Відео дня
Сергій Головатий - про "історію відносин" з БЮТ та ризики "справи Гонгадзе"
На початку жовтня на осінній сесії ПАРЄ розглядатиметься питання про виконання Україною взятих на себе перед РЄ зобов'язань, у тому числі і з розкриття вбивства Георгія Гонгадзе. 3 жовтня про результати розслідування розповість у Страсбурзі генпрокурор України Святослав Піскун, а 6 жовтня в Страсбурзі звітуватиме голова ВР Володимир Литвин. Про це вчора на прес-конференції заявив народний депутат, член постійної парламентської делегації в Парламентській Асамблеї Ради Європи Сергій Головатий. Він заявив також, що в справі Г. Гонгадзе були відсторонені опоненти як Генпрокуратури - в особі адвокатів, що представляють інтереси матері убитого журналіста Лесі Гонгадзе, так і слідства - в особі слідчої комісії парламенту, робота якої була припинена. За словами С. Головатого, всі учасники цього процесу, починаючи з генпрокурора, лідера СПУ Олександра Мороза і глави слідчої комісії Г. Омельченка, "законсервували ситуацію". Невипадковим було, вважає депутат, і заява О. Мороза про необхідність завершення слідства у справі про вбивство Г. Гонгадзе і передачу цієї справи до суду до парламентських виборів.
Сергій Головатий також сказав, що він і адвокат Андрій Федур хочуть зустрітися з Президентом Віктором Ющенком, який "не знає про всі нюанси розслідування справи, оскільки має одноканальну інформацію від Піскуна". А. Федур, також присутній на прес-конференції, заявив, що до матеріалів цієї справи виникає багато питань. Він зазначив, що в результаті завершення процесу "ми будемо мати притягнутими до відповідальності трьох міліціонерів, щодо відповідальності яких є великі сумніви". За словами адвоката, якщо цьому не перешкодити, назавжди буде закрита можливість притягнути до відповідальності справжніх організаторів, замовників і виконавців цього вбивства.
Про це, а також про позицію Сергія Головатого щодо останніх політичних подій - в інтерв'ю депутата "Дню", яке він дав напередодні.
- Чому ви єдиний з усього БЮТ підтримали кандидатуру Юрія Єханурова з першого разу?
- Ні напередодні першого, ні напередодні другого голосування по Єханурову особисто я ні з ким з колег по фракції це питання не обговорював. Проголосував так, як вважав за потрібне. Коли ж після першого волевиявлення стали з'ясовувати, хто саме з БЮТівців висловився "за", я чесно зізнався. Реакція колег по фракції включно з керівництвом за критеріями здорового глузду і пристойності була "нижче ватерлінії". Сперечатися я не став, просто взяв портфель і пішов, а на фракції з того часу більше не з'являвся. Увечері зателефонувала Юлія Володимирівна, запропонувала зустрітися. Ми бачилися вранці в середу, за годину до її прес-конференції. Я свою позицію аргументовано виклав. Її прохання змінити свою позицію і проголосувати проти Єханурова - категорично відкинув.
- Чи обговорювали ви також її намір в черговий раз протягнути руку Президенту?
- Ні, тільки моя голосування. У нашій фракції зараз багато "політично" молодих депутатів. Я ж у Верховній Раді, за винятком короткого проміжку часу перебування у виконавчій владі, працюю вже шістнадцятий рік. За цей час пройшов чимало випробувань, під час проголошення суверенітету, незалежності, затвердження Конституції, не кажучи вже про відставки і прийнятті численних урядів. Рішення я завжди приймав самостійно, незважаючи на те, в якій фракції перебуваю. І ні про одного зі своїх голосувань за ці роки я не шкодую, ні за одне з них мені не соромно. Приймаючи рішення конкретно щодо кандидатури Єханурова, у власній правоті я також був упевнений, що і пояснив Юлії Володимирівні.
- Однак з фракції вас все-таки виключили ...
- Свого часу - у березні 1990-го - мене виключили з КПРС за мою позицію - активну участь у створенні Народного Руху України. І що зараз залишилося від КПРС? Сміття та й годі. Але я не хочу проводити ніяких паралелей. До слова, мені було дуже неприємно почути того дня в новинах коментар нібито когось із БЮТ (кого саме, не знаю до цих пір) з приводу того, що я проголосував "випадково", мовляв, "рука затремтіла". Наступного дня я сказав всієї фракції, повторю і зараз: я завжди голосую впевнено і рука у мене при цьому не тремтить.
