Віддали життя за незалежність: у травні на Донбасі загинули 9 захисників України. Фото героїв

У мережі з'явився список і фотографії захисників України, які загинули на Донбасі в травні 2019 року.

Інформацію про дев'ятьох вбитих українських воїнів зібрав "Цензор.Нет". Відзначається, що список бойових втрат може бути неповним.

1. Денис Козьма (позивний "Дід") народився 20.08.1987 у селі Приозерне Кілійського району Одеської області.

Брав безпосередню участь у спротиві Одеси окупантам 2 травня, коли в Будинку профспілок загинули 49 осіб і близько 200 були поранені. Тоді Козьма намагався рятувати проросійських полонених із пожежі.

Незабаром українець прийняв рішення добровільно відправитися на Донбас. Спочатку потрапив до лав 28-ї окремої механізованої бригади, із серпня 2014-го перебував на передовій. Обороняв Мар'їнку (Донецька область) у 2015-му під час потужної атаки терористів на місто, а з осені того року перевівся в морську піхоту.

Читайте: Росія стягнула танки і облаштовує позиції на Донбасі: що відбувається

Був старшим матросом, командиром відділення безпілотних авіаційних комплексів 137-го окремого батальйону морської піхоти 35-ї окремої бригади морської піхоти.

1 травня біля села Миколаївка Донецької області зав'язався бій із найманцями РФ, під час якого зв'язок із Кузьмою, який знаходився в складі резервної групи та переслідував ворога була втрачена. Оперативні заходи щодо пошуку не принесли результатів.

Незабаром з'явилася інформація, що військовослужбовець загинув, а його тіло знаходиться на окупованій території. Наша сторона отримала тіло Дениса Козьми 8 травня.

Поховали його 11 травня під рідному селі. У нього залишилися батьки, брат і дочка.

2. Іван Сакаль (позивний "Бродяга") народився 27.06.1994 року в селі Завадівка Турківського району Львівської області.

У 2003 році закінчив Самбірський технікум економіки та інформатики за спеціальністю "Розробка програмного забезпечення", згодом вступив у Тернопільський національний економічний університет на заочну форму навчання за спеціальністю "Програмна інженерія".

10.07.2014 року він був призваний в рамках мобілізації, спочатку проходив службу в Одесі, у 56-й комендатурі охорони та обслуговування, а з 26.10.2015 року перебував у морській піхоті – спочатку командиром відділення-командиром бойової машини, з березня 2016-го служив у розвідці, а в червні того року став головним сержантом.

Читайте: Катастрофа вертольота ЗСУ: названо імена загиблих

Сакаль мав великий авторитет у колективі побратимів. Був старшим сержантом, головним сержант-командиром розвідувального взводу 137-го окремого батальйону морської піхоти 35-ї окремої бригади морської піхоти.

Пройшов кілька курсів підготовки з британськими інструкторами, брав участь у міжнародних навчаннях SeaBreeze-2016. Займався кросфітом (різновид фітнесу), неодноразово брав участь у змаганнях "Перемога ВМС".

1 травня, під час бою з найманцями РФ, у районі села Миколаївка Донецької області він отримав важке кульове поранення, знаходився в стані коми. Боєць переніс кілька операцій, але лікарі були безсилі. 6 травня о 10:45 він помер.

Похований 9 травня у рідному селі. У Сакаля залишилися батьки і брат.

3. Сергій Дрогін (позивний "Скіф") народився 22.12.1986 року в Сєверодонецьку Луганської області.

Навчався в школі №15, а 11 клас закінчив у 20-й вечірній школі. Підробляв адміністратором у шкільному комп'ютерному клубі, де залишився й після закінчення навчання. З дитинства "Скіф" захоплювався комп'ютерами, спортом, веслуванням на байдарках, пейнтболом та спортивним орієнтуванням.

27.04.2006 року він був призваний на строкову службу, яку проходив к Самборі Львівської області на посаді старшого моториста-дизеліст інженерно-містобудівної роти 703-го оперативного полку оперативного забезпечення.

