Едуард Шеварднадзе: "Якщо Горбачов знав про підготовлюваний путч і пішов у відпустку, він теж зрадник"

14 років тому в Радянському Союзі відбувся путч, який прискорив багато політичні події, в тому числі і оголошення незалежності України

19 серпня 1991 всі радіостанції і телеканали Радянського Союзу рознесли звістку про те, що влада в країні змінилася. З того дня Союзом брався керувати Державний комітет з надзвичайного стану (ГКЧП), до складу якого увійшли особистості, в рівній мірі і забавні, і зловісні.

Оголошення надзвичайного стану та відсторонення від влади президента СРСР Михайла Горбачова прискорили ряд політичних подій, в тому числі і оголошення незалежності України. Тому в цей день багато хто згадує про те, що тоді відбувалося. І, звичайно, дуже цінними є розповіді безпосередніх учасників.

Едуард Шеварднадзе - міністр закордонних справ СРСР періоду перебудови - одна з найбільш колоритних особистостей того часу. Саме він у грудні 1990 року на З'їзді Рад першим передбачив насувається путч і на знак протесту проти бездіяльності Горбачова подав у відставку, яку президент прийняв.

Сьогодні колишній радянський міністр і президент незалежної Грузії пішов на спочинок і працює над мемуарами, в яких має намір розповісти про свою бурхливу політичну кар'єру. Частиною спогадів він погодився поділитися з кореспондентами "ФАКТІВ". "Я заявив, що, якщо Горбачов знав про підготовлюваний путч і пішов у відпустку, він теж зрадник"

Окраїна Тбілісі. Вузька доріжка петляє між двома височенними парканами. Біля хвіртки біля дачі Шеварднадзе пильні охоронці вилучають у нас паспорти, мобілки і навіть калькулятор.

Уздовж доріжки, що веде до будинку, ростуть старі ялини. Біля паркану - надгробок з чорного каменю. Це могила недавно померлої дружини Едуарда Шеварднадзе. Оградка з того ж чорного каменю викладена таким чином, що видно: поруч з могилою є місце для ще однієї.

Коридор, обвішаний картинами із зображеннями кавказьких гір, грузинських святих і московської церкви Василя Блаженного, призводить до кабінету господаря будинку. Тут на стінах фотографії Шеварднадзе з видатними людьми. Буш-старший, Хав'єр Солана, Іван Павло II, Стіві Уандер ...

- Едуард Амвросійович, як живеться на пенсії?

- Який же я пенсіонер, якщо пенсію не отримую?

- Що, вам хіба не належить?

- Напевно, належить. Не дають, що зробиш! (Сміється.) влаштовувати ж мені революцію.

- Традиційний колись питання: де ви були 19 серпня 1991, коли почався путч ГКЧП?

- 19 серпня я знаходився в Москві, у своїй квартирі. Це менше ніж в кілометрі від Білого дому. У мене були в гостях два грузина, мої старі друзі. Сиділи, розмовляли. І раптом почули з боку Білого дому постріли і зрозуміли, що там відбувається щось недобре.

Тоді я сказав дружині, що ми підемо вип'ємо пива, і ми всі втрьох поїхали до Білого дому. Ті, що стояли там люди, побачивши мене, закричали: "Шеварднадзе з нами!" До самого ранку я був у Білому домі. Спочатку в приймальні Бориса Єльцина (в той момент він був президентом Російської Федерації. - Авт.), Потім в його кабінеті. Потім поїхав до Московського міськраді. Запам'ятався такий епізод: коли я спускався сходами з кабінету Єльцина, побачив на першому поверсі сидить Мстислава Ростроповича (знаменитий російський віолончеліст, диригент. - Авт.). Він дрімав, і на руках у нього спала дитина. Я не став його будити. До речі, нагадайте мені, я потім розповім одну цікаву історію про Растроповича.

У Моссовета я виступав перед нашими прихильниками. Казав, що, якщо Горбачов знав про підготовлюваний путч і пішов у відпустку, він теж зрадник.

