Тарасюк: "Від нас очікують реальних дій"

Світ розкрився для України. Україна розкрилася для світу. За всіма пересуваннями представників нової української влади по країнах і континентах і візитами численних закордонних гостей в Україні вже стало важко встежити. Ось тільки один приклад: минулий четвер Президент Ющенко провів у Бухаресті, глава МЗС Тарасюк - у Вільнюсі, віце-прем'єр Рибачук - у Брюсселі, секретар РНБОУ Порошенко - у Москві, а міністр внутрішніх справ Луценко - в Мінську. Тільки на цьому тижні Україна вела переговори з Грузією, Росією та Румунією, брала участь у засіданнях Комісії Україна-НАТО, ГУУАМ, СНД, зустрічі Вишеградської групи. Про таку насиченою і плідною зовнішній політиці мріяли всі міністри закордонних справ незалежної України. Але шанс втілити мрії в реальність дістався Борису ТАРАСЮКУ. Навіть трьох годин не вистачило нам з міністром, щоб обговорити всі нагальні проблеми і завдання, що стоять сьогодні перед Україною у зовнішній політиці - від євроатлантичної інтеграції до захисту прав людини. Тому ми торкнулися лише деяких з них.

-Борис Іванович, на цьому тижні у Вільнюсі між Україною і НАТО було розпочато інтенсифікований діалог (ІД). У чому він полягає і які його відмінності від Плану дій, який Україна давно вже має з альянсом?

-Зустріч у Вільнюсі можна вважати етапною. Вона стала продовженням знаменної події - саміту Україна-НАТО, що відбувся 22 лютого в Брюсселі. Фактично у Вільнюсі матеріалізувалися концептуальні речі, які були закладені у виступі Президента на саміті.

Інтенсифікований діалог - це крок на шляху до Плану дій щодо членства (ПДЧ). Його повна назва - інтенсифікований діалог з питань членства. Чому не відразу ПДЧ? Тому що в НАТО входить 25 країн, і вони до цих пір не досягли консенсусу щодо надання Україні найвищого формату співпраці, яким є ПДЧ. Інтенсифікований діалог - це крок, що свідчить про направлення нашого руху.

Україна, на відміну навіть від деяких країн-членів альянсу і країн-кандидатів, має досить розвинену програму співпраці в рамках щорічних планів, індивідуальних програм партнерства, а з 2002 р. - в рамках Плану дій Україна-НАТО. Згадаймо, що тодішня влада просила альянс перевести відносини у формат ПДЧ. Але через відомі події і несприйняття авторитарних методів режиму Кучми НАТО пішло на компроміс у вигляді Плану дій Україна-НАТО та щорічних цільових планів.

Сьогодні НАТО йде на крок далі. ІД - це форма співпраці, яка на відміну від інших форматів містить мету і передбачає конкретні віхи на шляху її досягнення. -Домовилися ви в Вільнюсі про те, що вже цього року обидві сторони почнуть роботу над підготовкою ПДЧ?

- План дій щодо членства - це лише питання часу. І, на мою думку, приєднатися до ПДЧ ми зможемо наприкінці цього року або в першій половині наступного. Власне, перехід України до ПДЧ вже не так важливий, як саме рішення НАТО і України про перехід до формату інтенсифікованого діалогу, оскільки він має ту ж мету, що і ПДЧ. -Що ж Україні потрібно зробити ще, щоб країни, як і раніше не бажають допускати нашу до ПДЧ, все-таки погодилися на цей крок?

-Я думаю, що, крім помаранчевої революції, приємно здивувала весь демократичний світ, прагматичні партнери з НАТО очікують демократичних та економічних змін, які повинні відбутися і вже йдуть в Україну. Натовці втомилися від декларацій і благих намірів, не підкріплює справами. Сьогодні ми повинні довести, що Україна не лише декларує, а й робить конкретні кроки в напрямку досягнення проголошених цілей. А це насамперед щоденна домашня робота, яку ми повинні зробити, в першу чергу, для себе, а не для того, щоб задовольнити НАТО.

