УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС

Олег Рибачук: "Мене більше хвилює питання: чому в Україні цукор коштує дорожче, ніж у Швейцарії?"

729
Олег Рибачук: 'Мене більше хвилює питання: чому в Україні цукор коштує дорожче, ніж у Швейцарії?'

Буквально з лікарняного ліжка днями прийшов до парламенту віце-прем'єр з питань європейської інтеграції Олег Рибачук. Не дивно: на кону стояло питання, який галузевої віце-прем'єр вважає пріоритетним у своїй роботі, - бути чи не бути Україні в Світовій організації. І хоча "сотівські" закони проходили не так легко і швидко, як хотілося б членам уряду, Олег Борисович був сповнений оптимізму. Намагаючись перекричати виття сирен і гудіння мегафонів, він повідав кореспондентові "СН" про найближчі євроінтеграційних планах України.

- Олег Борисович, напевно ці питання вам вже набридли. І все-таки: ви, профільний віце-прем'єр, задоволені тим, як Верховна Рада дбає про інтереси України в плані можливого вступу до СОТ?

- Скажу так: мене як і раніше дивує специфіка підходу до вирішення питань нинішнього покоління політиків. Втім, зараз же сам собі й заперечу. Як так можна було вчинити з пакетом законів про СОТ? Я ще кілька місяців тому бив тривогу і говорив: давайте розглядати ці законопроекти. Я прекрасно розумів: для проходження "сотівських" законів у Верховній Раді потрібно домогтися певного консенсусу. Всі країни - учасниці СОТ проходили через це. Тому, керуючись їх досвідом, потрібно було спочатку досягти компромісу з політичними, економічними, бізнес-елітами і так далі. Візьміть наших братів поляків. У них було 19 круглих столів, в яких брали участь самі різні політичні сили. Зрештою вони прийшли до висновку, що головна мета для них - членство в Європейському Союзі. І вже найближчим часом почали вирішувати це питання законодавчо. Тому закони у них приймалися "по короткій доріжці". У нас цього не сталося. Втім, по-іншому і бути не могло. У нинішньому парламенті, частина якого деморалізована результатами президентських виборів і ніяк не може визначитися - де "наші", де "німці", безглуздо ставити питання про досягнення консенсусу.

- Так чому ж у вступу України до СОТ стільки противників?

- У Симоненко і його хлопців були свої аргументи. Вони старанно відпрацьовували гроші свого спонсора і намертво стояли, намагаючись не допустити проходження Закону про інтелектуальну власність. З ними все зрозуміло. Що стосується інших супротивників, з ними складніше. Наприклад, аграрна фракція. Втім, нічого нового тут немає: у всіх країн, які приймали рішення про вступ до СОТ, були проблеми з аграріями. Згадайте позицію фермерів у Польщі з цього питання і їхні методи боротьби. Але ж нічого, вступили до СОТ і процвітають. Нам чомусь здається, що наступного ж дня після вступу України до Світової організації нас почнуть тиснути, знищувати, завалювати нікому не потрібною продукцією, перетворювати на звалище ... У всіх країнах це було. Вони пережили, і ми переживемо. Найголовніше - це зрозуміти і прийняти правила СОТ. Зрозумійте: майже 150 країн, які входять до СОТ, - не ідіоти. Вони готові нам відкривати свої ринки, а ми 12 років ведемо дискусії: вступати чи не вступати. Одне з головних переваг - зона вільної торгівлі з Європейським Союзом. Але без вступу в СОТ нам про це годі й мріяти. Кожна країна просуває і захищає свої торговельні інтереси. Україні потрібно більше продавати. Але ж так не буває, що ти тільки продаєш, нічого не купуючи.

- І все-таки, напевно, не можна відмітати аргументи опонентів законів? Є здоровий глузд у їх побоюваннях?

