Поет і держмужів Борис Олійник відзначає 70-річчя. Зигзаги долі закидали його і в Кремль, де він з високої трибуни говорив про голодомор в Україні і збирав матеріали для скандальної антігорбачевской книги "Князь тьми"; і до Сербії, де потрапив під натовські бомбардування; і до Чорнобиля, звідки передавав репортажі для Центрального телебачення та "Літературної газети"; і до Канева, де зупинив будівництво промвузла біля Тарасової гори; і до Криму, де заблокував будівництво місцевої АЕС ... І чи мало ще куди. Але всі ці "де", ви вже вибачте, Борис Ілліч, що не переважать на чаші терезів Пам'яті хоча б одну поетичну рядок: "Мамо, вечір догора, вигляда тобі зоря ...". Це про рідне. Про Полтавщині. Про село Зачепилівка, яке Олійником міфологізоване. Намедни Борис Олійник повернувся зі Страсбурга, з чергової сесії Парламентської асамблеї Ради Європи, і буквально після приїзду дав ексклюзивне інтерв'ю "ДТ".

Відео дня

- Борис Ілліч, вас важко зловити ... перед ювілеєм. Все в ПАРЄ да в ПАРЄ їздите. Хоч щось "виїздили", до речі?

- "Віїзділі" непогано ... Для нас це ювілейна сесія, у листопаді виповниться десять років, як ми вступили у цю благородну співтовариство. Розглядають "нас" в шостий чи всьоме - і все пильно. Тобто знаходимося під "вольтової дугою моніторингу". Як відомо, при вступі до Ради Європи країна бере на себе певні зобов'язання, які візуються "трьома коронованими особами" - президентом, прем'єром, головою Верховної Ради. У 1995 році нас туди прийняли, ми зобов'язання на себе взяли ...

- Але, ясна річ, не всі зобов'язання перед ПАРЄ виконали ...

- Тому що потрібно підняти всю законодавчу систему до європейського рівня, а це не так просто. Нас ледь не виключили звідти - занадто довго тягнули з рішенням про скасування смертної кари. Та й з інших питань - важкий шлях ...

Залишилося питання Кримінально-процесуального кодексу. Потрібно перевести пенітенціарну систему під крило Мін'юсту. Ще "переоркеструвати" роботу прокуратури ... Ми повинні були все це зробити за три роки!

- А "евроудовольствіе" розтягнулося майже на десять років?

- Хоч і розтягнулося, але без України Європа не зможе виконати свою космічну місію ...

- Яку-яку місію?

- Космічну. А якщо хочете - навіть кармічну. Адже їм з одного боку дає прикурити Білорусь, з іншого - Росія, а ми, Україна, як би стабілізуючий фактор.

- Ну от ви поїхали як Гагарін до Страсбурга з "космічною місією", а тут, вдома, "історико-істерична" місія у вашу відсутність: ветерани війни та ветерани УПА гамселять один одного на Майдані ...

- Упевнений, що це режисура. Очевидна провокація! Не можу пояснити рішення влади надати двом конфліктуючим сторонам таку очевидну можливість зіткнутися лобами на одній центральній вулиці.

- Хочете сказати, що в Києві вистачало місця для молебню одних і "лівого маршу" інших?

- Господи, та там же самих дідів з УПА і ветеранів Великої Вітчизняної було дуже мало! Шістдесят років минуло! І в основному певна молодь туди прийшла мітингувати. Значить, все було підготовлено заздалегідь. Я-то пройшов багато гарячих точок пострадянського простору і без підказок знаю, як такі масовки конструюються.

- А у вас не виникло питання - чому попереду тих колон не йшли лідери полярних партій? Ніби людей кинули під паровоз, а самі рученята потирали?

- А так завжди буває! Навіть коли сиділа в наметах ще та платна молодіжна "голодовка" ...

- ... Це коли кричали: "Масол на засолення!"?

