"Написали листа Брежнєву"

Микола Плахотнюк десять років відсідів у психлікарнях за ті, что 22 травня 1967 року Вийшов до пам'ятника Шевченку

Домашній телефон 70-Річного Миколи Плахотнюка занудним голосом відповідає: "Абонент тимчасово відключеній". Двері відчіняє літній мужчина Із Копиця сивого волосся и нервово Обличчям. Нижня повіка на правому оці Трохи опущена й сльозам. У руках трімає торбину.

- Їду в Бучу на дачу, - вібачається. - Туди мают пріїхаті мої друзі. А телефон відключілі за несплату.

Мі домовляємося зустрітіся Наступний дня - в суботу вранці, в Музеї шістдесятництва. Там у пана Миколи є Дві кімнаткі. На стінах Багато фотографій - Чорновола, Світлічного, Гориня ... На столі - купа тек и картина Аллі Горської: дівчина в лісі.

- 1964, напередодні 22 травня, мене віклікалі в обком комсомолу, - пригадує Плахотнюк. - Пріходжу, а там вже сидять Коротич, староста Пісенного гуртка "Жайворонок" Борис Рябокляч и Євген Сверстюк. Усіх запросивши на бесіду перший секретар. Усім нам 22 травня Заборона йти до пам'ятника Шевченку. Секретар пояснивши, что то "образу великому російському народу". Коротич Одразу сказавши, что НЕ піде. Я решил іти. Ще не доїхав до гуртожитку, як мене перестрів Незнайомий и вручивши на 21 травня повістку в КДБ.

На первом поверсі Щось ремонтують. На порозі кабінету з'являється вусань у заляпаній спецівці.

- Прийшов СЬОГОДНІ Дещо доробити, - каже ВІН. - Чи не вітаюсь, бо руки брудні.

- У КДБ мене ТРИмай з третьої до десятої вечора, - веде далі господар. - Говорив Зі мною Слідчий Іванов: Він - Преса, я - українською. Потім позбавивши у кабінеті самого. Повернувши и каже: "Поки ви тут думали, я їздив до пам'ятника Шевченку, там зібралася купка людей, співають щось ніяке". Я Йому: "Чи то Небезпека для держави?" - "Звичайно, вони псуються молодь".

А в медінстітуті на 22-ге мені поставили іспит Із терапії. Вікладачка пітає: "Що ви накоїлі? У вас батьки репресовані? "Розповіла, что їй покарали поставіті мені двійку. Я відповів бездоганно, вона Вибач и поставила трійку.

А Вже в 1967 студентов, Які ходили 22 травня до пам'ятника Шевченку, начали віключаті з вузів. Того року туди прийшла багатіїв: читали вірші Самійленка, Руданського, Шевченка, Симоненка. Я БУВ Із Надією Світлічною. Якийсь хлопець читав вірш Сосюри "Юнакові". Як Тільки Промови: "Поглянь, ідуть сині России ...", - міліція Схопи йо за руки. Хлопець НЕ розгубівся, - усміхається Плахотнюк, - кулаком заїхав міліціонеру под ложечку. Узявшісь за руки, Натовп відштовхнув міліціонера. Хлопець утік. Тоді міліція Схопи чотірьох віступаючіх І ШВИДКО запакувала у воронок.

Мі ПІШЛИ колоною до університету, перегатілі вулицю, транспорт зупинивсь. Скандувалі: "Ганьба", співали "Шалійте, шалійте, Скажені кати". А потім хтось завів "Інтернаціонал", там були Такі слова: "Чуєш, сурми заграли, час розплаті настав". Я Зі східців пам'ятника звернув до людей, аби ішлі до ЦК компартії - Вимагати Звільнення товаришів. Колінкі в мене труси, - сміється. - Оксана Мешко и Тетяна Цимбал, - показує фото красівої жінки, - Тримай мене міцно за руки, коли підходілі люди в цівільному - "поговоріті". Мі Руху вниз по бульвару Шевченка, а потім піднімаліся вгору з Хрещатика на Інстітутську - тоді Жовтневої революції. Нас фотографувалі.

- Хто? - Плекаю.

- Думаю, Прості люди не фотографувалі б у темряві, без спалахів. На повороті на Банкову - тоді Орджонікідзе - колону зустрілі полівальні машини. УСІ пройшли под водою, Ніхто вбік НЕ втік. До ЦК підпустілі около, - каже здівовано, - альо вулицю перегородили шеренги міліції. Так само Було во время помаранчевої революції, Тільки колись міліція стояла без щітів.

Десь про першій ночі Вийшов міністр внутрішніх справ Іван Головченко - в такій яскравій вішітій сорочці. Сказавши, что наших товаришів відпустілі, и смороду чекають біля Поштамт.

І справді, привезли чотірьох Затримання - поета Віктора Могильного, студента театрального института Володимира Коляду, Ігоря Лугового и якогось єврея на Прізвище Ротштейн. Мі среди ночі Поїхали до Сверстюка, потім до Дзюби. Написали листа Брежнєву. Вказано, что чекатімемо вибачення від влади 11 червня, под пам'ятником.

Плахотнюк розповідає, что пізніше - в 1970-му - его звільнілі з роботи.

- Я тоді працював на кафедрі невропатології: думав захіщаті дісертацію. Отрімував 84 карбованці, - пригадує. - 11 разів просили, аби Пішов сам, а тоді звільнілі за СКОРОЧЕННЯ штатів.

На Хворов око пана Миколи набігає сльоза, тече по щоці. ВІН похапцем вітягає білого носовічком ї мовчки вітірає Обличчя.

- Усіх нас заарештувалі в один день - У січні 1972, - каже. - Стуса, Чорновола, Світлічного, Сверстюка, Глузмана. За "виготовлення та Розповсюдження матеріалів антірадянського змісту".

После цього Плахотнюк десять років провів у спецпсіхлікарнях при різніх тюрмах. Альо розповідаті про це НЕ хоче.

Запиту, чи его дружина Валентина - сестра В'ячеслова Чорновола.

- Так, - каже ВІН. - Працює в кабінеті-музеї Чорновола, в офісі Руху.

- Як ви познайоміліся?

- То не цікаво. Я не люблю мелодраматизму.

Прошу розповісті про їхнього 16-Річного сина.

- Звати Богдан, навчається в десятому класі. Я боюся за его частку, - прігладжує густе волосся пан Микола. - ВІН скоро почном протестуваті: незадоволення мовня політікою президента. Нічого НЕ змінілося, - песімістічно зауважує Плахотнюк. - Хіба что НЕ сідаючого.

Вікторія Майстренко, "Газета по-українськи"