Українські казки в корені відрізняються від росіян

Для молодшого та середнього шкільного віку

Починаємо другий випуск із серії "В гостях у казки". Спочатку мені здавалося, що цілком можливо об'єднати в один букет російські, українські та білоруські казки, але, як показало навіть мінімальне проникнення в середу, все не так просто, а казки братів-слов'ян відрізняються, як за формою, так і за змістом. Почнемо з розгляду цих самих відмінностей. По-перше, українські казки набагато довший і, якщо так можна висловитися, в них більше логіки, а причинно-наслідкові зв'язки порушуються не так грубо, як у "північних братів". Якщо спрощено, то російські народні казки цілком можна видавати під грифом "від 3 до 6 років", українські ж - "для молодшого та середнього шкільного віку". Так в чому ж відмінності?

Дурнів у нас майже немає

По-перше, в героях. Горезвісний Іван-дурень і олігофрен Ємеля якось відходять на другий план. Дурнів у нас немає, є більш-менш недалекі родичі і друзі, але, при цьому, завжди знаходиться хітросделанний персонаж, нехай навіть і Іван, який вміло користуючись силами природи і чарами оточуючих чарівних персонажів (нечисті, звіряток, рослин і т.д. ), завжди віртуозно домагається своєї мети. По-друге, набагато більша роль відводиться братам нашим меншим - звірам, яким приписуються різні чарівні якості, інтелект, хитрість і деяка принциповість. Люди теж фігурують, але їх якось менше. І, по-третє, головна відмінність - українські казки набагато довше і складніше. Ось тут якраз і варто дати оцінку цьому явищу.

Оповідки про казки

Я вже писав про те, як у старовину зароджувалися казки. Бродячі оповідачі - аферисти і авантюристи (а іншими вони просто не могли бути, бо не вижили б!) - Заходили в поселення і були просто зобов'язані відплатити за їжу кров натурою. Хтось співав, хтось показував фокуси, хтось водив дресированих звірів. Але талант оповідача тим і цінний, що зводить до мінімуму накладні витрати і, за наявності таланту, обіцяє виконавцю вельми серйозні дивіденди. Російські народні казки чітко відображають боку російської ж натури - казка починається цілком зв'язно, а до кінця згортається, як доведеться - по ходу розповіді і глядачі і виконавці явно "накочували міцного", так що поступово одним ставало все важче вести мовлення, а іншим - було все одно, чим скінчиться оповідь. У даній ситуації - чим простіше, тим краще. Запам'ятати нехитрий сюжет, а тим більше повторити його на ранок, після рясних узливань - куди як простіше!

У нас вище клас

Українця ж, це очевидно, такий туфтою не проймеш! По-перше, у нас все ж таки менше пили, і, до речі, краще закушували. Тому відпрацювати вечерю і нічліг кількома маленькими баєчками ставало проблематично. Слухачі влаштовувалися за столами надовго, з розвагами було не густо, з закусками - навпаки. Народ жадав розваг за кожну калорію, згодованих оповідачеві. Та й напоїти до нестями того, хто закушує горілку салом та іншими м'ясними шедеврами, не так-то просто. Тому клас українських оповідачів був безсумнівно вище, а розповіді набагато довший - ситуація того настійно вимагала. Так і бачиться, як тільки вусатий дід Панас місцевого розливу починає хмеліти і "плутатися в свідченнях", тут же знаходиться місцевий допитливий слухач, який вказує йому на сюжетні і логічні проколи! А як же - і свої акції серед місцевих Бабця підняти, і зайди артиста подопустіть - щоб не дуже-то задавався. Щоб не бути голослівними, пропоную зануритися в химерний світ українських казок, щоб відчути все це на власній шкурі.

Герой Серко

Що цікаво, виявляється, більшість досвідчених автори брали сюжети для казок саме в українському епосі. І Пушкін, і Єршов та багато інших. А вже мультфільми на базі українських казок - просто цимес, хіт на хіті! "Жив був пес" - культовий мультик для дорослих - практично дослівна інтерпретація української народної казки "Сірко". Характерна міжвидова взаємовиручка - вовк і пес у казці більш близькі, ніж собака і людина. Провівши проекцію на реальне життя, легко зрозуміти, що, так звані, пани - це казкові люди, а вовки, коти, собаки та інша фауна - простий народ. А "нагріти" пана, навіть ступивши в союз з лісовим розбійником - добра справа. Далекоглядний вовк допомагає пристарілого, втратило кваліфікацію, псові. А потім, що пам'ятає добро пес, прагне нагодувати благодійника, щоб не бути боржником. Нормальна взаємовигідна практика! Ти - мені, я - тобі. Звичайно, в мультфільмі все визуализировано і кілька гіпертрофовано, але основна канва залишається незмінною.