- Так-так-так ... І там ви б не побачили дітей лідерів. Вони були в іншому місці. Відстоювали інші інтереси. Ясно, що людей підставляли і штовхали, як ви кажете, "під паровоз". Що для них Україна? Для них це дах! А під дахом - аби свої справи вершити. Ясна річ, до виборів все нині готуються ... Але навіщо ж дідів-то підставляти, яких і так майже не залишилося? Упевнений, що це чистий передвиборний піар. І заради нього кров пустили ... Добре хоч не почали стріляти через підкладку ... А то чого доброго ... Зараз всього можна чекати.

- Персонально ви, як громадянин, як представник певної партії, в цьому питанні вже визначилися з пріоритетами: дружити ветеранам з бандерівцями чи й далі різними будинками жити?

- Тут складна ситуація. І не зверху її потрібно вирішувати, нав'язуючи якісь ініціативи. Все має виходити тільки від самих цих людей, які були свого часу по різні сторони. У них вже чисто біологічна несумісність.

- А ви б очолили колону одного з цих "легіонів"?

- Я пішов б не об'єднувати їх, а ... роз'єднувати. По суті, цю ж місію я виконував, коли працював у Кремлі. Це лінія об'єднання через роз'єднання - щоб не допустити кровопролиття. Точно так само в Києві я пішов би на роз'єднання. А історичні акценти я б зараз не ставив. Я не дуже досконально вивчив проблему, щоб мати сміливість про неї відкрито говорити у ЗМІ. Нехай її вивчають ті, кому цим слід займатися. Хоча розумію, що це непросто. У нас зовсім інша ситуація, ніж, наприклад, в Іспанії. У нас іспанська модель не проходить ...

- Чи варто згадувати, що ще недавно був досить бурхливий період, коли творці відрікалися від своїх же творінь, бо, розумієте, писали не відаючи що і прославляли не відаючи кого. Навіть улюблений Окуджава відмовився від "комісарів у запорошених шоломах". У вас ніколи не виникало таких публічних намірів?

- Ніколи. Хоча я писав і про комуністів ...

- І про молодогвардійців. Пам'ятається, була знаменита стаття про подвиг героїв Краснодона ...

- Була. І твори про Комуністичної партії були, від яких не відрікаюся і не збираюся цього робити в майбутньому. Правда, зараз я багато про що написав би інакше ... Ви що ж, гадаєте, ніби багато людей тоді не вірили в те, що оспівували? Вірили! Вже пізніше якась "радіація" йшла на мене безпосередньо, так як ідеологічні працівники першими відчули, що є що і хто є хто: режим, Соловки, голодомор. Але переписувати твори? Це ж все одно, якби я став перефарбовувати колір прапора, під яким мій батько йшов звільняти Україну від фашизму. А він йшов під червоним прапором. Якщо займатися таким "малюванням", то ми точно ніколи не матимемо своєї історії. І я дійсно не соромлюся деякої бронзи декларацій у тих віршах. І навіть деякого пафосу: "Люблю тебе, як цвіт акацій, что спаду на Майський Фіолет ..."

- Це кого ж ви так любили?

- Комсомол.

- Прямо як Петрарка Лауру ...

- А знаєте, проти чого найчастіше протестувала моя душа і совість?

- Ну не проти радянської влади?

- Ні, проти людей, які уклінно цілують прапор, а потім цим же прапором витирають чоботи і йдуть цілувати наступне прапор. Потім наступне і наступне ... Ви можете дати гарантію, що така людина не поцілує згодом самого чорта? Я не можу. І не можна забувати святе письмо: "Бо дав Самого ..." Так що "колірних" симпатій я не змінюю.

- Але "вдосконалюєтеся", треба так розуміти?

- Так, оскільки з часом прийшла та інформація, якої раніше не володів.

- І тепер сповідуєте принцип "української України". Що це за масло масляне таке?

- Я говорив про це тільки Юлії Володимирівні, коли визначався склад попереднього уряду ...

