Навіщо Янукович прибирає до рук "Укроборонпром"?

Командно-штабна реорганізація військово-промислового комплексу країни - створення концерну "Укроборонпром" - змушує по-новому подивитися і на кампанію з вибудовування президентом стійкої вертикалі влади і на процес створення вертикально-інтегрованої державної компанії. Якщо між ними зв'язок?

Відео дня

Не зв'язані між собою, на перший погляд, дві обставини при уважному прочитанні "між рядків" указу президента дозволяють прогнозувати можливість реалізації загальноукраїнського плану модернізації економіки та зовнішньополітичної стратегії щодо повернення України до клубу геополітичних гравців. Як розтягують оборонний комплекс Допитливим умам, однак, як і журналістським, не дає спокою думка: а чи не прибере чи годиною Янукович з командою до рук і оборонку? Щоб стригти купони від "збройного і дуже небезпечного" монстра. На користь цього припущення говорила б директива про демонополізацію, роздержавлення підприємств ВПК з подальшим їх продажем і приватизацією. Але на це немає і натяку в строгому, як військовий наказ, указі. А немає мотивів - яке може бути звинувачення в підготовлюваний зловживанні або злочині? Хоча спраглих прибрати до рук "Укрспецекспорт" - уповноважену державою компанію з експорту, імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення (на її частку припадає 85% поставок) або "погріти руки" на його діяльності завжди було в надлишку. Доречно нагадати, що по указом глави держави (№ 1245 від 28.12. 2010 р.) та постановою Кабміну (№ 1221 від 29.12.2010 р.) "Укрспецекспорт" разом із сімома дочірніми підприємствами увійшов до складу "Укроборонпрому". Крім того, на першому етапі планується забезпечити концерну додаткову виробничо-технічну підтримку - в нього можуть влитися ще шість підприємств держсектора. Серед них - зайняті у сфері виробництва бронетанкової техніки ("Завод імені В.О. Малишева", два харківських конструкторських бюро - з двигунобудування, машинобудуванню ім.О. О.Морозова і три ремонтно-механічних заводу - з Житомира, Миколаєва та Києва) . Всі разом вони будуть здійснювати діяльність, як випливає з указу глави держави, у сфері розробки, ремонту, модернізації та утилізації озброєння, військової і спеціальної техніки та боєприпасів, а також реалізовувати державну політику в напрямку військово-технічного співробітництва з іноземними державами. Втім, залишимо то , що є, повернемося до того, що було. Вірніше до того, що могло б бути, не втрутився гарант і влада не використай. Ось сліди "спецоперацій", які проводилися при прем'єрі Єханурові. Вони проходили під "димовою завісою" Мінпромполітики. Держкомпанію "Таско-Експорт" вирішили зробити "конкурентом" "Укрспецекспорту". Постановою Кабміну на неї покладалися ті ж функції і ті ж права - експорт, імпорт озброєння, техніки та військової продукції. Для чого? У новій структурі вертикаль підпорядкування йшла по лінії Кабмін - Мінпромполітики. У той час як за участю "Укрспецекспорту" ця вертикаль виходила, окрім Кабміну, ще на Раду нацбезпеки і оборони і безпосередньо на президента. У разі реалізації цього плану легко можна було йти від контролю підлеглих безпосередньо главі держави спецслужб. Про прагнення "взяти під крило" всю оборонку країни недвозначно заявив на відкритті 7-го Міжнародного авіасалону в Гостомелі (що на Київщині) восени минулого року тодішній глава Мінпромполітики Дмитро Колесніков. Пам'ятаю, як під час його оптимістичного спічу про створення вертикально-інтегрованих держкомпаній вже до кінця 2010-го, невдоволено загули колеги з авіапрому (колись довелося попрацювати кілька років на київському авіаційному виробничому об'єднанні імені 50-річчя Жовтня, нині - "Авіант" ). Їх стурбував планований перехід в управління Мінпромполітики всіх без винятку підприємств ВПК, в тому числі і тих, які перебувають під юрисдикцією МНС, СБУ, МВС, Міноборони та інших держорганів. З добре поінформованих джерел стало відомо: а) для "бліцкригу" під прикриттям Мінпромполітики були створені робочі групи; б) їх керівникам та провідним фахівцям довели терміни організаційного "спецзамовлення" - до кінця року створити держкомпанії "Засоби протиповітряної оборони", "Високоточні