Відео дня
Анатолій Гриценко: "Наприкінці 2010 року Збройні сили повинні повністю перейти на контракт"
Чорноморський флот, статус Севастополя, відносини з НАТО - це головні "больові точки" у відносинах Росії та України. Нова українська адміністрація вперто не бажає йти на зближення з Москвою, вважаючи за краще вибудовувати відносини із Заходом. Що стосується Чорноморського флоту, то міністр оборони України Анатолій Гриценко зізнався "Известиям": він розраховує, що ЧФ перебуватиме на території України тільки до 2017 року. На думку Гриценка, зараз Москва готує базу для виведення флоту. Про військово-політичних завданнях, які ставить перед собою Київ, міністр оборони України Анатолій ГРИЦЕНКО розповів кореспонденту "Известий" Дмитру Литовкіна.
"Ці проблеми створені не Гриценко і не Івановим, вони дісталися нам у спадок"
- У чому сьогодні основні проблеми по розділу майна Чорноморського флоту, яке не було враховано договором від 1997 року? Ви будете ставити питання про дострокове виведення ЧФ РФ з Криму?
- Україна не ставила і не ставить питання про дострокове виведення Чорноморського флоту РФ з нашої території. Так, це питання піднімають окремі політичні сили, скажу більше - вимогу про виведення ЧФ з території України зафіксовано і в програмах деяких партій, представлених у Верховній раді. Але - реалізувати свої програмні положення партія може лише у випадку, якщо вона має більшість у парламенті. А з такого важливого та особливо чутливого для сусідньої держави питання, вважаю, простої більшості буде недостатньо.
- Це зараз недостатньо, що буде після парламентських виборів? А якщо ці партії переможуть?
- Ні нинішній склад Верховної ради, ні обраний у березні наступного року, я в цьому впевнений, не буде ставити питання про виведення ЧФ РФ до 2017 року. Україна виконає свої зобов'язання згідно з підписаними в 1997 році документам.
Росія теж, природно, не ставить питання про дострокове виведення свого флоту з України. Значить, ЧФ Росії перебуватиме на нашій території до 2017 року. Зайва політизація цього питання, на мій погляд, зникне, коли депутати Верховної ради побачать практичні кроки з підготовки перебазування ЧФ на російську територію. Заява Сергія Іванова про виділення в 2006 році на ці цілі понад мільярд рублів на Україні сприйнято як свідчення того, що російська сторона завчасно готується до передислокації флоту в нові пункти базування.
- Це запрошення "на вихід" ...
- На нинішньому етапі нашу з міністром оборони Росії завдання я бачу в тому, щоб оперативно вирішувати проблемні питання, пов'язані з базуванням флоту в Криму, забезпечувати його нормальне, комфортне функціонування, з дотриманням норм законодавства України і двосторонніх домовленостей. Ці проблеми створені не Гриценко і не Івановим, вони дісталися нам у спадок - невирішені конфліктні питання накопичувалися протягом багатьох років в силу суб'єктивних і об'єктивних причин. Коли проводився розділ флоту, формувалася правова база його базування, багато важливі питання були прописані в угодах недостатньо чітко і детально. Життя виявилася складніше документів. Сторони готові до уточнення та узгодження необхідні процедури, щоб не ускладнювати життя військових, з одного боку, і не допускати конфліктних ситуацій, порушень закону, з іншого. Йдеться про терміни повідомлень про пересування кораблів, декларуванні військових вантажів, про контроль за дотриманням умов оренди, екологічних норм і т.п. Ми домовилися, що питання, які виникають, будуть вирішуватися в робочому порядку, з розумінням інтересів сторін, без взаємних докорів через засоби масової інформації, які збурюють громадськість і в Криму, і в Києві, і в Москві.
- Це слова, а що реально відбувається з розподілом майна. Наприклад, гідрографічного обладнання, на чому неодноразово наполягала українська сторона?
- Питання майна виходять за межі компетенції Міноборони, в цій сфері працюють Фонд держмайна і Міністерство економіки. Я не хотів би коментувати питання, рішення по яких приймають інші члени уряду. Наскільки я знаю, список гідрографічного обладнання, що підлягає передачі Україні, готовий і зараз проходить узгодження.
