УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС

Борис Тарасюк: "Україна приречена на регіональне лідерство"

849
Борис Тарасюк: 'Україна приречена на регіональне лідерство'

- Влада країни говорить про інтерес як до Євросоюзу, так і до Єдиного економічного простору (ЄЕП) за участю Росії. Невже Україна повертається до колишньої політики багатовекторності?

- Нова влада не має нічого спільного з "багатовекторністю" епохи екс-президента Леоніда Кучми. Тоді були підмінені поняття - на шкоду декларованій політиці інтеграції України в ЄС і НАТО відбувся крен у розвитку відносин на схід. Колишня влада привела систему зовнішніх відносин в хаос, змусивши партнерів України гадати, який же насправді наш зовнішньополітичний курс. Сьогодні і в Москві, і в Брюсселі, і у Вашингтоні знають, що наш зовнішньополітичний пріоритет - європейська та євроатлантична інтеграція. Всі інші інтеграційні проекти будуть реалізовуватися тільки в тій мірі, в якій вони не суперечать цьому головному пріоритету.

Було б нерозумно ставити питання про вибір між Сходом і Заходом або про відмову від відносин з Росією за рахунок співпраці з ЄС. Це принцип не "або-або", а "і європейська інтеграція, і добросусідські відносини з Росією". Україна має намір проводити активну зовнішню політику у всіх сферах і в усіх напрямках, де є її національні інтереси. Називати цей курс "багатовекторним", "прозахідним" або "просхідним" - означає дати йому спрощену до примітивності трактування. Нинішню політику варто вважати проукраїнською.

- Як вплинуть негативні підсумки референдумів з Євроконституції у Франції та Нідерландах на перспективи приєднання України до ЄС?

- Дві країни - члена ЄС не ратифікували євроконституцію. Але це не провал ідеї ЄС і удар не по розширенню організації. Це передусім виникнення труднощів на шляху тіснішої інтеграції в рамках ЄС, яка могла б у перспективі перетворити Євросоюз на конфедерацію або навіть федерацію. Ситуація, що склалася в результаті проведених референдумів, не відіб'ється безпосередньо на перспективах членства України в ЄС, хоча надасть опосередкований вплив - тепер країни ЄС будуть більше часу приділяти вирішенню цієї внутрішньої проблеми. Відкласти або зупинити рух України до ЄС нереалістично, це наша внутрішня, домашнє завдання. Ми самі повинні відчути, коли реально зможемо подати заявку на членство в ЄС. Глибоко переконаний, такий крок потрібно робити, але з козирями на руках, над чим і буде працювати український уряд цього року.

- Коли Україна розраховує вступити в НАТО?

- У травні 2002 року рада нацбезпеки і оборони України затвердив Стратегію України на членство в НАТО, що було підтримано 263 народними депутатами у відповідній постанові Верховної ради України. З відходом Леоніда Кучми Україна повернулася на шлях демократичного розвитку, подолавши головний бар'єр на шляху до НАТО - виконання політичних критеріїв. Рішення, прийняті 21 квітня в Вільнюсі на засіданні Комісії Україна-НАТО на рівні глав зовнішньополітичних відомств, виводять нас на принципово новий рівень відносин - інтенсивний діалог з питань членства в Альянсі. Цей етап співпраці з організацією пройшли всі її нинішні члени. Наступним кроком стане перехід України до Плану дій з членства в НАТО. Знадобиться не один рік, щоб наша держава реалізувало курс на приєднання до цієї організації. Головне завдання тут - це забезпечення широкої підтримки ідеї членства в НАТО в українському суспільстві, що передбачає проведення серйозної інформаційно-роз'яснювальної роботи з боку української політичної еліти.

- Чи буде Україна брати участь в Єдиному економічному просторі? Леонід Кучма підписав Угоду про формування ЄЕП ??із застереженням, згідно з якою "Україна братиме участь у формуванні та функціонуванні ЄЕП у межах, що відповідають конституції України".

- Україна розглядає проект ЄЕП як один із засобів поглиблення торговельно-економічного співробітництва на пострадянському просторі, де пріоритетом є формування зони вільної торгівлі. На сьогоднішній день поки складно судити, чи придбає ЄЕП для України більшу цінність, ніж розвиток двосторонніх відносин окремо з Росією, Білоруссю, Казахстаном або спроби створення зони вільної торгівлі в рамках неефективного СНД. Щоб з'ясувати, чи не суперечить угода про ЄЕП конституції України, МЗС запропонує президентові розглянути можливість звернення або його, або уряду в конституційний суд. Президент і прийме остаточне рішення про доцільність і зміст такого запиту.

- Тобто Україна не зможе підписувати документи в рамках ЄЕП до рішення конституційного суду?

