Дітмар Штюдеманн: "Я приймаю Україну близько до серця"

Дітмар Штюдеманн: 'Я приймаю Україну близько до серця'

Кожна епоха залишається у пам'яті свідків завдяки не тільки гучним подіям, а й яскравим особистостям, так чи інакше проявили себе під час цих подій. Епоху можна характеризувати президентами або поетами, політичними діячами або вченими. А можна і дипломатами. Навряд чи хтось буде сперечатися, що серед представників іноземного дипкорпусу є люди, чий внесок у демократичний розвиток України незрівнянно вагоміше вкладу деяких персонажів української політики. Ці дипломати пережили разом з Україною найдраматичніші моменти її новітньої історії. Вони тривожилися за її майбутнє і співпереживали її народу, при цьому часом викликаючи роздратування й різку критику з боку української влади та ризикуючи власним дипломатичною кар'єрою. Їх діяльність підчас неоднозначно оцінювалася як на Банковій і Михайлівській, так і на сторінках вітчизняної преси. Але, схоже, вони анітрохи не шкодують про роки, проведені в нашій країні.

Україна вступила в новий період своєї історії. А найбільш яскраві представники дипкорпусу один за одним залишають Київ. Вже досить давно на новому місці трудяться колишні посли Франції та Польщі Філіп де Сюремен і Марек Зюлковський, повернувся до Вашингтона Джон Хербст, пакують валізи британський і німецький посли Роберт Брінклі і Дітмар Штюдеманн. Напевно, не буде великою натяжкою твердження, що з від'їздом цих людей закінчується і певна епоха в історії України ...

Відео дня

З Надзвичайним і Повноважним Послом ФРН в Україні Дітмаром Штюдеманном у редакції "ДТ" склалися особливі стосунки. Три роки тому цей західний дипломат і наш головний редактор Володимир Мостовий опинилися в центрі інспірованого кучмівської адміністрацією скандалу, приводом для якого послужило присудження Володимиру Павловичу німецьким недержавним фондом премії "За свободу і майбутнє засобів масової інформації". У тій непростій ситуації

пан Штюдеманн вчинив мужньо і порядно, вкотре заступившись за права українських журналістів і свободу слова в нашій країні. Правда, за це тодішня влада ледь не вислали його з країни. Хоча кількома місяцями раніше не без їх згоди посол Німеччини був обраний "Дипломатом року" в рамках акції "Людина року". І, звичайно, в 2003-му ніхто й уявити не міг, що через три роки Дітмар ШТЮДЕМАНН буде призначений позаштатним радником президента України.

- Пане посол, ви опинилися в Україні під час зміни епох - встигли застати і правління Кучми, і при новій владі півтора року пропрацювали. Які найяскравіші враження залишилися у вас від цього періоду? Що змінилося за час вашої посольського терміну в нашій країні?

- Я зараз якраз пишу звіт, в якому ділюся своїм досвідом з моїм наступником. Коли я подумки згадую ці п'ять років, мені здається, що все крутилося, як у прискореній кінозйомці. Дійсно, за цей час трапилося дуже багато чого. Агонія президентства Леоніда Кучми була досить насичена подіями. Можна згадати вбивство журналіста Гонгадзе, касетний скандал і те, як влада поводилася в цих випадках, а також загибель інших журналістів і політиків. Сюди слід додати і скандал, пов'язаний з нібито мали місце поставками станцій радіотехнічної розвідки "Кольчуга" до Іраку. Все це не кращим чином позначилося на іміджі президента Кучми і рикошетом ударило по іміджу України. Різні уряди, які змінювали один одного - Ющенка, Кінаха, Януковича, - створили те, що загалом-то можна назвати словом "застій". Правда, були і політики, які яскраво заявили про себе, зокрема, нинішній президент і

пані Тимошенко, яка працювала віце-прем'єром в уряді Ющенка. Нинішній міністр економіки Яценюк звернув на себе увагу, ще будучи заступником голови Національного банку України. Конфронтація між старим режимом і силами, які втілювали новий початок для країни і згрупованих навколо Ющенка, намітилася ще в 2000 році. Слід відзначити і економічне зростання країни. А також роль олігархів, яка, на мій погляд, почала змінюватися. І, звичайно, не в останню чергу потрібно згадати людей, які в листопаді-грудні 2004 року з небаченим досі усвідомленням свого обов'язку та громадянської відповідальності вийшли на вулиці, причому не тільки в Києві, а й в інших містах України. Це все було прикметами того часу, протягом якого я працював тут.