- Москва може розраховувати, що після 2017 року договір про перебування Чорноморського флоту в Севастополі буде продовжено?
- Тимчасової рубіж визначений 2017 роком. Теоретично продовження можливо, але для цього, як стверджують юристи, довелося б вносити зміни до Конституції України. Прогнозувати рішення, які будуть чи не будуть прийматися через 12 років - справа невдячна, але якщо виходити з нинішньої оцінки ситуації, то ухвалення рішення про продовження терміну перебування ЧФ РФ на території України після 2017 року я вважаю малоймовірним.
"Якщо буде ухвалено політичне рішення, наші миротворці будуть готові виконувати завдання і на території колишнього СРСР"
- Україна активно прагне в ЄС і НАТО. Як це відбивається на взаєминах з Росією?
- Можливо, я когось і розчарую, але співпраця України з НАТО на новому етапі не створює і не створить додаткових проблем у взаєминах з Росією по лінії міністерств оборони. За останні два місяці ми вже тричі зустрічалися з Сергієм Івановим - у Москві, у Брюсселі та в Душанбе. З найпершої зустрічі нам вдалося встановити прагматично-конструктивну атмосферу особистого спілкування, а потім - налагодити продуктивний режим роботи підлеглих структур. Ми домовилися не займатися опрацюванням питань, які не представляють взаємного інтересу для обох сторін або виходять за межі компетенції військових відомств. Це марна трата часу. Навпаки, ми повинні працювати максимально конструктивно і ефективно - і в Києві, і в Москві - над тими питаннями, які обидва вважаємо важливими і потрібними. Протягом місяця нам вдалося якісно змінити дух співробітництва між Україною і Росією по лінії міністерств оборони. Дуже важливо, що таку оцінку розділяє і російська сторона. Питання, які раніше узгоджувалися і вирішувалися (а точніше - не наважувалися) місяцями, сьогодні проводяться в життя за два тижні.
- При цьому в НАТО ви вважаєте за краще дивитися на Захід, а не на Схід ...
- Якщо говорити більш конкретно про НАТО та Євросоюзі, то поглиблення співробітництва України з ними, з перспективою набуття членства в зазначених організаціях - це стратегічний курс, обраний вищим політичним керівництвом нашої країни. Він зафіксований в довгострокових документах і схвалений президентом, Верховною радою, кабінетом міністрів, Радою національної безпеки і оборони. Як громадянин, я поділяю і підтримую цей курс, як міністр - я втілюю його в життя, в межах компетенції Міністерства оборони. Разом з військовослужбовцями держав - членів ЄС і НАТО ми організовуємо спільні навчання, проводимо миротворчі, гуманітарні, антитерористичні операції. Мета таких операцій - зміцнення безпеки і стабільності в Європі та у світі в цілому. За 10 років понад 27 тисяч українських військовослужбовців (дві дивізії за чисельністю) взяли участь у миротворчих місіях і отримали досвід дій в бойових або наближених до бойових умовах. Через місяць ми відправляємо миротворчий батальйон матеріального забезпечення чисельністю 155 осіб на кордон між Ізраїлем і Сирією, при повній підтримці і згодою сторін. Якщо буде ухвалено політичне рішення, наші миротворці будуть готові виконувати завдання і на території колишнього СРСР, наприклад у Придністров'ї, Нагірному Карабасі чи Абхазії. Природно, з урахуванням ресурсних можливостей та обмежень нашої держави.
"Виходити з інтересів економіки, а не будувати сумнівні геополітичні схеми"
- Сергій Іванов заявив, що якщо Україна вступить до НАТО, то плани співробітництва з нею у військово-економічній галузі доведеться переглядати ...
