Розстрілювали впритул і залишили біля тіл розтяжки: що творили російські окупанти в Бучі. Фоторепортаж

Звільнене від російських загарбників місто Буча під Києвом вразило весь світ звірствами російських військових. Людям багато довелося перенести – вони втратили друзів та сусідів, яких вбивали в них на очах, і тепер не знають, як із цим жити.

Керівник відділу розслідувань OBOZREVATEL Ганна Молчанова побувала у звільненому місті, на вулицях якого ще лежать тіла загиблих мирних мешканців. Докладніше про те, що пережила Буча, – читайте у репортажі.

Через безліч обмежень на публікацію інформації під час воєнного стану в цьому матеріалі не буде названо вулиці та підрозділи наших військових, а для частини фото та відео прийде час лише після закінчення війни.

Поле бою

З військовослужбовцями Збройних сил України та однієї зі спецслужб ми приїхали до Лісової Бучі. У цій частині міста, серед сосен, розташований приватний сектор. Нині він як поле бою. Хоча чому?

…Подружжя, обом на вигляд близько 45 років, побачивши наших військових, одразу ж вийшло назустріч. За Іриною та Олегом (імена змінено) хвостиком плетуться два великих собаки – німецька вівчарка та самоїд. Від білої вовни останнього залишилися лише спогади.

"Сусіди повиїжджали, залишили собак. Доглядаємо... У нас і своїх двоє", – каже жінка.

Німець лащиться і вимагає, щоб його гладили. Любов потрібна не тільки людям.

"А ви знаєте, там три трупи лежать біля будинку. Смердять вже. В одного немає голови", – різко переходить жінка.

За її словами, один із них – це син сусідів, які поїхали. Інші двоє ніби його друзі.

У дворі приватного домоволодіння між будівлями справді бачимо три тіла у цивільному одязі. Великий собака спокійно проходить між ними і обертається, ніби показує: мовляв, бачиш, що відбувається, так?

Тварини в Бучі взагалі швидко звикли до смерті та тіл. Їх тут багато. Не виють, дивляться байдуже. Для деяких собак такі страшні знахідки ще й спосіб вижити...

Дуже часто, стверджують місцеві, убитих мешканців Бучі окупанти ховали. Ну, як ховали – скидали в колодязі, погреби. "Чому так робили – ми не знаємо. Може, щоб не заважали, не валялися під ногами? Може, наказ їм такий дали, щоб люди не кипішували", – припускає Олег.

За словами місцевих жителів, коли російські військові захопили Бучу, то одразу заявили місцевим, що "прийшли з миром". І дивувалися, що тут люди живуть краще, ніж у них – у Росії: "Ходили по дворах, дивувалися, що у кожного машина, телевізори. Один одному казав: "А ми в бомжарні живемо". Розумієте, вони свою країну називають бомжарнею".

Цей перший "десант" росіян у Лісовій Бучі місцеві назвали обірванцями та м'ясом: одягнені були у казна-що, голодні, не розуміли, навіщо їх сюди пригнали. "На вигляд діти – може, строковики", – каже чоловік.

А ось наступна "порція" загарбників була вже серйознішою. І все стало одразу по-іншому.

Зникали цілими сім'ями

За словами місцевих жителів, російські військові з'явилися в Лісовій Бучі 10 березня і зайняли багато будинків на цій вулиці. "Сусіди роз'їхалися, встигли – інакше б їх убили. Окупанти не люблять тих, хто проти них. Щоправда, нам вони якось сказали, що їм потрібен лише Зеленський та "білий будинок", – ділиться Олег.

Ірина вказує на домівки, з яких поїхали місцеві мешканці: "А ось тут лишалася жінка, але потім зникла. Ми шукали її – не знайшли".

Жінки справді просто зникали. В особняку на іншій вулиці, що належить керівнику однієї з митниць, – хатня робітниця.

