"Загинув під час першого бойового завдання": що відомо про вбитого снайпером воїна 24-ї ОМБр

"З великим сумом повідомляємо про тяжку втрату у Королівській бригаді. 30 квітня 2019 року, у районі населеного пункту Мар’їнка Донецької області, внаслідок ураження ворожим снайпером загинув наш побратим — Куцик Володимир, 1968 року народження, житель села Стоянів Радехівського району Львівської області"…

Так починалося повідомлення про загибель військовослужбовця в зоні ООС, розміщене на сторінці прес-служби 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила. За цими словами — обірване життя людини, яка вважала своїм обов’язком зробити все, аби наблизити перемогу України у протистоянні з агресором. І яка вже не побачить цієї перемоги.

Йому було 50. Уродженець Львівщини Володимир Куцик у Збройні Сили України прийшов зовсім недавно: наприкінці січня 2019 року. Пройшов підготовку у навчальному центрі у Старичах. А у березні вирушив на Донбас, під Мар’їнку, яка входить у зону відповідальності 24-ї ОМБр.

Побратими згадують: новий боєць із позивним "Дід" дуже швидко влився у колектив. І одразу почав опановувати нову для себе реальність.

"Вводили його в курс. Людина хапала на льоту. Якщо отримував завдання — виконував все точно і вчасно. Ніколи ніхто не чув від нього "от, я старий вже, а ви мене експлуатуєте". Навпаки, Володя постійно просився, аби його взяли на бойове завдання. Але я його залишав на пункті дислокації. Не скажу, що то було якесь передчуття, але я беріг цю людину. Хотів, аби він зорієнтувався спершу. Звик до цього всього. До пострілів. До вибухів. Щоб він до цього всього призвичаївся, перебуваючи не в епіцентрі, а десь трохи збоку. Тому і не брав його, коли нам треба було виконувати якісь завдання. Він був поки наче "в резерві". Щоразу, як він просився на завдання — я казав йому "будь поки тут, допомагай хлопцям готуватися. Ти ще встигнеш. У тебе контракт на три роки", — розповів OBOZREVATEL безпосередній командир Володимира Куцика.

Щирий, доброзичливий, завжди готовий прийти на допомогу і навчити — таким, згадують побратими, було перше враження про Володимира Куцика. Таким воно залишалося і після ближчого знайомства. Окремо відзначають повагу, з якою Володимир ставився до офіцерів — навіть до тих, що були набагато молодшими за нього.

Читайте: Україна у кривавих боях втратила 15 воїнів: фото героїв

Того дня, 30 квітня, Володимир нарешті переконав командира взяти його з собою. "Я спершу казав йому, що в машині немає місця. Нас троє було. Плюс все вільне місце зайняте обладнанням і спорядженням, необхідним для роботи. Але він наполягав. Сказав: "Якщо не буде місця їхати з вами — я піду пішки. Тут недалеко. Або ви за мною поверніться. Бо що ж це таке: хлопці роблять, а я тут сиджу, лише дрібницями на місці займаюся". Нам дійсно потрібна була його допомога. Тому я погодився. Місце в машині знайшли. Поїхали", — згадує командир.

Вже під час виконання завдання, при переході між позиціями у безпосередній близькості до лінії зіткнення, група військовослужбовців, серед яких був і Куцик, потрапила під снайперський вогонь ворога. Володимир йшов останнім. Куля калібру 12,7, випущена зі снайперської гвинтівки російського виробництва, влучила йому у стегно.

Читайте: "Загинули, щоб ми називалися Україною": Цимбалюк виступив у Росії з сильною промовою про Героїв

"Куля перебила артерію. Ми вже потім дізналися, що шансів врятувати Володимира було дуже мало. Я особисто надавав йому допомогу під шквальним снайперським вогнем, лежачи у траві. Добре, що спрацювали хлопці одразу ж, почали прикривати. Ми вдвох його витягли. Ризикували, бо хотіли врятувати людину… І медики швидко приїхали. Встигли. Почали надавати допомогу… Але дуже важка травма була. Кажуть фахівці, що навіть на операційному столі, з усім необхідним, впоратися з такою травмою — дуже важко. В польових умовах — вони не змогли", — розповів командир.

У побратимів Володимира Куцика немає сумнівів ні щодо того, де виготовлена гвинтівка, що вкоротила йому життя, ні щодо того, що стріляв із неї далеко не вчорашній шахтар чи тракторист. Снайпер вів прицільний вогонь в українського військового з відстані понад кілометр з великокаліберної гвинтівки, оснащеної серйозною оптикою. Навіть за 4 роки навчитися так стріляти людині, яка ніколи не мала справи зі зброєю до початку війни — дуже важко. "Це або професійний російський військовий — снайпер, або якийсь якут, який білці в око зі 100 м стріляє, аби шкуру не зіпсувати. Такі навички потребують серйозної підготовки. І хорошої оптики, яку зі своєї зарплати "ополченець" ніколи собі дозволити не зміг би", — кажуть у бригаді.

Читайте: Лікарі виявилися безсилі: у Дніпрі від поранень помер боєць ЗСУ. Фото Героя

У 24-й ОМБр Володимир Куцик пробув усього півтора місяці. Про своє довоєнне життя розповідав не дуже охоче. Згадував, що встиг побувати на заробітках у Європі. Потім повернувся в Україну. Що мав кохану жінку — і саме болісний розрив із нею став одним з чинників, що підштовхнули його підписати контракт. Своє рішення піти служити пояснював бажанням віддати борг Батьківщині, "доки ще здоров’я дозволяє". Тому і подався у 24-у ОМБр, пункт постійної дислокації якої розташований зовсім близько від рідного села. І свідомо уклав контракт на 3 роки, а не на менший термін.

Але повернутися додому з неоголошеної війни Володимиру Куцику не судилося.