Бізнес великий і малий: розвінчання міфів

З півроку тому на очі потрапила стаття "Політична двополярність в Україні: буті чи не бути?" , присвячена аналізу нібито стратегічних особливостей українського бізнесу, і похідних від нього політичних сил. Матеріал можна було залишити без уваги - якби не велика кількість дивно живучих, і таких же дивно малосостоятельние "штампів", підносили автором в якості серйозного аналізу.

Центральна тема даної статті: нібито корінні відмінності між великим українським бізнесом з одного боку - і дрібним і середнім з іншого. Втім, дійсно "генетичні" особливості цих видів описуються автором максимум в одному абзаці. Великий капітал монополізував виробництво сировини і напівфабрикатів з подальшим їх експортом, а дрібний і середній - імпорт та виробництво для внутрішнього споживача.

Але далі на основі цього загалом-то вірного спостереження починається махрова пропаганда. У кращих традиціях Голівуду - з поділом героїв у його фільмах на однозначно "поганих" хлопців і протистоять їм хлопців "хороших". Відповідно, перші, вони ж "олігархи" зацікавлені в низькій вартості робочої сили (все одно ж не вона купує їх сировину за кордоном), виведених своїх доходів в офф-шори, низькому рівні освіти, культури та медицини, інтеграції з російськомовним політико-економічним простором (де правлять бал такі ж ретрогради) і, як висновок - в загальній деградації нашої улюбленої України.

На щастя, таким однозначно поганим діячам протистоять справжні "лицарі без страху і докору" - дрібно-середні бізнесмени. Адже їхні інтереси полягають у протилежному. Вкладанні зароблених грошей у виробництво, зростання зарплат і пенсій - щоб було за що купувати їхні товари, високому рівні медицини та освіти, демократії та інтеграції в європейські структури. Їм, як радянські піонери, "завжди готові" подати руку допомоги західні інвестори, що горять бажанням вкласти свої гроші в українське виробництво, внісши свою посильну лепту у спільну справу перетворення України на земний рай на рівні кращих західних стандартів.

Висновок, що робиться автором, нескладний для будь-якого мінімально грамотного читача - треба скоріше відібрати важелі впливу у "гальм" переможного шляху нашої країни в західну цивілізацію, віддавши їх справжнім патріотам і "тягачам" потенційного економічного дива.

Чому б не почати з себе?

Що ж, схема намальована дуже струнка і логічна. На перший погляд. Тому що вже на другий в голові починають виникати певні запитання. Починаючи з хронології - адже заклик "повернути владу представникам середнього та дрібного бізнесу" насправді жваво нагадує заголовок нашумілої кінотрилогії Роберта Земекіса "Назад, у майбутнє". Оскільки весь цей "земний рай" у нас вже був - у помаранчеву п'ятирічку. Тобто, було домінування політичного представництва дрібно-середнього бізнесу у владі - а ось "раю" чомусь не помічалося. Від Росії за рівнем ВВП відстали в 2,5 рази - це так, а лавинного зростання зарплат і пенсій так і не дочекалися. Не врахували психологію. Адама Сміта треба було читати. "Булочник годує вас, вугляр обігріває не тому, що вони вас люблять - а тому, що вони хочуть отримати вигоду". Так, наш дорогий дрібно-середній бізнесмен зацікавлений в тому, щоб у населення було побільше грошей на купівлю його товарів. Але кожен очікує, що зарплату своїм працівника підніме сусід - а власні грошики куди з великим задоволенням витрачає на себе, коханого. А сусід, на жаль, надходить також.

Ну, правда - хто заважав (і заважає) представникам цього "самого передового класу" здійснити "велику економічну революцію" прямо зараз, почавши з себе? Літр молока у селян закупівельники беруть трохи дорожче гривні за літр - а покупцеві воно обходиться в рази дорожче. Курятина і іриски продаються за ціною, порівнянною з американської - але поки що не чути про американських зарплатах робітників зі всяких там "ряб" і "Рошен", не кажучи вже про всяку "дрібниці". Тобто, звичайно, найняті працівники отримують на руки трохи вище роботяг з "флагманів вітчизняного бізнесу" - але лише завдяки "Конвертних" способу виплати платні в обхід податків.

Справедливості заради, треба відзначити, що бажання заощадити на зарплаті співробітників - дійсно фундаментальна особливість будь-якого бізнесу в усьому світі. Недарма в більшості країн аж ніяк не від хорошого життя законодавчо закріплений рівень мінімальної зарплати - інакше, за наявності безробіття, роботодавці швидко довели б її до жалюгідних грошей.

Інвестиції люблять дешевизну. Робочої сили.