Я взагалі дотримуюся думки, що НАТО і ЄС не повинні бути для нас самоціллю. Найвищою метою діяльності української влади має бути задоволення потреб наших громадян. Забезпечення високих стандартів демократії, верховенства права, добробуту, соціального захисту - ось мета, заради якої повинна трудитися будь-яка влада. Саме так вона і працює в країнах Європейського Союзу і НАТО, але до цих пір не працювала в Україні. Тому від того, наскільки успішною буде нова українська влада, і залежить просування в досягненні задекларованої мети - членства в ЄС і НАТО. Тільки в цьому запорука успіху. - Ще одна обговорювана зовнішньополітична тема цього тижня - саміт ГУУАМ. Скажіть відверто, ну навіщо Україні реанімувати об'єднання, яке так і не змогло ефективно запрацювати (втім, як і всі інші утворення на пострадянському просторі - СНД, ЄврАзЕС, ЄЕП)? Навіщо витрачати час, сили і кошти? Чи не краще сконцентрувати всі зусилля на інтеграції в ЄС?

- У Кишиневі, на мій погляд, відбулася важлива геополітична подія. Наше об'єднання отримало нове дихання. Ні в кого не викликала сумніву ідея трансформації цього утворення в повноцінну регіональну міжнародну організацію заради демократії та розвитку.

Примітно, що в роботі саміту в якості спостерігачів брали участь президенти Румунії та Литви, а також високий представник США. На саміті прийнято декларацію, що визначає основні цілі діяльності цієї організації. Підписані угоди, що стосуються співпраці країн-учасниць у галузі охорони здоров'я та торгівлі.

Навіщо потрібна подібна субрегіональна організація? Можу відповісти питанням: а навіщо створювалася Вишеградська група? -Так, по-перше, у країн цієї четвірки була спільна головна мета - членство в ЄС і НАТО, а по-друге, вони всі знаходилися приблизно в рівних умовах і на приблизно однаковому рівні політичного та економічного розвитку. У ГУУАМ ж зібралися "різнокаліберні" учасники. І цілі у них не завжди збігаються, та й Україна явно випереджає своїх партнерів - Азербайджан, Грузію і Молдову (про Узбекистан, призупинить членство, ми сьогодні не говоримо) як за рівнем демократії, так і з розвитку економіки. Але чи вистачить у нас сил і здібностей, щоб бути локомотивом? Чи потрібно нам це?

У країн Вишеградської групи теж були різні стартові позиції. Словаччина при недемократичному Мечіара відрізнялася від інших учасників. Проте Вишеградська група працювала, і в результаті Словаччину вдалося підтягнути до загального рівня. І навіть після того як Вишеградська група виконала своє головне завдання - всі її учасники стали членами ЄС і НАТО, вона продовжує існувати. Значить, у держав субрегіону є в цьому необхідність. Адже є багато загальних питань, наприклад, транскордонного, екологічного, так і політичного співробітництва. Ось, наприклад, у мене у Вільнюсі відбулася зустріч з колегами в цікавому форматі: Вишеградська група плюс Литва. Можу повідомити, що є плани залучення України до зустрічей в рамках Вишеградської групи. Подібною пропозицією раніше вже скористався міністр оборони Анатолій Гриценко.

Думаю, що створення на базі ГУУАМ нової організації, яка сповідує принципи економічного розвитку і демократії, буде кроком до тіснішої співпраці з країнами Центрально-Східної Європи, до якого ми прагнемо.

Наші держави насправді об'єднує багато спільного. Не забувайте, що це утворення виникло не на основі якихось закулісних домовленостей, як це було у випадку СНД чи ЄЕП. І не на основі бажання втягнути когось в організацію і таким чином закріпити своє домінування. Ця співпраця була природним політичним процесом, що виник на основі загальної стурбованості, викликаної дискомфортом в області безпеки. Згадайте, що в середині 90-х років саме це підштовхнуло до зближення наші чотири країни, що опинилися в зоні так званих флангових обмежень згідно реліктів холодної війни - Договором про скорочення звичайних збройних сил в Європі. Сьогодні мало хто про це пам'ятає, але нас об'єднав саме аспект безпеки, а не бажання діяти проти кого-небудь або влаштовувати підступи Москві, як підозрювали деякі. Пізніше це об'єднання перейшло до реалізації економічних інтересів. Згадайте ідею створення зони вільної торгівлі в рамках ГУУАМ ... - І де ж вона?

