Віце-прем'єр В'ячеслав Кириленко: "Підтримка кінематографа за принципом" кожному потрошку "себе не виправдала"

Ця розмова з В'ячеславом Кириленком відбувся ще перед новорічними святами, коли ніхто й подумати не міг, що після Різдва парламент відправить уряд у відставку. Однак проблеми гуманітарної політики держави від цього не перестають бути актуальними. Про них і мова.

Відео дня

- Чи збирається Україна міняти підходи до гуманітарної політики? Бо часом від безтурботних кроків чиновників у сфері культури страждає імідж країни на міжнародному рівні, наприклад, як під час минулорічної Франкфуртського книжкового ярмарку ...

- У цьому напрямі вже працює і Міністерство культури, і Міністерство закордонних справ. Але істотний поштовх цій роботі дасть Всесвітній форум українців, присвячений 15-й річниці проголошення незалежності України. Думаю, потрібно серйозно переглянути і ресурси держави, спрямовані на підтримку українців за кордоном, і якість співпраці з українською діаспорою. Крім того, перед Новим роком уряд прийняв рішення про створення культурних інформаційних центрів при дипломатичних установах України за кордоном, які мають взаємодіяти з тамтешніми українцями. Це сприятиме поширенню вітчизняної культури за межами нашої держави.

- Так ви хочете сказати, що раніше через відсутність таких центрів подібна робота не велася?

- Раніше при диппредставництвах у кращому разі були культурні аташе або дипломати, які займалися серед іншого ще й культурно-інформаційними питаннями. Тепер МЗС з бюджетних коштів стане забезпечувати діяльність культурно-інформаційних установ. І в кожній країні з'явиться інформація про культурні, і не тільки, можливості України. Думаю, що саме такої інформації не вистачало в попередні роки. І ми, маючи величезні культурні досягнення, були якоїсь terra incognitа навіть для найближчих сусідів по Європі, не кажучи вже про інших континентах. Сьогодні у нас є і патріотично налаштований Президент, і політична воля, і бажання того, щоб про Україну дізнався світ. Думаю, робота в цьому напрямку дасть позитивні результати. А те, що в деяких секторах продовжує діяти сила інерції, правда. Хоча б тому, що для нової влади значною мірою непростим виявився і кадрове питання. Тієї кількості замінених чиновників недостатньо, щоб забезпечити концептуально нові підходи роботи на всіх рівнях управлінського процесу. От і виникає всякого роду неузгодженість, в тому числі і під час згаданої вами Франкфуртського книжкового ярмарку. Думаю, що разом з громадськістю та ЗМІ ми зможемо зменшити число цих негараздів.

- Меценатство могло б дати серйозний поштовх до розвитку культури. Однак сьогодні в Україні не існує відповідної правової бази. Коли, нарешті, вирішиться ця проблема?

- Так у нас щорічно передбачається створення такої бази. У парламенті є маса законопроектів про меценатство. Але у України особлива податкова історія, яка полягає в наступному: добрі починання в податковій сфері завжди закінчувалися спробами користуватися ними тих, хто ніколи не мав нічого спільного з українською культурою, зі справжньою благодійністю, високими ідеями та високими ідеалами. У нас була розмова на цю тему з Арсенієм Яценюком (міністром економіки. - Ред.), Який запропонував кілька сучасних європейських підходів до вирішення цієї проблеми. Вони не стосуються податкового режиму, але при цьому є не менш цікавими для меценатів.

- Останнім часом спостерігається негативна тенденція, коли з приміщень прямо на вулицю викидаються редакції дитячих, культурологічних журналів або навіть цілих видавництв. Така у нас політика щодо культури?

- Ні. Справа в тому, що багато такі заклади розташовані в центрі міста, і завжди знаходяться охочі покористуватися їх майном, забезпечивши в таких приміщеннях діяльність не редакції газети чи журналу, нехай і відомого всій країні, а який-небудь бізнес-структури. Важливим у такій справі є своєчасне інформування, щоб відповідні інстанції могли оперативно реагувати, хоча в більшості випадків цими питаннями займається саме місцева, а не центральна влада. І, як правило, до непорозумінь призводять рішення місцевих рад, які так чи інакше визначають режим управління майном, не враховуючи при цьому інтересів відомих, але часто беззахисних людей, що працюють для дітей, культурного споживача або споживача елітного продукту культури.

