Блог | Україна: як вижити в епоху нової політичної "тектоніки"

Євроатлантична інтеграція не має альтернативи в наших будь-яких спробах знайти інші шляхи одночасного збереження ідентичності та державності. Як політична і державна нація з усіма атрибутами суверенності. З огляду на поточні військові приготування й відкриту агресію Росії, мета якої – цілковите накриття своєю орбітою України, рівень нашого безпекового потенціалу тотожний рівню нашого шансу на успішний самодостатній розвиток. Отже, поговоримо про те, як нам вдається виживати в епоху нової геополітичної "тектоніки".

ВЗАЄМНО ПРАГМАТИЧНА ПЛАТФОРМА СОЮЗНИЦТВА

Завдання з нарощення безпекового потенціалу після кількох хвиль розкрадань, масових скорочень у війську, хронічного недофінансування, що тривало до 2014 року, є непростим. Але воно може бути гарантовано здійсненним винятково завдяки реалізації стратегічного курсу до НАТО та ЄС, закріпленого в нашій Конституції.

Вочевидь, цей курс не є "галсом до далекого берега", як дехто може подати. Насправді ми є свідками потужного зустрічного взаємного зближення. Саме це зближення і "прибило" до одеського причалу ракетний есмінець ВМС США USS Donald Cook, що днями перебував тут кілька діб з дружнім візитом. Корабель є частим гостем Одеси і чорноморських вод. Так само частими і бажаними гостями України є військові делегації з різних країн НАТО.

У наших навчальних закладах, центрах підготовки, органах військового управління ефективно працює ціла когорта інструкторів, радників, які представляють держави Альянсу. Дедалі посилюється матеріально-технічна складова підтримки Києва цією військово-політичною спільнотою. На додачу до нинішньої міжнародної політичної підтримки України це формує чудовий первинний "суп" для зародження чергового майбутнього члена Євроатлантики – його східного форпосту.

Останнім часом відбулася своєрідна "дифузія візитів", коли за кілька місяців наше вище військово-політичне керівництво буквально встановило рекорд зі щільності й кількості контактів із західними союзниками. І навпаки, зараз спостерігається активна відвідуваність Києва й інших українських теренів поважними представниками від НАТО та євроструктур. І не дивно з огляду на важливість для нас 2019 року. І не лише в контексті двох електоральних випробувань. Критично важливо не зупинитися у процесі розбудови ефективного оборонного менеджменту, зокрема, нової системи військового управління відповідно до стандартів Альянсу.

Читайте: Якщо голову забезпеченого бiйця на чудовому танку заповнить путiнська "вата", Українi нiчого доброго не свiтить

– Який ефект приносить посилення Україною військово-морської співпраці в Чорному морі й інтенсифікація воєнно-політичного діалогу з партнерами із НАТО з питань регіональної безпеки? – запитую в заступника міністра оборони України з питань європейської інтеграції Анатолія Петренка.

– Я прокоментував би так: Кремлю це не подобається! Це свідчить, що ми абсолютно прагматично нарощуємо міжнародну підтримку. І на додачу до резолюцій і заяв на всіх майданчиках зустрічей лідерів держав, маємо конкретні здобутки, – відповідає Анатолій Григорович. – Усе, що відбувається нині у Брюсселі, Вашингтоні, Нью-Йорку, Варшаві, Мюнхені вказує на укріплення нашої обороноздатності через міжнародні механізми.

2019 рік почався під акцентом зміцнення спроможності в захисті нашого морського узбережжя у відповідь на відкриту агресію. Не випадково лунає так багато розмов про посилену присутність у Чорному морі іноземних флотів дружніх нам держав і організацій.

Київ готовий розгорнути й підтримати міжнародну моніторингову місію з об’єктивного контролю дій Росії. Упевнений: вона підтвердить мирний характер заходів, які проводить Україна в суверенних водах Азовського і Чорного морів. Місія ця має дислокуватися у Керчі, поєднуючи обидві акваторії.

Росіяни відпрацювали на Азові певний сценарій. Його "плоди" – зниження економічної активності цілого українського регіону і використання Керченської протоки як "блокпосту", свавільно й авантюрно регулюючого вільне судноплавство. Очевидно: ці сценарії можуть застосувати і в інших акваторіях, зокрема чорноморській й навіть на Балтиці. Світова спільнота усвідомлює та реально оцінює ці загрози з огляду на тривале нарощення в анексованому Криму потужних військових ударних спроможностей РФ.

Партнери розуміють характер цих загроз, тому тематика морської безпеки була в центрі дискусій в Брюсселі на лютневій зустрічі в штаб-квартирі НАТО на рівні міністрів оборони. І ми маємо чіткі зобов’язання союзників розвивати наш морський потенціал через спільні навчання, залучення до реформ ВМСУ, допомогу у відновленні військово-морської інфраструктури, сприяння в постачанні сучасних озброєнь і техніки.