- А у зв'язку з нинішнім урядом у вас ще не настав період переоцінки цінностей, як у багатьох, в общем-то: "любов" з олігархами, пшик реприватизації і всього іншого, про що судити не беруся ...

- Не хочу, відповідаючи на це питання, уславитися мудрецем: мовляв, усе передбачав і багато припускав! Я не мудрець - я просто тертий калач. Тому що, повторюся, всі мислимі і немислимі гарячі точки, які існували на рубежі 80-90-х на пострадянському просторі, я "мав честь" відвідати ... Всі вони мої! Працював заступником голови Палати національностей СРСР, і мене посилав в ці точки (а це Грузія, Карабах, Таджикистан) безпосередньо Михайло Сергійович ... Може, спеціально посилав, щоб убили, а то я часто виступав проти нього? Не знаю ... Але їхав я тоді під кулі. Причому свідомо їхав. Не хотів, щоб тліли іскри конфліктів перекинулися в Україну. Страшні були видовища ... Бачив і голови окремо, і тулуба окремо - все бачив ... Не приведи Господь! Згодом, вже через багато років, я вийшов на наш Майдан не заради окремої персони (все це не мої герої), я туди йшов, щоб поклонитися людям, які, захищаючи почуття власної гідності, висловили протест проти ошуканців і брехунів.

- Коли виходили, могли припустити, чим все закінчиться?

- Я не припускав, я знав. Але я вийшов, щоб віддати шану тим киянам, які відкривали двері своїх будинків і пускали на нічліг десятки приїжджих заради ідеї. Треба знати, як кияни побоюються іногородніх, .. а тут іноді по десять чоловік в будинок. І не згоден, коли стверджують, що у зв'язку з Майданом все було організовано - Америка, ЦРУ, все таке. Так, напевно попрацювали спецслужби ... Але не у всіх же київських квартирах! Якісь людські пориви, то: принести їжу, віддати одяг або взуття, пустити в будинок - все це не організує ні ЦРУ, ні ФСБ, ні ФБР. Майдан організували Кучма з Януковичем, а не Ющенко з Тимошенко! Леонід Данилович і Віктор Федорович "вивели" людей, бо вже перебрали міру і вирішили, що можна плюнути в натовп, а вона витреться і розійдеться. Так от: ввечері вони плюнули в натовп, а вранці потрапили в народ. Я, звичайно, сьогодні багатьом розчарований ... Але я уславився б наївною людиною, якби подібного не очікував ...

- Чого "подібного"?

- А хіба можна було брати з того ж Майдану людей і призначати на відповідальні посади? Звичайно, було б ідеально, якщо б людина поєднував в собі: і патріотизм, і професіоналізм, і харизму. Але це трапляється рідко. Президента розумію, але йому варто було сказати: "Хлопці, ми стояли разом, мерзли, альо залішіться краще біля мого серця, а не в керівніх кріслах!".

- Борис Ілліч, самі ж кажіть, що не наївні ... По-перше, не всі там сильно мерзли (у дорогих дублянках особливо). А по-друге, "біля серця" можуть залишатися тільки безсрібники, а ця категорія "друзів" завжди дефіцитна.

- І проте були моменти, коли я сам став говорити: починайте транслювати, а то вже готові штурмовики з червоними трикутниками! Мені дуже добре відомо, зокрема по Карабаху, як можна зрежисирувати подібні зіткнення. Сам одного разу потрапив у заручники ...

- Де ж?

