Відео дня
Диплом "для престижу"
Ось і завершилася вступна кампанія до вузів. Щасливі зараховані абітурієнти вже відчувають себе повноцінними студентами, а старшокласники готуються спробувати свої сили в майбутньому році. Готуються до "надходженню-2013" і державні органи. І найбільше увага ЗМІ прикута до законопроекту № 10720, розробленим Міністерством економічного розвитку і торгівлі.
У згаданій законопроекті відсутня пряма "числова" норма, що встановлює "нижню планку" відсотка бюджетних місць у навчальних закладах. На відміну від інших освітніх законів, що передбачають не менше 51% навчаються "бюджетників". Хоча зняття цієї "замороженої" цифри само по собі виглядає дуже логічно. Так само як і весь законопроект № 10720, що передбачає порядок формування державного замовлення на підготовку фахівців для потреб суспільства та економіки. Згідно з документом, кількість бюджетних місць буде визначатися за заявками, отриманими від державних замовників, федерації профспілок та національного представника роботодавців. А вже потім міністерські мужі будуть виходити на Кабмін в цілому - для включення передбачених витрат у Держбюджеті країни.
Побіжно можна помітити - скасування 51-відсоткового мінімуму для частки держзамовлення - єдиний шанс для багатьох вузів елементарно зберегтися. Ну, правда, якщо не потрібні ні держконторі, ні навіть приватним структурам настільки дике, як спостерігається в останні роки, кількість юристів, економістів, бухгалтерів - для чого країні оплачувати їх підготовку? За гроші платників податків, між іншим - які можна було б витратити куди більш ефективно.
А з відміною обов'язкового мінімуму "бюджетників" у інститутів та університетів збереглася б хоча б формальна свобода дій. Наприклад, раніше на якомусь умовному "економічному факультеті" щорічно приймалося по 100 студентів, з них - половина за рахунок бюджету. Але після тверезого розрахунку виявляється, що суспільству треба від сили 20-25 випускників-економістів. Якщо "гарантований мінімум" держзамовлення буде скасовано - зазначений факультет зможе набрати 25 студентів на безкоштовне навчання, а 75 - на контрактне.
Однак у випадку, якщо демагогічна критика таки змусить зберегти "магічні" 51% - то єдиним виходом для вузу буде різке скорочення загальної кількості студентів. Щоб необхідні державі 25 "бюджетників" як і раніше становили половину навчаються - загальне число останніх повинне бути зменшене теж рівно наполовину. У зазначеному прикладі - до 50 студентів на одному курсі.
Замість держзамовлення - "гостранжірство"
Хоча, звичайно, існує і третя можливість - залишити все, як є. Тобто як і раніше забезпечувати підготовку майбутніх безробітних за державні гроші - при цьому гордо іменуючи це тринькання "держзамовленням". Хоча сенсу в цьому терміні не більш, ніж в постійно експлуатованому "лівими" міфі про "безкоштовному радянському освіту". Так, за навчання в радянських вузах студенти не платили. У всякому разі - офіційно. Але всі випускники підлягали обов'язковому розподілу з необхідністю відпрацювати по ньому мінімум 3 роки - на відміну, скажімо, від дійсно вільною і безкоштовною підготовки фахівців у багатьох країнах Західної Європи. Так така "безкоштовність" в ті часи (та й донині теж) успішно спостерігалася і в "цитаделі капіталізму" США. Де, скажімо, юнак міг не тільки не платити за навчання медицині, але ще й отримувати солідну стипендію, уклавши контракт з Пентагоном. Але після отримання диплома зобов'язувався відпрацювати 5 років за фахом в американській армії - а вже потім шукати більш прибуткову роботу в приватному секторі.
З набуттям незалежності Україна зробила перший крок до внесення у вищу освіту здорового сенсу, оголосивши його отримання за кошти бюджету "держзамовленням". На жаль, другого кроку не послідувало. Заодно було бездарно втрачено і те цінне, що було напрацьовано за роки СРСР. Ну, правда, ключовий сенс "приватизації" полягає в тому, щоб передати якусь частину перш суспільного виробництва в приватні руки. Після чого держава повинна лише здійснювати загальний нагляд за такою діяльністю - так справно стягувати податки в бюджет. Але - не забезпечувати приватне підприємство сировиною, покупцями, не платити найнятим працівникам зарплату і т.д.
Але чомусь у сфері підготовки фахівців для приватного бізнесу спостерігається нез'ясовний "патерналізм", "батьківська турбота". Під розпливчастим терміном "для суспільних потреб" українські ВНЗ на державні гроші продовжують готувати майбутніх працівників недержавних підприємств. Начебто для цього "контрактників" недостатньо. У той час як вакансії дійсно вкрай потрібні для суспільства в цілому роками залишаються незаповненими. Візьмемо, наприклад, охорону здоров'я - де замість 200 тисяч положеннях лікарів реально працює на півсотні тисяч менше, з яких третина - пенсіонери.
