Відео дня
Американський вчитель у полтавській глибинці: "Серед ваших жінок дуже багато чарівних і привабливих"
У полтавській глибинці оселився викладач англійської від Корпусу миру
По маленькому селищу Шишаки на Полтавщині поповз слух: мовляв, в гімназії працює справжній американець. Розумний, ввічливий, дітей любить, загалом, ідеальний іноземний наречений.
Для місцевих незаміжніх - що бальзам на душу. Та й для журналіста заокеанський педагог, за десятки років існування середньої школи вперше викладає тут англійську мову, - вельми неординарний співрозмовник. Саме таким і виявився Деррін Ітон.
Не втримався, щоб не поставити перше питання саме про його перспективу опинитися в ролі американського чоловіка для якої-небудь полтавки.
- Дуже навіть не проти, - блиснув голлівудською посмішкою, відповів на ламаною українською добродушний очкарик. - Хоча одруження для мене - не головна мета, інакше я звернувся б до послуг міжнародних шлюбних агентств або спеціально приїхав в пошуках нареченої. Але не виключаю, що за два роки роботи в гімназії не полюблю когось і не запропоную вийти за мене заміж. Серед ваших жінок дуже багато чарівних і привабливих. Вони менш розкуті, ніж американки. А ще чудові господині - я вже пробував їх борщі і вареники.
Взагалі-то мені імпонують жінки з тонким почуттям гумору, здатні відповісти жартом на жарт, а не ображатися через дрібниці, - продовжує Деррін. - Ще обраниця повинна розділяти моє захоплення здоровим способом життя. - На жаль, у нас, та й у вас, представниці прекрасної статі п'ють спиртне, а то і вживають наркотики. Для мене такі перестають бути привабливими. Бажано, звичайно, щоб моя половина була інтелігентна і теж педагог - спільні інтереси зближують. А ще дуже важливо, щоб стала хорошою мамою. Можливо, у мене дуже високі вимоги, тому до цих пір не одружений. Але я беру приклад з мами.
- Вона у вас теж вчителька?
- Ні, моя мама березня довгі роки працювала на заводі, що випускає телевізори. Зараз вона на пенсії. Папа, на жаль, помер. Він був працівником відомої автомобільної фірми "Дженерал Моторс". Батьки були дуже інтелігентними людьми, вчили нас з сестрою і братом культурі спілкування і хотіли, щоб ми стали педагогами. Дебора після закінчення університету викладала в школі, але зараз тимчасово не працює - виховує своїх дітей. Денис - також дипломований психолог. А я здобув освіту соціолога в університеті рідного штату Індіанаполіс. Запрошений в організацію, яка пропагує здоровий спосіб життя. Зараз працюю викладачем англійської мови від Корпусу миру.
- Ви сказали, що у вашій країні є спеціальні організації, провідні пропаганду здорового способу життя. У нас теж колись були товариства тверезості та інші громадські об'єднання, але користі від них було небагато. Як працює ваша компанія?
- Здоровий спосіб життя для Америки - дуже гостра проблема. Справа в тому, що багато моїх земляки страждають від так званої швидкої їжі - фаст-фудів, Макдональдсів та інших закладів прискореного харчування. Та й продукти в їх раціоні ніхто не балансує. Тому мільйони американців страждають надлишковою вагою через порушення обміну речовин, малорухливого способу життя. Вживають алкоголь, наркотики, курять.
Наша організація робить ставку на пропаганду здорового способу життя ще в дитячому віці. Ми займаємося з дітлахами плаванням, волейболом, баскетболом, східними єдиноборствами, активними іграми - виховуємо у них силу волі, інтерес і дух змагальності. У середніх класах ставимо в приклад голлівудських зірок. Пропонуємо спеціальні методики занять відомих акторів на тренажерах, різні спортивні вправи і режими харчування.
Наші вихованці знають, що шкідливо довго і нерухомо сидіти біля монітора комп'ютера або екрана телевізора. Вони віддають перевагу активному відпочинку на природі. Ще одна мета організації - переконати американців вживати тільки натуральну їжу, адже у нас останнім часом спостерігається засилля напівфабрикатів, продуктів з біодобавками і барвниками, генмодифікованих. І хоча в супермаркетах є спеціальні відділи екологічно чистої їжі, але вона поки що не користується великим попитом. Мені дуже подобається, що у вас люди використовують овочі зі свого городу, п'ють воду з колодязів, їдять вареники з сиром і картоплею, сало. Від здорової їжі багато в чому залежить здоров'я нації. Головне споживати все в міру і не піддаватися впливу шкідливих звичок.
- А як ви опинилися в такому вельми віддаленому селищі? І які ваші враження від проживання і навчання?
- Мені захотілося відкрити для себе саме Східну Європу. Раніше тільки чув про могутнього Радянському Союзі. З його розпадом ми практично нічого не знали про утворилися країнах. Тому мене цікавило, які люди тут живуть, який їхній менталітет. При розподілі я вибрав Україну, так як серед моїх друзів і партнерів були чудові люди з вашої країни. Вони тепер представляють Корпус миру в Харкові, Тернополі, Одесі, Києві.
Наша група з 47 чоловік прибула в Україну в березні. Три місяці в Рокитному на Київщині вивчали українську мову, звичаї, педагогіку. Жили в місцевих сім'ях. Мені дуже пощастило, що потрапив саме в Шишаки. Тут чудова природа - річка Псел, ліс, цілюща мінеральна вода. Живу у відмінній сім'ї Вертелецький (їх дочка Юля знає англійську чи не краще всіх учнів Шишацької обласної гімназії-інтернату для обдарованих дітей і допомагає Дерріну Ітону спілкуватися з місцевими жителями та журналістами. - Авт.).
До речі, діти у вас більше поважають вчителів, ніж їхні американські однолітки, краще одягаються на уроки. Добре, що іноземна мова тут вивчають вже з другого класу. У гімназії їм дають непогані знання, в тому числі й англійської. Я ж намагаюся вивести учнів на рівень вільного спілкування, а також навчити бажаючих основам сучасного бізнесу і так необхідного для молоді здорового способу життя. Ми часто спілкуємося з дітьми поза уроків - кілька днів жили в наметовому містечку біля річки, проводили археологічні розкопки. Думаю, що два роки навчання підуть на користь і мені, і хлопцям.
- Знаєте, я навіть допоміг своїм господарям посадити фруктові дерева, - похвалився наприкінці розмови Деррін Ітон. - Так що в наступний приїзд вже буду їсти плоди зі своїх яблунь і груш.
Микола Пацера, "Киевские Ведомости"