Богдан Жолдак: "Українське кіно - не міф, а реальність"

Богдан Жолдак: 'Українське кіно - не міф, а реальність'

З Богданом Жолдаком, кіносценаристом і прозаїком, можна говорити, здається, про все на світі: у нього оригінальну думку з питання. Але сьогодні ми обмежилися темою українського кіно. Як з'ясувалося, Богдан твердо вірить у велике майбутнє "найголовнішого з мистецтв" в Україні. І, більше того, пропонує свої методи виходу з сьогоднішньої кризи.

- Буквально днями при Мінкульті створено Комітет з кінематографії. Це при тому, що тут давно існує департамент кіно. Як ти гадаєш, нова структура змінить на краще ситуацію в національному кінематографі?

- Упевнений, що так. Кіно - це, в першу чергу, величезна промисловість. Кажеш, що саме "промислової" складової кінематографа в Україні і ні? Так адже її дуже легко відродити! Виноробство в СРСР налагодилося тільки після того, як всі спеціалізовані галузі об'єднали в одне міністерство.

Відео дня

Так само сьогодні треба діяти з українським кіно: об'єднати в одній структурі всі складові кіноіндустрії - авторське право на кіносценарії, кіностудії, кінотеатри і т.д. Комітет з кінематографії і повинен стати такою загальною структурою. Оптимальніше, звичайно, щоб він підпорядковувався безпосередньо Кабміну.

- Припустимо, об'єднання і справді відбулося. Але за рахунок яких матеріальних ресурсів будемо "піднімати" своє кіно?

- Потенційні можливості дуже великі. Для початку згадай, що свого часу саме наш Шосткинський завод забезпечував плівкою "Свема" весь Радянський Союз. Причому там виробляли унікальну, на лавсанової основі, плівку для аерофотозйомки. Навіть у американців такої не було і немає досі! А ще шосткинці забезпечували всі кінотеатри прокатними копіями. То чому не відродити цю практику? Робити копії фільмів на плівці "Кодак" - невиправдане марнотратство: копіювати фільми для вітчизняного прокату можна і потрібно у нас! А ось ще одна стаття доходів від кіноплівки. Всі знають, що основа світлочутливих матеріалів - срібло, яке після використання плівки вимивається і продається як дорогоцінний метал. Питається, чи варто "дарувати" наше срібло американцям? Відроджуючи виробництво плівки, ми, як не дивно, реанімуємо і прокат. Подивіться, що в Україні з кінотеатрами! Вони ж все не Мінкульту належать, а комунгоспу, які займаються чим завгодно, крім культури. В результаті, система кінопрокату зруйнована. Особливо погані справи у сільській місцевості. Тим часом, для сільських кіноточок можна випускати дешеві монохромні копії. І завдяки цьому встановити ціну на вхідний квиток на показ не 20 - 40 грн., А 1 грн. Тоді сільський житель піде в кіно. Прокат окупиться і принесе прибуток.

- Богдан, що не плівкою єдиною живе сучасний кінематограф!

- Так, зараз стрімко розвиваються електронні носії. Знаєш, до речі, що перші в світі DVD винайдені в Київському інституті кібернетики під керівництвом Віктора Глушкова ще 30-40 років тому? Тільки вони були не поліхлорвініловими, а скляними. Але винахід-то наше! Ну, а що сучасна Україна обігнала всю планету з виробництва піратських DVD, відомо, звичайно, всім. Тобто народні умільці в своїх підвалах штампують диски ...

- Так, за якістю вони не поступаються ліцензійним ...

- Саме так. Я, звичайно, за дотримання авторського права, але пропоную: потрібно вивести цей бізнес із тіні, дати нинішнім "флібустьєрам" нормальний податок, як на культуру. І нехай працюють! Адже чому народ охочіше купує піратські копії? Ціна влаштовує! В Україні мало хто може купити диск за 140 грн. Але за 20 грн. чому ні? І пірати-виробники аж ніяк не в накладі. Ну так давайте цей бізнес легалізуємо, та ще можна організувати міні-кінотеатри з DVD-проекторами! До речі, якщо зібрати в один кулак усі галузі кіноіндустрії, сьогодні, розрізнені, можна дуже серйозно боротися із засиллям як американської мас-культури, так і з російським реекспортом.

- У Росії, до речі, кіно справді стало індустрією, хоча багато кінодіячі цього не сприймають, наприклад, Станіслав Говорухін. Але що є, то є - російське кіно на підйомі. Як думаєш, за рахунок чого?

- Та все дуже просто - кіно там не обкладають податками. Але я чому заговорив про реекспорт? Якщо вчитатися в титри російських стрічок, відразу помічаєш: учасники знімальних груп через одного - українці! Тобто, наші кінематографісти знімають в Росії кіно, щоб потім нам же його й показувати.

- Мабуть, в РФ їм більше платять ...

- Безсумнівно. Але ... Розумієш, зарплата учасників знімального процесу - найменша частина витрат. Тому, якщо є розвинена кіноіндустрія, це питання вирішується елементарно. А її в Україні, повторюся, відродити дуже легко.

- Судячи з того, що ти відкрив і ведеш курс сценаристів кіно в Національному університеті кіно, театру і телебачення ім. І. Карпенка-Карого, твоя віра в майбутнє українського кіно безмежна. Але от питання - випускники "першого призову" працевлаштовані?

- Торік, коли я набирав свій другий за рахунком курс, конкурс був п'ять-шість осіб на місце. Неймовірно! Значить, народ усвідомив перспективність професії, зрозумів, що в кіно все починається зі сценарію. Що ж стосується працевлаштування, то мої студенти починають працювати вже з перших курсів. Одна дівчинка взагалі примудрялася служити одночасно на чотирьох посадах на одному великому телеканалі! Так, можу з гордістю сказати: всі мої діти прибудовані, всі працюють на телебаченні, де зараз великий попит на сценаристів. А одна наша випускниця взагалі зробила таке, про що ніхто з її попередників мріяти не міг, - продала свій сценарій до Голлівуду, і тепер по ньому знімають фільм про помаранчеву революцію.

- Добре, сценарії пишуться, і талановиті. Куди їх прилаштовують автори? Адже не всім щастить продати свій продукт в Голлівуд?

- Я в числі інших навантажень займаюся оцінкою кіносценаріїв в рамках літературного конкурсу "Коронація слова". Кращі з них ми пропонуємо і телебаченню, і режисерам. Деякі вже запущені в роботу.

- Так що, виходить, чутки про смерть українського кіно дещо перебільшені?

- Яка може бути смерть, якщо дипломні роботи випускників нашого кіноінституту отримують гран-прі на найпрестижніших міжнародних фестивалях? Згадаймо хоча б короткометражку "Тир", пластиліновий мультик "Йшов трамвай 9-й номер" або фільм "Попутник". І це - буквально в останні два-три роки. Не вір злостивцям!

Інна ДОЛЖЕНКОВА, "ВВ"

www.vv.com.ua