Знайдений 12-річна дитина, проданий циганам
Нещодавно у селі Братковичі Городоцького району Львівської області сталася НП: серед білого дня зник 12-річний Коля Бодкойко (імена дійових осіб цієї історії змінено). Куди зник хлопчик - інвалід
I групи, розумово відстала дитина, опікуном якого була старша сестра Анна, не знали ні сусіди, ні рідні. Правда, один з місцевих жителів бачив на околиці села молоду жінку, яка йшла з Колею. Чоловік навіть зупинив незнайомку і запитав, куди вони прямують. Жінка відповіла, що є сестрою опікунки хлопчика і везе дитину в лікарню ...Може, брат вирішив погуляти містом і незабаром з'явиться, сказали в міліції
Колю відпустили на канікули з інтернату, де він проходить курс лікування і вчиться. Але в той момент 22-річна сестра Аня (опікун хворої дитини) лежала в лікарні, а її чоловік Анатолій залишився вдома разом з трьома маленькими дітьми.
Якось вранці до Анатолія заїхала їх з Анею знайома - Леся зі Львова, поговорила про те про се, стала збиратися додому і попросила Колю проводити її до зупинки автобуса. Той погодився. Але після цього хлопчик додому не повернувся ...
Стурбований Анатолій зателефонував дружині в лікарню і розповів про те, що трапилося. "Куди пропав Коля? З якою ще нашої знайомої пішов? Як ти міг його відпустити?" - Кричала вона в телефонну трубку.
На наступний ранок Аня терміново виписалася з лікарні і помчала до Львова, в будинок, де жила жінка, яка відвідала їх напередодні зникнення Колі.
- У квартирі застала тільки маму Лесі, - розповідає Аня. - Вона сказала мені, що її дочка ось уже тиждень не з'являлася вдома. Знаючи, що Леся повія, кинулася до знайомих таксистам. У голові крутилася думка: невже Леся відвезла брата для збочених сексуальних утіх своїх клієнтів? Але, як виявилося, таксисти теж давно не бачили Лесю. Я схопилася за голову: як мені, хворий, у великому місті знайти зниклу дитину? Тим більше що Коля навіть не зможе людям пояснити, де він живе. Вирішила звернутися за допомогою до міліції ...
Коли Аня прийшла в Галицький райвідділ міліції Львова, черговий чомусь відправив її в Личаківський район. Однак і там заяву про крадіжку дитини приймати не захотіли, пояснивши, що два дні після зникнення ще не пройшло, може, ваш молодший брат вирішив погуляти містом і незабаром повернеться додому ... Проте жінка наполягала на своєму. Здавалося б, діватися співробітникам райвідділу було нікуди - треба було заводити справу. Але, дізнавшись, що дитина пропала на території Городоцького району, правоохоронці відправили заявницю ... за місцем події.
Протягом декількох днів Аня обійшла редакції місцевих газет, щоб подати оголошення про зникнення брата. І скрізь їй відповідали, що таке оголошення з фотографією в ЗМІ приймають лише від правоохоронних органів. Ось тоді до пошуків дитини вирішили підключитися кореспонденти "ФАКТІВ"."Так це ж Колька! Пару днів тому його купив табір у якоїсь тітки"
У Городоцький райвідділ міліції Львівської області ми приїхали разом з Ганною. У день приїзду кімната прийому громадян виявилася закритою, і оперативний черговий направив нас до працівника карного розшуку. Молодий хлопець, представившись Іваном Львовичем, прийняв від Ані заяву про викрадення дитини та видав їй на руки ... повістку для вручення підозрюваної Лесі! На наш наївне запитання, що робити з порядком, оперативник поблажливо пояснив: "Знаходьте зловмисницю, віддаєте їй повістку, берете таксі або свій транспорт і везете її зі Львова до Городок, до мене в кабінет для пояснення". Кілька ошелешені такою несподіваною постанов-кою питання, ми спробували пояснити йому, що його доручення непроста. Іван Львович не заперечував і сказав, що на це він дає нам ... десять днів.
Тепер, окрім пошуку хлопчика, міліціонер доручав (!) Нам знайти і крадійку дитини. Мовляв, порятунок потопаючих ... Ну, далі ви самі знаєте.
Самостійний пошук ми вирішили почати з опитування водіїв маршрутних автобусів "Шегині-Львів", "Мостиська-Львів", в салон одного з яких нібито і села жінка з викраденою дитиною. На наші розпитування водії відповідали: маршрути цих рейсів закінчуються у Львові на головному залізничному вокзалі, тобто зниклий хлопчик і його викрадачка могли вийти тільки там.
