Відео дня
Емір Кустуріца: "Бути політкоректним - все одно, що бути ідіотом"
Кустуріца - ім'я, яке не потребує коментарів. Знаменитий балканський режисер, який зібрав практично всі призи, крім того, ще й досить успішний музикант. Саме в цій якості він і заглянув в Київ зі своїм "No smoking orchestra". Нашому кореспонденту вдалося поставити йому кілька запитань. Втім, розмова йшла переважно про кіно, політиці та інших не надто музичних матеріях.
- Ваш фільм "Життя - це диво" має пряме відношення до подій в Югославії 1990-х років. З приводу цих подій ви висловлювалися досить різко і виразно. Чи змінилося щось у вашому ставленні зараз?
- Ні, у мене не було особливо радикального відношення до того, що відбувалося в країні. Це було, швидше, логічне відношення. Великий світ прагнув до того, щоб була велика багатонаціональна країна, а в результаті країна опинилася поділена на шість невеликих держав. Таким чином, моя позиція була логічною, її ніяк не можна назвати радикальною. Але логіка дуже часто буває неприємною річчю. Я вважаю, що, коли говорять про мою ідеологічної одержимості - це не більше ніж легенда, створювана навколо мого імені. І тому останній фільм і три попередні зроблені в рамках моєї концепції терапевтичного впливу кіно на сучасну людину.
- А ви б взялися знімати фільм про розпад СРСР?
- Що стосується специфіки розпаду Югославії, я думаю, ви всі прекрасно знаєте, в чому вона полягала. Вона була єдиною країною в світі, яка дуже добре жила в епоху "холодної війни" і навіть виносила з цього вигоду. І коли ця епоха закінчилася, у Югославії більше не було причин для існування. Не було причин, які би зсередини консолідували країну. Звичайно, Югославія ніколи не була темницею народів, як про це говорили, - це ідеологічні схеми, що використовуються в політичних цілях. Я думаю, що і в Сербії, і в Боснії, і в Чорногорії люди не відразу зрозуміли, що більше немає "холодної війни", відповідно, немає цієї зовнішнього середовища, в якій так комфортно існувала країна. Тому не можна проводити аналогію з СРСР, - це різні ситуації і різні випадки. СРСР - імперія, якої більше немає, а Югославія все-таки - невелика країна.
- Яким ви бачите майбутнє Сербії і Чорногорії? Чи збираєтеся якось показати сербську політику?
- Політики зараз на території колишньої Югославії не грають великої ролі. Думаю, що там більше задають тон розвідслужби, а не політики. Ці країни втратили можливість грати якусь істотну роль, вони повинні відтепер підкорятися інтересам великих держав і транснаціональних корпорацій. Взагалі, по-моєму, політикам вже нічого не допоможе ...
- Часто доводиться чути, що "Життя - це диво", очевидно, проглядається ваша симпатія по відношенню до сербів на шкоду боснійцям. Чи так це?
- Хто вважає, що я більше орієнтуюся на сербів?
- Ну, так уявляється.
- Думаю - це ідеологічне питання, який не має ніякого відношення до мистецтва. Взагалі не треба ставити так питання: хто показаний більш позитивно або більш негативно. Так можна знімати ковбойські фільми. От нехай телеканал CNN відповідає на питання, хто грає позитивну роль, хто негативну. Цей фільм поставлений по реальних подіях. Дійсно була така ситуація в Тирново, поруч з Сараєво: жив серб, у якого дружина і син зникли під час війни в Боснії, і він тримав мусульманку як заручницю, щоб обміняти на сина. І вийшов такий сюжет, така колізія, гідна пера Шекспіра. Питання, хто грає позитивну роль, а хто негативну, тут вже не виникає.
- У вас часто в кадрі з'являються тварини. Чи є якісь особливі підходи до роботи з ними?
- З тваринами іноді легше, ніж з людьми. Я дуже люблю знімати їх. У результаті навіть осел починає добре грати. Частіше з людьми виникають труднощі.
- А як ви працювали з кішкою?
- Що стосується кішки, то щоб вона зіграла свою роль, треба вірити, що життя - це диво.
- Ваші фільми, безумовно, допомагають жити. Це результат опору світу або сприйняття його?
- Я хотів би, щоб мої фільми повернули людям надію і трохи сприяли відродженню енергетики, підтримання їх тонусу. Адже сучасні фільми знімають так, ніби шиють костюм або плаття. Всі процеси продумані, нічого зайвого, ніяких особливих проблем, все робиться на конвеєрі і відповідним чином цей фільм сприймається, не зачіпаючи глибинних сторін людини. Формула товар - гроші - товар, на жаль, торжествує. Але я все-таки вважаю, що мистецтво і культура можуть впливати на людину терапевтично. Я навіть проводив експеримент в одній з белградських психіатричних лікарень - показував свої фільми хворим вісім днів поспіль, щоб побачити ефект впливу цих картин на людей, свідомість яких повернуто трохи в інший бік. Але в сучасному світі фільм втрачає те значення, яке повинен мати. Стає свого роду відеогрою, розвагою. І ось цей мій останній фільм і три попередні зроблені в рамках моєї концепції терапевтичного впливу кіно на сучасну людину.
- Вибачте за таке питання, але у вас достатньо нетрадиційно використовується жіночий зад. То їм цвяхи витягують у "Чорній кішці, білому коті", то він зовсім як боксерська груша використовується в "Життя - це диво". Чому так?
- Вельми забавний питання. Сцена в останньому фільмі, де жіночі дупи використовуються як боксерської груші, - відображає ситуацію, коли під час війни зникають якісь критерії, стираються всі грані і поганий настрій стає частиною суспільства, людей і їх відношення до життя. Крім усього іншого, цей образ має ще й політичне підгрунтя в історії наших країн.