- Чому ГУУАМ не запрацював? Тому що у колишньої української політичної верхівки не було інтересу, тому що вона отримувала вказівки зверху (ви знаєте, про що я) і не робила нічого, щоб ГУУАМ запрацював. А без активної участі України ГУУАМ ефективно працювати не міг. Необхідна динамо-машина, якою, наприклад, були в післявоєнний період Німеччина і Франція для Європейського Союзу. Точно так само і для ГУУАМ потрібна динамо-машина, якій, можливо, і вже є Україна. - Так у чому ж, конкретно, наш інтерес у відродженні ГУУАМ?

- В економічній співпраці. У всіх наших країн вигідне географічне розташування для того, щоб брати участь у транспортуванні енергоносіїв з Каспійського регіону, бути дуже важливою ланкою для реалізації проекту TRASECA. У нас є спільні інтереси в районі Чорного моря, існують транспортні проекти. Достатня близькість політичних поглядів на багато міжнародних проблем також об'єднує наші країни. З Молдовою ми сусіди: спільний кордон, спільна історія, велика українська діаспора в цій країні. З Грузією і Азербайджаном нас об'єднує належність до регіону Чорного та Каспійського морів. Все це об'єктивно сприяє зближенню наших країн.

А ось у військово-політичній області ми вже втратили ту мотивацію, яка нас всіх звела. Зараз військово-політичні питання відійшли на другий план, і немає ніяких приводів комусь хвилюватися щодо цього об'єднання. Водночас нас всіх має згуртувати стурбованість з приводу існування заморожених конфліктів - у Придністров'ї в Молдові, в Нагірному Карабасі в Азербайджані, в Абхазії в Грузії. І оскільки СНД довело свою нездатність вирішувати ці проблеми, що хвилюють конкретні країни - його учасниці, це також стимулює нас об'єднуватися. - А, крім Придністров'я, Україна буде брати участь у вирішенні інших заморожених конфліктів?

- Що стосується, наприклад, проблем сепаратизму в Грузії, то українське керівництво вже висловило готовність надати свої послуги у внутрішньополітичному врегулюванні. Ми висловили зацікавленість у тому, щоб Україна була залучена до роботи так званої Групи друзів генерального секретаря ООН по Абхазії. Грузинська сторона підтримує цю пропозицію. Звичайно, потрібно працювати і з Абхазією. Крім того, ми готові розглянути можливість створення разом з Європейським Союзом, зокрема з деякими Балтійськими державами, місії спостереження на ділянці грузино-російського кордону для забезпечення моніторингу ситуації. Там була місія ОБСЄ, але через незгоди однієї із країн вона фактично завершує свою діяльність. Це небезпечно, оскільки може призвести до створення ситуації, коли безконтрольність може бути розцінена як сигнал для провокацій, які, в свою чергу, можуть викликати нестабільність і конфлікт. Всі ці питання були обговорені на нашій зустрічі з грузинською колегою Саломе Зурабішвілі під час її візиту до Києва в минулу середу.

Ну а порівнювати ГУУАМ з СНД, ЄврАзЕС чи ЄЕП ніяк не можна, оскільки всі ці утворення створювалися заради залучення України в геополітичні проекти, що не мають нічого спільного з економікою.

Також не варто думати, що наші країни об'єдналися нібито для того, щоб заповнити поки існуючу прогалину - відсутність перспективи членства в ЄС. Нічого подібного. Це об'єднання якраз і має допомогти, як і Вишеградська група, нашому руху до Європейського Союзу. Ми повинні допомагати один одному. І якщо Україна знаходиться на більш високому економічному та демократичному рівні, значить, вона повинна допомагати і підтягувати інших. У цьому полягає роль України як регіонального лідера, яку вона об'єктивно повинна грати. - Після зовнішньої благодаті у відносинах офіційних Києва та Москви останнього періоду кучмівської епохи зараз в україно-російських відносинах намітилося відразу безліч гострих кутів - це і незакрите кримінальну справу проти Тимошенко, і політичний "дах" для Бакая, Чорноморський флот, вибухонебезпечна нафтова тема - перелік можна продовжити. Кремль явно сильно роздратований, адже Київ став лякаюче невпізнанним. Скажіть, наскільки, на вашу думку, Росія в змозі і чи буде вона намагатися економічно, енергетично вплинути на Україну для того, щоб зірвати "український експеримент", домогтися провалу реформ нової влади напередодні виборів?