Левітірующіе судно

Ще один мультхіт, правда, декларовані, як російський народний - "Летючий корабель". Тут, правда, і фігурує чисто російський персонаж - третій син, іменований - Іван-дурень. Проте "дурість" його саме в тому, щоб не робити зайвих рухів тіла. "Розумні" брати намагаються зварганити літаюче судно, за яке обіцяна нагорода у вигляді половини царства і принцеси на додачу. Природно, у них нічого не виходить, а Іван-дурень, розуміючи, що йому "таке" не під силу, без нічого чеше в палац і на питання мандрівника - "навіщо?" - Відповідає - "А раптом там чого-небудь обломиться". І обламується! Саме через іван-дураковской простоти, він пригощає своєї нехитрої їжею старого (читай - чарівника), за що і отримує летючий фрегат, пригоди, а в результаті - принцесу і солідний куш приданого. Одвічна українська мрія - багато і ні за що, тільки за душевні якості! Я ж - хороший хлопець, чому б мені не дати? Треба сказати, що дане оповідання дійсно концептуально перегукується з російськими народними казками, але відрізняється чисто української докладністю і причинно-наслідковими зв'язками. Таке на п'яну голову особливо і не розкажеш!

Воробей-провокатор

Дуже показова казка - "Воробей і билина", схожа за схемою на "Будинок, який побудував Джек". Воробей-провокатор вирішив культурно провести дозвілля і попросив билинку, щоб вона його похитала. Билинці горобець, ясний пень, як попу гармонь і розряд з боксу. Але нахабна і злопам'ятна пташина починає шукати спосіб провчити непокірну представницю флори, причому, чужими руками. Він вибудовує довжелезну ланцюжок, просячи козу з'їсти билинку, вовка, з причини відмови кози, задерти козу, людей - побити вовка, татар - помститися людям. Порубавши їх (прошу зауважити неполіткоректність!). Але на цьому мерзотна птах не заспокоюється! Він переходить до сил природи, намагаючись нацькувати на татар вогонь, на вогонь - воду, а на воду - домашня худоба, замучений вічної жагою! Потім, в ході подальших переговорів, справа доходить до курей, які відмовляються клювати черв'яків, які також чомусь завинили перед горобцем. Тут-то злісний птах і знаходить слабку ланку в особі безпринципного шуліки, якому по барабану все, крім власного шлунка. Скажімо так - інтереси шуліки, на даний момент, збіглися з інтересами горобця. Він нападає на курей, кури - на хробаків, черв'яки на дерева, і так далі, поки справа не доходить до кози і билинки! Спрацьовує "принцип доміно" і хистка конструкція світової рівноваги з хрускотом валиться всього лише тому, що якась билина відмовилася покачати на собі примхливу птицю. Все, само собою, закінчується покарань горобця, але руйнування, нанесені вовками, людьми і татарами, можна собі тільки уявити! Примітна складність побудованої конструкції, це вам не дебіл-колобок або маразматичні старі з квочка-рябої, геномодифікованої ріпкою, не кажучи вже про роздовбані Емеле.

Казка з сумним хеппі-ендом

Українська народна казка "про чарівний перстень" теж вельми вдало екранізована і навіть растаскан на цитати. Це коли колишній наймит викупив на все, зароблені за три роки гроші, кота, собаку і змію. За що отримав у нагороду чарівне кільце, що виконує бажання. Правда, вжив він чарівну силу кілька нерозумно, взявши в дружини підступну і недалеку королівську дочку, яка мало того, що викрала, користуючись сімейним станом, талісман, так ще й засадила муженька в острог. Правда, вірні друзі-тварини (ось вже точно - вони краще, ніж люди!) Не дали пропасти благодійнику - годували його в катівнях, а потім, використовуючи шантаж і погрози, викрали заповітний перстень у підступної королівни і повернули законному господареві. Незрозумілий, правда, фінал - хлопець виявився справжнім дурнем, пробачив жіночку і привіз її додому зі словами - "Ну, вже тепер, доки будемо жити разом, ніколи ти мене не обдуриш!". Мабуть, це теж можна поставити "в плюс" співвітчизникам - інститут шлюбу для них - святе.

