Сергій Караганов: "Міфічні перспективи для України чи Молдови вступу в ЄС зараз стали ще більш міфічними"
Президент Ради із зовнішньої і оборонної політики Сергій Караганов підводить деякі підсумки нинішнього політичного сезону.
- З яким балансом Росія закінчує черговий політичний сезон?
- На жаль, смуга відносних невдач, яка почалася ще минулого року, триває. У нас ослабли позиції майже у всіх країнах колишнього Радянського Союзу, до того ж ми допустили декілька серйозних помилок там, які, навіть якщо б не були істотні самі по собі, привели б до думки про те, що Росія не здатна боротися за свої позиції. Викликає побоювання ситуація в Центральній Азії, де йде швидка дестабілізація.
Ми змогли в цьому році уникнути кризи у відносинах з Європейським союзом, прийнявши так звані чотири "дорожні карти", але кардинальної проблеми своїх довгострокових відносин з ЄС не вирішили. "На щастя" для нас (хоча провал Євросоюзу є невдачею для всієї Європи), Євросоюз сам вповз в тривалий криза, яка дає нам можливість самовизначитися і виробити стратегію цих відносин. З Сполученими Штатами Америки все розвивалося досить передбачувано і досить сприятливо, незважаючи на деяке збільшення взаємної критичності. Але американці поки не хочуть - або не готові - чинити на нас жорсткий тиск, хочуть мати нас на своєму боці.
Ми спробували почати розігрувати карту нового трикутника: Китай-Індія-Росія. Але всі розуміють, що це не новий союз, а якась взаємовигідна демонстрація зближення. Ці три країни і кожна з них окремо в союз увійти не можуть.
Найтривожніше те, що цього року так і не була вироблена ні довгострокова зовнішньополітична стратегія, ні, що ще більш важливо, довгострокова стратегія соціально-економічного розвитку. І ми почали відчутно сповільнювати темпи свого економічно-соціального розвитку, почали втрачати по наростаючій свою привабливість для зовнішнього світу. А це найбільший зовнішньополітичний капітал країни. Але ніяких трагічних подій не сталося. - Які ризики очікують Росію в найближчому майбутньому? - Ми зіткнемося в наступні роки з набагато складнішими викликами, які виникнуть у зв'язку з можливим розширенням НАТО на колишні республіки Радянського Союзу - вже не тільки на Прибалтику. Це питання постало реально до порядку денного. Ми будемо стикатися з дедалі більшим тиском з приводу нашої ролі в так званих "неврегульовані конфлікти" в ближньому зарубіжжі. З одного боку, ми визнаємо територіальну цілісність цих держав, а з іншого боку, не можемо не розуміти, що невизнані держави вже мають таку ж історію і таке ж право на існування, як і ті держави, від яких вони колись відокремилися. Це велика інтелектуальна і політична проблема.
Але проте вітер і раніше дме в наші вітрила, в першу чергу через напруженості на нафтових і енергетичних ринках, які об'єктивно роблять Росію набагато більш важливим гравцем у світовій політиці, а також через те, що ситуація на розширеному Близькому Сході продовжує дестабілізуватися. Зараз дестабілізація перекинулася на Середню Азію. Не видно кінця конфлікту в Іраку. Складна ситуація в Ірані, в тому числі у зв'язку з розповсюдженням ядерної зброї. Все це дає об'єктивно в руки Росії карти, які можна розігрувати. - Які висновки, на ваш погляд, робить російська влада із серії революцій в СНД і трагічних подій в Узбекистані? - Поки, по-моєму, є спроба посилити охоронну тенденцію і, що найсумніше, звалити ці явища на вплив зовнішніх сил. Зовнішні сили, звичайно, там впливали, притому в різних напрямках, але цілком очевидно, що всі ці повстання, бунти, "революції" відбувалися, тому що старі пострадянські еліти зжили себе, набридли. Набридли своєї неефективністю, корумпованістю. Ці процеси є абсолютно об'єктивними. Якщо ми зрозуміємо, що нам треба змінювати політику і, які проводять цю політику, тоді ми уникнемо революцій. Якщо ми будемо думати, що це дії фонду Сороса, тоді у нас можуть виникнути не такі, але схожі проблеми. - Якою мірою справа Ходорковського вплинуло на наші зовнішньополітичні позиції? - Важко заміряти градуси, але, безумовно, в наявності серйозний удар по іміджу Росії як сучасної держави. - Ви згадали криза в Європейському союзі. Ваш прогноз: як розвиватиметься ситуація після провалу двох референдумів за єдиною Конституції і провалу останнього саміту ЄС? - Криза Європейського союзу назрівав давно. Пов'язаний він і з тим, що європейська еліта, розмріявся про велику ідею Єдиної Європи, відірвалася від коренів, від свого населення, яке не хоче великої ідеї, не хоче конкретних втрат заради неї, а хоче конкретних вигод особисто для себе навіть за рахунок прогресу всій Європи. Я не думаю, що в найближчі роки криза буде легко подолано. Це буде довгий період переосмислення. Нинішню поразку Євросоюзу і одночасно його розширення роблять можливою еволюцію ЄС не до квазіфедерації, а до союзу держав із загальною економічною політикою, зі спільною валютою, але з меншим ступенем зовнішньополітичної та політичної інтеграції. Тобто, умовно кажучи, Європейський економічний союз, яким він був колись, плюс валютний союз, єдина валюта, передача ряду функцій наднаціональним органам.