- Я завжди скептично ставився і ставлюся до тверджень, що Україна залежна від Росії з енергетичної точки зору. Вона настільки залежна від Росії, наскільки Росія сьогодні залежна від України. Тому що у нас є такий серйозний важіль, як газо-і нафтотранспортна системи, і ми є одним з найбільших споживачів російського газу. У нормальній економіці продавець завжди зацікавлений у тому, щоб догодити своєму споживачеві. Тим більше споживачеві стабільному і оплачує товар. Хіба Росія нам дарує газ чи нафту? Ні. Або ми щось повинні Росії? Давайте подивимося, які тарифи Україна встановила для транзиту російського газу. Вони відповідають світовій практиці? Звичайно, ні. Так що говорити, мовляв, Україна залежна від Росії - це від лукавого. Цей міф використовують ті, хто не обтяжує себе глибоким і серйозним аналізом того, що відбувається в україно-російських відносинах. Безвідповідально і з боку російських, і з боку українських політиків лякати, що Росія може, умовно кажучи, "перекрити кран".

Росія і Україна після зміни влади в нашій країні вчаться жити в нових умовах, в яких немає закулісних домовленостей, але повинна бути відкритість і зрозумілість для суспільства та бізнесу. Наш Президент демонструє новаторські підходи. Перший свій візит, незважаючи на всі драматичні події виборчої кампанії і виборів, він зробив до Москви і простягнув руку дружби. Він запропонував перегорнути ту сторінку і думати про майбутнє наших відносин. Фактично тільки яструби в російському політикумі виступають з різкими заявами, щоб не допустити нового демократичного розвитку відносин між Україною і Росією. Що стосується наших президентів, то, наскільки мені відомо, вони зацікавлені в нормальному та стабільному їх розвитку. І я глибоко вірю в те, що саме їх лідерство не допустить погіршення і загострення відносин між нашими країнами.

Так, список гострих кутів, які ви назвали, на жаль, можна продовжити. Але хіба такого ніколи не було в історії україно-російських відносин? Згадаймо хоча б драматичний початок 90-х років. Скільки у нас тоді було проблем! І були вони набагато гострішими і вибухонебезпечними, ніж сьогодні. Як учасник і свідок розвитку відносин з РФ на всіх етапах я пам'ятаю періоди, коли деякі вже говорили про неминучість військового зіткнення. Але ми, слава богу, успішно пройшли той період і продемонстрували всьому світу, що здатні вирішувати безпрецедентні за своїми масштабами проблеми, як, наприклад, ядерну зброю, Чорноморський флот. Ми зуміли тоді без серйозних ускладнень побудувати відносини на нових принципах. - Що стосується Чорноморського флоту, то недавно ви заявили, що порушення російською стороною домовленостей по ЧФ "носять системний характер". Але Віктор Черномирдін в одному з інтерв'ю повідомив, що "ніяких переговорів по ЧФ не ведеться і така тема не стоїть". Чи збираєтеся ви виносити проблеми з ЧФ на обговорення РНБОУ, а також "поставити" "таку тему" ??на переговорах з російською стороною?

- Хочу нагадати: після двох зустрічей президентів і моїх зустрічей з міністром Лавровим було домовлено, що обидві сторони повернуться до переговорів з усіх питань, що становлять проблеми в україно-російських відносинах. Це стосується і делімітації морського простору в Азовському і Чорному морях та Керченській протоці. І проблем, пов'язаних з Чорноморським флотом. До речі, зустріч двох делегацій з цієї тематики вже відбулася. Так що я не згоден з паном послом щодо того, що переговори нібито не ведуться. Інша річ, що одна сторона бажає від цих переговорів подальших поступок, які не базуються на спільних документах і, отже, на зобов'язаннях. А інша сторона хоче, щоб обидві сторони дотримувалися укладених угод і своїх зобов'язань. Хіба ми вимагаємо неймовірного? Ми хочемо, щоб був наведений порядок в реалізації укладених угод. Це перше. Досягнемо цього - підемо далі. І ми готові розглядати будь реалістичні і конструктивні пропозиції з боку Росії. Але давайте наведемо спочатку лад у тому, що у нас вже є сьогодні. А сьогодні буквально сотні гектарів території Севастополя використовуються з порушенням домовленостей. Фактично в односторонньому порядку російська сторона використовує нашу територію і на цьому заробляє. А куди ж дивиться міська влада? Адже це ті гроші, які не надходять до бюджету Севастополя. Фактично обкрадаються жителі міста. А що коїться з приміщеннями, виділеними у тимчасове користування Чорноморському флоту? Вони використовуються не за призначенням: здаються в суборенду різним бізнесовим структурам. Цілі вулиці українського міста Севастополя перегороджені російськими патрулями. Озброєний російський патруль ходить по місту, в Севастополі працює прокуратура, суди сусідньої держави ... - І, як повідомлялося, міжвідомча робоча група на чолі з вашим першим замом В.Огризко зовсім недавно була допущена на об'єкти ЧФ, втім, як і всі їхні попередники, робилися аналогічні спроби. Чи існують у нашої країни небудь важелі впливу на Росію, здатні змусити її виконувати підписані угоди?

