювати, якби раптом вибило мережу і нікого не виявилося поруч. Пам'ятаєте фразу "відплата неминуче"? Це з тієї ж серії: якби хто-небудь напав на Росію, звідси б полетіли ракети у бік нападників. Америка страшно боялася цих ракет, тому що всі боєголовки в Україні були націлені на США. Ну звичайно, я поставив собі для антуражу телефон червоний в куточку і всім говорив, що це прямий зв'язок з 42-й артилерією.

До речі, це була правда, подзвонити я міг. Міг навіть замалюватися - віддати при кому-небудь в трубку якісь розпорядження. Правда, на тому кінці дроту мені б відповіли, що мої вимоги не відповідають інструкції.

- Хіба не можна було просто перебудувати систему?

- Ні. По-перше, ми не виробляли ядерні боєголовки. Ми робили тільки ракетоносії. Виходить, що ми залишили б собі зброю, термін придатності якого закінчився б в 1998 році. А у нас було 175 ракет. Що з ними робити? Тому про зброю я не шкодую: на той момент це було єдино правильне рішення.

- А є що-небудь, про що ви шкодуєте? Якби у вас зараз була можливість крикнути собі в 1991 рік: "Зроби те і не роби цього!", - Що б ви собі порадили?

- Чи не поспішати. Як і нинішня влада, я все хотів зробити дуже швидко. Якби можна було "відмотати назад", я б не поспішав і не гарячкував, а вибудував б відносини в СНД і з Росією по-іншому. І більш уважно підрахував би, що нам вигідно, а що - не дуже.

Мариля Босакевич, "Аргументи і факти"

www.aif.ru