Він потім мене запитував, навіщо я це сказав. Я відповів, що така логіка: якщо ти знав і говорив про те, що готується контрреволюція, і при цьому поїхав відпочивати, значить, ти був заодно з ними.

- Чи допускаєте ви, що путчисти можуть перемогти?

- Тоді ніякої варіант не можна було виключати. Але потрібно віддати належне Єльцину, він діяв сміливо і рішуче.

- Члени ГКЧП потім дуже добре влаштувалися в Росії. Займали високі пости. Ви з ними контактували?

- Ні. Я і з Горбачовим після цього кілька місяців не розмовляв, навіть по телефону. Правда, потім, вже після Біловезьких угод, коли йому стало важко, він мені сам подзвонив: "Ми були не згодні з багатьох питань, але давайте забудемо про це". Він хотів зібрати навколо себе авторитетних людей. Ми зустрілися вчотирьох: Михайло Горбачов, я, Олександр Яковлєв (член Політбюро ЦК КПРС. - Авт.) І Вадим Бакатін (голова КДБ СРСР. - Авт.). Намагалися його заспокоїти. Але Горбачов бачив, що влада від нього вислизнула. Єльцин до того часу вже все взяв у свої руки і став реальним президентом Росії. Але ми були з Горбачовим до кінця його перебування в Кремлі. "На засіданні Політбюро я відмовився від поста міністра". / EM>

- За півроку до виникнення ГКЧП ви виступили з попередженням про підготовлюваний путч і подали у відставку. Що вас змусило так вчинити?

- Моя заява була найкоротшим за все життя. Я сказав з трибуни З'їзду Рад всього кілька слів: "Контрреволюція настає, і, якщо народ не прокинеться, ми втратимо все, що придбали за роки перебудови".

Але Горбачов, як завжди, промовчав. Він взагалі за весь час нашої спільної роботи жодного разу мене не захистив. Навпаки, наступного дня він виступив із спростуванням, мовляв, ніякої контрреволюції не буде. Він був злий на мене за те, що я йому нічого не сказав.

Але через місяць у Мінську Горбачов вже говорив, що контрреволюція - дійсно реальна загроза і, якщо ми не мобілізуємо весь народ, вони візьмуть владу.

- А як ви стали міністром закордонних справ СРСР? Адже вся ваша попередня кар'єра була пов'язана з Грузією?

- Мене запросив сам Михайло Сергійович. Ми з ним були давно знайомі. Він часто приїжджав відпочивати в Піцунду. Там ми багато спілкувалися. Виявилося, що наші думки з багатьох питань збігаються.

Коли Горбачов уже був генеральним секретарем, він подзвонив і сказав: "Ми порадились і вирішили запросити тебе секретарем ЦК КПРС або міністром закордонних справ". Я категорично відмовився. Наступного дня він знову подзвонив: "Знаю, що ти будеш заперечувати, але питання вже вирішене. Завтра відбудеться засідання Політбюро, і тобі треба приїхати".

Ну, що зробиш? Тоді закони були такі: якщо Політбюро вирішує, будь комуніст повинен підкоритися. І я полетів у Москву, але на засіданні знову сказав, що міністром бути не хочу. По-перше, ніякого досвіду у мене немає. За всі роки мого життя я був тільки в чотирьох або п'яти країнах, та й то лише на з'їздах комуністів. По-друге, я завжди вважав, що пости генерального секретаря, міністра закордонних справ, голови КДБ і міністра оборони повинні займати росіяни. Інакше виникнуть серйозні проблеми. При будь-якому, навіть правильному, вирішенні будуть говорити, що воно прийнято на шкоду Росії. (Життя підтвердило ці побоювання. Російські ЗМІ досі активно обговорюють тему "зради Шеварднадзе". - Авт.)

Але всі члени Політбюро підтримали Горбачова і призначили мене міністром. І вже наступного дня я вилетів до Гельсінкі, де 3:00 розмовляв з Джорджем Шульцем (держсекретар США в Адміністрації президента Рейгана. - Авт.). Звичайні переговори. Не лаялися, що не критикували один одного. Розмовляли про шляхи ліквідації холодної війни.