Демобілізувавшись, Дрогін працював торговим представником у Сєвєродонецьку і області, а також у Києві. Незабаром одружився, мріяв побудувати власний великий будинок і мати дочку. Дуже любив дітей, свою молодшу сестру і племінниць.

Читайте: Виховував двох синів: стало відомо про трагічну загибель бійця ЗСУ, який переніс 15 операцій

Був покликаний на Донбас за контрактом 27.09.2017 року. У складі свого підрозділу брав участь у бойових діях поблизу Майського, Кримського та Південного.

Був старшим солдатом, командиром бойової машини відділення 2-го взводу 2-ї роти 24-го окремого штурмового батальйону "Айдар" 53-ї окремої механізованої бригади.

Коли "Айдар" стояв біля селища Жолобок Луганській області та вів запеклі бої з найманцями РФ, "Скіф" (який тоді займав посаду військового медика) займався евакуацією поранених.

Загинув 7 травня о 12:25 в районі селища міського типу Південне Донецької області від кульового поранення в груди.

Його поховали 11 травня на Алеї Героїв Сєвєродонецька. У військового залишилися батьки, сестра і дружина.

4. Володимир Коваль народився 14.12.1967 року в місті Цілиноград (зараз Нур-Султан) Казахської РСР у родині військових.

У 1983 році закінчив 8 класів школи, після чого разом із сім'єю переїхав до України і оселився в Херсоні, де одночасно вступив до професійно-технічного училища №18 та на заочну форму навчання в середню загальноосвітню школу №12.

У 1988 році його було призвано на строкову службу, після якої він влаштувався працювати в Херсонський відділок внутрішніх справ де попрацював до 1997 року. У 1999-му переїхав жити в місто Хмельницький, займаючись там власним бізнесом разом зі своєю дружиною.

Читайте: Екс-командувач ООС сказав, скільки найманців Путіна воюють на Донбасі

Після початку війни на Донбасі був покликаний у 4 хвилю мобілізації, службу проходив у прикордонних військах. Деякий час служив у 92-й окремій механізованій бригаді, а згодом підписав контракт із десантно-штурмовими військами.

Був старшиною, командиром десантно-штурмового відділення 79-ї окремої десантно-штурмової бригади.

Загинув 8 травня вночі від смертельного кульового поранення, яке отримав під час обстрілу українських позицій у районі села Павлопіль Донецької області.

Коваль був похований 11 травня в Хмельницькому. У нього залишилися дружина і дочка, до якої він 10 травня планував приїхати на весілля.

5. Антон Безверхній (позивні "Пітбуль", "Піт") народився 24.01.1994 року в Харкові.

Закінчив 8 класів загальноосвітньої школи №128, після чого до 11 класу навчався в Харківській спеціалізованій школі-інтернаті "Ліцей "Міліціонер"" Харківської обласної ради. Після працював в охоронному агентстві, захоплювався юриспруденцією.

04.07.2018 року він підписав контракт і після навчань був доставлений на нульові позиції в район Попасної.

Читайте: Звільнення Донбасу за добу: українці висловилися про силове завершення війни

Був солдатом, гранатометником 2-ї штурмової роти 46-го окремого батальйону спеціального призначення "Донбас-Україна" 54-ї окремої механізованої бригади.

Дуже любив собак, взяв із собою на передову пітбуля. Був другом вбитої на Донбасі Яни Червоної (позивний "Відьма").

Безверхній загинув 14 травня близько 12:00 у районі села Новозванівка Попаснянського району Луганської області від смертельного кульового поранення, нанесеного снайпером найманців РФ.

Похований 17 травня на Алеї Слави Харкова. У нього залишилися мати і брат.

6. Василь Джус народився 25.09.1974 року в селі Букачівська Слобода Рогатинського району Івано-Франківської області. Жив у Києві.

Закінчивши 8 класів школи в обласному центрі, вступив у професійно-технічне училище, в якому отримав спеціальність слюсаря-інструментальника.

Був призваний на строкову службу, яку проходив у Житомирі. Також Джус працював охоронцем і їздив на заробітки в Польщу, захоплювався риболовлею і мріяв про створення сім'ї.