При цьому завдання полягало не лише в тому, щоб підтримувати на стабільному і хорошому рівні німецько-українські відносини, а й у тому, щоб зробити щось на двосторонній основі. А крім того, прикласти всі зусилля для того, щоб європейська та євроатлантична перспектива України не опинилася у вирі всіх перерахованих вище подій і не була б знівельована відповідним впливом Москви.

Мушу зазначити, що ваша країна, попри всі складнощі і переломні моменти свого розвитку, незважаючи на те й справа виникають тупикові ситуації, має великий потенціал, який свідчить про її здатність розвиватися самостійно в усіх напрямках.

Завдяки помаранчевій революції Україна ввійшла у свідомість європейської громадськості. Якщо протягом тривалого часу ваша країна задовольнялася констатацією того факту, що Україна-це не Росія, то починаючи з листопада-грудня 2004-го, це усвідомила і вся світова громадськість. Причому як прості люди з вулиці, так і інвестори. І це дуже важливо. Це та основа, на якій можна будувати відносини. Тому я покидаю вашу країну з відчуттям, що, незважаючи на всі складнощі, вона рухається в правильному напрямку.

- Що вам вдалося зробити за час вашого перебування в Україні, чим ви особисто пишаєтеся?

- Я виходжу з того, що окремо взята людина є лише частинкою цілого. Нам вдалося досягти спільними зусиллями те, що Україна поставила перед собою мету, яка полягає у європейській перспективі розвитку країни, у приєднанні до спільноти, що розділяє загальноєвропейські цінності, і приєднання до політичних інституцій, що становлять основу демократії наших країн. При цьому я маю на увазі не тільки політику, в якій багато що залишилося декларативним і розпливчастим. Я відношу ці слова насамперед до людей. Тому що люди, як під час президентських виборів 2004 року, так і під час парламентських 2006-го, довели, що вони розуміють: держава - це не тільки політичне керівництво країни, не тільки якісь політичні фігури, вони усвідомили, що держава - це, перш за все, вони самі, включаючи і їх відповідальність за цю державу.

Окрема людина може внести лише якусь частинку в усі ці процеси. Для мене особливо важлива була захист свободи преси, журналістської діяльності, інформації, зокрема, у разі, пов'язаному з головним редактором вашої газети

паном Мостовим. Тоді було проявлено громадянську мужність і з боку пана Мостового, і з боку вашого видання, і з боку всіх тих, хто підтримував його і поділяв ваші погляди. Ну а я в якості, скажімо так, помітною фігури опинився в цій ситуації на лінії вогню. І лише трохи пізніше, в результаті розмови з українською журналісткою, дуже критично і негативно налаштованої, мені стало чітко зрозуміло: вона так і не зрозуміла, що посол представляє не тільки свою державу, а й громадянське суспільство в цілому. Вона ніяк не могла второпати, чому я, посол іноземної держави, став на захист недержавного фонду, який вручив премію редактору вашого видання. Я заперечив їй, що немає різниці між державою і громадянським суспільством. І в міру того, як в Україні зростає усвідомлення нерозривної єдності держави і громадянського суспільства, зростає й моє задоволення тим, що вдалося зробити за час свого перебування тут.

- А ось у нас наростає відчуття глибокого незадоволення тим, що відбувається в країні. Як ви вважаєте, чи скористалася нова влада тими шансами, які надала країні помаранчева революція, або ж багато з них були упущені?

