Резонансна розповідь викраденого охоронцями Семенченка АТОшника

Добровольця батальйону "Донбас" Олександра Калашника з позивним "Калаш" викрали у вересні 2014 року. Він знаходився в полоні три місяці: його морили голодом і катували. За словами АТОшника, за злочином стоїть "свита" тодішнього комбата, а нині народного депутата від "Самопомочі" Семена Семенченка. А в кінці листопада цього року поліція затримала деяких фігурантів розслідування, якими виявилися колишні бійці "Донбасу", наближені до скандального нардепа.

В інтерв'ю "Обозревателю" Калашник розповів шокуючі подробиці свого викрадення та багато цікавої інформації про Семенченка.

- Як ви себе почуваєте? Чи відновилися після полону?

- Нормально, слава Богу.

- Вам почали погрожувати після ваших вимог провести фінансовий аудит фонду "Донбас". Чому у вас виникли підозри?

- Взагалі я не мав відношення до фінансових потоків. Але влітку вирішувалося питання надання благодійному фонду батальйону одного мільйону доларів. Треба було показати спонсорам, що ми серйозна структура. І я за наказом начальника штабу передав йому інформацію про штатну структуру батальйону.

А на початку вересня, після Іловайського котла, частина наших бійців добралася до військової частини у Нових Петрівцях: хто як міг, хто в чому був. Навіть у капцях і шортах приїздили. Так склалося, бо їхні речі залишилися на базі в Курахово, звідки їх направили до Іловайську. Декілька бійців звернулись до благодійного фонду з проханням надати їм фінансову допомогу на придбання квитків додому. Тобто мова йшла про декілька сотень гривень, але їм усім відмовляли. Це мене шокувало.

- А чим пояснювали відмову?

- Бійці переказували мені дуже пафосну відповідь: "Шановні, ви не найманці, а добровольці, ви воюєте не за зарплатню, не за винагороду, тому гроші вам не дамо". Нагадаю, що мова йшла про декілька сотень гривень. Коли почув це, у мене волосся стало дибки. І я звернувся до керівництва фонду, намагався пояснити, що людям не потрібна винагорода, вони просто потребують підтримки, щоб доїхати додому.

Читайте: "Це переворот": комбат АТО розповів, як Семенченко закликає військових зі зброєю йти на Київ

Одним з бійців був неоформлений грузин, він отримав поранення у ногу – не дуже тяжке, проте він кульгав. Чоловік домігся грошей на квиток, пригрозивши, що поїде на Майдан, сяде там як жебрак і напише на картоні, що він поранений доброволець батальйону "Донбас" і не має коштів, щоб повернутися додому.

Ця ситуація не стосувалася мене безпосередньо, але я не міг залишися осторонь. Тому перевів спілкування у більш формальну площину, а саме надіслав наступне смс: "я як доброволець батальйону ініціюю аудит готівкових і безготівкових коштів". Після цієї смс витримав дипломатичну паузу – два робочі дні. Відповіді не отримав, тоді надіслав другу смс, нагадавши про свою вимогу. Знову почекав два-три дні та 12 вересня надіслав третє смс із таким змістом: "якщо ви не реагуєте на запит одного добровольця, то я зберу сотню добровольців, які запитають у вас те ж саме". У мене була проста ідея: об’їхати лікарні й зібрати підписи поранених бійців.

13 вересня у штаб приїхали особисті охоронці Семенченка та почали мені погрожувати. У процесі розмови вони змінили тактику, запропонувавши мені гроші. Розмова не склалася, і вони поїхали ні з чим.

- Скільки людей приїздило?

- Добре пам’ятаю трьох, але, можливо, їх було чотири-п'ять.

- Затриманий Олександр Новіков серед них був?

- Так, був. Я його знав з червня як заступника Семенченка з питань безпеки. З ним приїздив і "Професор" – боєць, якого також узяли під варту, але він вже вніс заставу та зараз перебуває на волі. Тобто розмова 13 вересня закінчилися нічим, і наступного дня вони ж мене й викрали.

Затримання Новікова. Фото Цензор.нет

- Чи правильно я розумію, вас викрали з військової частини? Хіба не було належної охорони?

- Ні, мене викрали біля військової частини.

- Розкажіть детальніше про викрадення.

- Я виїздив з військової частини. Проїхав КПП і помітив машину, яка стояла на паркувальному майданчику, за межами частини. Оскільки я їхав на швидкості, вони не встигли ідентифікувати мене та зв'язатися з другою машиною, що чекала в лісі, і заблокувати мені дорогу. Вийшло так, що обидва авто лишилися позаду мене.