боєприпаси"; "Бронетехніка"; в) від підсумків роботи залежало кар'єрне і професійне майбутнє тих, хто за це відповідав. Загалом, броня Мінпромполітики була міцна і танки швидкі. На жаль, цей задум не вдався. Президент скасував наприкінці року в рамках адмінреформи це міністерство. І взявся за створення концерну "Укроборонпром". Янукович не має наміру, як виявляється з указу, залишатися осторонь від кадрового контролю. І тим більше - від фінансово-збройового. За указом він може звільняти главу концерну, на відміну від колишніх часів, без згоди Радбезу і Кабміну. Командувати парадом буде Верховний головнокомандувач ... Так що слово "прибирати" в контексті змін швидше близьке за значенням до слова "прибирати". Забирається безсистемність управління підприємств ВПК, що перебувають "в полоні" різних міністерств, вимітається "мотлох" зловживань при продажу озброєнь, військової техніки (ОВТ), припиняється тяганина між гілками влади за право "рулювати" монополістом-експортером. Незаконний збройовий бізнес Який, запитаєте, "мотлох"? Той самий, що супроводжує великим фінансово-промисловим потокам. Особливо під "патронатом" держави. Ось приклад одного з таких мало афішуються скандальчиків. У жовтні минулого року Генпрокуратура пішла по збройовим слідах держкомпанії "Укроборонсервіс". З її участю через одну з українсько-російських фірм були поставлені до Грузії зенітно-керовані ракети для ЗРК "Бук-М1" і "Бук-М2". Всього їх було 52, з яких 48 - бойові. Сума контракту - без малого 28 млн грн. Ліцензії на торгівлю боєприпасами у СП не було, прикриттям служило дозвіл на реалізацію військової техніки. За попередніми розрахунками Генпрокуратури держава втратила 33 млн грн, які і зажадало відшкодувати від формуючий. Експерти припускають, що могла мати місце така схема: первісна вартість операції неабияк занижувалася, а потім, як водиться, передбачалися "відкати", "бокові" договори. Втім, це тільки припущення - кваліфікація зловживань, якщо вони мали місце, - за слідством. Висновок очевидний: на військову техніку і озброєння у нас заробляють "лазутчики"-посередники. "За останні чотири роки нашої зброї продано на 2,5 млрд дол, з яких до бюджету надійшло лише 200 млн дол", - свідчить голова тимчасової слідчої комісії щодо постачання зброї до Грузії, депутат-регіонал Валерій Коновалюк. - "Взагалі незаконний збройовий бізнес в Україні процвітає давно. Але такого розгнузданого його стану ще не було ", - резюмує він. Звідси ще один висновок: несанкціоноване "розповзання" наших збройових арсеналів в гарячі точки планети бумерангом б'є по Україні. У вигляді міжнародних скандалів, втрати репутації і заборон у зв'язку з цим на збройові контракти. Колишній гендиректор "Укрспецекспорту" Сергій Бондарчук відразу після свого звільнення влітку минулого року зробив багатозначні визнання: поставки зброї до Грузії проводилися не тільки в часи Ющенка, а й раніше. Які з них пройшли без "держнагляду"? А хто ж вам скаже? Хвороблива для Москви тема (у світлі грузино-російського конфлікту в серпні 2008-го) кидала тінь і на нового президента України. Зняття недомовок і шорсткостей в міждержавних і особистих відносинах лідерів двох країн вимагало кадрових та організаційних змін у сфері вітчизняного збройно-оборонного комплексу. До того ж вибудовування відносин стратегічного партнерства з Росією виносило на порядок денний питання: з якою структурою, з яким керівництвом доведеться мати справу північному сусідові при відродженні колись загального ВПК (у часи СРСР на частку України та Росії припадало 80%) і просуванні його спільної продукції на ринки пострадянського простору та далекого зарубіжжя. І це, мабуть, також сприяло появі концерну "Укроборонпром". На Захід не сподівайся, а з Росією не зівай Що обіцяє нашому "Укроборонпрому" партнерство з Росією? Вже доводилося читати - а від деяких експертів і чути, - що це обернеться втратами: мовляв, спочатку неминуче зближення, потім злиття, а за ним - і поглинання. Російською стороною, зрозуміло ... Давайте задамося для початку простими питаннями: є у нас фінансовий порох в збройових порохівницях? Чи можемо ми самі, за рахунок бюджетних коштів, оновити в найкоротші терміни 