- Так чим ви керувалися, підтримуючи Єханурова?
- Треба було терміново і радикально збити високу політичну температуру. Бо поодинокі випадки галюцинацій і марення політиків набували масового характеру. Зважте: до кандидатури Юрія Івановича претензій не було майже ні в кого з різних фракцій, у мене їх також не знайшлося. Він відомий вчений-теоретик і чиновник-практик, не має відношення до бізнесу, професіонал. Від нашої співпраці в часи, коли я очолював Міністерство юстиції, а він - Фонд держмайна, у мене залишилися приємні спогади. У кінцевому рахунку його фігура була найбільш компромісною, жодного аргументу "проти" я для себе не сформулював. Так чому було не підтримати? Хоча по суті справа не в Єханурові. Останнім часом в країні склалася ситуація, яку в що б те не стало потрібно виправляти, і оновлення керівництва - тільки один із засобів.
Руйнівні тенденції, що намітилися у вітчизняній економіці, соціальній і правозахисної сферах, очевидні для всіх. Значною частиною суспільства вже оволоділи розчарування і жорстокість. Про це говорять в тому числі експерти, журналісти, як українські, так і зарубіжні. За минулих півроку арешти, виклики на допит, публічне з'ясування стосунків між представниками певного кола еліт стали звичайною справою. Дехто з простих громадян це схвалював, сприймаючи як відновлення порядку і справедливості. Але у професійних юристів такі прецеденти не могли викликати нічого, крім обурення, оскільки радикально суперечили загальноприйнятим нормам права, положенням Конституції, в кінцевому рахунку - правам людини. Особисто мене подібні "прояви демократії" дуже розчарували.
- Нова влада виконувала передвиборні обіцянки щодо того, що "бандити мають сидіти в тюрмах" ...
- Насправді в цих діях мало професіоналізму, мало відповідальності. На жаль, той же непрофесіоналізм зараз присутня в багатьох сферах. Часто саме це ставало чи не головною причиною локальних, а за ними і глобальних криз. Неважливо, де це відбувалося: в Кабінеті Міністрів, Секретаріаті Президента, Раду національної безпеки і оборони, але до сьогоднішньої ситуації привела саме сукупність таких ось факторів.
Публічна скасування Президентом Ющенком низки власних наказів, зокрема тих, що розширювали повноваження секретаря РНБО, керівника канцелярії глави держави, - яскраве тому підтвердження. Будемо відверті: такі розпорядження з самого початку не корелювали з чинним законодавством. Чому так сталося, чому ті, кому не належить, отримали додаткові важелі впливу? Напевно, від надмірної спраги влади тих, хто прийшов в неї після революції. Наші посадовці нагадували першокласників, що грають новими портфелями, радіючи, що отримали їх вперше. Але для українських реалій це вже занадто легковажно.
Нашій незалежності вже 15-й рік, але ми досі не змогли збудувати міцні інститути демократії, забезпечити їх стабільність. У 2006 м виповниться десять років з часу прийняття Конституції, а у нас до цих пір немає відповідних їй законів про Президента, Кабінет Міністрів, про регламент Верховної Ради; Конституційний Суд працює на численних процесуальних положеннях, які прописав сам для себе, СБУ і міліція взагалі функціонують за радянськими лекалами. І ось приходять люди, які в ейфорії Майдану мітингів сподіваються легко впоратися з політичним, економічним, соціальним організмом 48-мільйонної країни, а це, виявляється, не так просто.
Всі ці прояви руйнівності дуже негативно позначилися на міжнародному іміджі країни. Я вже десятий рік працюю в складі нашої парламентської делегації в Раді Європи. У січні і лютому Страсбург вітав нас оплесками, в серпні-вересні колеги з європейських парламентів висловлювалися щодо перспектив України вже зі скепсисом. Дехто навіть досить різко, в дусі: "Та хіба ви взагалі здатні на демократичні перетворення?" Майже так, як говорили в епоху Кучми. Скажу чесно: мені за це соромно. Особливо гірко чути подібні коментарі в контексті задекларованого Україною наміру приєднатися до Європейського Союзу. Поки світлий образ держави, сформований "революцією", до кінця не зруйнований, потрібно цьому терміново протидіяти.