Читайте: Волонтер розповів, як Семенченко і Парасюк попіарилися на блокаді Донбасу

На той момент я вже зрозумів, що це – пряма загроза та шансів відірватися немає. У мене – "Таврія", у них – джипи. Тому поїхав на найближчу заправку, сподіваючись, що потраплю на камери. Але вони заблокували мене на в’їзді в АЗС і витягли з машини. Один з бійців поїхав моїм авто.

- Скільки людей брали участь у викраденні?

- Вісім-дев'ять.

- Вони були без масок?

- Так, але особисто у той момент я знав тільки трьох.

- Новіков, "Професор"?

- Так, і ще один "діяч".

- Де вас тримали? Якими були умови утримання?

- Після АЗС ми з’їхали у посадку, де мене побили та ґрунтовно скрутили. Потім відвезли в перше місце утримання – там я провів місяць. Умови утримання в цьому місці можна прирівняти до тортур. Мене не так вже й багато били, але я 30 днів провів, сидячи на офісному стільці. Половину часу був до нього прив’язаний. Саме приміщення – метр на метр. Тобто ні лягти, ні пройтися, ні впасти зі стільця.

- З вами взагалі розмовляли? Що вони хотіли?

- Вони хотіли, щоб я взяв на себе відповідальність за злив списків батальйону росіянам, які розмістили їх у мережі. Я вів цю базу, обліковував діючих бійців, загиблих, поранених, зниклих безвісті.

- Доступ був тільки у вас?

- Ні. На початку вересня передав її представнику батальйону, який замість мене мав займатися кадровим оформленням. Я оформлювався у військову частину №3027, і там у мене мали бути інші задачі. Боєць, який мав зайняти моє місце, був довіреною людиною Семенченка. Передав йому всі справи, зокрема базу.

Читайте: Робота на Росію: Семенченко відреагував на звинувачення Гройсмана

До речі, саме версію бази, що я віддав помічнику Семенченка, і злили в інтернет. У першій декаді вересня у ній значилися 55-60 зниклих безвісті осіб. Але інформація уточнювалась, і на момент мого викрадення ця цифра зменшилася десь до 40 осіб. А у відкритий доступ злили базу, де зазначена та ж сама кількість. У вересні Семенченко нарешті зміг отримати список, тому що раніше в нього не було доступу.

- Семенченка взагалі іноді називають рукою Кремля. Що думаєте про це?

- Я в цьому абсолютно впевнений. Ще до викрадення вважав, що Семенченко – зрадник та негідник. Зокрема, казав про це людині, якій передавав справи. Тоді він мене не почув. Після обрання Семенченка нардепом він деякий час був його помічником. Але останнім часом змінив свою позицію й визнав, що Семенченко – злочинець. Він дуже чітко й однозначно це формулює.

- Кого ви маєте на увазі?

- Дмитро Бабкін, позивний "Бєня". Наразі він непримиренний і, водночас, конструктивний критик Семенченка.

Так от, у полоні вони змушували мене взяти провину на себе. Сидячи тижнями цілодобово на стільці (спробуйте не вставати з нього хоча б робочий день!) без їжі та часто без води, я міг у будь-який момент їх гукнути і сказати: "Добре, хлопці, я зізнаюся, у чому хочете. Скажу, що й Кеннеді вбив". Розрахунок був саме на це.

- Там ви провели місяць?

- Так, день у день. Це було на території однієї з баз батальйону, що також пов'язує злочин із Семенченком. Не кажучи вже про те, що мене утримували його охоронці. Це люди військові, дисципліновані. Вони б нічого не зробили без його наказу.

- Куди вас перевезли? І чому?

- Можу тільки здогадуватися про причини. Мене активно шукали близькі, друзі. Уже на початку жовтня їх пошуки вилилися в декілька телевізійних репортажів і публікацій у ЗМІ. Можливо, викрадачі вирішили, що мене небезпечно тримати на базі батальйону. Тому мене перевезли на нове місце, це вже була зона АТО.

- Які там були умови? Чи вистачало їжі, води?

- Ну, там я вже міг лягти, тож можна сказати: прогрес. Уявіть, що сидите на стільці годину, день, тиждень… Це нестерпно. Зате з харчуванням на новому місці стало гірше. За перший місяць на стільці мені дали 10-11 тарілок їжі, а перші чотири дні взагалі не годували та води не давали. Коли перевезли, стало трохи гірше, бо з їжі було тільки печиво. Але, починаючи з листопада, умови утримання почали покращуватися. Думаю, це пов’язано з тим, що я вже зовсім недобре виглядав.