- У Цхінвалі. У 91-му. Ісламісти тоді попалися освічені і, мабуть, дивилися мій виступ на пленумі Верховної Ради СРСР. "А-а-а, ми вас знаємо ..." - кажуть. Я тоді виступав проти бійні в Іраку. Сказав: "Як ви могли, товариш Шеварднадзе, проголосувати за бойове вирішення конфлікту, якщо навіть китайці були проти? А тепер літаки йдуть на бойовий розворот, входячи на вісім кілометрів на Закавказький військовий округ, а під крилом цих літаків рідний Тбілісі і не менш рідний Єреван ... "Я все-таки домігся, щоб ту кампанію засудили і шукали політичні шляхи вирішення питання. Тому коли опинився в заручниках, ті люди радісно поплескали мене по плечу: "А, рідний! .. Сідайте в літак, будемо вас міняти!" Через роки зрозумів одне: сатанізіровать цих ісламістів не варто. Також свого часу демонізували сербів (їдять дітей, розчленовують трупи, торгують органами і всяка подібна гидота) - і після цього почали бомбардування. Між іншим, є одна міжнародна фірма, яка спеціалізується на таких фальшивках ...

- Вигадують подібний чорний піар?

- Звичайно, питань немає! Попросіть, заплатите - все що завгодно придумають, кого завгодно визначать у "фашисти" або "узурпатори".

- Ви сьогодні поза фракціями - від комуністів у парламенті відкололися, але ні до кого в результаті не примкнули. Либонь "перекуповували" вас?

- Намагалися ... Але я у вільному польоті. А якщо українською (в моєму перекладі): "Я у вільному шірянні!".

- Якась наркоманська лексика ...

- Мене агітували переходити в інші фракції, але краще бути "нареченою на виданні", ніж заміжньою не по любові.

- А майбутнє (березневе) світле і прекрасне - з кимось доведеться кооперуватися. І якщо не з Симоненком, то з ким?

- Можна взагалі туди не йти ... Роботи вистачить. Встигнути б написати про те, про що знаю.

- Для вас не виявився хворобливим роз'єднувальний маневр з компартією?

- Але я ж перший у них запитав: "Чому ми повинні голосувати проти Тимошенко?" - "А тому що проти ..." - "Ну тоді до побачення!". І написав заяву про відхід з фракції. Але вони його не прочитали вчасно, а я встиг сказати в ефірі, що сам йду. Не тому що проти партії, а тому що не хочу порушувати партійну етику. Оскільки дехто плутає партію з фракцією. З Симоненко сьогодні ми рухаємося на люфтпауза паралельними шляхами. З ним ми не сварилися.

- На цьому тижні лідер "Пори" Каськів по ТБ заявив, що буде піднімати в парламенті питання про заборону вашої Комуністичної партії ...

- Я б погодився коментувати цю заяву тільки в тому випадку, якби Каськів роз'яснив мені, якого проекту він продукт. А з приводу заборони вже порушувалося питання навіть на Раді Європи, і не раз. Формулювання була така: "Необхідність засудження злочинів комунізму". Тоді звернувся до них: "Якщо ви назвете мені хоча б одну країну, де був би хоч фрагмент комунізму, тоді можна буде це питання обговорювати і засуджувати ..." Комунізм, по-моєму, був тільки в образі Ісуса Христа, та й то до Голгофи . Оскільки згодом вчення Христа трактували його апостоли, і кожен по-своєму. А далі - і єресь, і все інше ...

- Напевно, під враженням "Коду да Вінчі" перебуваєте?

- Та ні, ще не встиг прочитати - все шукаю цю книгу. Ось подаруйте ... Наші люди вірили саме в чисту ідею, а ними вже керували "переучені апостоли". Дивно, коли комунізм хочуть підвести до фашизму ... Фашизм у своїй доктрині припускає расизм. А в доктрині Компартії, навіть коли вона була перероджень, записані такі поняття, як "братерство народів", "мир" - тільки позитив. Ідея не винна, що її деформували. Тому я і запропонував Раді Європи поіменно виставити на суд жертв і катів, а не саму ідею. Вони відразу заспокоїлися. Ну як же ... Мій батько-комуніст лежить під Харковом ... У 1943-му загинув ... І коли мені кажуть, що виключать з партії, то я відповідаю, що вступав не в цю партію, а в ту, в яку вірив мій загиблий батько.