- Пам'ятається, років десять тому ви досить добре відгукувалися про свій досвід роботи в США, результатом якого став фільм з Джоні Деппом "Сни Арізони". Чому б їх не продовжити?
- Я все життя знімаю авторське кіно. Історія зйомок мого фільму в Голлівуді - це частина американської історії. Це французькі гроші, витрачені в Америці. Але я хочу залишитися представником авторського кіно. А бути представником авторського кіно і працювати при цьому в Голлівуді - неможливо. При всьому при цьому - я шанувальник голлівудського кіно 1930 - 1950-х років.
- Чи може змінитися Кустуріца, екранізувати роман, піти від того, що він вже показав? Чи є надія, що вас можуть не впізнати?
- Будь ласка - можу зняти фільм, взявши за основу телефонний довідник. Але я не розумію, навіщо це робити. Я хочу залишатися вірним своїм естетичним і моральним принципам.
- Яким чином після всього, що з вами сталося, ви зберігаєте віру в любов і доброту, постійно шукаєте їх?
- Я вважаю, що в сучасному світі не вірять ні в що, на жаль. І це дуже погано. Єдине, у що можна вірити - в доброту, любов, і тільки цим шляхом людина може повернутися до своїх витоків. Є така тенденція в сучасному кіно, коли люди соромляться хороших почуттів, позитивних емоцій. Дуже часто поняття доброти замінюють поняттям "cool!". Що означає - прохолодно, свіжо, холодно. Тобто людина залишається холодним, байдужим. Тенденція сучасного мистецтва: щоб все було, як у транспортній русі, щоб все регулювалося спеціальними знаками. І фільми повинні створювати такі нейтральні відчуття, не зачіпати глибоко душу людини. Ще раз повторю - це загальна тенденція, але я вірю в протилежне.
- Наскільки мені відомо, в Москві ви відвідували булгаковські місця. Київ теж пройнятий духом Михайла Булгакова. Чи не хотіли б ви екранізувати роман "Майстер і Маргарита"?
- Ви знаєте, я думав про це, і навіть була ситуація, коли мені довелося відмовити одному продюсеру. Відмовив по однієї божевільної причини - він мені сказав, що зовсім неважливо, скільки буде коштувати цей фільм, головне - щоб він був англійською. Я просто не можу собі уявити, як буде звучати англійська в тій обстановці, в тих декораціях. Але я не виключаю, що повернуся коли-небудь до цієї ідеї, хоча це небезпечна історія. Взагалі, "Майстер і Маргарита" - один з найкращих романів, коли-небудь написаних. Його композиція геніальна, вона дає можливість для реалізації кінематографічних задумів. Якби не було Борхеса, я б сказав, що це найкращий роман. І дуже складно зробити адекватну екранізацію найкращих романів.
- Чи відчували ви коли-небудь як автор кінематографічної реальності нереальність відбувається житті?
- Що таке вигаданий світ, що таке реальність - хворий, складне питання. Справа в тому, що розвиток технологій стерло межі між реальним світом і уявним. За допомогою комп'ютерних технологій ви можете відтворити нереальні події з реально існуючими людьми. Ось, зокрема ТБ створює цей уявний світ, який лише частково скоррелировать з реальністю. Таким чином - це вже не конкретна реальність, а лише часткова, яка створена за допомогою технологій. Ось приклад: ви задали питання про негативний або позитивному показі сербів. Яким чином у вас виникла ця ідея? Тільки завдяки ситуації, при якій стерта грань між реальністю і уявним світом. Фактично маніпуляції створені за допомогою телебачення, телекартинки ... Тобто якщо головний герой - серб і він хороший, значить - це вже ідеологія, за цим ховається певна позиція режисера. Якби у свідомість сто тисяч раз не впроваджували цю ідею, ви б по-іншому все це сприймали.
- Чи не заважають вам постійні звинувачення в неполіткоректності?
- Я дуже гордий тим, що політично некоректний. По-моєму, бути політкоректним - це все одно, що бути ідіотом. Це значить бачити світ очима двох або трьох світових телеканалів. А це зовсім не збігається з моєю інтелектуальної допитливістю. І, крім того, кількість прочитаних книг утримує мене від того, щоб бачити світ очима цих кількох телекомпаній.
- Яких акторів ви віддаєте перевагу, - професіоналів чи аматорів, з ким легше працювати? Звідки взагалі беруться ці типажі?
- Я чисто інтуїтивно підбираю акторів. Залежить багато в чому від того, професійний це актор чи ні. У професійних акторів така проблема буває: вони добре грають, але у них не вистачає енергетики чи що. А що до непрофесіоналів, то їх типаж, їх манера говорити грають самі за себе.
- Тут, у колишньому СРСР, дуже добре сприймають ваш гумор. Чи можете ви похвалитися, що вас так само добре приймають на Заході?
- Там люди не настільки відкриті, як тут. Я звернув увагу, що тут кожен сигнал, який я посилаю глядачеві, сприймається більш інтенсивно, ніж на Заході, де люди повільно втягуються в стилістику фільму. Коли ось в Канні показували "Життя - це диво", в потрібних моментах люди теж начебто сміялися або засмучувалися, але не як тут - коли реагують в залі на конкретну ситуацію. Але, до речі, Захід не можна сприймати як єдине ціле, тому що це і Португалія, і Іспанія ... Ось в Іспанії "Біла кішка, чорний кіт" досі дуже популярний, його вже дев'ять років дивляться, ходять дивитися по святах і сприймають дуже добре ...
- Яку роль як режисер ви самі для себе могли вибрати і зіграти?
- Можу сказати. Я хотів би зіграти роль кота ...
Дмитро ДЕСЯТЕРИК, "День"