Степан Гавриш пропонує розділити країну на шість, максимум десять регіонів
Екс-координатор парламентської більшості був одним із батьків конституційної реформи. Гарячим прихильником цієї ідеї він залишається і зараз. Більш того, після помаранчевої революції, у нього, як і у багатьох опозиційних політиків в Україні, виявилися нові сміливі ідеї щодо реформування місцевого самоврядування.
Пропонуємо вашій увазі інтерв'ю зі Степаном Богдановичем, в якому він у загальних рисах викладає своє бачення ситуації з уже проведеної конституційною реформою, і тієї, яку ще належить провести.
- Як Ви ставитеся до ідеї скасування внесених до Конституції змін, яку висувають деякі політичні сили? Наскільки реальний такий поворот подій?
- Після виборів Президента ми сподівалися, що консенсус, який був досягнутий під час підписання угоди про політреформу і голосування 402-ма голосами за участю "Нашої України", дасть можливість об'єднати українців навколо нової моделі влади. Ми прекрасно розуміли, що існуюча модель, запропонована Кучмою і реалізована в Конституції 1996 року, не відповідає українським національним інтересам і обслуговує тільки невелику корпорацію близьких до президента олігархів. Тому звичайно, перехід від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської форми державного правління не є якоюсь політтехнологією окремих політичних сил. Це наслідок певної історичної епохи національного розвитку, державного будівництва в Україні. Це виклик історії, з яким не погодитися неможливо. Звичайно, вірячи соцопитуваннями, можна послатися на те, що значна частина населення не хоче політреформи. Але з таким же успіхом можна сказати, що в 2000 році нація хотіла посилити президентську форму правління на квітневому референдумі. І докори в тому, що тоді була фальсифікація, а тепер ні, не мають під собою ні яких підстав, оскільки ми добре розуміємо, які є можливості маніпулювати свідомістю громадян у будь-якій владі з імперативним мандатом президента
Влада вже зараз призвела до трьох криз: продовольчій, валютному та енергетичному. Ми швидко входимо в черговий - криза ринків у зв'язку з щоденним залякуванням інвесторів переглядом договорів щодо приватизації майна і приходу до влади значної кількості людей мають антиринкові позиції. Якщо і ця криза нічому не навчить нинішню владу, то ми перейдемо в кризу конституційний, який пов'язаний з прагненням скасувати зміни до Конституції.
Як юрист я розумію, що юридичних підстав для скасування змін до Конституції немає. Проводити референдум по ревізії внесених змін до Конституції, підписаних Леонідом Кучмою, юридично неможливо. Конституція передбачає можливість затвердження на референдумі змін до Конституції, тільки в конкретних випадках, коли ВР, проголосувавши 300-ма голосами направляє текст цих змін на утвердження української референдуму. Це чітко передбачено основним законом. Провести якийсь новий проект неможливо, оскільки закон забороняє цьому складу ВР і взагалі протягом року після внесення змін знову змінювати ті ж статті Конституції.
Є можливість натиснути на Конституційний суд і змусити суддів змінити професійної честі і прийняти рішення, що юридичний текст, який редагувався, на що було отримано дозвіл КС, або кінцеві положення, що також погоджувалися з КС, мають певні проблеми. Можна також зачепитися за те, що зміни були внесені на позачерговій сесії.
Але ми прийняли зміни до Конституції саме на наступній сесії, а була вона позачергова чи чергова не має значення.
Мені не подобається, що дискусію щодо скасування конституційної реформи ініціює Президент, який був автором цього компромісу і який завдяки цьому компромісу був обраний українським народом. Оскільки в пакеті з конституційною реформою йшли зміни в закон про вибори, який вже діяв під час певного політичного і юридичного процесу, що неприпустимо з точки зору логіки юриспруденції. І якщо ми з ініціативи Президента скасуємо політреформу, то, безсумнівно, стане питання про легітимність самого Президента.
