З'явилася детальна відеореконструкція побиття і вбивств на Майдані

У мережі з'явилася повна відеореконструкція подій 18 лютого 2014 року на вулиці Інститутській в Києві, під час яких кілька людей загинули.

Відео опубліковано на сайті Jus Talionis Reconstruction Lab.

Цей епізод охоплює часовий проміжок від 15:39 до 17:26 18 лютого 2014.

Читайте: Розстріл Майдану: Парубій розповів, хто був "третьою силою"

Саме в цей період майданівці спробували захопити офіс Партії регіонів, а після ультиматуму від СБУ і МВС почалася масова бійка і наступ силовиків.

Пропонуємо вашій увазі повну реконструкцію подій того дня:

В інтервалі від 12:30 до 13:00 з’явилась перша смертельна жертва цього дня – Захаров В.К. (1948 р.н.), технічний працівник (не мітингувальник, не правоохоронець, не “тітушка”) офісу Партії регіонів на вул. Липській, який загинув від отруєння чадним газом, спричиненим підпалом.

Протягом 1.5 години (від 13:30 до 15:00) під час мирної ходи до Верховної Ради правоохоронці та “тітушки” вже вбили (чи завдали смертельних поранень) 6 майданівцям: Кіщук В.Ю. (1956 р.н.), Сердюк І.М. (1969 р.н.), Шаповал С.Б. (1969 р.н.), Корчак А.Б. (1964 р.н.), Дідич С.В. (1969 р.н., який внаслідок ударів правоохоронців по голові потрапляє під вантажний автомобіль) та завдали тылесні ушкодження Мазуру А.А. (1987 р.н.), який помер згодом у лікарні.

До 15:39 мітингувальників уже відтіснили до перехрестя вул. Шовковичної та Інститутської, повністю зачистивши Маріїнський парк, Кріпосний провулок та частково вул. Інститутську.

О 15:40-15:41 правоохоронці (“Беркут” і внутрішні війська), посилені трьома водометами, проходять перехрестя вул. Шовковичної та Інститутської, відтіснивши майданівців до перехрестя із вул. Садовою. Проте ця межа утримувалась недовго, і о 15:46 правоохоронці пішли у наступ вул. Інститутською, закидаючи мітингувальників світло-шумовими гранатами. Тисячі людей почали втікати від переслідувачів у напрямку Майдану Незалежності. Проте тим, хто був у кінці чи відставав (а це переважно люди похилого віку), від правоохоронців діставалися удари кийками, а лежачих добивали ногами. Це стало причиною великої кількості черепно-мозкових травм (як закритих, так і відкритих), у тому числі у жінок, підлітків і літніх людей.

Зокрема травми, отримані о 15:47-15:49 на ділянці вул. Інститутської від №16 до №14, спричинили кому та подальшу смерть Наконечного І.М. (1931 р.н.) і Нечипоренка А.І. (1941 р.н.).

Зайко Я.Я. (1940 р.н.), якому вдалося дістатися до станції метро “Хрещатик”, встиг спуститись (останній прийнятий ним дзвінок – о 15:49), проте вже на наступній станції, “Театральній”, його винесли мертвим із вагону метро. Він помер від серцевої недостатності близько 16:00.

О 15:50 у Києві почали закривати метро на вхід, і до 16:30 рух остаточно припинився.

О 16:00 було оприлюднено спільну заяву (ультиматум) голови СБУ Якименка О.Г. та міністра МВС Захарченка В.Ю. з вимогою припинення протестів до 18:00, бо інакше: “у влади є сили, щоб навести порядок”.

Втікаючи від побиття, величезна кількість людей добігла до перехрестя з вул. Ольгинською – до “верхньої” (з 20 лютого – “сніжної”) барикади о 15:49-15:50, прохід у ній мав лише кілька метрів. Незначна група збігла вул. Ольгинською чи забігла у ще незачинене метро. Проте переважна більшість опинилась втиснутою у барикаду з по-звірячому налаштованими правоохоронцями позаду. Люди, рятуючись, намагались протиснутись у прохід чи стрибати у котлован праворуч від них. Тиснява у проході стала настільки щільною, що призвела до загибелі Дворянець А.Г. (1952 р.н.) та Хурції З. (1960 р.н., громадянин Грузії). Відтак менш ніж за 10 хв. кількість смертельно поранених мітингувальників зросла ще на п’ять (Наконечний, Нечипоренко, Дворянець, Хурція, Зайко). Загалом станом на 16-у годину 18 лютого 2014 р. уже були вбиті чи зазнали смертельних поранень 11 осіб (на додачу до 4-х мітингувальників у січні). Жоден правоохоронець ще не був убитий.

Просуваючись далі за барикаду, правоохоронці почали палити на своєму шляху намети вище готелю “Україна” та трощити автомобілі, припарковані біля “Кінопалацу”. Вони зупинились вище рівня пішохідного містка (16:03) і повністю зайняли площадку перед Жовтневим палацом о 16:24-16:28. Силовики, зайнявши Жовтневий палац, побили його охорону та вивели з ладу систему відеонагляду, знищивши відеодокази. О 16:28-16:32 вони просунулись ще далі, до наступної барикади (“Львівська брама”) під мостом, зайнявши також міст, верх сходів від будівлі Укоопспілки та верхній рівень ТЦ “Глобус”. З цього верхнього рівня вони стріляли з помпових рушниць у мітингувальників, що знаходились унизу, кидали каміння, а також підпалили намети, що стояли біля стели Незалежності (16:36-16:37), один з яких використовувався як церква на Майдані.