- Необхідно нагадати, що йдеться про українську територію, де сувереном є Україна в особі її державних органів. Потрібно дотримуватися досягнутих домовленостей. Якщо російська сторона буде надходити саме так, з нашого боку не буде жодних проблем. Але не можна очікувати поступок з боку України і в той же час ігнорувати власні зобов'язання! Як ми можемо миритися з тим, що нам категорично відмовляються передати навігаційне устаткування, що належить Україні? Як ми можемо терпіти те, що радіочастоти використовуються російським ЧФ без будь-яких дозволів і ліцензій, у тому числі і в комерційних цілях? Такого не буває в країнах, які поважають себе і власні закони.

Так що у попередньої влади потрібно поцікавитися: як вони все це допустили? Адже якби ми завжди співпрацювали з РФ виключно на правовій основі, у нас не було б сьогодні ніяких ускладнень. А тепер, коли ми починаємо звертати увагу на порушення, нам говорять, що це недружній акт щодо Росії.

У міжнародному праві є таке правило: pacta sunt servanda (договори слід виконувати). Повинна виконувати їх і російська сторона. - А якщо вона не буде цього робити?

- Ми будемо наполягати. І тут є багато важелів впливу. - Наприклад? ООН, Міжнародний суд?

- Міська влада Севастополя повинна виконувати свої функції і бути господарем на території, яка сьогодні використовується не за цільовим призначенням. Крім того, центральні органи влади повинні стежити, щоб у відносинах з іноземною державою домовленості виконувалися.

Я не думаю, що рівень взаєморозуміння, досягнутий нашими президентами, може допустити, що ми будемо змушені звертатися до міжнародних структур. Колись гарячі голови в Російській Федерації порушили питання про правовий статус Севастополя, і ви знаєте, який була відповідь з боку Ради Безпеки ООН. СБ однозначно підтримав суверенітет України. Це було 20 липня 1993 До речі, це питання залишається на порядку денному РБ ООН. Так що якщо в РФ знову знайдуться гарячі голови, то ми знову можемо про це нагадати. - Так ці ж голови вже в Україні! Ви ж знаєте, що депутат Держдуми РФ В.Алксніс на цьому тижні заявив у Сімферополі, що у відповідь на намір України вступити в НАТО Росія повинна поставити питання про статус Криму. До речі, на тому ж мітингу виступили і Наталія Вітренко з колишнім генпрокурором Геннадієм Васильєвим.

- По-перше, у кожного закордонного гостя має бути відчуття міри. А у супроводжуючих їх українських політиків - почуття приналежності цій країні і необхідності захищати її інтереси, а не потурати порушенню українських законів іноземними гостями. Якщо ж у зарубіжних гостей немає почуття міри, то потрібно їм нагадувати про нашому законодавстві та міжнародному праві, допускающем таку міру, як оголошення персоною нон-грата. Вона вже використовувалася в українській практиці відносно деяких російських візитерів. Не хотілося б повторення цього.

Але, з іншого боку, держава, в даному випадку РФ, в особі її органів влади не несе відповідальності за дії таких осіб. Так що і нам не варто стріляти з гармат по горобцях. Ми повинні розуміти: навіть депутат Держдуми не має мандата представляти державу. Відповідно до Віденської конвенції про дипвідносини, це роблять лише три особи - глава держави, прем'єр-міністр і міністр закордонних справ. - Проте ми прекрасно пам'ятаємо, яку роль відігравали ті ж Жириновський або Кобзон, вояжує по Україні під час недавніх президентських виборів. Невже ви збираєтеся допустити черговий приїзд цих "агітбригад" на чергових виборах? Адже перші ластівки, або, як ви кажете, "горобці", он уже потягнулися.