- Таких обмежень немає. Виконавча влада повноважна продовжувати переговори. Однак вона змушена буде перервати їх, якщо конституційний суд прийме остаточне і негативне рішення по ЄЕП.

- Що мав на увазі президент Віктор Ющенко, коли говорив, що в рамках ЄЕП з часом може бути створений наднаціональний орган?

- Це висловлювання було або помилково приписано президентові, або спотворено. Віктор Ющенко незмінно підкреслював, що Україна готова співпрацювати в рамках ЄЕП у тій мірі, в якій це не суперечить стратегічному курсу на членство в ЄС і СОТ. Президент і уряд ніколи не заперечували можливості створення зони вільної торгівлі в рамках ЄЕП. Наднаціональний орган в тому вигляді, в якому він закладений в угоді про ЄЕП, неприйнятний для нас, оскільки передбачає нерівноправні відносини між країнами - членами організації. Крім того, наднаціональний орган втручається в розподіл конституційних повноважень між різними гілками української влади.

- Ви назвали СНД неефективним. Чи означає це, що Україна вийде з його складу?

- Україна ніколи не мала статусу члена СНД, оскільки не приєдналася до статуту організації. У той же час за Біловезькою угодами Україна має статус його засновника та учасника. У 1991 році, під час ратифікації Угоди про створення СНД, парламент висловив цілий ряд зауважень, які разом з наступним Заявою Верховної ради про участь у СНД і Основними напрямами зовнішньої політики визначають офіційну і незмінну позицію країни щодо цієї організації. Зокрема, Україна не розглядає СНД як суб'єкт міжнародного права і виступає проти створення будь-яких органів СНД наднаціонального характеру. Ми з самого початку сприймали СНД як механізм цивілізованого розлучення. У цьому сенсі організація виконала свою роль, що визнає і російська сторона. Нездатність СНД сприяти вирішенню регіональних конфліктів, створення з 1994 року зони вільної торгівлі, в якій зацікавлені практично всі країни Співдружності, надмірна політизація і захоплення створенням координаційних органів викликали кризу довіри до цієї організації.

- Москва підозрює, що об'єднання Грузії, України, Азербайджану і Молдови (ГУАМ), де лідирує Україна, націлене на суперництво з Росією на пострадянському просторі. Наскільки обгрунтовано таку думку?

- Ми нічого не маємо проти інтересів Росії. В Україні немає серйозних політичних сил, які б виступали за конфронтацію з Москвою. Кожна держава, що володіє могутнім потенціалом, має право претендувати на роль регіонального лідера. Наприклад, Казахстан може зайняти це місце в Центральній Азії, роль Росії важко переоцінити у створенні загальноєвропейського простору демократії і верховенства права, зміцненні стабільності на всьому континенті. Пора визнати, що і Україна має свої національні інтереси в Центральній, Східній Європі, Балтії, країнах чорноморсько-каспійського регіону.

За президента Кучми Україна не грала в ГУАМ ролі регіонального лідера, хоча завдяки своєму потенціалу була приречена на це. Після зміни керівництва в Азербайджані, Молдові, Україні та Грузії у ГУАМ відкрилося друге дихання. Це продемонстрував квітневий саміт у Кишиневі, де лідери держав вирішили трансформувати ГУАМ в повноцінну регіональну організацію з іншою назвою і структурою. Її секретаріат буде розташований у Києві, а головною метою стане не протидія будь-кому, а розвиток співпраці між державами-членами у сферах, де у нас існують спільні інтереси.

- Чи будуть переглянуті умови базування Чорноморського флоту Росії в Криму?

- У 1997 році Україна і Росія уклали три базових угоди, які визначили статус і умови тимчасового перебування Чорноморського флоту Росії на території України до 2017 року. Ця виняткова ситуація навіть обумовлена ??в перехідних положеннях конституції, яка забороняє розміщення в країні іноземних військових баз. Ні колишня, ні нинішня влада України не ставлять під сумнів терміни перебування російського флоту в Криму. Однак є чимало проблем, пов'язаних з відсутністю правової бази або з довільним трактуванням угод російськими військовими моряками.

Наприклад, Чорноморський флот Росії до цих пір розпоряджається навігаційними гідрографічними засобами забезпечення безпеки мореплавства, які згідно з чинними домовленостями не надісланих йому в оренду. Виникає парадокс - Україна несе відповідальність за безпеку мореплавства у своїх територіальних водах, а засобами щодо забезпечення безпеки управляє флот сусідньої держави. Державні органи України подали до кримські суди позови щодо 102 таких об'єктів вартістю близько 90 млн дол Подібні факти не поодинокі. Повністю дотримуючись угод, Україна наполягає на їх виконанні і російською стороною.