50% озброєнь і техніки для української армії і флоту, що за розрахунками фахівців, потрібно робити невідкладно? Якщо, звичайно, Україна як держава розраховує на власні Збройні Сили. "На розвиток озброєнь вперше ми направляємо 1,7 млрд грн, - зазначив нещодавно директор департаменту фінансів Міноборони генерал-лейтенант Іван Марко, коментуючи перспективи бюджету-2011. - Правда, цей ресурс не стосується програми "Вертоліт", "Корвет", а також "АН-70". При цьому підкреслив: це не програми призупиняються, а тільки - фінансування. Ну а щоб пігулка очікувань була не настільки гіркою, генерал-лейтенант підсолодив її оптимістичним запевненням: наступного року Мінооборони забезпечить закупівлю 30 українських модернізованих танків "Булат" і 10 новітніх - "Оплот". На харківському заводі ім. Малишева підтверджують: перша партія 10 нових "Булатів" пішла у війська ще два місяці тому. До кінця с. м. НД отримають ще 29. Рівно стільки, скільки буде профінансовано за держзамовленням. А тепер підрахуємо, скільки часу знадобиться Україні на переозброєння, якщо у нас в строю, за різними оцінками, більше 900 танків, а за всі попередні майже двадцять років незалежності армія отримала близько 50. Аналогічна, а часом і гірша ситуація і по інших видах озброєння і техніки, необхідних для вітчизняних потреб. А може, Захід нам допоможе в переозброєнні, запуск конвеєра з випуску ОВТ? На жаль. І справа не тільки в неадаптованих Техстандарт і високої конкуренції. З конфіденційних джерел відомо, що під виглядом ознайомлення з українськими зразками техніки і озброєнь дуже часто намагаються зняти секретну інформацію і дістати наше ноу-хау. Західні авіаспеци після явного євроатлантичного крену Ющенко дуже вже зацікавилися вітчизняним Ан-70. І навіть готові були нібито до просування літака на західний ринок. Але далі розмов справа не пішла. Інтерес французів і чехів до модернізації танка Т-72 також наказав довго жити. Зате вже точно відомо, у що обійшлися країні НАТОвські "шарахання" колишнього гаранта. До євроатлантичних планів Ющенко Росія готова була до спільного виробництва Ан-70. На першому етапі заявлений обсяг становив 500 авіалайнерів. Але все так і заглохло. Навіщо Росії вкладати гроші в спільну розробку (крім ОКБ ім. Антонова, в ній брав участь ЦАГІ з Жуковського), якщо планувався "євроатлантичний варіант". На щастя, в нинішніх планах російсько-української співпраці - добудова, випробування і серійне виробництво Ан-70. Разом з тим Україна має всі передумови для значного розширення спільних з Росією експортних поставок ОВТ на світовий ринок. А значну його частину, причому, традиційно обжиту, ми втратили. Так, "Укрспецекспорт" постачав зброю і техніку в більш ніж 80 країн світу. Але подивіться регіональний зріз: це добре, що ми успішно просуваємося по азіатському експортному азимуту. Але, на жаль, тенденція збільшення обсягів торгівлі з традиційними для нас ринками озброєнь дещо уповільнила хід. Практично без змін - на "чорному" континенті, і чутливіші на близькій нам СНД - в структурі "Укрспецекспорту" на нього припадає близько третини поставок, хоча ще кілька років тому цей показник був помітно вище. Водночас сусіди на пострадянському і африканських векторах свою присутність підсилюють. Втім, не тільки на них. У жовтні 2010-го Росія виділила кредит Венесуелі в обсязі 4 млрд дол Для зміцнення обороноздатності. У перекладі з дипломатичної це означає, що на таку суму надійде за океан техніка й озброєння. Президент Уго Чавес, нагадаю, жваво цікавився нашим військовим потенціалом і під час візиту до України. Далі реверансів-намірів справа не дійшла. А могло б ... будь Москва і Київ у тісному оборонно-технічному тандемі. Про це згадую не випадково. Кооперація з Росією у сфері ВПК - це і фактор виживання, і елемент розвитку. Фактор допоміжний, елемент - визначальний. А створення "Укроборонпрому" - це базисна надбудова майбутнього тісного, як хочеться думати, міжнародного співробітництва. Знайшли ж Київ і Москва компроміс у чорноморському "камені спотикання", вивівши взаємовигідну формулу: "газ в обмін на флот". Чому б і по частині ВПК не піти тим же компромісним шляхом: технології та розробки українські - фінанси