Відрядження до Таїланд обернулася інженеру 14 роками рабства

Український інженер Анатолій Вдовиченко, який провів 14 років у передмісті Бангкока як раб на одній з фабрик кисневого устаткування, готує скаргу на своїх мучителів до Департаменту особливих розслідувань Таїланду, повідомляє в неділю газета Bangkok Post.

Пятідесятісемілетнего чоловік був звільнений 11 січня о Бангкоку співробітниками консульського відділу посольства України в Таїланді після того, як консул пригрозив господареві фабрики, на якій утримували українського інженера, негайним викликом поліції.

Про українця, якого використовують в Бангкоку для рабської праці, українському посольству стало відомо з листа бірманського гастарбайтера, який деякий час працював на тій же фабриці, а після закінчення контракту відправив на прохання Вдовиченка лист до України з інформацією про його місцезнаходження, повідомляє газета.

Вдовиченко працював під охороною і без оплати праці. Весь цей час родина не мала можливості з ним зв'язатися, повідомляє газета. Родичі врешті-решт дізналися, що він у Таїланді, проте точне місцезнаходження інженера було невідоме, пише газета з посиланням на 34-річну дочку Вдовиченко, яка проживає в Україні.

Сам інженер нічого не знав навіть про те, що за час його рабства в Таїланді відкрилося посольство України. Йому не давали читати газет, у нього не було ні радіо, ні телевізора. За словами інженера, єдину книгу російською мовою, яка у нього була з собою, розірвав і викинув господар фабрики.

Вдовиченко розповів газеті, що приїхав до Таїланду в 1996 році у відрядження для встановлення та налагодження лінії з виробництва кисню. Українська фірма, в якій він працював, мала партнерські відносини з бангкокської компанією, яка готувалася в цей час запустити кисневе виробництво.

У квітні 1996 року Вдовиченко отримав опіки під час виробничої аварії і змушений був затриматися в Таїланді для лікування. Після цього, за його словами, господар фабрики запропонував йому залишитися працювати за контрактом. Участь Вдовиченко як фахівця було необхідно для безперебійної роботи лінії, пише газета.

У 1997 році господар почав сильно затримувати зарплату, а потім і зовсім припинив її платити. Коли Вдовиченко зажадав виплатити йому всю заборгованість із зарплати, господар фабрики обманом вилучив у нього паспорт і погрозами змусив працювати. За словами українського інженера, його постійно охороняли, а господар часто погрожував пістолетом.

За час використання рабської праці українського інженера на фабриці була змонтована і запущена друга лінія з виробництва кисню, яку теж обслуговував Вдовиченко. Крім того, сказав українець газеті, господареві не треба було наймати ні лудильників, ні електриків, ні будь-яких інших майстрів: все робив Вдовиченко.

Інженер розповів газеті, що виживав, насамперед, за рахунок дружніх відносин з бірманськими гастарбайтерами, праця яких використовувалася на фабриці.

Завідувач консульським відділом посольства України Костянтин Іващенко розповів газеті, що коли він вперше зустрівся з Вдовиченко в ході його звільнення, той практично не міг розмовляти рідною мовою.

"Ніколи не чув ні про що подібне. Чотирнадцять років - це дуже довго", - сказав газеті начальник міжнародного відділу Департаменту особливих розслідувань (ДОР) підполковник поліції Пхайсіт Сунгкахапхонг. Слідчий заявив газеті, що Вдовиченко поки ще думає, чи подавати скаргу на господаря фабрики. Передбачається, що він прийме рішення протягом дня в неділю і зробить заяву в поліції в понеділок.

У Таїланді на рівні дізнання і попереднього слідства діє презумпція провини. Якщо Вдовиченко зробить заяву, поліція буде зобов'язана заарештувати господаря фабрики та інших осіб, перерахованих у заяві. Тільки на суді вступить в силу презумпція невинності.

Газета повідомляє з посиланням на посольство України, що в світлі особливих обставин імміграційна влада Таїланду дозволила Вдовиченко залишатися в країні на тимчасових підставах у зв'язку з передбачуваним слідством і судом, незважаючи на те, що термін дії його паспорта закінчився ще в 2006 році.

Bangkok Post пише, що український інженер сподівається не тільки допомогти правосуддю покарати своїх мучителів, але й отримати з них компенсацію матеріальної та моральної шкоди.