Чи знайде Міністерство культури України корупцію в Держкіно?

Як стало відомо "Обозревателю" з офіційного листа заступника міністра культури Тимофія Кохана , копією якого володіє редакція, Мінкультури створило комісію для перевірки діяльності Державного агентства України з питань кіно (Держкіно). У міністерстві хочуть розібратися, чи існують в Держкіно корупційні схеми? Комісія проаналізує прозорість видачі прокатних посвідчень і поставить крапку в історії "розпилу" державних коштів, що почалася ще в 2008 р. Тоді з держбюджету було виділено близько $ 10 млн. на закупівлю новітнього обладнання французької компанії CTM-Debrie. Передбачалося, що нове державне кінокопіювальне підприємство "Національний Центр Олександра Довженка", завдяки настільки щедрому фінансуванню, все-таки почне виробництво фільмокопій в Україні. Більш того, для стимулювання і розвитку кінокопіювальні виробництва парламент вніс зміни до п.5 ст.20 Закону України " Про кінемотографіі ", згідно з яким, починаючи з 2010 р. прокатні посвідчення на право демонстрації фільмів має видаватися лише за умови виробництва фільмокопій на території України . Справа в тому, що на той момент прокатники воліли замовляти фільмокопії на великих закордонних кінокопіювальних фабриках - в Англії, Італії, Росії ... Адже в кінці 2010 р. в Україні вже цілком вистачало потужностей з виробництва фільмокопій. Сумарна потужність діючих кінокопіювальних виробництв перевищувала 6 тис. фільмокопій на рік, що цілком покривало потреби українського ринку. Який же результат цього державного регулювання та фінансування? Що зараз відбувається з "Національним Центром Олександра Довженка", як "освоєні" (чи все-таки присвоєні?) Бюджетні гроші? На прес-конференції чиновників "від кіно", що відбулася в середині квітня 2013 стало відомо, що "Національний Центр Олександра Довженка "як і раніше не надає послуги кінокопірованія, і, схоже, не буде цього робити вже ніколи. За словами заступника генерального директора підприємства Івана Козленка , "центр був переведений до складу кіноархіву і обслуговує тільки реставрацію. Ми не тиражуємо прокатні копії, оскільки у" Центру "немає відповідного обладнання - те, що було куплено, не може забезпечити повний цикл виробництва". Особливо невтішним виглядає це заяву на тлі офіційної відповіді № 1070/9/26-11 Держкіно порталу "Обозреватель", отриманого редакцією 18 листопада 2011 Тоді заступник голови агентства Лідії Клименко, висловлювала впевненість у тому, що "обладнаний сучасною кінокопіювальною технікою Національний центр Олександра Довженка (колишня Київська кінокопіювальна фабрика) ще не робить масового тиражування фільмокопій, оскільки на підприємстві триває етап налагодження технологічного процесу. По завершенні цих робіт Центр працюватиме на повну потужність, і дистриб'ютори зможуть в повному обсязі користуватися його послугами ". Але по закінченні двох з половиною років після цього оптимістичного заяви чиновника, буквально за стіною державного підприємства "Національний Центр", (за тією ж адресою - столична вул. Васильківська, 1), чарівним чином матеріалізувалася "дочка" російської компанії "Саламандра", що займається виробництвом фільмокопій. У 2012 році на обладнанні, що пропрацював чимало років у сусідній Росії, українська "Саламандра" на відміну від "Національного Центру", виробництво фільмокопій запустила. В очікуванні ж цієї події голова Держкіно Катерина Копилова була стурбована зовсім не проблемою початку роботи державного кінокопіювальні підприємства. Навпаки, держчиновник займалася "підгонкою" українського законодавства під бізнес-інтереси "нового" дочірнього підприємства. Своїм листами Державне агентство кілька разів переносило строк набрання чинності положення Закону "Про кінематографію" про обов'язкове тиражуванні всіх фільмокопій на території України, переносячи його до дати запуску російської "Саламандри" на українському ринку. Гроші, які могли б залишитися в Україні, як і раніше йшли на великі закордонні кінокопіювальні фабрики. У 2010-2011 рр.. обсяг імпортованих копій склав більше $ 6 млн. на рік. На щастя, до такого "ноу-хау" ще поки