Я впевнений, що конституційні зміни наберуть чинності з першого січня 2006 року.
Що стосується Конституційного Суду, то народні депутати - українські політики, які стоять на боці політреформи, будуть діяти відповідно до законодавства і захищати конституційний устрій України.
- Як Ви оцінюєте ситуацію з неприйняттям закону 3207-1, який фактично може відкрити дорогу реформу місцевого самоврядування?
- Тут є дві проблеми. Перша з них, та, що ми не готові до введення в дію змін до Конституції з 1 вересня цього року, оскільки у парламенту, який завершує свої повноваження, не буде реальних можливостей сформувати нову більшість і нову виконавчу владу. Крім того, це може бути пов'язано з дуже складними конфліктами, які ще більше розколють суспільство і призведуть до депресії національного розвитку. Тому я погоджуюся з попередніми судженнями Ющенко, що більш ефективно було б ввести ці зміни з 1 січня 2006 року, коли незабаром, після 31 березня, новий парламент візьме на себе відповідальність за формування нової виконавчої влади в Україні.
Що стосується самого законопроекту 3207-1, то я є його опонентом за змістом, оскільки він тільки частково, косметичним чином намагається провести реформу місцевого самоврядування, і далекий від досконалості. Нам потрібно реально сісти за стіл переговорів між політичними елітами і не тільки вносити зміни до Конституції щодо місцевого самоврядування, піднявши статус місцевих територіальних громад і змінивши статус влади на місцях, яка повинна стати максимально виборчої. Але й прийняти одночасно в пакеті закон про адміністративно-територіальної реформи, яка повинна служити ефективним локомотивом для соціально-економічного прогресу. Щоб цей закон давав можливість не тільки сформувати певну матрицю, де влада буде вміло керувати громадами з центру, а навпаки, передати частину влади на місцевий рівень. У зв'язку з цим потрібно прийняти інші серйозні закони, які визначили б права місцевих громад в ефективному місцевому самоврядуванні. Це і податкове законодавство, де необхідно передати частину податків і зборів територіальним громадам. Це право громад на формування певної муніципальної системи охорони безпеки, міліції. Це і реформа судової системи. Я вважаю, що на рівні територіальних громад судді мають обиратися населенням, нести перед ним відповідальність, а не перед ВР, де все вирішується на рівні політичної кон'юнктури, і на рівні ситуативних домовленостей.
- Коли, на Вашу думку, можуть бути розроблені, прийняті і введені в дію більш кардинальні зміни в Конституцію, які передбачають реформування місцевого самоврядування?
- Думаю, що ми будемо готові перейти до прийняття рішень не раніше 2008 року, перед новими президентськими виборами. І саме майбутній кандидат у президенти буде декларувати їх, як один із способів пошуку довіри до суспільства, оскільки втрата довіри суспільства до чинної влади досягне критичного рівня вже найближчим часом.
- Віце-прем'єр Роман Безсмертний ратує за те, щоб відкласти вибори до місцевих рад і до осені прийняти закон про адмін-терреформе. Як Ви ставитеся до цієї ідеї?
- Я вже критикував цю позицію. Вважаю, що це - виключно результат політичної кон'юнктури, побудованої на технології, яка повинна сприяти перемозі партії нового типу, яка буде вже не партією робітників і селян, а партією політичної кон'юнктури, партією влади, щоб зробити неможливими прихід до парламенту солідної опозиції, і таким чином встановити певну авторитарно-партійну систему управління країною без опонентів.
Думаю, що ніяких шансів провести адміністративно-територіальну реформу в 2006 році, в Україні немає.
З іншого боку, я готовий сідати з Романом Безсмертним за стіл переговорів, оскільки ми з ним складаємося в одній робочій групі, щоб наша позиція не носила особистого коньюнктурним характеру, а забезпечувала національний інтерес.