- Зрозуміло, що по закінченні якогось часу люди мимоволі задаються питанням: що збулося і чого вдалося досягти, а що не збулося. І якщо підвести проміжний підсумок, то, загалом-то, виникають змішані почуття. Ми, незважаючи на активну співучасть і співпереживання, внутрішнє і явне, відносно швидко повернулися на грішну землю. А ось що стосується громадян вашої країни, то ентузіазм, або революційний патетичний порив, ще не влігся. Вашим громадянам важче повертатися до повсякденного життя. Але давайте просто констатуємо факт: спадщина, яка дісталася нинішній владі від колишньої, м'яко кажучи, важке, і впоратися з ним аж ніяк нелегко, а внесення коригувань - процес тривалий. І давайте також зафіксуємо: політичні інституції, необхідні для успішного функціонування демократичної держави, ще остаточно не сформувалися, оскільки це не може відбутися протягом одного року. Для цього буде потрібно більше часу. І ще відзначимо: механізми контролю за діяльністю влади в цій країні також не є достатньо чітко вираженими і що склалися. Правда, слід застерегти, що завдяки засобам масової інформації, успішно розвиваються останнім часом, певний контроль за діями влади існує. Але проблема в тому, що немає контролю з боку тієї гілки влади, яку ми зазвичай називаємо третьою. Відсутні і програмні партії, в основу діяльності яких були б покладені воля виборця, його благополуччя, а також перспективи соціального та економічного розвитку країни. Крім того, не вистачає, причому гостро, руху назустріч один одному представників економіки та політики. А адже приватному сектору економіки потрібні рамкові умови, які забезпечують стабільний розвиток економіки і суспільства в цілому. Це завдання, яке неможливо вирішити протягом короткого часу. До цього необхідно додати, що протягом останнього року країна пережила ще одні вибори, парламентські, які стали вирішальною подією в плані остаточного розподілу політичних сил. Та ще в зв'язку з конституційною реформою відбулися зміни всієї конструкції влади. Врахуйте і надзвичайно високу персоніфікацію, величезне значення особистісного чинника в політиці вашої країни. І ще один аспект: з одного боку, існує недовіра до представників старого режиму, а з іншого - виникає питання: а чи є у протилежної сторони досить кваліфіковані люди, здатні взяти на себе всі завдання з управління державою? Тобто одвічне кадрове питання. Сюди ж слід додати і брак досвіду в поводженні з тими можливостями, які надає демократія. Насамперед мається на увазі пошук компромісу, а також уміння ефективно формувати коаліцію, що складається з політичних сил, які не можуть обійтися один без одного, але програмні установки яких усе ж різняться і які по-різному дивляться на розвиток країни. Крім того, слід врахувати традиційний стереотип, коли люди об'єднуються, проявляють одностайність при усуненні або подоланні минулого. Але при цьому аж ніяк ще не сказано, яким чином створювати нове, затверджувати його і просувати.

Так що, якщо врахувати все сказане мною, якщо співвіднести те, що було зроблено несвоєчасно або не було зроблено зовсім з тим, що сталося і чого вдалося домогтися, то минулий рік не можна назвати роком втрачених можливостей. На мій погляд, існують достатні підстави, щоб розцінювати його підсумки скоріше як позитивні. Але, природно, упущені можливості слід реалізувати, а помилки виправити. Справа в тому, що зараз зримо вималювався другий шанс. Але цим шансом потрібно скористатися. Тому що українська влада живе не у своєму українському космосі, а у світі, який уважно спостерігає за тим, що тут відбувається, і намагається на це впливати ...

- Але після парламентських виборів пішов уже третій місяць, і, чесно кажучи, у багатьох складається відчуття, що країна пішла в рознос і влади у неї немає. Днями один із вітчизняних політологів навіть заявив, що Україна переживає кризу державності. А у вас є відчуття наявності в країні влади, а головне - того, що ця влада знає, що робити?

- Я вважаю, що коли ви говорите про загрозу українській державності, це занадто драматичне сприйняття ситуації. Дійсно, існують очевидні для всіх складнощі з утворенням коаліції, формуванням уряду й організацією ефективної діяльності парламенту. Але ці труднощі переборні. І необхідно робити все для їх подолання. Якраз зараз Україні потрібно довести, чи в змозі вона зробити те, що давно є звичайною справою у нас, у західноєвропейських країнах. Чи здатні її політичні сили йти на компроміси й утворювати коаліції, дійсно відповідають інтересам людей, а не створювані заради задоволення приватних інтересів. На мій погляд, потенціал існує, але його потрібно реалізувати.

- А ви можете змалювати конструкцію цієї коаліції, яка була б оптимальною і максимально сприяла б стабільності в Україні, політичним та економічним реформам? Хто повинен об'єднатися - трійка помаранчевих, "Наша Україна" з "Регіонами", БЮТ з "Регіонами" або ж виходом стане "широка" коаліція?

