Відео дня
Пораненого в обидві ноги в "Іловайському котлі" українського бійця свої ж "здали" в полон окупантам
22-річний командир танка в 51-й окремій механізованій бригаді Микола Булик дивом вижив в "Іловайському котлі" навіть після того, як свої ж співвітчизники намагалися здати його в полон окупантам.
Так, він потрапив під нищівний обстріл, розповідає волонтер Наталя Соколова.
Разом з товаришами, які теж зараз лікуються від поранень, Микола проривався крізь засідки російських військових і отримав важке поранення. Він знепритомнів. Коли отямився, нікого поруч не було, пише "Вісник. Луцьк".
Ліва нога висіла - у хлопця був відкритий перелом, в правій - стирчав великий осколок. Микола сам витягнув його. Не маючи під рукою ні знеболюючого, ні навіть бинта, просто заліпив рани брюками.
На горизонті виднілося село, тому Микола поповз туди. Хоча до села було відносно недалеко, але з такими травмами цей шлях був дуже довгим. Хлопець дві доби, відштовхуючись тільки руками, без води і їжі, просувався вперед, сподіваючись, що селяни йому допоможуть. Уже коли до села залишалося метрів сто, Микола побачив тягач і людей. Однак вони до нього не підійшли, проте покликали російських солдат.
П'ятеро росіян з 61 бригади підійшли до Миколи, дали бинт, але з собою не взяли. Вирішили, що він вже не жилець. А він тим бинтом обмотав руку і виліз на сопку. Це був останній шанс знайти своїх.
І ось 31 серпня "Червоний Хрест" збирав по полям поранених - підібрали і Миколу. Спочатку всіх вивезли в польовий шпиталь, звідти вертольотами відправили до Дніпропетровська. Тільки там від ран бійця одідрали штани і прооперували.
Далі Миколу перевели до Києва. Тут знову оперували, пересаджували шкіру, складали кістки на ногах. Попереду у Миколи Буліка тривала і складна реабілітація. Зараз з ним поруч його дружина. Після всього пережитого найбільша мрія Миколи - поцілувати півторарічного синочка Владика, якого не бачив чотири місяці і заради якого до останнього боровся за життя.