Читайте: "Не вважаю громадянами": Семенченко зробив різку заяву про жителів Донбасу

- Дуже схудли?

- Зважитися там не було можливості, але візуально кілограмів на 12-15. Уже й рухатися як слід не міг. Тому харчування відновили. У них був план щодо виходу з ситуації, але для його реалізації я не мав виглядати людиною, яку морили голодом.

- Думаєте, вас урешті-решт хотіли вбити?

- Так. У них не було інших варіантів – я б не мовчав. Тому вони зробили зі мною постановочне фото: уполювали косулю в лісі, притягнули її до будиночка, де мене тримали, змусили сісти поряд, ніби я поруч з трофеєм. Хоча на фото видно, що я в тих самих чорних кросівках, що фігурували в орієнтуваннях на мій розшук. До того ж, це літнє взуття, а тоді був початок листопада, зона АТО – ті кросівки та півкілометра б не витримали. Так вони й порвалися, коли я звідти виходив пішки після звільнення – залишилися в тому болоті. Крім цього, на фото під косулею видно тротуарну плитку – який же мисливець буде робити селфі не на місці, де власноруч вполював здобич?

Як я дізнався після звільнення, паралельно про мене почали розповсюджувати чутки: ніби я зрадник, дезертир, сепар. Потім казали, що я п’ю горілку в "ДНР" і ходжу на полювання. На підтвердження цього зробили фото з косулею.

Якби я залишився живий, то, звісно, пояснив би, що замість полювання сидів у полоні. Очевидний вихід для них: пристрелити мене та подати все як нещасний випадок на полюванні чи щось подібне.

- Як вас все ж таки звільнили? Як знайшли?

- Поки не можу розповісти всі деталі. Усе ж слідство триває, і це буде неправильно. Те, що можу повідомити: співробітники київської та донецької обласних міліцій, а також бійці батальйону "Азов" приїхали на місце, де мене утримували. Їх було візуально чоловік 30-50.

Один з правоохоронців, нині очільник Національної поліції Сергій Князєв, увійшов у будиночок з трьома-чотирма бійцями батальйону "Азов" та двома співробітниками МВС. Він поступив мудро, і я вдячний за його роль у тій ситуації. Князєв дав зрозуміти охоронцям Семенченка, що вони прийшли за конкретною людиною, що насилля нікому не потрібно, і гра скінчена.

- Тобто вас звільнили без пострілів?

- Так. До того ж, залучити добровольців "Азову" було дуже розумним кроком. В іншій ситуації "хороші" бійці "Донбасу" могли б сказати, що на них напали "погані" міліціонери, а вони лише захищалися. Там зброї і боєкомплектів було дуже багато. Були навіть тепловізори, а периметр замінували керованими фугасами. Тож усе могло закінчитися дуже погано.

- Тоді когось затримали?

- Ні. Були всі підстави це зробити, але ні. Звісно, для правоохоронців було очевидно, що мене утримували силою. Бійці "Донбасу" прямо ж говорили, що не відпустять мене, поки не буде команди Семенченка. Але їх примусили. Можливо нікого тоді не затримувати було ще одним мудрим рішенням – не знаю.

Читайте: "Липовий майор": Семенченко став свідком проти самого себе

Мені ж тоді хотілося одного – вийти звідти. Я сказав, що відмовляюся від показів без присутності свого адвоката. Адже не був упевнений, чи можна довіряти міліціонерам, як поведуть себе охоронці Семенченка. Після цього мене вивели з будиночка, адже назрівала нова конфліктна ситуація. У присутності правоохоронців викрадачі знову почали мені погрожувати. Після того міліціонери повели мене до автобуса. От тоді, у тій багнюці, і накрилися мої кросівки.

Наскільки мені зрозуміла логіка правоохоронців, на той момент вони не були впевнені в тому, наскільки активно я буду захищати свої права та відстоювати правду. Але не можуть бути на свободі непокараний Семенченко і я. Наразі, саме так і є, але я над цим працюю. Справу не полишив.

- Ви дійсно вірите, що Семенченка притягнуть до відповідальності?

- У мене є стовідсоткова впевненість у цьому. Ця ситуація не пройде для нього безкарно. Мене як громадянина не влаштовує, що замовник злочину протягом трьох років продовжує бути загрозою іншим громадянам моєї країни. Продовжую працювати над тим, щоб ствердилося правосуддя.

- Вам зараз погрожують?