- З цього питання ми, сторонні спостерігачі, не беремося виносити свої судження. Тому що Україна повинна сама для себе вирішувати це питання. У парламенті представлені різні політичні сили, завдяки голосам виборців усі вони є легітимними представниками волі своїх виборців, і тому Україна самої належить знайти рішення. Але, наприклад, у нас, як правило, коаліцію утворюють політичні партії, що мають більше спільного у своїх програмних установках в контексті задоволення насущних потреб людей. Поки ж у вас події розвиваються таким чином, що найбільш часто говориться про перспективи освіти помаранчевої коаліції і, загалом-то, така коаліція була б логічною. Але, природно, потрібно визначити основні напрями її діяльності таким чином, щоб вони відкривали стабільну перспективу для діяльності уряду на весь термін його роботи. Те ж стосується й інших варіантів коаліції в тому випадку, якщо вдасться знайти взаєморозуміння заради блага країни. Вирішальним, однак, повинно бути те, щоб основну роль як у діяльності парламенту, так і уряду грали помірні політичні сили. Опозиція не означає - "ворог". Важливо працювати конструктивно, і спільною метою має бути благо людей. Це досить загальне формулювання мети, але в багатьох конкретних сферах діяльності відразу ж чітко проявиться, на що буде спрямована робота уряду: на задоволення людей, спільних потреб або ж на задоволення приватних інтересів. Це стосується будь сфери - політичної, соціальної, модернізації економіки, охорони здоров'я, розвитку місцевого самоврядування або ж комунального господарства.

- Справді, дуже багато українських виборців хотіли б створення помаранчевої коаліції - якщо слідувати поривам душі. Але якщо все ж прислухатися до розуму, то стає очевидним, що помаранчева трійка швидше нагадує персонажів відомої байки про лебедя, рака і щуку. Взяти хоча б останні події - скандал навколо запланованих міжнародних військових навчань. "Наша Україна" закликає колег терміново ухвалити відповідний закон, соціалісти категорично заперечують і заодно ще раз підтверджують, що вони проти вступу України в НАТО, а позиція бютівців на чолі з Тимошенко по суті питання дуже і дуже розпливчаста. Як ви можете прокоментувати ці події? Чи позначаться вони на шансах України приєднатися до Плану дій щодо членства в НАТО вже цієї осені?

- Ви знаєте, ці події застали і Україну, і НАТО в найбільш несприятливий момент. Але мистецтво політики полягає в тому, щоб вибиратися зі складних ситуацій. Описані вами моменти є проявом тактики. Тактика - це завжди короткі кроки протягом досить стислого часу, але при цьому, звичайно, не можна забувати і про стратегічні цілі. І мені залишається лише побажати політичному керівництву - і на рівні виконавчої влади, і на рівні парламенту, - щоб вони повною мірою проявили свої здібності долати подібні складні ситуації. Я вважаю це цілком можливим. Природно, потрібно мати більшість у парламенті, а також необхідно, щоб політики, які працюватимуть у виконавчій владі, проявили здатність до оформлення цього парламентської більшості.

- Ви маєте на увазі "пронатовськими" більшість?

- Це взагалі-загальна формула, але в даному випадку вона, звичайно ж, стосується перспектив проведення Україною спільних навчань у Криму, а також можливого майбутнього членства вашої країни в НАТО. Ситуація настільки делікатна і складна у зв'язку з тим, що певну роль тут відіграв і календар подій. Однак це і час для того, щоб опинитися твердим у відстоюванні власних стратегічних поглядів.

- Ви особисто завжди з оптимізмом говорили про європейське майбутнє України. А ось як ви можете пояснити, чому представники ХДС, будучи в опозиції, підтримували членство України в ЄС і навіть докоряли інші політичні сили в "байдужості до євроінтеграційних амбіцій України", а зараз уряд пані Меркель зайняло досить жорстку позицію, що залишає нашу країну поза рамками інтеграції в Євросоюз?

- Я не думаю, що позиція

пані Меркель чи федерального уряду змінилася в цьому відношенні. Вона просто хотіла звернути увагу на інше: Євросоюзу зараз не до перспектив розширення у зв'язку з серйозною дискусією, що розгорнулася всередині самого ЄС. Чим чіткіше Україна озвучуватиме свої вимоги відносно перспективи вступу до Євросоюзу, тим виразніше ЄС буде змушений озвучувати своє прагнення до того, щоб залишатися дієздатним. Вважаю, що вам потрібно було б зосередитися на щось більш суттєве, а саме на шляху, по якому пролягає європейська перспектива, перспектива розвитку Європи. А не прагнути зазирнути крізь відчинені двері, намагаючись побачити, що там накрито на столі. Польщі знадобилося чотирнадцять років, щоб стати членом ЄС. І протягом усього цього часу існував досить велика спокуса поставити питання таким чином: чи доцільно вступати і якщо доцільно, то чому б не поставити питання саме зараз? Загалом-то, полякам вдалося протистояти цій спокусі. Я рекомендував би Україні вчинити так само. Крок за кроком, поступово наближатися до Європейського Союзу. Адже існують Угоду про співробітництво і партнерство, План дій, і там чітко розписано, що необхідно зробити, щоб опинитися буквально на порозі європейського дому. До речі, я вважаю, що альтернативи цьому шляху немає. Де перспективи іншого співробітництва на основі справедливого участі? У якому іншому напрямку?

