"Щодня звикаю до нового болю": українці отримали жахливі поранення внаслідок російських обстрілів. Фото 18+

У лікарнях Львова, Києва, Черкас та навіть у Німеччині проходять лікування люди, які пережили жахливі випробування. Внаслідок обстрілів та бомбардувань вони втратили кінцівки – це ще один результат нелюдської та безглуздої війни, розв'язаної режимом російського диктатора Володимира Путіна. Багатьом із них важко усвідомити, що їхнє життя змінилося назавжди.

Серед постраждалих багато молоді, дітей. У кожного з них своя історія про те, як стався цей кошмар. Деякі вважають, що те, що сталося з ними, подібно до смерті, й не знають, чи зможуть відновитися після пережитого. На фото журналістів Еміліо Моренатті та Олени Бекаторос зображені люди, життя яких в один момент зазнало незворотних змін, повідомляє видання Bild.

Яна

11-річна Яна з матір'ю та братом-близнюком вирушила на залізничний вокзал Краматорська, щоб втекти від війни до більш спокійної частини України. Брат залишився на вокзалі охороняти багаж, а дівчинка з мамою пішли купити каву. Пролунав вибух. Мати Яни впала і не могла встати, вона подивилася на дочку – на місці, де мали бути її ноги, були тільки рвані шматки одягу, всюди була кров.

Травми виявилися жахливими. Яна втратила дві ноги, одну трохи вище щиколотки, іншу вище гомілки. Її мати втратила ліву ногу нижче коліна.

Брат Яни залишився неушкодженим. Вони всі втрьох перебувають у лікарні. Він намагається всіляко допомагати матері та своїй сестрі. Їхній вітчим зараз воює на фронті. Мати дівчинки до кінця не вірить, що з ними все це сталося, переживає за свою дочку.

"Як мати, я не можу їй допомогти, не можу підняти її… Я можу тільки підтримати своїми словами з ліжка", – каже жінка.

Яна з нетерпінням чекає, коли отримає протези. "Я дуже хочу бігати", – заявляє вона.

Настя

Настя, 21 рік, із батьками та ще 120 людьми ховалась у підвалі житлового будинку в Чернігові під час обстрілу окупантами по мирних цілях. Вони сиділи там без води та електрики. Втомившись від нестерпних умов, вона ненадовго вийшла нагору, до будинку свого брата.

Коли вже поверталася назад, почула звук, що швидко наростав. Дівчина почала втікати і була вже майже біля дверей укриття, але не встигла – вибух повалив її на землю. Лікарі намагалися врятувати їй ногу, та не змогли. Насті ампутували праву гомілку нижче коліна. Інша її нога була сильно переламана.

"Я приймаю це", – каже вона. Але з великим тягарем і сумом додає: "Я ніколи не думала, що це колись станеться зі мною. Але тепер, коли це сталося, що я можу зробити?"

Дівчина викладала німецьку мову та мріяла потрапити до Німеччини. Це сталося, хоч і дуже дорогою ціною – тепер вона проходить реабілітацію у спеціальному медичному центрі у німецькому Лейпцигу.

Антон

22-річного Антона відправили на фронт на схід України. В якийсь момент його мати втратила зв'язок із сином. Так тривало близько трьох тижнів, поки їй не скинули пост у Facebook із лікарні у Харкові, де йшлося про Антона. Пізніше він сам передзвонив мамі, просив привезти одяг.

"Він згадав про шльопанці, а потім сказав, що йому більше не потрібні шльопанці", – згадує його мати.

Антон втратив обидві ноги та ліву руку, права рука була поранена. Це сталося, коли його підрозділ відступав на фронті. Антон стверджує, що то була касетна бомба.

Кілька днів він пролежав у комі. Коли ж вийшов із неї, хлопця переслідували жахливі кошмари та галюцинації. Тільки після спілкування з психологом-волонтером його внутрішній стан покращився.

Антон дуже хоче знову ходити завдяки протезам. І він не має наміру здаватися – хоче вивчати інформаційні технології. Він стверджує, що йому допомагає триматися "усвідомлення того, що якщо сумувати та плакати через те, що трапилося, то буде тільки гірше".

Олена

14 березня на село Розважів на Київщині росіяни почали скидати бомби. Вибух, унаслідок якого 45-річна Олена втратила ліву ногу, зачепив її 14-річного сина Івана і людей, які були поруч. Її син та ще троє загинули, близько 20 осіб отримали поранення. Чоловік жінки поховав його та ще одного хлопчика у сімейному саду, оскільки до цвинтаря неможливо було дістатися через постійні обстріли.

"Як мені жити без Івана? Він завжди буде в моєму серці... Я відразу подумала: чому Бог залишив жити мене", – заявила вона з тремтінням у голосі.

Почувши про смерть сина, вона благала пристрелити її, але чоловік відмовляв Олену, запевняв, що не може жити без неї.

"Щодня я звикаю до нового виду болю. Я думаю про те, який біль я відчуватиму в майбутньому. Я досі не приймаю себе такою, якою я є зараз... Мені дуже подобалося танцювати. Я займалася спортом... Зараз я не знаю, чим хочу займатися. Я маю продовжувати шукати. Я маю навчитися жити. Але як? Цього я ще не знаю", – каже Олена. Їй важко уявити, як вона зможе знову ходити.

Сашко

38-річний Сашко із Бобровиці в Чернігівській області потрапив у жахливу ситуацію – фатальне непорозуміння у воєнний час. Після чергового обстрілу міста він вийшов зі сховища та почав фотографувати розбомблені будинки. Це було серйозною помилкою, оскільки на такі дії накладено заборону у воєнний час, люди, які здійснюють фото- та відеофіксацію, відразу викликають підозру у шпигунстві. Саме так подумав один із представників місцевої тероборони та відкрив вогонь, влучивши в ікру лівої ноги.

Сашка не одразу відвезли до лікарні, його відправили на допит. Пізніше з місцевої лікарні перевели до Києва. Лікарі вирішили ампутувати кінцівку, щоб урятувати чоловікові життя.

Він серйозно захоплюється настільним тенісом. Тепер він побоюється, чи зможе знову займатися улюбленим видом спорту.

"Я намагаюся зрозуміти, як таке могло статися. Особливо перший тиждень я не міг думати ні про що інше. Інша справа, якби був поранений у бою. Але отримати такий удар було дуже важко", – поділився переживаннями Саша.

Спочатку він був дуже злий і пригнічений, але, поговоривши з психологом, знайшов у собі сили переступити через свої тяжкі відчуття. Тепер він намагається подумки не повертатися до того трагічного дня, бо те, що сталося, вже не повернути назад.

Як повідомляв раніше OBOZREVATEL, мати захисника Маріуполя з окремого загону спеціального призначення "Азов" на пресконференції в Туреччині 16 травня заявила про жахливу ситуацію на металургійному комбінаті "Азовсталь". За її словами, ампутації пораненим військовим роблять без анестезії, оскільки медикаментів немає.