- Знаєте, якщо ви - вагітна жінка, п'єте і курите, то у вас народиться хвора дитина. Це факт. А твердження скептиків, що станеться непоправне, якщо ми почнемо продавати свій соняшник, шкури, роги і копита за кордон, - це якраз не факт. Мене більше хвилює питання: чому в Україні цукор коштує дорожче, ніж у Швейцарії? Я не хочу купувати такий дорогий цукор. Але у нас думають не про це, а намагаються вирішувати якісь надумані проблеми. Я вже не кажу про закон про інтелектуальну власність. Адже це кричуща нахабство з боку держави - відмовлятися приймати закони, спрямовані на боротьбу з піратством. Ми тільки імітуємо боротьбу з цією проблемою: провели нальоти на ринках, придушили бульдозерами піратські диски. Я не втомлююся говорити: хлопці, ви, як влада, відмовляєтеся боротися з піратством. Що я міг сказати торговому комісару ЄС? Що у нас на всю країну лише 17 інспекторів у Міністерстві освіти займаються боротьбою з піратством? А Верховна Рада наполегливо і цинічно не хоче приймати закон, який вводить кримінальну відповідальність за виробництво неліцензійних дисків. Наше небажання законодавчо боротися з піратством вивело з себе весь світ. Уявіть собі, який може бути імідж у країни, яка на щось претендує, але при цьому не бажає приймати відповідні закони!

- А чому такий поспіх? Стільки років розгойдувалися, і тут за тиждень потрібно було прийняти всі закони, що дозволяють нам вступити до СОТ?

- Та тому що іншого шансу у нас вже не буде. Раніше ж як було: ми перед Європою імітували реформи, а Європа імітувала позитивні переговори з нами. Зараз, вперше за багато років, нам сказали: ми підтримуємо ваше бажання стати членом СОТ. Навіть є відповідні заяви, починаючи від керівництва СОТ і закінчуючи всіма світовими лідерами. Під час закордонних візитів Віктора Ющенка всі його зустрічі з представниками західної еліти закінчувалися словами: ми підтримуємо ваше прагнення вступити до СОТ. Нам протягнули руку. І Україна повинна зробити все, щоб потиснути цю руку. Так от, повертаючись до вашого питання. Ми поспішали прийняти закони для того, щоб восени на зборах країн - членів СОТ з'явилася можливість поставити окреме питання про вступ України в цю організацію. І якщо ми цей шанс упускаємо, все. Про нас просто забудуть. Ми ніяк не можемо зрозуміти, що це потрібно насамперед нам, а не Світовій організації торгівлі. Нас ніхто нікуди не тягне. Крім того, не можна забувати, що з кожним роком правила вступу до Світової організації посилюються. Наступного року нам вже буде набагато складніше вступити до СОТ. І цей процес буде проходити куди болючіше, ніж зараз.

- Олег Борисович, а чи немає ще однієї причини поспіху? Адже багато аналітиків стверджують, що нам вкрай важливо вступити до СОТ раніше Росії ...

- Ну, я не належу до тієї частини політичної еліти, яка діє за принципом: нехай мені хоч око виколют, аби сусідові - два. Я не вважаю, що в цьому сенсі між нашими країнами існує якась конкуренція. Суперництво у нас є, припустимо, між київським "Динамо" і московським "Спартаком". Це історично склалося. Але це ніяк не стосується до СОТ. Все просто і закономірно: Україна зараз різко і контрастно вирвалася вперед в порівнянні з тими процесами, які відбуваються в Росії. Наші сусіди займаються упорядкуванням демократії, посиленням ролі держави, контролем над ЗМІ і так далі. Все це ми вже проходили. Україна ж з часів минулої осені сприймають зовсім по-іншому, з нами стали інакше розмовляти в світі. Нам ідуть назустріч, нас чекають в європейських структурах. І у нас є можливість цим скористатися.

- Ви говорите, що нас чекають у Євросоюзі. Але ж після відомих подій у Франції і Нідерландах почали говорити про те, що ідея об'єднаної Європи зазнала краху. А керівництво ЄС начебто навіть заявило про призупинення розгляду питань про нових членів ...