Це нормальна, взаємно прагматична платформа союзництва з Альянсом. Зокрема і в розрізі регіональної безпеки. Бо в Чорному морі загрозу відчуває не лише Київ. Її усвідомлюють Румунія і Болгарія, чітко знає Грузія, як і Туреччина – берегиня конвенції Монтре. У чорноморських столицях бачать: зростаючий мілітарний потенціал Росія застосовує не просто для зміни балансу сил, а задля силової анексії економічних потенціалів суверенних держав.

Ми це добре відаємо на практиці – РФ захопила наші родовища природного газу й загалом за 5 років незаконно видобула майже 10 млрд кубометрів блакитного палива. А ще – втрати в портах Маріуполь і Бердянськ.

НОВІ МОЖЛИВОСТІ У СФЕРІ ОБОРОННИХ ЗАКУПІВЕЛЬ

– Наскільки є дієвим формат QUINT (Великобританія, Канада, Литва, Польща, США – ключові партнери, які реально допомагають у боротьбі з російською агресією та у впровадженні оборонних реформ)? Що нам принесла остання така зустріч, які пріоритети визначено, зокрема у проблематиці відновлення роботи комісії Україна-НАТО?

– QUINT – транзитне рішення в сучасних умовах, коли не можна на повну потужність використовувати комісію Україна-НАТО. Ми працюємо для її відновлення в повному складі. Це основа, навколо якої зростатимуть "м’язи" партнерства. Хочу одразу використати здорову риторику, бо є багато розмов, що Угорщина блокує цю роботу.

Міністр оборони Угорщини на останній зустрічі в Брюсселі сказав просту і зрозумілу фразу: ми – друзі України. І попросив вирішити двостороннє питання, яке стосується освіти, щоб далі рухатися шляхом оборонної співпраці. А Будапешт виказує інтерес і готовність до неї. Найяскравіший приклад – спільна робота в багатонаціональному батальйоні "Тиса". Також, Угорщина вчергове забрала партію наших поранених військових на лікування, вишукавши на це кошти.

Так зване "угорське" питання має темні тони й відтінки. Наші недруги використовують його як привід до створення враження недобросусідських відносин. Щодо роботи комісії – є високий політичний інтерес до відновлення її діяльності, яка дасть змогу формувати рішення зобов’язуючого характеру. У своїй основі вони несуть політичні вказівки для військової структури і столиць. Відсутність таких політичних рішень, чесно кажучи, не на користь особливому партнерству з Альянсом і не зміцнює європейську безпеку. У Брюсселі добре знають: спроможність цієї комісії посилює саму євроатлантичну спільноту, тому триває пошук рішень як нам рухатися вперед. Роботи і спільних планів у нас вдосталь.

– На ваш погляд, які реальні перспективи відкриваються перед Міноборони з появою можливості вести прямі оборонні закупівлі за імпортом за кордоном? Чи є відчуття, що західні партнери вже якось відгукнулись?

– Україна будує літаки, ракети, має суднобудівну галузь і нам слід це все осучаснювати. Такий апгрейд неможливий без передових технологій. Але на їх вироблення з нуля треба чимало часу – а його у нас небагато. Потрібні і виробничі потужності, здатні ці технології доводити до масового виробництва, і міжнародна кооперація, без якої будівництво таких речей як літак чи корабель є складним завданням. Наш ОПК може багато що запропонувати. Справедливо сказати, що в конкурентному середовищі він показує пристойну комбінацію "ціни-якості". Слід активніше використовувати економічне лобі й дипломатію з тим, щоб Україна більше включалася в цивілізовані економічні стосунки з державами, які не хочуть бомбити, анексувати, забирати і потім говорити про якусь "агресивну київську владу".

Наші нові можливості у сфері оборонних закупівель цікаві для партнерів – вони вже виявляють у цій темі жвавий інтерес. Ми орієнтуємося на держави, що мають сучасний ОПК і здатні задовольнити потреби України у високотехнологічних зразках озброєння та військової техніки. Цьому сприяє наше поступове вдосконалення системи оборонних закупівель, які все частіше відбуваються відповідно до європейських директив.