- Ну, якщо поглянути в іншому напрямку, то ми уткнемся чолом, наприклад, в "справедливу" енергетичну політику Росії. До речі, у нас дуже багато хто дивується тому, як спокійно Європа реагує на спроби РФ впливати на Україну за допомогою енергетичного важеля. На відміну від Сполучених Штатів, регулярно звинувачують Росію у спробах енергетичного тиску на "молоді демократії". Чи не здається вам, що нова енергетична політика РФ загрожує безпеці Європи не менше, ніж Україні? Чому Європа мовчить? Ви боїтеся втратити відносно дешеві енергоносії? Або ви взагалі боїтеся Росії?

- Ні, Європа не мовчить. Навпаки, вона з дуже підвищеною чутливістю й увагою сприйняла те, що Росія перекрила газовий кран для України на початку цього року. І з цього моменту тема енергетичної безпеки стала для Європи темою номер один.

- Але "чутливість" Європи була досить своєрідною. Наприклад, керівництво Італії, чудово знаючи про тридцятиградусних морозах в нашій країні, проте поспішило звинуватити Україну в несанкціонованому відборі газу з труби. А не так давно єврокомісар з питань енергетики пан Пібалгс заявив, що свої енергетичні проблеми Україна має вирішувати у двосторонньому режимі з Росією, а Європа не повинна входити в кімнату, де йдуть ці переговори. Виходить, кожен вмирає поодинці?

- Ні, це неможливо хоча б з тієї простої причини, що всі ми перебуваємо в одному човні, включаючи Росію. Є два аспекти цього питання. З одного боку, двосторонні відносини і двосторонні угоди між Україною і Росією, з іншого - енергетична безпека для всіх учасників процесу: постачальників, транзитерів і споживачів. Двостороння угода між Україною і Росією - це те, за що ви повинні відповідати самі. Нам адже навіть невідомі ці документи. Якщо я правильно розумію американську позицію (стосовно політики у нас підходи в основному однакові), то американці насамперед стурбовані питаннями енергетичної безпеки для всіх, хто причетний до даного питання. І тут потрібні спільні зусилля. Думаю, що це розуміє і Росія. Насправді мова йде про те, щоб запровадити принципи ринкової економіки, але ці принципи мають діяти однаково для всіх. Тому що тільки ринок гарантує необхідний рівень прогнозованості і той фон співробітництва, який задовольняє нашим потребам енергетичної безпеки.

- Та ми теж за ринкові відносини, але якщо говорити про ринок, то чому ж Німеччина, знаходиться від Росії набагато далі нас, отримує газпромівський газ, якщо не помиляюся, по 160 доларів за тисячу кубів, а Україна - по 230?

- Ринкові ціни формуються під впливом багатьох факторів. Певну роль відіграє і те, хто бере участь у будівництві транспортних, транзитних потужностей, які гроші інвестуються в цю сферу й чи існує можливість співпрацювати в плані забезпечення, модернізації або освоєння нових родовищ енергоносіїв. Ціна формується не тільки з урахуванням фактора віддаленості родовища або сировинного ресурсу від споживача. Але це ні в якому разі не повинна бути ціна, що диктується політикою. Справа в тому, що у вас довгий час діяли ціни, які були результатом політичного розрахунку. І ви тривалий час мирилися з цими політичними цінами.

- З цими політичними цінами мирилося тодішнє керівництво на чолі з Кучмою, а країна розплачувалася за це частиною незалежності та суверенітету, невигідними для України договорами, дія яких ми тепер і розсьорбуємо.

Продовжуючи енергетичну тему, ми з вами плавно підібралися до Північно-європейському газопроводу. З ваших слів можна зробити висновок, що більш низька, ніж для України, ціна на газ обумовлена, в тому числі, й участю Німеччини в будівництві ПЄГ. А ось ідея створення тристороннього консорціуму чомусь заглохла. В одному з інтерв'ю "ДТ", пояснюючи, чому ваша країна не стала брати участь у створенні газотранспортного консорціуму разом з Україною і Росією, ви сказали, що "Німеччина не сяде за стіл, де вже пообідали". Однак після того як пан Шредер став главою наглядової ради ПЄГ, можна припустити, що Німеччина зовсім не страждає від відсутності апетиту в питанні транспортування блакитного палива. Виходить, що небажаним "співтрапезника" є Україна?