- З Горбачовим спілкуєтеся? Пробачив він вам книгу "Князь тьми", де ви Михайла Сергійовича "розклали по поличках"?

- Він на мене свого часу нападав через "Известия", а я йому відповідав через "Правду" ... А контактів немає і бути не може. Він на мене як і раніше зол. Тому що книга виявилася однією з перших, що викривали його. Тепер на неї багато хто посилається. Нещодавно в Сербії перевидання вийшло.

- Ідеологія тієї гучної книги сьогодні не застаріла? Ви б щось змінили зараз?

- Швидше уточнив б, чим змінив. Адже тоді йшов нормальний "шлюборозлучний процес" між колишніми республіками, і я був у Наглядовій раді ... Зустрічалися, торгувалися - що віддають центру, що забирають собі ... Ні ж, потрібно було по живому це все розрізати! Висмикнули вилку з розетки - і досі замикання, аж іскри летять!

- Якщо б складали книжку про нинішніх лідерах, як би назвали - "Князі світла"? Або "Ангели і демони" (хоча останній заголовок згаданий Браун вже використав)?

- Про нинішніх писати не збираюся. Але у мене є текст, як продовження "Князя тьми", під назвою "Час розплати, або Час негідників".

- Приємно ви про колишніх бойових супутниках ...

- Я, загалом, не дуже розголошувати подробиці нової книги. Мало ... зацікавлених у її змісті.

- Значить, сучасні політлідери вам менш цікаві, ніж герої перебудови?

- Цікаві. Але я не хотів би напередодні виборів про них говорити. Вони і так про себе багато дзвонять, розпочавши передчасно передвиборну кампанію.

- Чи не хочете про політиків, тоді про поетів. Хоч хтось із нового літературного покоління вас цікавить, чиїсь вірші для себе відзначаєте - чи так - байдужість і ліниве споглядання?

- Я деяких поетів прошу писати свої прізвища великими друкованими літерами, а то за державними справами важко відрізняю поезію від прози ... Але є колишні імена, які для мене значимі і цінні, - Володимир Базилевський, Леонід Талалай, Михайло Шевченко, Микола Луків ... Дай Бог їм усім здоров'я! За ними - Римарук, Герасим'юк ... Це безмірно талановиті люди. Багатьох інших я читаю, але не завжди запам'ятовую. Є поети грамотні, відчутно їх ремесло за рахунок механізму під лівим крилом, тобто серця ... заримовані можна все ... Кажу це вам як професіонал, тому що вірші пишу з п'ятого класу. І поетичну косметику можна покласти на все що завгодно. Але чи буде видна за цією косметикою душа?

- Ось у чому питання ... Багато ваших знамениті вірші присвячені селу Зачепилівка на Полтавщині, де народилися. Чи часто навідуєтеся туди? Що з селом - розквіт (моральних цінностей) або розпуста?

- Сільський пейзаж тепер не дуже веселий. Але що мені приємно - в моєму селі чомусь з'явилося багато циган ...

- Крадуть либонь - курей, коней ... Чи, може, у Зачепилівці "Кармеліту" знімають?

- Коли приїжджаю на батьківщину, як правило, в школі переді мною виставляють на шкільних лінійках дітей для пошани з хлібом-сіллю. Так я завжди прошу: "Навіщо? Не мучте дітей! "І в останній приїзд серед сільських школярів бачу так багато смугленькой і симпатичних циганчат ... Кажу:" Бережіть їх, вони ж ясновидці! "А з близьких родичів в селі у мене залишилося дві двоюрідні сестри та два двоюрідних брата. Хоча Зачепилівку, як і багато села, звичайно, підсікли ... Часто бачу, як у Верховній Раді один здоровенний червонощокий депутат починає лізти на трибуну, стягувати до неба руки і ридати: "Село гине!" А я дивлюся на нього і думаю: зате столиця як процвітає!

