Втратили 111 героїв за рік: фото вбитих на війні за Україну

Бойові втрати української армії в зоні Операції Об'єднаних сил на Донбасі за минулий 2019 рік склали щонайменше 111 осіб.

Про це повідомляється в матеріалі "Цензор.Нет". Журналісти уточнили, що ця статистика може бути неповною.

Останнього місяця 2019-го Україна також втратила своїх захисників на Донбасі. У грудні на війні на сході загинули принаймні 9 військових.

Читайте: "Захищають ваш Новий рік": в мережі з'явилося зворушливе привітання від ЗСУ з передової

Пропонуємо ознайомитись із їхніми історіями та фото:

1. Дмитро Віталійович Каплунов народився 04.12.1980 року.

Полковник (посмертно) СБУ, військовослужбовець спецпідрозділу Центру спеціальних операцій "Альфа".

У ніч із 30 листопада на 1 грудня група спецназу управління "Альфа" Служби безпеки, до якої належав військовий, виконувала бойове завдання з ведення розвідки і спостереження в "сірій зоні" в районі села Староласпа Донецької області.

Вночі, під час переходу групи після успішного виконання поставлених завдань, військові підірвалися на міні. У результаті підполковник Каплунов отримав смертельні поранення, він загинув на місці.

Тіло загиблого військовослужбовця потрапило в руки найманців РФ, передали його нашій стороні тільки 7 грудня.

Попрощалися з Дмитром Каплуновим 9 грудня в Центрі культури і мистецтв Служби безпеки України.

Президент Володимир Зеленський посмертно присвоїв йому звання "Героя України".

2. Денис Олександрович Волочай народився 23.12.1981 року.

Полковник (посмертно) СБУ, військовослужбовець спецпідрозділу Центру спеціальних операцій "Альфа".

Військовий разом із Каплуновим загинув унаслідок вибуху. Він отримав смертельні поранення й помер на місці.

Попрощалися з воїном 3 грудня в Центрі культури і мистецтв Служби безпеки України. Указом президента йому присвоєно звання "Герой України" (посмертно).

3. Дмитро Вікторович Темний народився 07.02.1991 року в селі Малий Бузуків Смілянського району Черкаської області. З 2011 року жив у селі Хацьки Черкаського району.

У 2008 році він закінчив 11 класів середньої загальноосвітньої школи в селі Степанки, після чого вступив до професійного-технічного училища №8 у Черкасах. Отримав спеціальність електромонтера з ремонту та обслуговування обладнання.

На строкову службу був призваний у липні 2011 року. Відразу був доставлений у 180-й навчальний центр радіаційного, хімічного й біологічного захисту (тоді – 1-й навчальний центр пожежної безпеки), де здобув фах "пожежник-рятувальник".

26.09.2011 він повернувся з навчання в 3-й арсенал авіаційних засобів ураження, розташований у селі Дубіївка Черкаського району. Служив там до 05.06.2019.

У лютому 2016 року він проходив курс навчання в 184-му навчальному центрі в Старичах за програмою для професійно-технічного навчання військовослужбовців за контрактом для заміщення посад командирів відділень і головних сержантів взводів.

08.10.2016 був на один рік відправлений у зону Антитерористичної операції в район Маріуполя, де він проходив службу до 06.10.2017. Служив молодшим сержантом, механіком-водієм БМП, спочатку в 30-й окремій механізованій бригаді, а потім – у 28-й ОМБр. Коли контракт закінчився, Дмитро звільнився, а влітку 2019 року підписав новий, на пів року.

Молодший сержант, командир відділення 72-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 7 грудня в районі міста Золоте-4 Луганської області від смертельних поранень, отриманих під час обстрілу українських позицій із автоматичних гранатометів.

Поховали Темного 10 грудня у Хацьках. У нього залишилися батьки, дві сестри, дружина й дочка.

4. Андрій Володимирович Войтович народився 27.03.1990 в селі Квітневе Рожищенського району Волинської області в багатодітній родині.

Закінчивши 9 класів сільської загальноосвітньої школи, хлопець почав допомагати в домашньому господарстві (в родині велике фермерське господарство), потім був призваний на строкову службу.

Коли на сході почалася війна, 02.08.2014 Войтовича було покликано через мобілізацію до Луцького прикордонного загону, військовослужбовці якого (Андрій зокрема) виконували бойові завдання в районі Слов'янська та Краматорська.

Після демобілізації хлопець повернувся додому, але ненадовго, адже 13.05.2016 підписав із ЗСУ контракт на три роки. Службу проходив у 14-й ОМБр. Коли термін контракту закінчився, він підписав ще один, на пів року.

2016-го він познайомився зі своєю майбутньою дружиною, яка в 2014-2015 роках була у волонтерській групі "Волинь SOS", що займалася проблемами переселенців, військовослужбовців та їхніх сімей, але на прохання чоловіка припинила свою діяльність. Він хотів, щоб вона була в безпеці й опікувалася сім'єю та своїми двома синами (від її першого шлюбу, спільних дітей у них не було). У травні 2017 року пара одружилася.

Молодший сержант, заступник командира бойової машини – навідник-оператор 14-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 9 грудня ввечері в районі селища міського типу Новотошківське Луганської області внаслідок осколкових поранень, отриманих під час вибуху на невідомому вибуховому пристрої.