- Що з каналом "Культура"? Ми коли-небудь його побачимо?

- Це окрема розмова. Нікого не влаштовує його місце в ефірній сітці, а також якість пропонованих ним програм. Не можна зробити все одразу. Керівництво НТКУ нині зайняте головним чином поліпшенням якості основної сітки мовлення та підвищенням рейтингу каналу. Думаю, що найближчим часом ми приймемо рішення щодо каналу "Культура". Дещо зробити вже вдалося. Наприклад, відновили "На добраніч, малята". Найближчим часом плануємо провести велике зібрання з приводу музичної політики Національного телеканалу. Він повинен давати цікавий сучасний, конкурентоспроможний і рейтинговий продукт. У будь-якому випадку ми сподіваємося на нові свіжі рішення нового керівництва каналу. Звичайно, система управління Національного каналу громіздка. Звичайно, є багато структур, які хотіли б впливати на його політику, але при цьому не нести відповідальності. Але Україна чекає нового, сучасного, рейтингового Першого каналу. Думаю, що старт цьому процесу дав Тарас Стецьків. На тому етапі він прийняв дуже багато різких рішень, на які, напевно, крім нього, ніхто б не наважився. Зараз потрібно продовжувати цю справу.

- А що ви можете сказати про перспективи вітчизняного кінематографа?

- Нарешті має з'явитися фільм чи фільми, які матимуть успішну прокатну перспективу. А значить, стануть цікавими українському глядачеві настільки, що він буде готовий заплатити за їх перегляд ринкову ціну. Думаю, підхід, що передбачає виділення з держбюджету коштів, що спрямовуються на підтримку кінематографа, за принципом "кожному потрошку", себе не виправдав. Зараз знімається близько двох десятків картин за державної підтримки, але при цьому, впевнений, як це не образливо звучить, навряд чи хоч один з цих фільмів ми побачимо на екранах або в прокаті. Сподіваюся, цього року з'являться один-два резонансних кінопроекту, які отримають суттєву підтримку з держбюджету. Але більшу частину їх бюджету забезпечить приватний бізнес. Саме такий підхід актуальний, і він дозволить зняти резонансне і цікаве всьому світу українське кіно. Якщо буде політична воля на прийняття такого рішення, то, думаю, саме ці один або два проекти стануть локомотивом у справі відродження всього українського кіно.

- Ви ходите в кіно або дивіться хоча б фільми вдома на дисках?

- Зазвичай я не встигаю ходити в кінотеатри. Але намагаюся читати кінематографічні видання, багато спілкуюся з кінематографістами. І, в принципі, знаю, що відбувається в кінематографічному середовищі.

- Як людині, що вам ближче - кіно чи література?

- Зараз кіно.

- Чому?

- Тому що іноді кіно можна дивитися і відволікатися ще на щось. А серйозна книга вимагає більшої концентрації, особливого настрою.

- Який фільм останнім часом вас найбільше вразив?

- Ось "Украдене щастя" мене найбільше і вразило. Так сталося, що мені вдалося подивитися всі серії. Правда, починаючи вже з другої я спеціально підганяв свій графік, щоб встигнути подивитися наступну. Дуже важливу роботу зробив Андрій Дончик своїм підходом до твору Франко, і це особливо важливо саме зараз, адже 2006-й - рік 150-річчя з дня народження Івана Франка.

- Сподіваюся, це не перетвориться на черговий офіціоз для галочки?

- Це не повинно стати і не стане офіціозним святкуванням. Тому що за цей рік ми повинні продемонструвати хоча б в Україні, ким насправді був Франко. Вийдуть ролики на телебаченні, на радіо, популярні, адаптовані для широкого читача збірки його творів, мультфільми по Франко та інше. Зрозуміло, планується величне святкування у серпні наступного року в Києві і у Львові, містах, пов'язаних з життям і діяльністю письменника. Уряд зробить все, щоб геніальний Франко став близьким і зрозумілим кожному українцю.