- Ні. Справа в тому, що ми повинні мати свободу договірної діяльності і володіти можливістю вільно укладати економічні контракти. Газопровід по дну Балтійського моря служить цілям диверсифікації нашого газопостачання. При цьому мова йде про постачання не лише Німеччини, і це треба чітко бачити.

- Але в цьому випадку ви адже діверсіфіціруете НЕ джерела, а можливість транзиту. Звідси можна зробити висновок, що ви просто не довіряєте Україні. Або підіграєте Росії.

- Це помилкове сприйняття. Україна є важливою транзитною країною і буде такою залишатися надалі. Можливо, в майбутньому ми почнемо поставляти скраплений газ з Африки чи інших частин світу. І в зв'язку з цим будемо будувати необхідну інфраструктуру в наших портах. А якщо ви торкнулися теми тристороннього газового консорціуму, то необхідно згадати заяву, зроблену Путіним, Кучмою і Шредером у Санкт-Петербурзі. Це була заява стратегічного характеру, і воно не втратило свого значення для нас і понині. І якщо тристоронній консорціум зник з порядку денного, перестав бути темою для переговорів і моделлю, яка могла бути втілена в життя, то відповідальність за це несе тільки не Німеччина. Ми й сьогодні за його реалізацію. Хоча б з тієї причини, що Україна залишається для нас важливою транзитною країною.

- Якщо говорити про наші проблеми з РФ, то ті ж Сполучені Штати звертають увагу на недемократичність поведінки Росії як усередині країни, так і по відношенню до держав, які намагаються вийти з-під її надмірного впливу. Знову ж, чому Європа робить вигляд, що вона не бачить згортання демократії в Росії?

- Я вважаю, що так не можна говорити. Європа робить заяви з цих питань. Але в той же час, як і США, Європа керується усвідомленням того, що Росія є серйозним фактором, країною, з якою необхідно будувати відносини. Пані Меркель під час свого перебування в Москві, а потім у Томську чітко дала зрозуміти: коли ми бачимо, що для партнерства і співробітництва вибудовуються певні межі, однією з яких є тема дотримання прав людини, то це не відповідає уявленню Німеччини про партнерство та співробітництво. З іншого боку, ми повинні шукати підходи до вирішення питань та проблем, які б включали і Росію. З надією на те, що внутрішній розвиток в Росії буде й наслідком наших зусиль, нашого партнерства. Причому партнерства, яке аж ніяк не виключає критики.

- А вам не здається, що подібна політика "умиротворення Росії" в Москві, все наполегливіше намагається демонструвати власну силу, сприймається просто як слабкість Європи?

- Я вважаю, що не існує альтернативи побудові відносин у формі співробітництва. Адже те, до яких наслідків може привести, наприклад, ізоляція, нам добре відомо з конкретних прикладів. І хочу також відзначити, що розвиток Росії в плані модернізації держави та суспільства, формування демократичних інституцій і механізмів, якщо враховувати культурно-історичний контекст розвитку цієї країни, це дуже складний процес. Але вважаю, що нам слід бути відкритими щодо шансів, які надаються в цій країні, і чітко говорити, що ці шанси необхідно використати. Я також вважаю важливим фактором, причому поза всякою політикою, обмін людьми. І його загальмувати неможливо, оскільки ми живемо у спільному просторі, хочемо ми цього чи ні.

- І наостанок питання, яке цікавить дуже багатьох: так все ж, як ви бачите свою роботу в якості радника українського президента і чому ви на неї погодилися? - Я ще не приступив до цієї діяльності, тому не можу в точності сказати, як це в деталях буде виглядати. Але я прийняв цю пропозицію, яке, до речі, виходило від федерального уряду Німеччини, тому що я приймаю Україну близько до серця, і ваша країна для мене багато значить. Мені здається, що як людина, що володіє великим досвідом, накопиченим у цій частині Європи, а з іншого боку, як людина, знайомий з соціальними умовами в Німеччині, розвитком її суспільства і держави, нехай з зламами, але розвитком цієї країни як стабільної демократії, я можу бути тут корисний.