- Напевно, доведеться, якщо про це говорить міністр оборони. Для мене в цьому питанні важливі базові, якщо хочете, ціннісні позиції. Держава повинна проводити політику в інтересах своїх громадян - і російське, і українське. Україна як держава, що має величезний військово-промисловий потенціал, зацікавлена ??в тому, щоб кращі ідеї і технології впроваджувалися і отримували матеріальне вираження, - у створенні нових робочих місць і нових високотехнологічних підприємств. Росія, яка має набагато більший ВПК, зацікавлена ??в тому ж, причому ще більше, ніж Україна. Тому спільні з Росією проекти, що представляють інтерес для наших армій і дозволяють вийти з продукцією військового призначення на ринки третіх країн, об'єктивно цікавими та корисними і для України, і для Росії. Протягом кількох останніх років була помітна тенденція на створення автономного оборонного комплексу Росії, на виробництво озброєнь власними силами. У якихось сферах це спрацювало. Не завжди ефективно.
- А що Росії залишалося робити в ситуації, що склалася?
- І в Європі, і в світі в цілому сучасні високотехнологічні системи озброєнь проводяться, як правило, в кооперації, на основі об'єднання потенціалів ВПК декількох держав. Якщо і в Києві, і в Москві будуть виходити з інтересів економіки, інтересів простих громадян, а не будувати сумнівні геополітичні схеми, то рух України до НАТО не стане перешкодою для військово-технічного співробітництва з Росією. Я знаю, що існує інша думка, але я його не поділяю. Сьогодні Росія у військово-технічній сфері співпрацює з країнами НАТО - Францією, ФРН, Італією та іншими. Росія активно працює в робочих групах і комітетах НАТО, стукає в усі двері штаб-квартири альянсу з пропозиціями з просування своєї військової продукції на ринки держав - членів НАТО. І це абсолютно правильно: держава активно просуває інтереси своїх виробників. Точно так само повинна діяти Україна, незалежно від того, в НАТО ми або поза НАТО.
Справа в тому, що військово-промисловий комплекс України, створений за часів СРСР і забезпечував тоді величезну військову махину Союзу, Варшавського договору, для нашої країни надмірний. Його потенціал набагато перевищує внутрішні потреби - з виробництва космічної техніки, літаків, кораблів, танків, ракет, інженерної та іншої техніки. У Росії - та ж ситуація. Тому ми об'єктивно зацікавлені в кооперації у сфері ВПК, зацікавлені в просуванні спільно виробленої продукції на ринки НАТО і ЄС, виходячи насамперед з економічних інтересів. Розумної альтернативи такому процесу, на мій погляд, немає. Нерозумна є - згортання співпраці, згортання виробництва, скорочення робочих місць, втрата наукового та технологічного потенціалу, створеного багатьма поколіннями наших громадян. Такий підхід вважаю збитковим і помилковим.
"Російський досвід буде нам корисний"
- Наскільки готова українська армія до того, щоб прагнути в НАТО?
- Президент України чітко позначив кордон - в кінці 2010 року Збройні сили повинні повністю перейти на контракт. Тому обмін досвідом, експертна та технічна допомога з боку НАТО у вирішенні цих питань для України дуже важливі. Але, знову ж, з цих питань ми не обмежуємося співпрацею виключно з Північноатлантичним альянсом. Наприклад, з Сергієм Івановим ми домовилися, що в липні до Псковської дивізію ВДВ буде направлена ??група з семи українських офіцерів для вивчення російського досвіду переходу на контрактний принцип комплектування солдатських і сержантських посад. До речі, домовилися ми про це з міністром оборони Росії в Брюсселі - це до питання, ускладнює наше співробітництво з НАТО взаємини з Росією чи ні. Ми були запрошені в штаб-квартиру НАТО з іншого приводу, але знайшли час обговорити і деякі питання двостороннього співробітництва.
- Чий же досвід краще? Американський, британський, російський?