- Нещодавно довелося побувати в іншому селі - Стрітовке, де ви колись відкрили єдину в країні школу кобзарів. Жах якийсь - дні і ночі говоримо про національне відродження, а інструменти в руках у дітей майже розсипаються. Підприємство з виробництва бандур перепрофілювали у фабрику з випуску трун, а над директором тієї унікальної школи знущаються якісь райкомівські "володарі кілець" (бідна жінка-подвижниця навіть у лікарню через гоніння потрапила). Що ж ви дітище-то своє на свавілля кинули? Бідні діти і бідна національна ідея, якщо з нею так обходяться ...

- Ми раніше дійсно плідно з ними працювали. Зараз, звичайно, потрібно буде відновити цю урвалася зв'язок ... Ви праві ... Я дзвонив туди, в район ... Потрібно допомагати. Тому що мало таких подвижників. Це наші діти, а школа кобзарів - дитя нашого Фонду культури.

- Ви, як глава згаданого культурного фонду, має бути, уважно стежили за колізіями навколо Міністерства культури і туризму. Тепер новий міністр, а навколо колишнього - Оксани Білозір - буквально несамовиті версії про її хворобу, одну з яких, нібито пов'язану з отруєнням, сьогодні вголос обговорюють навіть дуже видні культдеятелі ...

- Я теж, до речі, чув про те, що її отруїли. Але я звик оперувати фактами.

- Ну зрозуміло ...

- Вважаю, що не потрібно було міняти Юрія Петровича Богуцького на Оксану Володимирівну. Богуцький пройшов стільки шкіл і стільки коридорів, що йому було набагато простіше багато питань не декларувати, а вирішувати практично. А їй, як прекрасній співачці, я б тоді не радив йти на настільки відповідальну посаду, тим більше без досвіду роботи. Адже культура - це не тільки шоу-бізнес - це й бібліотеки, де течуть дахи, і сільські клуби, де зносять двері ... Богуцький, користуючись старими зв'язками, умів вибивати гроші і маневрувати: зарплати підвищував, наприклад ... Я дуже хочу, щоб Оксана Володимирівна пошвидше одужала і використовувала надалі своє дипломатичне освіту. Я із задоволенням включив її в нашу постійну делегацію Ради Європи, оскільки у нас не було жодної жінки в цій команді. І вона їздила. І всі були дуже задоволені.

- А зі Спілкою письменників ви помирилися нарешті чи ще в "контрах"?

- Я з ними різко розірвав відносини відразу ж після того, як мене "заклали" ... Я не можу перейти ту межу, коли тебе зраджують на очах у всіх. Коли я тільки повернувся з Кремля до Києва, про мене почали писати "цілі бібліотеки" - зрадник, такий-сякий ... Як це можна пробачити? Я знаю багатьом цим "письменникам" ціну. Тому що багато років серед них був "комісаром" і знаю про них більше, ніж вони самі про себе ... Вони, природно, не хотіли б, щоб я це знав. Але куди ж подінешся?

- Знання, звичайно, примножують скорботу ...

- Ці люди в якийсь момент зупинилися і залишили мене в спокої. Але я все одно не можу переступити поріг будинку Спілки письменників на Банковій. Пам'ятаю, говорили про мене один час: "От приїхав ... Дві машини, дві квартири ..." А я: "А що ж ви не говорите, що у мене дві тещі?"

- Свою дружину називаєте Музою? Ви ж багато років разом ...

- Вона - моя колега, закінчила зі мною в одній групі факультет журналістики ... Разом ми з 1958 року ...

- Майже півстоліття виходить!

- І не шкодую. І не хочу імітувати тих, які мали по чотири-п'ять дружин ... Вона вдома зараз ... А я працюю. Ви ж знаєте, що письменники ніколи не йдуть на пенсію.

Катерина КОНСТАНТИНОВА, Олег Вергеліс,, "Дзеркало Тижня"