ІСТОРИЧНИЙ ШАНС, ЯКИЙ СЛІД ВДАЛО ВИКОРИСТАТИ

– Чи відчуваєте ви, що партнери моделюють ймовірну конфігурацію подій в Україні з огляду на напружений політичний рік? У дипломатії звикли в такі часи обходити важливі міждержавні рішення, поки не минуть електоральні перегони? Але в Україні, так видається, все відбувається з точністю до навпаки: кількість міждержавних контактів, зустрічей і рішень просто зашкалює…

– Тут варто взяти до уваги ось що. Нам дуже хотілося, щоб реакція світу була невідкладною і різкою у 2014 році. Але у світовому вимірі, на жаль, так не відбувається. Так швидко не було у двох світових війнах, у балканській війні в 1990-ті, і з Україною тепер – теж. І це заслуга українського народу, що, захищаючи свою державу, він зберіг її суверенітет і довів: це нація, яка посилить євроатлантичну спільноту.

За минулий рік низка країн перевели Росію із ступеня виклика у ступінь загрози. Це офіційні речі, які можна вважати основними маркерами для тих, хто планує оборону держави. Ми розуміємо, що в сучасних умовах маємо досить сильний історичний шанс, який нам слід вдало використати. І більша частина українців хоче стати частиною колективної безпеки.

Події, які відбуваються, підкріплюють думку партнерів, що це не лише наше питання – прийняти Україну до НАТО, чи ні. Це питання і їхніх національних інтересів, що вже перебувають під серйозними викликами. Це стосується Східної Європи, країн Балтії, Білорусі, Молдови, Чорноморського басейну. Це випливає з останніх рішень РФ про вихід з договору про ракети середньої і малої дальності. Бо до понад 100 ракет морського базування, які є в Криму, тепер додано комплекси "Іскандер" з такою ж крилатою ракетою наземного базування, наближені до українських кордонів.

Є буквально колективне розуміння готовності та бажання Росії застосовувати силу. І ця загроза вже давно перейшла межу, коли можна було на неї реагувати винятково дипломатичним діалогом. Ми всі опинилися в режимі, коли потрібно щось більше. Ось і причина згаданої у вашому запитанні активності контактів.

У міжнародних відносинах втрачено довіру до Росії, репутацію не можна відновити однією заявою чи інтерв’ю, як це недавно спробував зробити Путін. Зміна акцентів на внутрішньо-російські питання не вирішить критичних вузлів проблем, які Кремль натворив у світі.

– У ході візиту до ФРН ви зауважили кореспонденту “Die Welt” Річарду Герцінгеру на позитивну динаміку розвію українсько-німецької співпраці в оборонній сфері, яка кількісно в порівнянні з 2015 роком зросла вдвічі. Наскільки є особливою роль Німеччини у наших взаєминах з Альянсом?

– Німеччина – найпотужніша економіка Європи, провідний член ЄС і НАТО. Важливо, що ФРН була непохитною з перших днів російської агресії у просуванні ідеї відновлення територіальної цілісності України через виконання Мінських угод. Вона принципова у норманському форматі, і в наданні нам економічної допомоги.

Водночас Берлін стриманий у використанні оборонних можливостей для безпосередньої підтримки ЗСУ. Проте найбільше серед партнерів вони лікують наших військових, витрачаючи на це серйозні ресурси. Там фактично відновлюють людей, які отримують надію на нормальне життя. Там стажуються наші лікарі. І німці у глибокій пошані до того, що роблять. Вони серйозно включені у професіоналізацію нашого війська. Головне, що Німеччина політично говорить про російську агресію й готовність підтримати Київ, зокрема, у відновленні роботи комісії Україна-НАТО. Зараз ми пропонуємо нові формати співпраці з німецьким ОПК. Сподіваюсь, нас тут чекає успіх.

– Києву в ЄС запропонували увійти в європейську систему протиракетної оборони. З ідеєю виступив кандидат на посаду глави Єврокомісії Манфред Вебер. Він упевнений: після виходу Росії з Договору про ракети малої і середньої дальності новий оборонний союз зможе нас захистити. Чи є конструктив у пропозиції долучитися до Європейського оборонного проекту?

– Конструктив там є. Передусім, він пояснюється тим, що аби Європа стала сильнішою, її власну безпеку вона має гарантувати самостійно. Але в поєднанні з євроатлантичною спільнотою. Не навпаки.

– Але от "українська криза", як дехто іще в Європі називає цю війну, примусила цілий континент прокинутися від летаргії безпечності...

Багато країн буквально в ці місяці почали прямо називати "кризи" й "інциденти" тим чим вони є насправді – агресією. Вони тверезо розуміють наслідки поширення далі цієї агресії, оскільки відбувається нарощення ставок у протистоянні. Ознак іншого немає. Підсумок візиту міністра оборони в Брюссель чітко підтвердив: ми в серйозному позитиві у виконанні оборонної реформи. Це оцінка НАТО, готового підтримувати нас у боротьбі за національні інтереси та в реалізації прагнень України стати членом Альянсу.