- Ми теж все чудово пам'ятаємо. Але ж на минулих виборах все це робилося при потуранні і за бажанням минулої влади. А ми не збираємося спокійно спостерігати за рецидивами. Нагадати заїжджим панам про те, що існують межі гостинності, про норми міжнародного права, згідно з якими дотримуватися законів і звичаїв країни перебування необхідно будь-якому іноземному особі, включаючи і панів депутатів, - це обов'язок держави. У той же час ми повинні пам'ятати: і в Росії, і в Україні існують політичні сили, не зацікавлені в нормалізації україно-російських відносин. І вони будуть робити все можливе, щоб погіршити їх атмосферу. Тому ми не повинні перебільшувати значення подібних заяв. Їх слід сприймати, безумовно, критично, але не переносити на всю тканину україно-російських відносин. Це було б помилкою, чого від нас якраз і чекають наші опоненти. - Ваша прес-служба на цьому тижні повідомила, що Україна допускає можливість дострокового виведення ЧФ РФ з Криму за ініціативою російської сторони. Що, на вашу думку, може породити у росіян таку ініціативу? Що може змусити українську сторону виступити з подібною пропозицією?

- Думаю, прес-служба кілька перестаралася. Немає підстав говорити про дострокове виведення ЧФ - ні з російського боку, ні з українською. Наскільки мені відомо, російська сторона зацікавлена ??не лише в повному використанні терміну тимчасового перебування, тобто до 2017 р., але і в його продовженні. У цьому зв'язку хочу нагадати, що українська сторона взяла зобов'язання лише до 2017 р., далі ж набирають чинності положення Конституції, що не допускають перебування іноземних військ на території України. І потрібно бути щирими і чесними у стосунках з нашими російськими партнерами. Якщо ми будемо діяти саме так, ні у росіян, ні в українців не виникатиме жодних проблем з цього приводу.

Що ж до процитованого вами висловлювання, очевидно, малися на увазі можливі зміни фінансових умов перебування ЧФ РФ. Вони повинні бути приведені у відповідність до вимог часу, оскільки угоди розроблялися в середині 90-х років. Час іде, вартість всього, у тому числі землі та комунальних послуг, зростає, і це повинно знайти своє відображення і в ціні за перебування російського флоту на українській території. У всякому разі, те, що сьогодні відбувається, тривати більше не може. Звичайно, ми будемо звертати увагу Президента на ці порушення. А далі все залежатиме від його вказівок і рішень РНБОУ, який, як ми сподіваємося, розгляне проблеми перебування ЧФ РФ на території України на одному зі своїх засідань. - Яким угодам по ЄЕП, підготовленим вашими попередниками, ви збираєтеся дати життя?

- ЄЕП - ідея, що належить попередньої влади. Ми не зобов'язані були приймати її відразу в тому вигляді, в якому вона була підготовлена ??нашими попередниками. З самого початку було заявлено: ми повинні проаналізувати, що являють собою угоди, підготовлені у розвиток рамкового документа, в якій мірі ми можемо співпрацювати, наскільки це відповідає нашим національним інтересам. Результат аналізу, проведений міністерствами закордонних справ, економіки, неурядовими організаціями, свідчить: не суперечить інтересам України і відповідає їм розвиток співробітництва в рамках ЄЕП у частині зони вільної торгівлі. Все, що не перешкоджатиме вступу України до СОТ та ЄС, нами сприймається. Створення ж наднаціонального органу, в якому Україні відводиться роль статиста, ми сприйняти не можемо.

Що стосується проектів угод, розроблених у розвиток рамкового документа про формування ЄЕП, то колишня влада виявилася дуже плідною. Сторонами було підготовлено 93 проекти угод, з них 29 вважалися готовими до підписання. Наш аналіз свідчить: ми не можемо підписати всі ці майже три десятки документів. Нас влаштовує приблизно 15-18 з них. - А що ви можете сказати з приводу того, що під зоною вільної торгівлі російська сторона, судячи по пропонованих документам, насправді має на увазі митний союз?