- Ні. Він обрав тактику повного замовчування. Коли я зник, у моїх близьких була єдина версія про його пряму причетність, адже вони знали про мої конфліктні стосунки з Семенченком. Вони почали привертати до цієї ситуації увагу ЗМІ. Тоді він обрав тактику моєї дискредитації. Семенченко не знав, скільки бійців за мною стоять. А якщо назвати мене дезертиром і зрадником, який передав росіянам базу бійців, то ті побояться заступитися.

Читайте: У мережі з'явилося відео, як Семенченко заробив на ще одну кримінальну статтю

Усю осінь він на камери озвучував цю брехню, а після мого звільнення різко замовк. Відтоді Семенченко моє прізвище публічно не вимовив жодного разу. До нього підходили з проханням дати коментар щодо мене, навіть відео збереглося. На ньому Семенченко каже, що не пам’ятаю мене. Потім оператор опускає камеру, але не вимикає, і він починає згадувати "якогось там бійця, який займався кадрами батальйону", але знову ж – без звинувачень. Тактика замовчування спрацьовувала досить довго.

А щодо погроз, він розуміє, що вони не спрацюють. Зрозуміло, що після 30 днів на стільці погрози мене не дуже вразять.

- Як людина з такою біографією взагалі вибилася спочатку в керівники "Донбасу", а потім у Раду?

- Є декілька відповідей. Одну з них озвучує перший реальний керівник "Донбасу" у період кінця квітня-травня. Мова йде про людину, яка, по суті, зібрала й організувала батальйон – Сергія Єрьоміна. Коли він командував "Донбасом, Семенченко займався виключно питаннями піару.

- Тобто був "говорящей головой"?

- Скоріше навіть рукою, яка писала тексти. Так от, Єрьомін розповідає, що декілька тижнів не звертав уваги на його піар-активність. Завдяки розвиненій сторінці у Facebook і роботи з медіа Семенченко зміг натягнути майку лідера, приписати собі, що насправді він зібрав людей, хоча організаційно це абсолютно бездарна, несистемна людина.

Тобто перша відповідь: завдяки піар-здібностям, хитрощам та підступності, адже з Єрьоміним у нього були начебто непогані стосунки. А зрештою той фактично тікав від Семенченка. Улітку Єрьомін був упевнений, що його хочуть прибрати – попередив хтось з батальйону. Не знаю, чи це правда, але він у цьому був упевнений. Єрьомін довго переховувався. Зараз він почав говорити, але фізично перебуваючи в іншій країні.

Читайте: "Афера": Семенченко відповів на позбавлення звання офіцера

Другу складову відповіді озвучив Юрій Бутусов, головний редактор "Цензор.нет". Його доконали питаннями, як він міг у 2014 році співати Семенченку дифірамби, і він написав текст, у якому теж є якась правда. Бутусов сформулював наступну відповідь: то був настільки складний час, що допомагали всім, хто хотів хоч щось робити. Тобто хоч чорту лисому, аби робив корисну справу. Ця логіка діяла на той момент і, можливо, була виправданою. Проблема тільки в тому, що так званий герой Семенченко ніколи не захищав Україну, ніколи не ризикував, оминав непевні ситуації і шукав лише особистого збагачення та кар’єри. Перший допис у Facebook на цю тему був зроблений активістами донецького Євромайдану наприкінці березня 2014-го.

- Якщо не помиляюся, і під час подій в Іловайську його не було на місці.

- У нього тоді було дуже гарне виправдання. Нібито 19 серпня його поранили. Проте я власними вухами чув розмови охоронців Семенченка, які мене утримували. Ці люди до того охороняли його палату в лікарні в Дніпрі. Судячи з того, що я чув, вони самі не розуміли, як Семенченко отримав поранення. Вони начебто приїхали на місце, їм сказали залишитися в машинах. Семенченко зайшов за бетонний паркан, щось гримнуло, і він уже повернувся поранений. Вони самі версію інсценування не висували, але їх розмови опосередковано її підтверджують.

Читайте: Миша повісилася: Семенченко задекларував за рік 13,5 тис. грн

Як би там не було, з 19 серпня він лежав у лікарні, розписував, що в нього дуже тяжке поранення, ходив з паличкою. Хоча є купа свідків того, як він швидко ходив і без палиці, коли думав, що його ніхто не бачить. Я це особисто бачив: ходив-кульгав, а потім палицю під руку й погнав до авто. Коли розповів це офіцерам частини №3027, вони сказали, що з вікна бачили те саме в штабі Нацгвардії.