- У Раді лунають заклики збільшити орендну плату для російського флоту з 98 млн до 10 млрд дол на рік. Таке можливо?

- Нинішня плата за оренду земельних ділянок і розміщених на них об'єктів, як передбачено на момент підписання угод, становить 97,75 млн. дол на рік. На думку фахівців, вона неадекватна їх реальної вартості. Ми хочемо знати розмір орендної плати виходячи з внутрішніх і світових цін. Для цього потрібно провести інвентаризацію об'єктів, землі, оцінити стан екології. Великі кошти недоотримані бюджетом через те, що Чорноморський флот Росії, наприклад, незаконно використовує 75 земельних ділянок, через що наші втрати становлять 1,5 млн гривень щорічно, або ж незаконно здає причали в оренду в комерційних цілях в бухтах Козача і Південна. Українське законодавство порушується постійно. Інспекційні групи екологів не допускаються в місця забруднень. Наприклад, по Севастополю ходять російські військові патрулі, працює військова прокуратура і відділення ФСБ Росії. Цілі квартали міста закрито для вільного відвідування.

- Однією з умов членства України в ЄС є облаштування кордонів з Росією. Який стан справ у цій галузі?

- У січні 2003 року підписано Договір між Україною і Росією про державний кордон, відповідно до якого на карти нанесено майже 2 тис. км сухопутного кордону. Для проведення демаркації, тобто нанесення кордону на місцевості, потрібно кілька років. Швидкість робіт залежить від наявності політичної волі та відповідних коштів. Поки їх недостатньо для зупинки контрабанди, перевезення наркотиків та нелегальної міграції. Дехто в Росії сподівається, що якщо затягнути процес, Україна відмовиться впорядкувати кордону відповідно до міжнародних норм. Це ілюзії. Звичайно, облаштування російсько-українського кордону відрізняється від стану наших західних кордонів, оскільки в часи СРСР вони розділяли не країни, а ворожі блоки.

- Як йдуть справи з розмежуванням Азовсько-Керченської акваторії? Обговорюються чи права Росії на острів Коса Тузла?

- Острів Коса Тузла є українською територією, і це ніким під сумнів не ставиться. У 1991 році, після розпаду СРСР, як державні кордони були визнані адміністративні кордони Радянського Союзу. Кордон між Кримом і Краснодарським краєм у Керченській протоці була чітко визначена радянськими державними органами в 1940 році. У 1954 році Україна отримала острів Коса Тузла разом з Кримською областю. Будівництво російської дамби в 2003 році не було дружнім кроком. Наслідком цього стало, крім усього іншого, погіршення екології і гідрографічної ситуації в акваторії. Однак недружні заяви і дискусії залишилися в минулому. Це питання вичерпано.

- На якому етапі перебувають переговори з Росією про розмежування Керченської протоки?

- Україна виходить з того, що державний кордон у Керченській протоці відповідає радянської адміністративної кордоні між Українською РСР і РРФСР. Позиція російської сторони не враховує цю розмежувальну лінію. Звучать абсурдні заяви, що контроль України над Керч-Єнікальським каналом дозволить відкрити кораблям НАТО прохід в Азовське море, а звідти - у води Росії. Це неможливо навіть технічно. Україна вважає такі аргументи штучними і виходить із принципу непорушності кордонів. Крім того, українська сторона суворо дотримується положень Договору з Росією про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки, відповідно до якого українським і російським судам забезпечується в даній акваторії повна свобода судноплавства.

- Чи знайдений компроміс відносно кордонів в Азовському морі? Адже Україна може дістатися велика частина цієї акваторії?

- У часи СРСР адміністративного кордону тут не було, але обидві делегації дійшли спільного розуміння методів делімітації. Є всі підстави очікувати, що цього року доручення президентів про розмежування морських просторів буде виконано. Згідно з нормами міжнародного морського права при розділі кордонів враховуються такі чинники, як пропорційність довжин берегових ліній, їх протяжність, рівновіддаленість від берегових точок і т.д. Як відомо, російська берегова лінія має набагато меншу довжину, ніж українська.

- Як Москва і Київ будуть ділити Чорне море?

- Це не так складно, як проведення держкордону в Азовському морі. Однак розділ акваторії Чорного моря повинен починатися від точки держкордону в Керченській протоці. Оскільки російська сторона поставила її під сумнів, то просування в цьому питанні немає.

- Якщо сторони не прийдуть до компромісу, чи можна вдатися до міжнародних механізмів врегулювання ситуації з Азово-Керченської акваторією?

- Теоретично така можливість існує. Питання в тому, чи потрібно до цього вдаватися. Характер відносин між нашими сторонами дозволяє сподіватися на вироблення спільної позиції на двосторонньому рівні.

Розмовляла Світлана СТЕПАНЕНКО

http://www.vremya.ru/