- Ще в 2003-му році я дуже уважно ознайомився з текстом рамкової угоди і відразу звернув увагу на те, що хоча документ не містить жодної згадки про митний союз, він фактично є угодою про його формування. Ця була виверт для того, щоб приспати пильність українських посадових осіб. До речі, хочу нагадати: коли приймалося принципове рішення про створення ЄЕП, і міністр закордонних справ України, і міністр економіки та з питань європейської інтеграції дізналися про нього із засобів масової інформації. Це, до слова, про спосіб і рівень прийняття рішень у державі в той період. Було порушено безліч конституційних норм щодо прийняття рішень.

Так от, Cоглашение про формування ЄЕП, якщо його виконувати в повному обсязі, призведе до створення саме митного союзу. І не даремно на момент дискусії, пов'язаної з підписанням цього документа, ми були свідками різночитання українськими учасниками переговорів і російськими. Якщо наші говорили про те, що, мовляв, Україна має свободу дій і буде вибирати в цій угоді тільки те, що їй вигідно, то російська сторона стверджувала: нічого подібного, мова йде про митний союз. Більш того, велися розмови і про загальну валютній політиці, і перспективу переходу до єдиної грошової одиниці - рубля.

Нова українська влада прийняла політичне рішення: у нашої країни є інтерес до співпраці в рамках ЄЕП, але в певних межах, про які я вже говорив. - Ваші колеги по уряду чи не щодня рапортують про виявлені порушення, допущених попередньою владою. А ви у своєму відомстві проводили будь-яку ревізію?

- Ми, звичайно, проводили аналіз того, що було зроблено попереднім керівництвом. Зокрема, не залишили без уваги спроби відкриття 420 виборчих дільниць у РФ. Не обійшли увагою і питання, пов'язані з виділенням земельних ділянок Міністерству закордонних справ. У нас викликають певний сумнів домовленості і особливо умови використання деяких з них. Всі подібні справи нове керівництво міністерства збирається передати в правоохоронні органи, щоб вони були перевірені на предмет дотримання законності. Є також і питання, пов'язані з використанням держвласності попереднім керівництвом міністерства. - Ви якось говорили про те, що з приходом нової влади будуть змінюватися і українські посли. Але поки що з видатних представників вітчизняного дипкорпусу в Україні повернулися лише великий "євроінтегратор" Орел і "вічний посол" Фуркало. Враховуючи важливість стоять перед країною завдань, чи будуть змінюватися посли в Росії, США, Німеччини, Франції, Великобританії? Адже це сьогодні для України ключові держави.

- Ви абсолютно праві. Що стосується ротації, що є звичайним процесом для зовнішньополітичної служби, то, природно, зміна влади повинна спричинити і зміну дипкорпусу, особливо політичних призначень, зроблених попередньою владою. Діяльність цих людей на посольських посадах повинна бути ретельно розглянута. І вжиті відповідні заходи. Але далеко не всі з них, працюючи на дипслужбі, допускали якісь порушення. Отримання достовірної оцінки вимагає певного часу. А нам необхідно дуже ретельно все вивчити, проаналізувати і тільки після цього вносити Президенту якісь пропозиції. У Президента Ющенка є чіткі критерії для посольського корпусу. Він вважає, що дипломатичні представництва мають очолювати патріоти, демократи, професіонали. Президент дав мені чіткі інструкції щодо підбору кадрів. І ми зараз знаходимося в цьому процесі. - Політичні призначення будуть? Або посольства очолять тільки професійні дипломати?

- Я не виключаю і політичних призначень, вони напевно будуть. Але це є поширеною практикою в усіх країнах: поряд з кадровими дипломатами послами призначають і політиків. Але при цьому необхідно мати на увазі, що дипломатична діяльність - специфічна сфера. І якщо комусь здається, що кожен відставний політик може бути послом, то це велика помилка. - Борис Іванович, а наскільки ви незалежні в кадровій політиці? Чи була у вас можливість самостійно призначати своїх заступників? Чи виконується дане під час вашого уявлення міністерству обіцянку Президента про те, що "єдиним каналом формування дипломатичних відносин буде Міністерство закордонних справ"?