Уже після звільнення, шукаючи підтримки в народних депутатів, спілкувався з нардепом від "Самопомочі", який розповів про аналогічний випадок під час спільних агітаційних поїздок кандидатів у депутати Україною.

- Хто цей нардеп?

- Олена Сотник. Тому щодо того поранення є великі сумніви, але Бог з ним.

- Читала, що ви підозрюєте Семенченка в причетності до смерті двох офіцерів Нацгвардії. Можете розказати про цю ситуацію?

- Для цього треба зрозуміти передісторію нашого з ним конфлікту. Перші непорозуміння почалися через його ставлення до оформлення бійців. У батальйоні було 498 штатних посад – більше ми не могли взяти. А воювати він відправив у зону АТО не менше 650 осіб.

Держава ж видала зброї на штатний склад. І вийшло так, що багато неоформлених поїхали воювати зі зброєю, натомість – частина оформлених залишилася ні з чим. Передбачалося, що наприкінці червня чи на початку липня неоформлених людей на папері прилаштують в інший підрозділ Міністерства внутрішніх справ, а воювати вони будуть з нами.

Чому було важливо їх оформити? Це офіційний статус і соціальні гарантії. Якщо люди прийшли в тренувальний центр Національної гвардії, вони на це розраховували. Інакше б поїхали прямо в зону АТО та воювали б разом з "Правим сектором". Особисто для мене офіційний статус був важливий, адже я не хотів бути людиною, до якої потім виникне питання: що ти взагалі робиш в зоні АТО з автоматом? Тоді було не ясно, як будуть вирішуватися подібні ситуації.

Читайте: "Семенченко і Парасюк вийшли на світову орбіту": Медведєв пояснив рішення МВФ

Проте в липні виявилося, що Семенченко навіть не спробував оформити людей в інший підрозділ. Це було новиною не тільки для мене, але й для мого командира, начальника штабу.

У 20-х числах липня став закликати людей підходити до Семенченка та тиснути на нього. У його телефоні були номери різних високопосадовців, які могли вплинути на ситуацію, а не на моєму. Проте прогресу не було. Крім мене, усю ситуацію розумів заступник командира батальйону з озброєння із позивним "Монгол". Він був кадровим офіцером, активістом Майдану, там отримав поранення та прийшов добровольцем у наш батальйон.

На початку серпня у частину приїхав Семенченко зі своїми людьми. Він дав їм команду вивезти всі документи з мого кабінету у невідомому напрямку. За допомогою офіцерів військової частини ця спроба не вдалася. Але конфлікт наростав.

Восьмого серпня від начальника штабу "Філіна" мені надійшла команда збирати речі та зранку дев'ятого їхати в зону АТО. Я цієї команди не зрозумів. Я й так збирався їхати в АТО, але тільки після того, як вирішу питання з оформленням бійців. Серед неоформлених уже були загиблі та поранені. Тому сказав "Філіну", що поїду після того, як закінчу справи.

А вранці десятого серпня гинуть "Монгол" і ще один офіцер "Немо", якого планували зробити командиром батальйону. Інші офіцери свідчать, що Нацгвардія направила його, щоб він освоївся з батальйоном, встановив контакт, а потім став очільником. Тим не менше, вони обоє загинули за загадкових обставин.

- У зоні АТО?

- Так. У мене немає доказів, що їх смерть не була випадковою, але вона дуже підозріла.

- Вони під час обстрілу загинули?

- Ні, ситуація була дивна. Це була перша спроба зайти в Іловайськ. Семенченко призначив за командира операції сержанта з позивним "Бішут". Хоча там були кадрові офіцери зі званнями полковник і підполковник.

Вони їхали, побачили якийсь віадук, там були дроти. Бійці вирішили розібратися – боялися, що замінована територія. І їх почали обстрілювати. "Монголу" прилетіло ззаду, там вони й полягли.

Читайте: Семен Семенченко - людина, яка бреше

Є бійці, які стверджують, що незадовго до тих подій чули сварку Семенченка та "Монгола". Вони обговорювали наступну ситуацію: під час взяття Лисичанська російські терористи покидали багато зброї. "Монгол" хотів поставити її на облік, Семенченко – не давав. Начебто "Монгол" погрожував поїхати до Києва та шукати там допомоги у цьому питанні.

Від себе можу сказати, що трофейна зброя таки зникла у невідомому напрямку. І що вірогідність принципової позиції "Монгола" щодо її обліку я оцінюю дуже високо – це був справжній, мужній громадянин. Але розслідування, наскільки мені відомо, не було, доказів замовного вбивства немає, а дружина "Монгола" товаришує з жінкою Семенченка. Бог усім суддя.