Це дає нам можливість виробити довгострокову європейську політику, якої у нас не було. У нас є вікно можливостей для зближення, може бути, не в тих областях, де ми традиційно намагалися зблизитися і де це не дуже виходило. Мова навіть може піти про укладення якогось стратегічного або геостратегічного союзу, оскільки нинішня криза, незалежно від того, як він закінчиться, означатиме стратегічну втрату часу для Євросоюзу. Це означає, що ЄС буде і далі програвати в змаганні за політичний вплив та економічний розвиток з азіатським велетнем або Сполученими Штатами Америки. У цій ситуації Росія може виявитися для Євросоюзу більш вигідним партнером, ніж вона здавалася ще деякий час тому, коли нас фактично полуспісивалі, заявляючи на словах зовсім інше. Але знову ж таки дуже багато залежатиме від того, наскільки ми будемо слідувати європейським шляхом. - Як будуть розвиватися події в СНД в умовах ослабленого Європейського союзу? Яке значення має Україна для ослабленого ЄС? - Безумовно, довгострокові міфічні перспективи для України чи Молдови вступу до Європейського союзу зараз стали ще більш міфічними. Хоча Україна і Молдова можуть бути прийняті в НАТО з метою закріпити їх орієнтацію на Європу. Це поставить найбільшу проблему перед Росією, аж до того, що буде поставлене питання: або ми знаходимося разом з цими країнами, тобто вступаємо в НАТО, або опиняємося в ситуації вкрай неприємною зовнішньополітичної ізоляції. Але, звичайно, для СНД криза в ЄС означатиме деяке ослаблення того магнетизму, який Євросоюз чинив на багато країн.
Але СНД продовжує розсипатися не тому, що на нього робить вплив притягальний Європейський союз чи Захід, а просто з об'єктивних обставин. Досить сказати, що частка СНД в російському зовнішньоторговельному обороті не перевищує 20%. Досить складні перспективи Білорусії, і я не виключаю спроби зовнішньої або внутрішньої дестабілізації цієї країни, особливо якщо вона і далі буде відмовлятися від реформування та демократизації. Тому в СНД можлива побудова будь-яких мікрокольцевих конфігурацій: наприклад, союз Росія-Казахстан. Створення єдиного економічного простору навряд чи є стійкою тенденцією. З моєї точки зору, всі подібні тенденції приречені, особливо якщо Росія не змінить докорінно свою зовнішню, внутрішню і економічну політику, не стане знову привабливою і не почне показувати не 4-5% приросту (а це чи не найнижчі темпи навіть у СНД), а 10-12%. - У листопаді Володимир Путін поїде до Японії. Які тут можуть бути сюрпризи? - Я сподіваюся, що сюрпризів не буде. Російсько-японські відносини об'єктивно знаходяться на шляху зближення, тому що ми стикаємося зі схожими проблемами. Японія вже у відкриту конфліктує з Китаєм. Ми не конфліктуємо, але ми частіше відчуваємо його геополітична вага. Існує проблема ядерної зброї Північної Кореї. Існує проблема зростання націоналізму в Азії. І в цій ситуації, я думаю, Японія не буде тиснути на нас так жорстко, як давила в минулому, в тому числі з територіальних питань.
Юлія Петровська