Що стосується розведення в часі парламентських і місцевих виборів, то дійсно, дві третини європейських держав так і діють, щоб забезпечити партію, яка перемогла, можливістю формувати сильні опорні позиції на місцевому рівні. Для України цей варіант зараз неприйнятний, оскільки в умовах тотального видавлювання опонентів існуючої політичної владою ми прийдемо до безальтернативній політичній системі, яка буде розвиватися по лінії генеральної ідеології і належати дуже вузькому колу людей, керівних державою на чолі з Президентом і політичних вождів, які формуватимуть цю ідеологію. Може статися так, що політичні керівники, що не мають реальної підтримки, будуть керувати державою, а не той, хто обирається народом в якості Президента.
- Тобто, Вас абсолютно не влаштовує законопроект про адмінтерустрою, розроблений Романом Безсмертним?
- Це відомий законопроект, ми розглядали його і в парламенті, і готували на спеціальної тимчасової комісії минулого скликання. Я був головою цієї комісії, а Роман Петрович керівником робочої групи. Тоді цей проект набрав у парламенті трохи більше 70-ти голосів. Мало, що змінилося в цьому проекті і тепер. Я не хочу давати йому конкретні оцінки тому, що вважаю, що у цієї концепції немає серйозних перспектив бути прийнятою, оскільки вона замість однієї депресивної моделі пропонує іншу, може бути, навіть ще більш депресивну.
Тому як база цей проект добре відпрацьований і на цій базі нам потрібно домовлятися, щоб адмінтерреформа стала для України двигуном прориву у національному розвитку, а не зашифрованою картою в якій будуть розбиратися тільки представники влади.
У цьому варіанті проекту замість того, щоб дати людям влада, її у них забирають, укрупнюючи території, змушуючи людей їздити за 15 - 20 км для отримання самої дрібної довідки.
Моя позиція інша. Я пропоную, щоб ми прийшли до укрупненому земельному діленню України, де буде 6, максимум 10 регіонів, створили там великі регіональні парламенти, які мали б значні можливості для формування загальних основ такої земельної розвитку. А всю іншу владу передали б на місця, де кожна громада вирішувала б питання самостійно, проводячи референдуми і приєднуючись до іншої громаді, і референдумом обираючи свої органи самоврядування.
- А існування Верховної Ради передбачається у вашій моделі адміністративно-територіального устрою?
- Звичайно, вона залишається в сучасній історії змін до Конституції, і буде діяти як головний представницький орган України.
- Ця модель дуже схожа на федеративну ...
- Це ніяка не федералізація. Я проти федералізації державної, але за бюджетну федералізацію, щоб громади мали максимально високу фінансову самостійність. А федералізація державна була б у тому випадку, якщо б ми делегували землям певні конституційні повноваження. Але ми тільки передаємо їм можливість вирішувати питання жителів цих земель на місцях: соціальні, економічні, гуманітарні, і питання, пов'язані із створенням певних пріоритетів у правах і свободах громадян. Тобто підписання угод між державними і автономними утвореннями у світі, що дозволить розширити комунікації людей, дасть можливість їздити по світу, обмінюватися капіталами, ідеями та ін При цій моделі ми не втрачаємо унітарності, але тільки ефективно використовуємо принцип збалансованого розвитку. Таким чином, ми перейдемо від існування депресивних територій, зорієнтованих на життя за рахунок субвенцій з боку держави, до ефективного самостійного розвитку територій та земель, які будуть будувати свої плани, виходячи з власних можливостей.
Так ми створимо змагальний принцип на територіальному рівні, коли кожна з таких земель буде намагатися використовувати свої позитиви. Наприклад, на Західній Україні це розвиток туризму, створення можливостей для західних інвесторів. Те ж стосується Криму. В інших регіонах будуть інші моделі: аграрний сектор, промисловість, місцеві ремесла і пр.
І тут важливо надати більше компетенції місцевим парламентам. Це буде більш дешева влада, і набагато більш ефективна, тому, що вона дійсно буде змушена працювати в інтересах громадян цих територій.
Розмовляла Ольга Фіщук