Похований 13 грудня в Квітневому біля могили матері (вона померла два роки тому від хвороби). У нього залишилися двоє братів, сестра, дружина та двоє дітей.

5. Сергій Миколайович Сирота народився 17.10.1997 в селі Щурин Рожищенського району Волинської області.

Після 9 класів загальноосвітньої школи вступив у Торчинський професійний ліцей, у якому провчився з 2013 до 2016 року й отримав спеціальність "тесля". Під час навчання в школі, у 8 класі, Сергій переніс складну форму грипу, через що змушений був 6 місяців перебувати на лікуванні в міжобласному дитячому протитуберкульозному санаторії "Згорани", де і вчився, і лікувався водночас.

25.11.2016 року він підписав із ЗСУ трирічний контракт, а після його закінчення – продовжив ще на пів року.

Старший солдат, заступник командира бойової машини – навідник-оператор 14-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 9 грудня ввечері в районі селища міського типу Новотошківське Луганської області внаслідок осколкових поранень, отриманих під час підриву на невідомому вибуховому пристрої.

Поховали Сергія Сироту 13 грудня в рідному селі. У нього залишилися батьки і двоє братів.

6. Віктор Федорович Пруський народився 26.11.1970 в Києві.

Після закінчення 10 класів школи №18 він відразу був призваний на строкову службу, яку він проходив у 4-й розвідувальній роті 8-ї окремої бригади спеціального призначення.

Під час "Трагедії 9 квітня", що трапилася в Тбілісі в 1989 році, він був перекинутий у грузинську столицю на посилення контингенту Радянської армії, але коли він туди прибув, вже все скінчилося, антирадянську демонстрацію розігнали, тому перебувати в Тбілісі довелося лише кілька днів. Незабаром спецназівці повернулися на місце постійної дислокації частини.

30.09.2016 він підписав із 14-ю ОМБр контракт, служив на посаді оператора ПТРК, брав участь у бойових діях у районі Щастя.

25.01.2019 термін контракту закінчився, Віктор ненадовго повернувся додому, але 22.05.2019 знову пішов на контрактну службу.

Молодший сержант, командир бойової машини-командир відділення 14-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 9 грудня ввечері в районі селища міського типу Новотошківське Луганської області внаслідок підриву на невідомому вибуховому пристрої.

Похований 13 грудня на Алеї Слави кладовища "Молодіжне". У нього залишилися мати, сестра й племінник.

7. Сергій Олександрович Михальчук народився 27.05.1998 року в селі Великі Проходи Дергачівського району Харківської області в багатодітній родині.

Перші два класи школи Сергій відвідував у школі №62 селища П'ятихатки Київського адміністративного району Харкова, а починаючи з 3 класу навчався в ліцеї.

01.02.2019 Сергій вступив на службу до лав Національної гвардії України.

Сержант, старший кулеметник бронеавтомобіля 2-го взводу розвідки спеціального призначення роти спеціального призначення 4-ї бригади оперативного призначення Національної гвардії.

Загинув 14 грудня в районі селища Новолуганське Донецької області внаслідок смертельних осколкових поранень, отриманих ним під час мінометного обстрілу позицій, прикривши своїм тілом побратима й узявши весь удар на себе.

Похований 18 грудня на Алеї Героїв 18-го кладовища Харкова. У нього залишилися батьки, троє братів і троє сестер.

За проявлений героїзм Сергія Михальчука посмертно представлено до вищої державної нагороди й звання "Герой України".

8. Василь Анатолійович Лісіцин народився 01.01.1991 року в селі Скалівські Хутори Новоархангельського району Кіровоградської області. Жив у Кропивницькому.

Після закінчення 9 класів школи №2, Василь отримав спеціальність слюсаря з ремонту автомобілів. Потім його призвали на "термінову", повернувшись із якої він працював автослюсарем до 2014 року.

Був покликаний через мобілізацію в серпні 2015 року, службу проходив у 3-й роті 1-го батальйону 93-ї окремої механізованої бригади.

23.04.2018 покликаний за контрактом Кіровоградським МВК.

Старший солдат, водій-електрик 40-ї окремої артилерійської бригади. Із 15.08.2019 був відряджений у 28-ту окрему механізовану бригаду на посаду механіка-водія.

Загинув 17 грудня приблизно о 18:30 в районі міста Мар'їнка Донецької області внаслідок смертельного кульового поранення, завданого снайпером-найманцем РФ.

Похований 20 грудня на Рівненському кладовищі Кропивницького. У нього залишилася прийомна мати.

9. Герман Ігорович Соловйов (позивний "Маяк") народився 29.03.1994 року в Кам'янському Дніпропетровської області.

У вересні 2018 року він підписав зі ЗСУ контракт, а до лав 93-ї ОМБр приєднався 29.12.2018, коли бригада виконувала бойові завдання в зоні Операції об'єднаних сил.

Солдат, механік-водій механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону 93-ї ОМБ.

Загинув 22 грудня в районі селища Кримське Луганської області від смертельного кульового поранення, отриманого під час бою з найманцями РФ.

Похований 26 грудня на Алеї Слави військового кладовища Каменського. У нього залишилися батьки.

Раніше OBOZREVATEL розповідав історії воїнів, які віддали життя за Україну в листопаді.