А тоді був такий порядок (до речі, він і зараз існує): коли говорить міністр, поруч сидить людина і все записує. І я знав, що ці записи завтра потраплять в Політбюро. І тому, вже попрощавшись з Шульцем, раптом подумав: не вирішать чи там, що я був з ним занадто ліберальний? І тоді я сказав Шульцу: "Джордж, протягом нашої бесіди я переконався, що за вами досвід, а за нами правда". Він не відреагував, напевно, здогадався, чому я так сказав.

Коли я повернувся до Москви, члени Політбюро, які читали запис розмови, говорили, що не помилилися з призначенням. Ось, мовляв, як Шеварднадзе йому відповів. Всі залишилися задоволені. "Найбільшим знавцем анекдотів, якого я знав, був Рональд Рейган"

- Як ви вважаєте, не будь путчу, Радянський Союз зберігся б?

- Путч тут взагалі ні при чому. Ще до нього неодноразово зустрічалися Борис Єльцин, Леонід Кравчук і Станіслав Шушкевич (голова Верховної Ради Білорусі. - Авт.). Вони обговорювали ідею утворення союзу слов'янських народів. Але потім з цього нічого не вийшло, так як Україна заявила про свою незалежність ...

- Вони зустрічалися ще до ГКЧП? Ми не знали про це.

- Це ще не все, чого ви не знали (сміється).

- Кажуть, вас пов'язували дуже теплі стосунки з першим президентом незалежної України Леонідом Кравчуком.

- Кравчук - дуже хороша людина, і він був хорошим президентом. Одного разу він виручив Грузію з великої біди. У 1991 році був момент, коли Грузія повністю розпалася. На нас наступали і абхазці, і росіяни, і північнокавказькі народи. Взяли Сухумі і пізніше захопили місто-порт Поті. А це ворота Грузії. Тільки через Поті ми можемо отримувати продовольство.

В цей час я був у Москві на зустрічі президентів Росії, Грузії, Азербайджану та Вірменії. Звернувся до Єльцина за допомогою: щоб російські солдати хоча б охороняли вагони з продовольством для Грузії, які завантажували в Поті.

Єльцин звернувся до міністра оборони Павлу Грачову: "Дай-но мені карту Грузії". Той приніс. На цій карті Грузія була вже розділена червоною лінією на дві частини. Єльцин каже: "Допомогти вам зараз неможливо, ми пропонуємо розділити Грузію. У східній частині буде сидіти Шеварднадзе, а в західній - Звіад Гамсахурдія (перший президент незалежної Грузії. - Авт.).

Почувши це, обурився Гейдар Алієв: "Сьогодні ви так чините з Грузією, а завтра - з Азербайджаном та іншими країнами". А я не став сперечатися, зібрався і пішов. Сів у літак і полетів до Грузії. Всю дорогу роздумував, кому подзвонити, у кого попросити допомоги. Нарешті подзвонив Кравчуку. Кажу: "Грузія гине. Ми вмираємо з голоду, допоможіть!" - "Чим я можу допомогти?" - "У вас Чорноморський флот, пошліть нам підмогу" (тоді Чорноморський флот був у подвійному підпорядкуванні України та Росії. - Авт.) - "Ви могли б подзвонити Єльцину? Тому що без нього мені незручно віддавати таке розпорядження". - "Ні. Нехай гине Грузія, але Єльцину я дзвонити не буду".

Кравчук, видно, здогадався, в чому справа, і обіцяв передзвонити через годину. І рівно через годину він повідомив мене, що флот рушив у бік Поті. Не минуло й півтори доби, як кораблі підійшли до міста. Побачивши цю армаду, загарбники просто розбіглися. Флот взяв місто під охорону і через тиждень передав грузинським силам. Так Україна врятувала Грузію від загибелі.

Я, коли писав мемуари, подзвонив Кравчуку і запитав, чи не буде він проти, якщо я розповім про цю історію. Він відповів, що це буде для нього великою честю.