"Господарі виїхали до приходу росіян, а вона залишилася. Виявилося, що не було навіть запасу продуктів, ми її підгодовували, ділилися їжею. Але одного дня вона зникла. Піти сама точно не могла", – розповів нашим військовим літній чоловік.

Бійці оглянули будинок, будівлі та підвали, але так і не знайшли її. Сам же особняк раніше був зайнятий російськими військовими, у ньому залишилися сліди їхнього перебування: випотрошені шафи та коробки від дорогого алкоголю.

Зникла й ціла сім'я. "Поруч із нами жила вчителька з чоловіком і сином. Віряни. В один день вони просто "розчинилися", куди поділися – невідомо. Може, їх теж розстріляли й кинули в підвал", – каже жінка похилого віку. В її очах – приреченість.

"Мародери, а не армія!"

Жителі Лісової Бучі за час окупації постраждали сповна. "Був тут один російський військовий – взагалі якийсь психопат. Ходив із опухлими очима, постійно палив у всі сторони. Щойно йому щось здалося – відразу відкривав вогонь. А потім багато мертвих собак валялося", – каже Олег. За його словами, окупант скаржився, що його командир помер у нього на руках під Гостомелем.

З будинків росіяни забирали найцінніше. Переважно, за розповідями місцевих жителів, золото та гроші – те, що займає мало місця, що можна увезти з собою в танку.

"А до мене зайшли, розбили три мобільні телефони. Щоправда, попередньо дістали з них сім-картки", – скаржиться чоловік.

Ті окупанти, що займали будинки мешканців Лісової Бучі, перевертали помешкання догори дном. Забирали навіть туалетну воду. Щоправда, неповними флаконами користувалися лише на місці. Один ми побачили на кухонному столі.

У будинках облаштовували лежбища, витягували матраци з дитячих кімнат. Іноді спали в підвалах – де-не-де залишилися кинуті ними спальники.

"Розумієте, це мародери, а не армія! Відбирали їжу, забирали останнє. Як таке можливо?" – плаче літній чоловік.

Як виживали люди

Люди трималися як могли. "Поки магазин ще працював, ми пішли, скупилися. Картоплі був запас, консервації", – розповіла Ірина.

Двоє людей похилого віку на іншій вулиці поділилися, що розтягували запаси. "Мені діти раніше говорили: ну що ти мучишся, все копаєшся на городі? А я і яблучка свої дбайливо зберігав, і інший урожай. А після смерті дружини сам навчився консервувати овочі. Це мене і врятувало", – розповів Юрій Олексійович.

З водою було більш-менш завдяки криницям. "Вода нормальна, але найголовніше – безкоштовна", – каже пенсіонер.

Без електрики та газу було, звісно, непросто. На вулиці стояли морози, а в будинках температура ледве сягала п'яти градусів тепла. Люди куталися як могли, але багато часу були змушені проводити у льохах та підвалах через сильні обстріли. Там, унизу, зуб на зуб не попадав, але нагорі було смертельно небезпечно.

"Обстріли були люті. Яскраво, як удень", – каже Іван Євгенович.

Коли могли, готували їжу на вулиці – на багатті. Деякі мали газові балони та невеликі пічки на літній кухні. "Було б із чого готувати", – сумно усміхається літній чоловік.

...Чую, як один кличе мене: "Ви в ліках знаєтеся?" На столі у дворі особняка, в якому раніше жили окупанти, він знайшов кілька пігулок. "У мене дружина онкохвора, четверта стадія. Дуже сильний біль. Наші хлопці (українські військові. – Ред.) дали мені знеболювальне, але воно слабке. А з'їздити до Києва ще поки не можна", – каже чоловік.

У сімейної пари жителів Лісової Бучі, яких трусило, коли вони розповідали про пережите, я запитала, чи вони палять. Згадала, що кинула до рюкзака кілька пачок для військових.