не здогадувалися ні в одному з вітчизняних відомств. Вони "по-старому" вносять зміни до Законів таки шляхом внесення проектів на розгляд Верховної Ради, як того і вимагає Конституція України. Як тільки "саламандровская" кінокопіювальна лабораторія почала діяти, причину таких протизаконних дій Держкіно відчули на собі всі українські кінодистриб'ютори. "Не на диктофон" зацьковані учасники ринку розповіли про нехитрої корупційною схемою, що діє при видачі прокатних посвідчень. Справа в тому, що згідно все того ж Закону "Про кінематографію" в Україні встановлено термін видачі прокатних посвідчень - 10 робочих днів. Він може бути продовжений аж до 25 робочих днів - у разі, якщо виникла необхідність його перегляду Експертною комісією з питань кінематографії, очолюваної все тієї ж Катериною Копилової . До речі, терміни видачі прокатних посвідчень прописувалися більше 10 років тому. А реалії сучасного світового кіноринку такі, що, побоюючись піратського розповсюдження фільмів, кінокомпанії передають свої матеріали дистрибуторам часом за кілька днів до анонсованого прем'єрного показу. І такому дистриб'ютору "в цейтноті", обращающемуся в Держкіно за отриманням прокатного посвідчення, у Катерини Копилової прозоро натякають, що фільмокопії варто замовити саме на "Саламандрі". Тоді посвідчення буде видане вчасно і без проблем. Цілком очевидно, що у вітчизняного дистриб'ютора іншого вибору немає, як йти "здаватися" на "Саламандру". В іншому випадку Держкіно затягує видачу посвідчення на "законні" 25 днів, прем'єра фільму зривається, а багатомільйонні збитки несе дистрибутор і вітчизняні кінотеатри. Учасники вітчизняного ринку кінопрокату, звичайно, намагаються вирішувати проблему системно і навіть ініціюють внесення змін до чинного Закону "Про кінематографію" , і в "Положення про державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрації фільмів". По-перше, вони пропонують скоротити термін видачі прокатного посвідчення до трьох робочих днів і залишити можливість його продовження ще на три робочих дні (в разі потреби його перегляду Експертною комісією). По-друге, вони просять законодавців згадати, що на дворі таки XXI століття, і дозволити подавати на розгляду Держкіно фільмокопію в цифровому форматі DCP (Digital Cinema Package), а не виключно на кіноплівці, як це потрібно зараз. По-третє, оператори ринку наполягають, що в "Положення" повинен бути прописаний пункт, який регулює процедуру відмови у видачі прокатного посвідчення. Таке рішення має містити причину відмови і видаватися в межах строку розгляду заяви про видачу прокатного посвідчення (тобто протягом тих же 3-6 днів). При цьому, пропонується, щоб головою Експертної комісії була не зацікавлена ??особа - голова Держкіно (як зараз), а незалежний експерт, кандидатуру якого затверджує міністр культури України. Втім, ці ініціативи не знаходять відгуку у голови Держкіно Катерини Копилової . У розробляється під її керівництвом "Державну програму розвитку національної кінематографії" йде мова про чергове освоєнні бюджетних коштів. А от для пропозицій від кіноринку, спрямованих на те, що б "перекрити кисень" корупції в Держкіно, місця в "Програмі", на жаль, не знайшлося. Тому оператори ринку сподіваються, що створена Мінкультури комісія все-таки почне розплутувати весь "клубок" проблем, що накопичилися у вітчизняній кіноіндустрії. Адже чиновники Держкіно, в чиї прямі обов'язки входить створення всіх умов для динамічного розвитку кіноринку, замість їх виконання воліють "проїдати" бюджетні гроші, роз'їжджаючи по кінофестивалям і конференціями. Для довідки: вартість відрядження на Каннський кінофестиваль глави Держкіно і супроводжує її нечисленної делегації (в яку, за чутками, входив, наприклад, близький родич чиновниці "від кіно") становить близько 500 тис. грн. Чому в порожньому українському бюджеті знаходяться гроші на такі дорогі вояжі? Цієї суми цілком вистачило б, наприклад, на запуск непрацюючого кінокопіювальні виробництва в "Національному Центрі Олександра Довженка". Залишається сподіватися, що створена комісія зможе відповісти і на це питання українських платників податків.