... Відділ міліції Львівського вокзалу був відгороджений від народу залізними дверима і вікном, за яким в кріслі розвалився черговий майор. Вислухавши по переговорному пристрою наше запитання про зниклого хлопчика, він резюмував: "Такого не бачив" - і припустив, що дитину могли забрати до притулку. Однак телефон притулку правоохоронець не пам'ятав, і нам довелося шукати його самим. Дізнавшись в довідковій службі необхідний нам номер телефону, передзвонили туди, але хлопчика в дитячому притулку не виявилося.
Вже на виході з вокзалу ми зустріли спритного циганчука, який жебракував, пристаючи до перехожих. Купивши йому морозиво і давши гривню, показали фотографію зниклої дитини.
- Так це ж Колька! Новенький він у нас! - Моментально повідомив замурзаний хлопчисько. - Пару днів тому для жебракування його купив інший табір у якоїсь тітки. Цигани з цього табору пізно ввечері збираються в привокзальному скверику, щоб іти разом на "точку" (нічліжку циган і бомжів в районі "5-го парку". - Авт.).
Отримавши від нас гроші за інформацію, циганча побіг до своїх похвалитися заробітком. А ми стали терпляче чекати сутінків. Попутно познайомилися і з іншими ромами. Дізнавшись, чому так пізно стирчимо в парку, ті поспівчували і несподівано припустили: нічліжка може бути і на дачах - у циганському районі Львова, відомому під назвою "Індія". Вирішили відправитися туди. З нашого боку це було нерозумно, адже, дізнавшись, що дитину шукають, його могли до невпізнання понівечити. Однак Колі в тому місці теж ніхто не бачив.За тиждень життя з циганами у хлопчика з'явилася звичка ховати шматочки хліба в кишеню
Зовсім зневірившись, почали дзвонити по всіх лікарнях. І несподівано виявили Колю в дитячому відділенні обласної клінічної психіатричної лікарні. Старша медсестра відділення розповіла, що хлопчика доставили до них з притулку. А до цього його знайшли покинутим на залізничному вокзалі.
Після тижневого перебування на вулиці Коля був сильно завшівлен, а на спині у нього красувалися моторошні рубці - сліди від ... людських укусів. У притулку його переодягли, змінивши смердючі лахміття на чистий одяг. А потім, побачивши неадекватну поведінку хворого хлопчаки, відвезли в психіатричну лікарню.
Коля зустрів сестру щасливим гучним ревом. Він підстрибував від радості, щосили розмахуючи руками. Вже трохи заспокоївшись, розповів, як міг, епопею свого мимовільного подорожі до обласного центру.
- Тітка Леся залишила мене у циган, - уривчасто говорив Коля. - Вони наказали сидіти на вокзалі і просити гроші у всіх. Дядьки і тітки давали мені гроші, а цигани їх забирали у мене. Їсти давали один раз - булочку і воду ... Спали в таборі ... На мені там циганчата каталися, як на коні. А якщо погано скакав, кусали за спину і били ... Мене все там били. Боляче били і завжди ...
Від цих спогадів він жалібно заскиглив і стиснувся в клубок, злякано поглядаючи на двері, ніби побоюючись, що його мучителі ось-ось зайдуть. За тиждень у хлопчика з'явилася звичка ховати шматочки хліба в кишеню.
Незабаром ми зателефонували в Городок оперативнику, який "займався пошуком Колі". На наші розпитування про успіхи він сумно повідомив: оскільки підлітка відвезли до Львова, а підозрювана по повістці не з'явилася, то він буде звертатися до обласного центру. Ми вирішили полегшити його долю і повідомили радісну звістку, що хлопчик нами вже знайдений ...
Ця історія, слава Богу, завершилася щасливо. Адже хлопчика могли вивезти і в інше місто, і навіть за кордон. В черговий раз довелося переконатися в тому, що на Львівщині купівля-продаж дітей-інвалідів продовжує існувати.
... Днями міністр внутрішніх справ України Юрій Луценко представив особовому складу управління МВС у Львівській області нового начальника - генерала Віктора Максимова, який взявся активно чистити лави міліції від ледарів і непрофесіоналів. Бог йому в поміч! ..
PS Сім'я Бодкойко вирішила не подавати заяву на жінку, викравши Колю, до правоохоронних органів. "Самі розібралися. Бог її вже покарав. Та й що може розповісти розумово відстала дитина слідчому?" - Сказали вони нам.
Ірена Тершак, Сергій КАРНАУХОВ, "ФАКТИ"