У цей же час (16:05-16:08) відбувся прорив барикади на перехресті вул. Грушевського та Петрівської алеї. Ненабагато довший час утримання цієї барикади пов’язаний із тим, що люди перебували за нею. Проте навіть по цьому напрямку наступу на Майдан є постраждалі від побиття правоохоронцями, але без летальних випадків. Вийшовши з вул. Грушевського, правоохоронці перетнули Європейську площу (16:11-16:12) та зайняли позицію на рівні між будівлею Укоопспілки та “Альфа-банку” (16:13-16:14).

Утворена лінія розмежування на Хрещатику складалася із барикади мітингувальників, через 15 метрів від неї, поперек вулиці, була натягнута сітка, а ще через 20 метрів знаходилась лінія силовиків.

Після 15 вбитих мітингувальників (загалом за січень і лютий, станом на 16:15 18.02.2014) окремі невстановлені особи вирішили дати відсіч (або “відсіч” – див. далі). Відтак близько 16:20-16:25 по напрямку наступу силовиків з вул. Хрещатик було смертельно поранено двох правоохоронців (Теплюк І.І., 1993 р.н.; Третяк М.Л., 1993 р.н.­­ – див. о 16:31:57 відеокомірки 3\1, 3\2).

Проте не все так однозначно, і немає підтвердження тому, що вогонь по правоохоронцях відкрили саме мітингувальники. В цей же час на Майдані працювала агентура правоохоронних органів (див. далі), але жодна особа з тих, хто стріляли у правоохоронців, не ідентифікована (а загалом у пообідньо-вечірній час 18 та у ніч на 19 лютого було вбито 9 правоохоронців) [див. також в наступній частині виступ зі сцени Княжицького М.Л. о 18:28 про “затриманих прапорщиків міліції, які стріляли у правоохоронців з ПМ”]

На відеокомірках 3\1, 3\2 о 16:48:17 у тилу правоохоронців (80-90 метрів вглиб, біля банку “Хрещатик”) з’являється група, що несе пораненого силовика. Серед цієї групи один чоловік дуже вирізняється – він одягнений як майданівець (камуфляжна куртка, військова каска тощо). Близько шести хвилин (до 16:54) він перебуває серед правоохоронців, спілкується з ними, потім підходить до одного з них, сигналізує рукою, що він повертається, підхоплює найближчі ноші і прямує до лінії розмежування на Хрещатику. Перетнути цю лінію непомітно для будь-якої із сторін протистояння було неможливо (див. вище).

Кожен може зробити висновок, якою ж була роль агентури силовиків на Майдані, зважаючи на те, що вона не ідентифікувала жодного із тих, хто стріляв у правоохоронців 18-19 лютого. Між 17-ю та 18-ю годинами неподалік від Жовтневого палацу було смертельно поранено ще двох правоохоронців (Гончаров В.І., 1989 р.н.; Власенко Д.О, 1982 р.н.). Тут також є відкритим питання, звідки справді були здійснені постріли у них, оскільки мітингувальники у цей час (від 16:30) перебували на рівень нижче – на Майдані.

Після вбивств правоохоронців (два по кожному із напрямків – вул. Хрещатик, вул. Інститутська) МВС та СБУ отримали підставу, щоб почати “антитерористичну операцію” із зачистки Майдану, оскільки “на Майдані перебувають радикальні, озброєні вогнепальною зброєю, сили”. Слід нагадати, що до того (на вул. Шовковичній, Липській, у Кріпосному провулку та Маріїнському парку) не було вбито жодного правоохоронця.

Після просування о 16:28-16:32 правоохоронців до рівня барикади “Львівська брама” на площадці перед входом в ТЦ “Глобус”, трохи нижче рівня пішохідного моста, о 16:48:56 у кадрі (відеокомірка 2\2) з’являється генерал-майор, начальник управління Південного територіального командування Плахута І.В. Після Революції Гідності він вийшов на пенсію та обійняв посаду заступника ректора Інституту УДО.

Плахута І.В. о 17:50-17:51 дасть коментар журналісту, у якому представиться та запевнить, що ніякого штурму не буде (хоча фактично до нього залишатиметься дві години).

Для відеосинхронізації цього епізоду використано записи із 15 камер відеонагляду. Але кількість записів з камер повинна була б бути щонайменше вдвічі більшою. Одразу ж після подій 18-20 лютого 2014 р. відбулось знищення відеодоказів злочинів правоохоронців, в тому числі зникли записи із камер підрозділів Державної служби охорони за адресами: вул. Інститутська, 7 (Клуб КМУ), вул. Інститутська, 8 (комітет ВРУ), вул. Садова, 3а (комітет ВРУ), вул. Липська, 3 (комітет ВРУ), а також вирізано чимало важливих фрагментів із записів банку “Аркада” (вул. Ольгинська, 3). Ніхто не поніс відповідальності за знищення цих даних (в тому числі держустанов). Особи тих, хто знищував ці дані, навіть не встановлено (а це відповідальні за відеоспостереження посадовці).

У масовому побитті та створенні тисняви на вул. Інститутській, які призвели до п’яти смертей мітингувальників, брали участь сотні правоохоронців: бійці внутрішніх військ, “Беркуту”, їхнє керівництво середньої та вищої ланок, водії трьох водометів (один з яких таранив “верхню” барикаду). Ніхто не покараний за побиття і смерті мітингувальників. Ніхто із силовиків не ідентифікований (а це особовий склад частин і підрозділів) – як ті, хто безпосередньо бив, так і ті, хто залишалися мовчазними співучасниками.

Як повідомляв "Обозреватель", раніше колишній командувач Внутрішніх військ України Станіслав Шуляк давав команду снайперам стріляти по мітингувальникам на Майдані.