А чого дивуватися? Навіть у сусідній Росії, де зарплати медиків вище, ніж у нас (але все одно - в "першій десятці знизу") по гіркому визнанням чиновників МОЗ, 80% випускників медвузів не йдуть працювати в лікарні. У нас, хоча точна статистика по галузі і відсутня, думається, ця цифра не набагато краще. Тим більше, що загальне число "відмовників" з усіх спеціальностей вищої освіти теж цілком "вбивче" - працюють за дипломом всього 23% випускників . Тобто, якщо навіть припустити, що ложат свій диплом на дно скрині лише "контрактники" (у що віриться насилу) - все одно виходить, що з "держзаказнику" виправдовують затрачені на них гроші менше половини фахівців.
А адже гроші це досить чималі. Тільки навчання одного студента обходиться набагато більше 10 тисяч гривень на рік, а якщо додати туди ще й виплачується стипендію? За весь курс виходить вартість непоганий "іномарки". У масштабах всієї країни - не один десяток мільярдів гривень. Але купувати шикарне авто "юнаку, що обмірковує життя", за красиві очі державна скарбниця не стане. А от оплатити його навчання у вузі - це будь ласка. Щоб після закінчення сей юнак (чи дівчина) пішли б працювати не туди, де їх послуги життєво необхідні - а туди, де більше платять. Добре, якщо взагалі за фахом. А чи не всюдисущими "менеджерами", чиє грандіозну кількість у вітчизняному бізнесі давно девальвувало первинне значення цього терміну - "керуючий".
Вихід - освітній кредит
Так що, якщо уряду вдасться хоча б "явочним порядком" скасувати "прокрустове норму" в 51% мінімальної кількості бюджетних місць у вузах - це буде важливою віхою в припиненні спостерігається всі роки незалежності розтринькування державних грошей. Але було б ще краще - якби влада зважилася зробити і другий крок - принципова зміна самої філософії освіти. Так, воно повинно, згідно з Конституцією, залишитися безкоштовним в рамках держзамовлення - але механізми цього повинні стати іншими. Наприклад, як у США - з тамтешньою системою освітніх кредитів.
Схема могла б бути приблизно такою. Закінчила школу молодь бере в банку кредит для подальшого навчання у ВУЗі. Вся, без винятку. Вибирає вподобане навчальний заклад, конкретну спеціальність. Під час навчання відсотки по кредиту гасить держава - або вони реструктуризуються до часу закінчення навчання.
А далі і починається найцікавіше. Якщо дипломований фахівець йде працювати дійсно "на потреби суспільства" - лікарем на село, учителем у звичайну школу, та навіть і рядовим співробітником держадміністрації - бюджет починає гасити його борг перед банком. Так, що після 3-5 років роботи він "обнуляється". За рахунок коштів, раніше виділених на навчання студентів - тільки вже не "направо і наліво" Подібно до того, як при молодіжному житловому кредитуванні борг серйозно гаситься при народженні у молодої сім'ї дітей.
Але насильно ніхто "орати за копійки" не тягне - можеш шукати собі і більш високооплаченную роботу в приватній фірмі. І навіть не за фахом. Але освітній кредит тоді доведеться оплачувати самому, з відсотками, що набігли. І, в разі неплатоспроможності, розбиратися теж доведеться - але вже не з вічно "панькатися" з "відмовниками від розподілу" державою - а з куди більш серйозними людьми з комерційних структур. Вже вони-то завжди знайдуть можливість стягнути позичені гроші своїх вкладників.
Такий механізм міг би радикально змінити плачевну ситуацію з нашою вищою освітою. Головним чином - внесенням реальної відповідальності в студентське середовище. Хочеш вивчитися на престижного "юриста-економіста"? Та хоч дипломата - тільки думай відразу, знайдеш ти роботу після закінчення вузу. А якщо є сумнів - може, краще вивчитися на інженера або автослюсаря?
Відповідно, у держави (і суспільства в цілому, що платить державі податки) відразу зникає декілька "головних болів". З розподілом молодих фахівців, контролем за їх роботою за спеціальністю, забезпеченням суспільних потреб. А сам "держзамовлення" може перетворитися хіба що в більш пільгові умови надання освітніх кредитів за тими професіями, дефіцит яких дійсно відчувається.
В іншому випадку, українська система вищої освіти в найближчі роки може виродитися в дороге задоволення за державний рахунок особистих амбіцій абітурієнтів та їх батьків. Охочих лише "отримати диплом" - без жодного практичного застосування та суспільної користі отриманих знань.