- Заміна уряду, на вашу думку, допоможе "збити температуру"?
- Зміни необхідні не в окремому місці, а в системі в цілому. Завжди ж треба з чогось починати. Адже те, що попередній склад уряду у багатьох напрямках був малопрофесійним, однозначно. Як і те, що від однієї людини діяльність цілого Кабінету залежати не може. Тоді, в січні, здійснюючи перші кадрові призначення, Президент опинився в досить складній ситуації. Зараз він це визнає, намагається виправити стан речей. Ющенко сказав, що період кризи влади став чи не найважчими днями в його житті, але він все ж зумів зробити вибір не на користь "частини владної команди", а "на користь України". Звичайно, краще пізно, ніж ніколи, але такий вибір слід було робити ще взимку.
- Дехто з експертів вважає: призначивши "технічний уряд", Ющенко намагається просто перебрати повноту влади в свої руки, як коли-то його попередник.
- Ні, так, як Кучма, він робити вже не зможе, навіть якби дуже хотів. Сьогодні не ті часи, не те суспільство, не той парламент. Головне - працюють, хоча ще не стовідсотково, механізми демократії. Способи пошуку шляхів подолання кризи це підтвердили. Не було ніякої конфронтації, натомість йшли хоч і непрості й тривалі, але все ж результативні переговори. Нарешті розпочато етап відновлення.
- Які ще, крім непрофесіоналізму чиновників, системні чинники спричинили за собою кризу, на вашу думку?
- Є один надзвичайно потужний фактор, що відбивається буквально на всіх сферах нашого життя, - радянський менталітет. Погодьтеся, ще двадцять років тому говорити про демократію, права людини, обмеженні свавілля влади було смішно. Для прикладу візьмемо еволюцію правової системи. Проаналізувавши практично всю профільну навчальну літературу, я дійшов висновку: між тим, що декларував Вишинський в 1934 році, і тим, що викладають сучасним студентам, великої різниці немає. Принципові положення і підходи не змінилися. Зміст підручників, незважаючи на те, що видані вони вже в 90-х, усталене. Парадокс: досконало виписаний згідно ліберальним постулатам Основний Закон України не застосовується, оскільки відсутнє відповідне його праворозуміння. У цьому ми дуже відрізняємося від країн західного світу, маючи повну невідповідність юридичних практик, положень Конституції і параграфів підручників по праву.
Ще один аспект - судова сфера. Практично ні в одного українського судді немає тієї кваліфікації, яка потрібна принципами верховенства права. На посаду судді багато приходять або з податкової, або з міліції, або з прокуратури, в кращому випадку - з адвокатури. Підходи до розгляду справ, винесення рішень - відповідні. Загальноприйнято, що лікар, перед тим як приступити до практики, проходить ще певну післядипломну підготовку. У Європі аналогічна форма освіти у суддів. В Україні ж вони отримують, у кращому випадку, свідоцтво про вищу освіту. Оцінюючи якість роботи судді з менталітетом міліціонера чи слідчого, додайте спокуса хабарництва; відчуття безкарності за умови безстрокового призначення тощо.
- Як вам працюється на посаді голови Національної комісії з питань зміцнення демократії і затвердження верховенства права, куди вас призначив В. Ющенко?
- Робота поки не почалася. Перші засідання були заплановані на кінець вересня, але у зв'язку з нинішньою ситуацією їх перенесли.
Комісія є національною в повному розумінні цього слова, її склад унікальний. Вона сформована з членів виконавчої та законодавчої влади, суддівських, правничих та академічних кіл, неурядових організацій. У наші функції входить, зокрема, формулювання і подання в Кабмін, Верховну Раду, Секретаріат Президента висновки з приводу того чи іншого аспекту їх діяльності, відповідності рішень та наказів, адміністративної і навіть судової практики загальноприйнятим європейським нормам, що важливо для країни, яка стала на шлях інтеграції.
- Чому, на вашу думку, звіт слідчої комісії Верховної Ради у справі Георгія Гонгадзе, оприлюднення висновків якої стільки разів відкладали, відбувся так пізно?