І вала іноземних інвестицій в Україну за Ющенка теж не відзначалося. Окрім хіба що спекулятивного банківського капіталу, якому з одного боку, нікуди було дівати масу грошей, а з іншого - приваблювала можливість замість жалюгідних 3-5% прибутку у себе отримувати 10-20%, звичайних для українських банків. Заодно вирішували свої проблеми дрібно-середні "імпортери", які завалили внутрішній ринок дорогими імпортними цяцьками - які, не будь шалених західних грошей на кредити населенню, просто не було за що б купувати. Адже запорука економічної стабільності держави - у позитивному торговому сальдо, переважанні експорту над імпортом. А перший сприяли якраз окаянні олігархи. І коли помаранчеві народолюбці остаточно прищучили їх виробництва в 2008 році - високими цінами на російський газ, тарифами на залізничні перевезення - український метал, який дає дві третини валютної виручки країни просто перестали купувати на світових ринках. І грянула криза - розставив все по місцях. А заодно став однією з головних причин зміни політичної еліти в Києві.

Але повернемося до наших бажаним інвесторам, які нібито сплять і бачать Україну багатою і щасливою, з високими зарплатами і пенсіями. Черговою відмазкою так званого "демократичного табору" є аргумент "високого рівня корупції". Та дурниці все це - в Індії та Китаї корупція не менше, а інвестиції - куди більше. Справа не в кількості хабарів і "відкатів" - а в рівні зарплат місцевих робітників та їх готовності горбатитися за копійки. Так, оклади працівників китайських заводів, не який-небудь "шарашкіної контори" - а фірми Foxconn, що займається складанням iPhone для Apple, в недалекому 2010 році становить в середньому аж півтори сотні доларів ! Це при тривалості робочого дня в 14 годин 6-7 днів на тиждень.

Правда, до теперішнього часу оклади "яблучників" підвищено - але все одно не дотягують (з урахуванням тривалості робочого тижня) до таких серед найбідніших промпідприємств в Україні. Та й за такі підвищення китайській економіці доведеться заплатити дорогу ціну - інвестори стали залишати "Піднебесну" у пошуках більш "поступливою" робочої сили .

Офшор на ім'я Україна

На тлі таких фундаментальних економічних реалій, геть вибивають грунт з-під маніловські апологій "благородного дрібно-середнього бізнесу, провідного Україну у світле майбутнє" навіть якось надміру згадувати і про решту дифірамбах на його честь. Наприклад, зацікавленості в високий розвиток освіти, культури, медицини, багатих пенсіонерів і т.д. Почнемо з того, що пенсійна реформа, в якій нібито винні українські олігархи, не менше рішуче впроваджується навіть в найбагатших країнах ЄС. А нашу медицину в ході реформування теж хочуть разусовершенствовать з радянських стандартів загальнодоступною спеціалізованої лікарської допомоги до євростандартів всього лише "сімейної" моделі, коли консультації вузького спеціаліста доводиться чекати часом місяцями.

Але ж проблему-то можна було б вирішити в самі найкоротші терміни і по-іншому! Замість стогонів про зарубіжних офф-шорах ліквідувати гігантський місцевий офф-шор на ім'я "спрощена система оподаткування" - за якою бізнесмени, уявляють себе патріотами, платять податків менше, ніж самий хитрий і цинічний олігарх на тому ж Кіпрі. І відразу знайшлися б грошики і на фінансування поточної медицини, і на збереження колишнього віку виходу на пенсію, і на освіту з культурою ще залишилося б. Ага - а новий "податковий Майдан" замість сплеску свідомості не хочете? До речі, кіновиробництво в сусідній Росії майже цілком фінансується тамтешнім бізнесом - в той час, як вітчизняні студії ледь животіють. Видно, перспектива набити свій особистий кишеню у наших горе-патріотів з бізнесу куди більш мила їхньому серцю, ніж реальна допомога зростанню національної самосвідомості.

Загалом, міф про "поганий великому бізнесі" і "хорошому дрібному і середньому" не витримує жодної критики. Так само як і спроби ще раз увійти разом з країною в "помаранчеву річку", вже одного разу, замість очікуваних "кисільних європейських берегів" майже доставила всіх нас до обриву банкрутства.

З іншого боку, сказати наприкінці щось заспокійливе теж буде обманом. Весь світ балансує на межі кризи, найбагатші країни "затягують паски", бідні, начебто Греції - взагалі "пищать" від запропонованих заходів жорсткої економії, так що Україні сподіватися на якийсь близький рай не доводиться. Але, право, це не привід знову бігти за давно скомпрометували себе фантомом у "світле помаранчеве майбутнє", яке виявилося шляхом в нікуди ...