- Відповідь на поверхні: за багатьма показниками у нас з Росією однакові або порівняти вихідні умови - системи озброєнь, керівні документи та настанови з підготовки військ, нормативна база та ресурсні обмеження. Я впевнений, що російський досвід буде нам корисний. Не менш корисний і негативний досвід, який завжди супроводжує системних змін, адже, вивчаючи уроки партнерів, ми можемо уникнути деяких помилок, щоб "не наступити на ті ж граблі". Нам цінний будь-який досвід, щоб швидше вирішити поставлені перед нашими Збройними силами завдання. Я вдячний міністру Іванову за надану можливість попрацювати в Псковській дивізії. Це було позаплановий захід, ініційоване українською стороною, і позитивний відповідь ми отримали відразу, не запускаючи документи, як це бувало раніше, по довгому колу багатомісячних погоджень. Таким же швидким було моє рішення, прийняте в ході роботи очолюваного Івановим Ради міністрів оборони СНД, про направлення офіцерів Повітряних сил України як спостерігачів на спільні навчання системи ППО держав СНД "Бойова співдружність-2005".
- Але ж у цьому немає нічого нового. Україна завжди виступала на подібних навчаннях як спостерігач?
- Вірно. Ми визначаємо той формат і ті межі співпраці, які для нас прийнятні з політичних чи інших міркувань. Участь в Організації договору про колективну безпеку (ОДКБ) держав СНД на порядку денному в Україні не варто. Політичне рішення прийнято - Україна не буде учасником цього процесу. Але - деякі документи та рішення Ради міністрів оборони СНД представляють для нас інтерес. Наприклад, прийняті в Душанбе модельні концепції організації військово-соціологічних досліджень і культурно-дозвіллєвої роботи в армії. Хіба нам не важливо знати, як військовослужбовці, призовники, військові пенсіонери сприймають (або не сприймають) рішення і практичні кроки з реформування української армії, як вони підтримують (або не підтримують) рішення президента, уряду, міністра оборони України? Упевнений, такий зворотний зв'язок необхідна, а тому корисні напрацювання держав-партнерів будуть нами використані з вдячністю. Точно так само і з навчаннями "Бойова співдружність-2005" - вони нам цікаві, і українські офіцери будуть спрямовані на російські полігони. У свою чергу ми направляємо російській стороні запрошення на багатонаціональні навчання, які проводяться на території України, в тому числі за участю країн - членів НАТО.
Анатолій Гриценко: шлях з полковників запасу в міністри оборони
Анатолій Степанович Гриценко народився в 1957 році в Черкаській області України. У 1979 році закінчив Київське вище військове авіаційне інженерне училище. За 25 років військової кар'єри проходив службу в стройових частинах, працював викладачем у вищому військовому навчальному закладі, на штабних посадах в Міноборони України. Полковник запасу. Кандидат технічних наук, автор понад 100 наукових праць, виданих крім України в Бельгії, Нідерландах, США, ФРН та Швейцарії.
Після військової служби працював керівником Аналітичної служби апарату Ради національної безпеки і оборони України. З грудня 1999 року - президент Українського центру економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова. Крім того, з лютого 2000 року - позаштатний консультант Комітету з питань національної безпеки і оборони Верховної ради України, а з листопада 2000 року - член Громадської ради експертів з внутрішньополітичних питань при президентові України. Влітку 2004 року очолив аналітичне управління Центрального виборчого штабу Віктора Ющенка. 4 лютого 2005 призначений міністром оборони України.
Українська армія: скорочення і контракти
Сьогодні у Збройних силах України 260 тисяч особового складу (186 тисяч військовослужбовців та 74 тисячі цивільного персоналу). Розроблено проект держпрограми розвитку Збройних сил на 2006-2011 роки. Зараз завершується його погодження до профільних міністерствах. Планується до 2011 року вийти на чисельність 143 тисячі чоловік, включаючи 23 тисячі цивільних фахівців. Україна розраховує мати в складі ЗС сили швидкого реагування (29 тисяч осіб, у тому числі 6000 - сили негайного реагування). При цьому до 2010 року планується відмовитися від призову і перейти на контрактний принцип комплектування армії особовим складом. Старші і молодші офіцери будуть у співвідношенні 40 на 60%, рядових і сержантів від загальної чисельності ВС буде близько 66%, курсантів - 4%. Військовий бюджет передбачено на рівні приблизно 2% ВВП - на 2006 рік близько 8,7 млрд гривень ($ 1,6 млрд).