- Що стосується свободи дій у кадрових призначеннях, хочу підкреслити, що у нас немає тієї дріб'язкової опіки, яка існувала за часів сумнозвісної адміністрації президента Кучми. Президент Ющенко дотримується даного керівному складу МЗС обіцянки. Керівництво міністерства має повну свободу дій у внутрішньовідомчих незначних. У той же час існує певна процедура узгодження деяких призначень, що вимагають рішень уряду і особисто Президента. Це стосується заступників міністра. Перші замміністра були призначені Президентом за моєю пропозицією та за погодженням з Кабміном - це Володимир Огризко та Антон Бутейко. Інші заступники, призначені раніше, продовжують виконувати свої функціональні обов'язки, і немає необхідності ставити питання про їх заміну. Але з часом вони, звичайно ж, теж стануть учасниками ротації дипломатичних кадрів.

Можу засвідчити, що у нас сьогодні в усіх питаннях, що стосуються зовнішньої політики, немає нічого схожого на те, що було раніше, коли кожен крок, кожну заяву потрібно було погоджувати з адміністрацією Президента. Сьогодні у нас свобода дій. Але вона повинна мати на увазі і відповідальність. І якщо ми в чомусь помилимося, то Президент, безумовно, також має свободу дій, щоб зробити зауваження або будь-які висновки, в тому числі і кадрові. Тому я покладаюся на дуже високий професіоналізм нашого дипкорпусу. І у мене є підстави бути впевненим, що ми впораємося зі свободою, наданою нам Президентом, і виправдаємо його довіру, яку ми дуже цінуємо, у здійсненні зовнішньої політики. А керівництво зовнішньою політикою, згідно з Конституцією, здійснює Президент. Отже свої дії ми, звичайно, підпорядковуємо його вказівкам і розпорядженням.

Тепер про те, що МЗС має бути "єдиним каналом". На жаль, в період становлення новий уряд дає підстави стверджувати: ще не всі міністри усвідомлюють, що у них повинні бути певні рамки в тому, що стосується зовнішньополітичної діяльності. Деякі міністри забувають, що МЗС за дорученням Президента здійснює координацію зовнішньої політики. А координація - це не абстракція. Якщо ми не знаємо, які дії здійснює те чи інше міністерство, той чи інший міністр, то ми позбавлені можливості володіти ситуацією в реалізації зовнішньополітичного курсу Президента. Деякі міністри допускають висловлювання, які фактично створюють зовнішньополітичні проблеми. Але вони не усвідомлюють цього просто через незнання. Це період становлення. Я намагаюся допомогти своїм колегам усвідомити, що кожне промовлене ними слово, яке стосується зарубіжних суб'єктів, може привести до ускладнень у відносинах з іноземними партнерами. Вони поки навіть не розуміють, наскільки це може бути серйозним. І випадок з ракетами (мається на увазі інтерв'ю генпрокурора Піскуна про "контрабанді" Україна крилатих ракет в Іран і Китай. - Т.С. ), і випадок з відмиванням грошей (мова про висловлення міністра внутрішніх справ Луценка про відмивання грошей колишньою українською владою в Литві. - Т.С. ) - приклади подібних необережних слів. Все це вимагає роз'яснювальної роботи. У зв'язку з цим я вніс пропозицію до відома Президента про необхідність звернути увагу на ці питання. Я вважаю, що всі міністри є розумними і досвідченими людьми, але в той же час кожен з них, здійснюючи повноваження в своїй сфері, повинен пам'ятати: все, що стосується зарубіжного елемента, має бути узгоджене з Міністерством закордонних справ. І це не примха, а нагальна необхідність здійснення єдиної зовнішньої політики держави.

У минулому ми також були свідками заяв, що давали підстави нашим зарубіжним партнерам (а вони всі відстежують) неодмінно цікавитися: "Так, а хто у вас все-таки здійснює зовнішню політику?" Один каже, що він готує візит Президента до США, хоча напередодні з цією метою відбувся візит в Сполучені Штати міністра закордонних справ. Інші заявляють про те, що вони курирують мало не всю зовнішню політику. Це все від відсутності досвіду. Кожен в державі має виконувати свою роботу і тягнути свій плуг. Якщо ж у нього після виконання своєї роботи залишаються ще час і сили для того, щоб виконувати роботу колеги, будь ласка, це буде тільки вітатися. Але при цьому не потрібно забувати про свою безпосередньої відповідальності за це.