Іноземці влаштували тяганину за київський універмаг "Україна"

Неважко помітити: чим сильніше Україна намагається "прибитися" до Європи, тим менше ця сама Європа її поважає. Класичний приклад такої історії - ситуація навколо столичного універмагу "Україна", чию долю без відома киян, акціонерів і власників зараз вирішують суди в далекій Ірландії. Ситуація з універмагом тягнеться кілька років - з того часу, як компанія "Ліндхарст" перекупила право вимоги заборгованості " Україна "в сумі $ 45 млн у компанії" Іннішмор ", яка свого часу придбала її у" Деменсне ". Ці компанії об'єднує не тільки ірландська прописка. Їх очолюють представники родини Квін - колись найбагатших людей Ірландії, за якими найсильнішим чином вдарила світова криза. Виявилося, що "Деменсне", свого часу володіла акціями універмагу, залишила його приміщення в заставу за борги перед ірландським "Англо Aйріш банком", і той через Господарський суд Києва намагався привласнити цей актив. Втім, аргументи банкірів були не дуже переконливі: все-таки до відносин між банком і сімейством Квін київський магазин стосунку не мав. Більш того, його акціонери навіть були не в курсі, що підприємство виставлено під заставу! З такою точкою зору погодилися й українські суди. Після розгляду справи по всій судовій вертикалі Вищий господарський суд України визнав законним право компанії "Ліндхарст" на стягнення заборгованості з універмагу. До того ж угоди про переуступку боргу були зареєстровані в Нацбанку і визнані законними. Це ірландцям не сподобалося. І банкіри подали протест. Правда, чомусь не в український суд, а до суду Північної Ірландії. Буквально в один день було прийнято рішення про заборону стягувати заборгованість з універмагу "Україна", мотивоване тим, що свого часу один Квінн перепродав свої права на магазин іншому члену сім'ї з порушенням закону. При цьому суддя "не помітив", що в договорі позики у універмагу було чітко прописано: право на розгляд спору належить державі Україна, а місцезнаходження органу розгляду спорів - Київ. Але на такі дрібниці в ірландських судах не прийнято звертати уваги, тим більше якщо мова йде про інтереси найбільшого ірландського банку. Словом, суд ігнорував "непотрібні формальності" і відправив лист в київський госпсуд. Українські судді, треба думати, були неабияк здивовані, вийшов не завірену папір, і не долучили її до справи. Банк, який до того часу став державним в Ірландії, порахував таке свавілля прямою образою і почав діяти іншими методами. Для початку ірландська сторона задіяла власника компанії "Іннішмор" Пітера Квінна, який несподівано заявив, що ніяких договорів з "Ліндхарстом" не підписував. Правда, пізніше він зізнався, що змушений був зробити цю заяву під сильним тиском і погрозами на свою адресу. Далі - більше. Ірландські банкіри заблокували діяльність України на Британських Віргінських островах. У хід пішли всі ті ж "визнання під тиском" і сфабриковані "докази", після чого черговий ірландська суддя прийняв рішення про встановлення зовнішнього контролю за компанією "Ліндхарст" і фактично передав права на компанію рекомендованим банком керуючим. Таке "віджимання бізнесу", по всій видимості, дуже популярне у країнах, які вчать нас демократії. Наостанок не можна не згадати про те, як у Європі дотримується право на захист. Адже всі згадані процеси проходили навіть без формального виклику представників "Ліндхарста" до суду! Важко навіть уявити, який галас зчинився б, якби подібним чином зверталися з європейською компанією в Україні.