"Ми вже пробували палити м'яту, мелісу", – буденно каже жінка. Комок у горлі. Я мовчки віддала сигарети – може, хоч краплю заспокоїть.

Зараз мешканцям Бучі стали підвозити гуманітарку. Біля зруйнованої будівлі магазину з мікроавтобуса дістають хліб та найнеобхідніше. У людей – сльози на очах.

Плачуть тут усі. Коли йшли з хлопцями вулицею, підбігла жінка і вчепилася за руку, в якій автомат, притулилася щокою: "Можна я потримаюсь за рідний камуфляж? Ну хоч трохи". Сльози полегшення – рікою.

Військові самі ледве стримуються. Обіймають та заспокоюють людей.

Сухорлява бабуся шкутильгає зі свого двору. Вітає піднятим ціпком: "Хлопці, будьте всі здорові!" Плаче.

Всі люди переживають і питають наших воїнів: "А росіяни точно не повернуться?"

Застрягли снаряди та заміновані двори

Вулиці Лісової Бучі нагадують сцени з фільму-катастрофи. Ось це – реальне життя. Зруйновані внаслідок обстрілів та обвуглені будинки, прошиті чергами та знищені автомобілі, які трощили технікою.

Скрізь символ російських окупантів – ненависна літера V. Її російські військові малювали де тільки могли.

На одній із вулиць зустрічаємо чоловіка, він виносить показати "сліди війни". "Ось що знайшов у себе на подвір'ї після обстрілу. А поруч ще один снаряд врізався в землю, але не розірвався", – каже він. Попереджаємо, щоб не підходив до нього.

Роботи саперам тут буде багато. Ще один "подарунок" російських загарбників – багато розтяжок. Зачепиш – вибухне граната. Ходити треба дуже обережно, а краще в чуже подвір'я ні ногою.

Про виявлені розтяжки люди постійно підходять повідомити нашим військовим. "Я помітив три розтяжки у дворі сусідів, там теж тіла вбитих росіянами людей лежать. Розумієте, що вони зробили? Щоб той, хто підійде до мертвих, теж вирушив на той світ! – злиться чоловік.

За словами мешканців Бучі, окупанти проводили нелюдську зачистку. Йшли вулицею, заходили у двори і, коли зустрічали чоловіків призовного віку, – розстрілювали їх. "Берегли боєзапас, людям відразу в лоб, але хтось, мабуть, "соромився" дивитися в очі своїм жертвам – тоді стріляв у потилицю..." – говорить літній чоловік.

Він розповідає, що про такі звірства не міг навіть і подумати: "Я не знаю, як із цим тепер жити".

Тему зґвалтувань російськими військовими місцеві жителі старанно уникають…

Окупанти вбивали своїх

У Лісовій Бучі є свідки і того, як окупанти вбивали не лише українців, а й своїх товаришів по службі.

"Бачите альтанку у дворі? Вони тут сиділи й пили. Накрали алкоголю і заливались ним. Каталися на крадених машинах. Стріляли", – розповідає літній чоловік.

А одного дня альтанка загорілася. "Я ще запропонував допомогти згасити, адже поряд будинок – вогонь міг перекинутися, але росіяни мені не дозволили", – пояснив місцевий мешканець. За його словами, усередині альтанки горіли тіла російських солдатів.

"Вони своїх спеціально підпалили", – каже чоловік. Ті не поділили здобич – виникла сварка.

Серед іншої вулиці, поруч зі сміттєвою купою, тіла шістьох людей. Точніше – нелюдів. За словами місцевих жителів, це саме російські військові, які перестріляли своїх після застілля.

Потім тіла знесли на перехрестя, облили бензином та підпалили. Безславна смерть безславних окупантів у чужій їм країні.

Жителі Лісової Бучі, що постраждали від російських військових, проходячи повз, плюються.

Чи можна стерти пам'ять про звірства російських окупантів в Україні? На це не варто навіть сподіватися.