Читайте: Поверталися з навчань ООС: у Києві насмерть розбилися двоє військових

У червні 2018-го вирушив на Донбас. Був прапорщиком, військовослужбовцям батальйону зв'язку 114-ї бригади тактичної авіації повітряного командування "Захід". Був відряджений на посаду навідника до 79-ї окремої десантно-штурмової бригади.

Загинув 16 травня під час ведення бою з найманцями РФ поблизу селища Водяне Донецької області від смертельного осколкового поранення, яке отримав у результаті мінометного обстрілу позицій України.

Поховано 20 травня у рідному селі. У нього залишилися мати та дочка.

7. Роман Досяк народився 24.11.1970 року у Львові. Останні 4 роки жив у селі Ліщин Жидачівський району Львівської області.

Був покликаний за контрактом Жидачівської РВК 27.09.2018 року. Був солдатом, стрільцем-помічником гранатометчика 1-го взводу 2-ї роти 109-го окремого гірсько-штурмового батальйону 10-ї окремої гірничо-штурмової бригади.

У ніч із 17 на 18 травня в районі населеного пункту Жолобок Луганської області Досяк під час бою з найманцями РФ отримав вогнепальне наскрізне поранення в голову. У стані коми був евакуйований санавіацією в лікарню імені Мечникова, де за його життя боролися п'ять діб, але 22 травня о 23:15 військовий помер.

Похований 25 травня під Львові. У нього залишилися мати, сестра, дружина і двоє дітей.

8. Олександр Пузіков народився 08.05.1986 року в Нікополі Дніпропетровської області.

У 2004 році закінчив Нікопольський професійно-технічний ліцей № 42 за спеціальністю електрозварника.

Із 2004 до 2013 року проходив військову службу в управлінні 6-го армійського корпусу оперативного командування "Південь", що дислокувалося в Дніпрі, на посадах водія, командира відділення, заступника командира взводу, старшини роти. У 2008-2009 роках служив у складі українського контингенту в Косово.

Читайте: "Доля — стати Героєм": у Дніпрі помер важкопоранений боєць ООС

Після звільнення з військової служби із 2013 ло 2016-го працював старшим водієм у 2-й державній пожежно-рятувальній частині Міністерства надзвичайних ситуацій у місті Дніпро.

06.03.2019 року він підписав черговий контракт із ЗСУ. Був старшиною, старшим стрільцем 1-ї роти 24-го окремого штурмового батальйону "Айдар" 53-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 24 травня під час обстрілу позицій ЗСУ з 82-мм мінометів від смертельного осколкового поранення, захищаючи місто Торецьк на Горлівському напрямку.

Похований 28 травня в Нікополі. У нього залишилася мати.

9. Борис Степанченко народився 22.06.1984 року. Жив у селі Самійлівка Олександрівського району Донецької області.

Покликаний за контрактом Краматорським МВК 30.07.2018 року. Був солдатом, сапером 1-го відділення інженерно-саперного взводу 2-го батальйону 54-ї окремої механізованої бригади.

Читайте: Ненавидять війну: терористка "ДНР" поскаржилася на агресію жителів Донбасу

Степанченко 28.05.2019 року в складі групи саперів у районі Попасної Луганської області виконував бойове завдання з перевірки мінно-вибухових загороджень перед переднім краєм оборони одного з механізованих підрозділів бригади та потрапив у засідку ДРГ противника.

Близько 15:00 29.05.2019 року в результаті спільної роботи моніторингової місії ОБСЄ, групи "Евакуація 200" на місці зіткнення було виявлено тіло військовослужбовця та евакуйовано на тимчасово окуповану територію. Передача тіла представникам ЗС України планується 31.05.2019 року на КПВВ "Щастя".

Відомо, що в українського захисника залишилися батьки, сестра, дружина і двоє дітей.

"Війна Росії в Україні забирає життя кращих українських синів. Дев'ятеро були вбиті ворогом у травні. Спочивайте з миром", – сказано в повідомленні у Twitter посольства України у Великій Британії.

Як повідомляв OBOZREVATEL, протягом травня 2019-го воїни Об'єднаних сил на Донбасі завдали окупантам значних втрат. Кількість убитих перевищує 50 бойовиків.