- У російській пресі були повідомлення про те, що Шеварднадзе з Аркадієм Вольським (президент Науково-промислового союзу СРСР, пізніше Російського союзу промисловців і підприємців) та Олександром Яковлєвим вивезли за кордон 200 мільярдів доларів "золота партії".

- (Возмущенно.) Не потрібно навіть задавати такі питання! Для порядної людини це образливо! Як можна допускати, що я взяв такі гроші?

- Але тоді всі говорили про "золото партії". Чи було воно взагалі?

- Де говорили?

- У Москві, в Києві ...

- Я отримував точну інформацію: у Москві ніхто про це не говорив.

- За чутками, ви свого часу не побоялися одружитися на дочці "ворога народу" ...

- Так, батько моєї дружини дійсно був репресованим офіцером.

- Де ви з нею познайомилися?

- Відпочивали разом в Боржомській ущелині. Вона дуже потребувала. Працювала в піонерському таборі. Я тоді закінчував політичне училище.

Вона знала, що людина, яка хоче займатися політикою, не повинен мати стосунків з родичами "ворога народу". Тому, коли я зробив пропозицію, вона відповіла: "Ні, нічого не вийде". Але потім помер Сталін, був виданий указ, що діти за батьків не відповідають, і ми змогли одружитися.

У моєї сестри була квартира - 7 квадратних метрів. І вона туди прийняла нас з дружиною. Зараз у мене такі величезні хороми, навіть не повіриш, що колись ми так жили.

- Про вас розповідають багато історій, схожих на анекдоти, в яких важко відокремити вигадку від правди. Кажуть, наприклад, що одного разу на зустрічі керівників Росії та трьох закавказьких країн президенти Вірменії та Азербайджану посперечалися, чий коньяк краще. І звернулися до вас як до цінителю. А ви нібито відповіли: "Не знаю, який коньяк кращий на Кавказі, але знаю точно, що найкращий в світі - грузинський". Було таке чи це анекдот?

- (Сміється.) Чому ж анекдот? Було.

- Ви обіцяли розповісти історію про Растроповічем.

- Растропович був дружний зі Щолоковим (міністр внутрішніх справ СРСР. - Авт.). І ось одного разу, я тоді був міністром внутрішніх справ Грузії, до Растроповічем приїхав один грузин і питає: "Хочеш валізу грошей?" "Хочу, як не хотіти", - відповідає Растропович. "Тоді вмов Щолокова, щоб він прибрав Шеварднадзе з Грузії". Растропович, звичайно, грошей не взяв, а потім, коли приїхав у Тбілісі, сам мені розповів про той випадок. Я йому кажу: "Ви втратили ці гроші тому, що мені не запропонували половину".

- Ви знаєте анекдоти про себе?

- Ні, я цим не захоплююся. А ось найбільшим знавцем анекдотів, якого я знав, був Рональд Рейган. Я з ним зустрічався 12 разів. Він завжди влаштовував обід і за їжею безперервно розповідав анекдоти.

Одного разу я зробив йому комплімент, яка у нього дивовижна пам'ять, як він пам'ятає анекдоти і випадки 20-30-річної давності. Він задумався, а потім каже: "Знаєте, зі мною коїться щось недобре: те, що було 20-30 років тому, пам'ятаю відмінно. А те, що було вчора, не пам'ятаю". Потім стало ясно, що це у нього вже починалася хвороба Альцгеймера.

Через кілька років, коли Рейган вже пішов на заслужений відпочинок, я був в Америці і попросив, щоб мене звозили до нього в Каліфорнію. Я чекав його в лікарняній палаті. Він увійшов. Такий же високий і потужний чоловік. Привітався зі мною, обійняв і дивиться абсолютно безглуздими очима. А Ненсі, його дружина, каже: "Він уже нікого не впізнає, крім мене". Він після цього жив ще чотири роки і тільки завдяки Ненсі. Ось що значить хороша жінка в житті чоловіка.

Роберт ВАСИЛЬ, Марія ВАСИЛЬ, "ФАКТИ"

www.facts.kiev.ua