- Та ні, Тоні Блер вже зробив спростування з цього приводу. Ніхто нічого не припинятиме. В Європі існує відмінна п'ятдесятирічна система, яка з кожним роком самовдосконалюється. Вона доводить, що всі проблеми вирішувані, потрібно тільки знайти єдино правильне рішення, яке задовольнить всіх. Навіть той факт, що одна країна змогла вплинути на те, щоб Конституція ЄС не була прийнята, про щось говорить! Правда, в провалі Конституції я вбачаю цілком банальну причину. Якщо по єдиній валюті у всіх країнах Європи велася дуже серйозна робота, аргументована агітація, то з єдиною Конституцією недопрацювали. Так ось: модель об'єднаної Європи, її система, дійсно нам дуже підходить. І вони готові нам презентувати цю систему, проводити будь тренінги, ділитися досвідом. Європейські країни, деякі з яких самі є колишніми жертвами соцтабору, як ніхто розуміють, які проблеми є у нас в Україні. Звичайно, ми почали свій шлях до Європи в не зовсім вдалий час. Якби наша "помаранчева революція" відбулася років десять тому, ми б давно були в Європейському Союзі. Але у нас і зараз є свої переваги. Як ви знаєте, підписано програму дій на три роки. Великі надії я покладаю на допомогу і підтримку країн, які тільки нещодавно увійшли до ЄС. Адже ті держави, які в цьому союзі давним-давно, досить консервативні в питаннях вступу нових учасників. Але все одно, я впевнений: вони не будуть перешкоджати вступу України в ЄС. А те, що цей проект для нас дуже перспективний, думаю, зрозуміли все. Навіть політики всередині країни.

- Ви говорили, що Європа стала по-іншому дивитися на Україну після "помаранчевої революції". Але і ми, і європейці вже злегка отверезіли від грудневих подій. І напевно у наших європейських колег з'явилися питання до України ...

- Так, в Європі по достоїнству оцінили феномен "помаранчевої революції". Всі переконалися, що демократія може перемогти. Тепер їх цікавлять інші питання. Вони не завжди розуміють позиції нашого глави Фонду держмайна з приводу питань приватизації або окремих міністрів, особливо коли вони заперечують приватну власність на землю. Але не можна забувати, що наш уряд утворилося не після того, як певні політичні сили, вигравши парламентські вибори, створили коаліцію, а в результаті політичних домовленостей. Не дивно, що відбуваються постійні притирання. Наші політики розділилися на дві частини: на тих, хто вважає, що Україна повинна йти європейським шляхом, і тих, хто виступає виключно за союз з найближчими сусідами. Правда, навіть ті діячі, які не бачать перспектив у європейській інтеграції, чомусь з приводу і без приводу звертаються за допомогою саме до європейських структур. Той же Шуфрич куди звернувся, коли його "притиснули"? У Москву? До Лукашенка? Ні, до Європейського суду. І правильно! Тільки не треба лицемірити. Ми всі хочемо, щоб у нас була правова держава, з демократичними правилами, зі справедливим судом. І Європа хотіла б не тільки чути декларації з приводу нашого прагнення увійти в європейські структури, а й бачити реальні кроки в цьому напрямку.

- А прем'єр-міністр задоволена вашою роботою? Ходять чутки, що між вами виник якийсь конфлікт ...

- Та ні, там справа зовсім в іншому. Я був незадоволений, що у складі української делегації в Брюсселі не було достатньої представництва міністрів, аж до самої голови уряду. Я вважаю, що на конференцію, яка проходить раз на рік і від якої багато чого залежить, можна було і приїхати. Юлія Володимирівна погодилася зі мною і прийняла рішення на майбутнє очолити раду "Україна - ЄС", що для мене є великою підмогою. Адже рівень представництва дуже важливий для країни, це розумію і я, і Президент, і прем'єр-міністр. Так що ніякого конфлікту немає ...

Розмовляла Вікторія Чирва

http://cn.com.ua/