російські. А від продажу продукції - "всім сестрам по сережках". ВПК - як Валовий Промисловий Каталізатор І ще про один аспект. Сьогоднішня потужність держав визначається не тільки показником ВВП на душу населення, наявністю мобільного, високо навченої і добре озброєної армії і флоту, а й високоефективним, високотехнологічним виробництвом нових видів ОВТ, продукції подвійного призначення. Перші два показники вже ніяк не дозволяють Україні претендувати на гідне - у першій двадцятці - місце серед розвинених країн світу. (Президент, нагадаю, заявив про високій планці домагань - увійти в "клуб процвітаючих" G20 через десяток років). А ось третій потенціал - ВПК - служить заявкою на присутність в елітній табелі про ранги. Принаймні, в останні роки "ненька" стійко тримається в десятці головних збройових експортерів світу. Це дозволяє говорити не тільки про промислову спрямованості президентського указу і послідував за ним постанови Кабміну, а й про зовнішньополітичну. Особливо після здобуття Україною позаблокового статусу в світлі прийнятого закону про засади внутрішньої і зовнішньої політики. Була б Україна ядерною державою, у нас було б достатньо аргументів для встановлення добросусідських відносин з країнами ближнього і далекого зарубіжжя. І не тільки. Офіційному Києву не доводилося б відчувати часом принизливу ущербність у відносинах з Вашингтоном, Брюсселем, Страсбургом ... При всій гіркоти порівняння не можна не погодитися з американським кінорежисером Стенлі Кубриком: "Великі держави завжди вели себе як бандити, а малі - як повії". Україна після здобуття незалежності вже не знаходиться серед перших і ще не дійшла до другого. Від ядерної кийки ми відмовилися. Добровільно. У приклад іншим країнам. А потім виявилося, що Україна не виробляє враження сильної держави і не може претендувати на місце серед сильних - зважаючи занепаду вітчизняного ВПК. І в "грі великих хлопчиків", як люблять говорити в Вашингтоні про рівноправних, геополітичних гравців, нам відводиться роль в кращому випадку підігравати. Приклад тому - минулорічна конференція ООН з роззброєння та запобігання терористичної загрози через "розповзання" ядерних матеріалів і технологій. Києву "дозволили", нагадаю, добровільно відмовитися від запасів високозбагаченого урану. При показово важливою миротворчої місії не дає спокою думка: ми не торгуємося - ми погоджуємося. А "примус" до згоди нагадує капітуляцію. І не тільки в геополітиці, похідною якої є та сама державна міць. А і в економіці, похідною якої служить геополітика. "Наша військово-технічна потужність дозволяє не тільки диктувати правила гри в міжнародних справах, вона служить каталізатором економічного прогресу всередині країни і допомагає завойовувати ринки інших країн більш ефективно, ніж діяльність наших дипломатичних місій", - так визначив свого часу нові підходи до військово- політичній доктрині "післявоєнний" американський президент Гаррі Трумен. І навряд чи хто-небудь сьогодні - будь-то на Капітолійському пагорбі, на Єлисейських полях або на Печерських "Пагорб" - оскаржить актуальність цих підходів. У цьому сенсі "перезавантаження" нашого ВПК з урахуванням внутрішніх реалій і міжнародних тенденцій об'єктивно назріла. Про це ми вже писали ("Оборонний кулак Януковича", 10.01 ц.р.). Резюмуючи в більш широкому контексті, приходимо до очевидних висновків. Створення концерну, по-перше, обіцяє концентрацію фінансових ресурсів для науково-технічного та технологічного проривів у створенні перспективних видів ОВТ, налагодженні їх серійного випуску. В умовах дефіциту коштів кожне підприємство збройно-промислового комплексу практично виживало (а правильніше сказати, вмирало) поодинці. Держзамовлень на випуск танків, літаків, зенітно-ракетних комплексів і т. д. в достатньому обсязі для потреб ЗС України не було. По-друге, забезпечить чітке стратегічне планування та ефективне управління для підприємств ВПК, що обов'язково в умовах глобалізованого ринку озброєнь і військової техніки. По-третє, дасть можливість централізованого просування на світовий ринок українських ОВТ, послуг і продукції спеціального призначення з урахуванням його кон'юнктури і купівельних тенденцій.