- Ніякого звіту насправді не було. Не знаю, як це питання взагалі потрапив до порядку денного. Фактично це трапилося в порушення процедур, що регламентують діяльність тимчасових слідчих комісій. Звіт, як відомо, можна оприлюднювати лише затверджений. Незважаючи на це, комісія його не тільки не затверджувала, але й не розглядала. Останнє наше засідання відбулося дуже давно, звіт не схвалювали. Немає і відповідного протоколу, стенограми. Тобто виступ Омельченко - це не звіт комісії, а приватна думка лише одного з 450 депутатів.
- Чому ж Омельченко вийшов на трибуну? Внесення звіту до порядку денного, до речі, ініціював особисто Володимир Литвин.
- Не знаю, як саме це відбулося на засіданні погоджувальної ради. Думаю, якби Володимир Литвин знав про стан справ, він би не наполягав на оприлюдненні так званого "звіту". Очевидно, виступ Омельченко було комусь дуже вигідно. Зараз, коли про роботу "відрапортували", а напрацювання передані в Генпрокуратуру, комісія своє існування припинила. Саме зараз, у момент чи не найважливіший, коли слідство, яке насправді не завершено, за словами Святослава Піскуна, закривають, а справу передають до суду, парламентська комісія ліквідована! З часу нашого останнього, квітневого, засідання у справі з'явилося багато нових обставин. Були, зокрема, і резонансні заяви Піскуна, що містять багато невідповідностей, подробиць, які не тільки суперечать один одному і свідчать, я б сказав, про фальсифікації. Так, у всякому разі, здається. І в таку хвилину парламент втрачає контроль за ходом справи! Неймовірно, але це робиться руками Григорія Омельченка!
- На якому ж етапі, за вашою версією, знаходиться слідство?
- Як представник інтересів Лесі Гонгадзе, можу сказати, що експертизу, на якій тривалий час наполягає мама Георгія, досі не провели. Експертиза нібито замовлена ??десь у Німеччині, але справа стоїть. Без висновків судмедекспертів говорити про завершення слідства абсурдно!
- Що буде з матеріалами комісії, вже переданими в Генпрокуратуру?
- Підозрюю, їх викинуть у сміттєвий кошик. Втім, я не знаю, що конкретно передали. Якщо це загального порядку роздуми на суспільно-політичні теми, які озвучив Омельченко, то цінність їх невелика. Насправді напрацювання комісії, одні лише стенограми - величезний, в тому числі доказовий, пласт справи Гонгадзе. Якби звіт складали так, як належить, він би не помістився і на тисячі сторінках, настільки там багато фактичного матеріалу. Конкретних свідчень того, як фабрикувалася справа, як підміняли докази, хто і як це робив ... Ці матеріали будуть використовуватися мною як захисником інтересів пані Лесі в суді. Коли почнеться процес, сказати поки не можна, оскільки зараз прокуратура робить все можливе і неможливе, щоб постраждалі, які наділені правом ознайомлення з матеріалами слідства, мали до них якомога більш обмежений доступ. Всі ці роки Генпрокуратура справа не розслідувала, а ховала. Думаю, Президента навмисно вводять в оману.
- Якою була реакція Лесі Гонгадзе на ці події?
- Припускаю, що вона від тієї комісії не сподівалася на що-то особливе. Якби орган працював як потрібно, то засідання проходили б щотижня, члени комісії цікавилися б думкою мами, заслуховували б адвоката Андрія Федура тощо. Тоді, можливо, ми б отримали конкретний результат. Адже народні депутати - не слідчі, безпосередню участь у з'ясуванні обставин не є їхньою метою, замість цього - контроль за тим, чи виконують слідчі органи свою функцію сумлінно і професійно.
А що стосується адвоката Федура, то його відсторонення від справи є спланованим і добре продуманим. І справа Колесникова підтягнули з цією метою. Проаналізуйте його хід, фабрикацію звинувачень і прийдете до висновку, що епопея з Колесніковим - просто мильна бульбашка.
- Пані Леся звертатиметься до Європейського суду з прав людини?
- Так, це буде позов на державу у зв'язку з його бездіяльністю у розслідуванні справи. Тут, до речі, стануть в нагоді і документи, які надходили в свій час у розпорядження парламентської слідчої комісії ВР. Хоча б заради порівняння: чим повинна займатися прокуратура, що робилося насправді і яка причина зволікань ...