Казка про дванадцять братів

Вкрай довга і химерна казка з масою зайвих елементів. Явно для того, щоб подовжити момент закінчення і вичавити з неї максимальну кількість матеріальних благ. Фігурують дванадцять добрих молодців, з яких тільки молодший проявляє чудеса далекоглядності і спритності. Решта - нахабні, нерозумні і тупуваті, за що і сплачуються життями по ходу розповіді. Втім, молодший діє не сам по собі, йому допомагає кінь, судячи з усього, набагато більш тлумачний, ніж всі люди в казці, разом узяті. Він постійно дає правильні ЦУ і взагалі всіляко проявляє магічні здібності, оберігаючи молодшого розумника-недотепу. Спочатку брати потрапляють в лігво відьми, у якої 12 дочок - одна інший красивіше. Потім, бажаючи одружитися на гарненьких відьмочки, брати опиняються в засідці, звідки їх витягає молодший, підставляючи під палаш відьми її ж дочок. Але брати повертаються з метою помститися старій, і там дружно знаходять свою погибель. Младшенкій ж продовжує сольні виступи, дурить короля, схоплюється з дванадцятьма велетнями і підступно вбиває їх всіх. А під кінець, за завданням ведьминой дочки, молодший - Іван - і королівський син, по черзі, купаються в киплячому молоці степових кобил. Івана, як завжди оберігає кінська магія, і він безболісно вилазить з чана покращала, в королевич, як герой казки Єршова, виявляється заправкою до молочного супу - вариться в ньому на смерть. Так Іван-молодший син отримує все, за допомогою, зауважте, цілком нормального коня. Єршов ж надав герою кілька убогий вигляд коника-горбунка - напевно, щоб викликати жалість і співчуття. Така сила літературного образу.

Казка про принца, який став раком

А ось - прообраз золотої рибки з однойменної казки Пушкіна! "Дід і рак". Замість рибки в казці фігурує морської рак. Мабуть, мається на увазі краб, так як омари і лангусти в українських широтах не зустрічаються. Природно, рак - зовсім не рак, а зачароване царевич, якого зневірений від бідності і голоду дід ловить в море. Рак спершу задовольняє плотські і матеріальні потреби людей похилого віку, а потім думає про себе, посилає діда сватати за нього царівну. Царівна підглядає за ним, коли рак стає принцом і спалює його панцир в печі. Ще одна паралель - з царівною жабою. Принц, який став раком, ображається і йде геть, поставивши умову - він повернеться, коли нерозумна дружина ізорвет свої черевички. Кінець, правда, зім'ятий, що, знову ж, наводить на висновки про близькість цієї казки до російського фольклору. Після безславного кінця Женіної взуття, принц повертається до неї і живуть вони довго і щасливо! Зауважте, про старого і його старій - жодного слова. Вони давно реалізували найсміливіші свої очікування і живуть собі щасливо, а, може, просто померли, отримавши на старості все, чого хотіли. Тема аферистів була актуальна завжди

Втім, афера і аферисти - прерогатива не лише українських казок, в будь-якому епосі знаходиться великий комбінатор, який радує простий люд, обманюючи сильніших, багатих, жадібних і взагалі неприємних людей. Хочеться розглянути образ лисиці - аферистки жіночої статі, яка особливої ??симпатії у слухачів і читачів явно не викликає, але їй прощається багато саме за те, що "патрає" класових ворогів і просто відвертих дурнів. Вам нікого не нагадують складні комбінації, побудовані на довірі - наприклад, змусити журавля клювати манну кашу з тарілки! Всі умовності дотримані - справедливий розподіл наявності і причепитися, начебто, не до чого. Ось тільки журавель незадоволений чимось. Або казка про вовка, який, за порадою лисиці, опустив хвіст в ополонку, розраховуючи на улов? Вовк явно сильніше, простіше і тому нахабніше. Обдурити такого персонажа - цілком казкове заняття! Хвіст сірого лісового рекетира примерзає намертво, а лисиця, тим часом, наводить на нього собак і людей. При цьому, чомусь, їй все одно співчувають! Дуже показовий образ і ставлення донього.

Стара казка на новий лад

Природно, це тільки мала дещиця українських казок. Щоб провести паралелі з усіма казками, потрібен був би окремий фоліант, написаний на основі фундаментального дослідження. Я б, як Шурик в "Кавказькій полонянці", колесив по містах і селах, збираючи фольклор і ризикуючи печінкою. Зате, дивись, написав би дисертацію. А так - всього лише невелику статейку, і то на базі казок, зібраних іншими і викладеними в інтернет. Але це - нормальний сучасний підхід. Так би мовити, стара казка на новий лад.