Останній бій Костянтина Оверка: що відомо про морпіха, який три місяці боровся за життя

Три місяці виснажливої боротьби за життя пережив морпіх Костянтин Оверко з Запоріжжя. Наприкінці червня його дуже серйозно поранив ворожий снайпер. За життя воїна боролися найкращі лікарі України, але вирвати його з пазурів смерті їм виявилося не під силу. Що відомо про воїна, який так відчайдушно хотів жити і перемагати – читайте далі.

Костянтин Ігорович Оверко народився в Запоріжжі. Отримав середню освіту. Мав маму, молодшого брата й донечку, яку любив до нестями. Можливо, саме заради неї він і пішов зрештою боронити Україну, обравши для цього морську піхоту.

Його давній друг та побратим на позивний "Інквізитор" згадує: Костянтин вирішив для себе йти служити ще у 2015-му році.

"Пам'ятаю, востаннє зустрів Костю на "Уральських казармах", на зупинці. Якраз виходив з частини – служив у той час у 55-ці. Костя теж сказав, що збирається до армії. Розговорилися. Вже тоді казав щодо морпіхів. Мені потрібно було їхати терміново, тому довгої розмови не вийшло. Але домовилися не губитися. Періодично списувалися в мережі", – згадує "Інквізитор".

З якихось причин реалізувати намір і долучитися до легендарного 503 батальйону морської піхоти і стати повноправним членом родини "борсуків" (так самі себе називають воїни цього підрозділу – за позивним свого командира Вадима Сухаревського) Костянтин Оверко зміг не одразу. В 503 ОБМП він прийшов 30 жовтня 2017 року. І, кажуть ті, хто знав Костянтина, завершувати службу до перемоги не планував. От тільки доля розпорядилася інакше.

"Ми ніколи це не обговорювали. Але нам і не потрібно було нічого один одному казати. Все й так зрозуміло. Я пішов, на жаль, через здоров'я. А от Костіка все ж таки "дістали", – каже "Інквізитор".

Ворожий снайпер "дістав" старшого матроса Костянтина Оверка 20 червня, під Горлівкою. Чоловік отримав надскладне поранення в живіт, яке згодом ускланилося жовчним перитонітом – захворюванням, яке вкрай складно й дорого лікувати. Зрештою було вирішено: пораненого воїна необхідно доправити до столиці, у Київський військовий шпиталь, де було більше шансів врятувати йому життя.

"У липні його привезли. Останнім чи предостаннім бортом. Поранення в нього було в черевну порожнину, дуже складне. Він був такий кремезний, сильний чоловік. Справжній богатир. Але ж як сильно він страждав, скільки болю переніс… Було дуже багато операцій, лікарі робили для нього все, що могли, не відходили від нього ні вдень, ні вночі.. А він згасав", – згадує волонтер Київського військового шпиталю Наталія Юсупова.

Вона розповідає: Костянтин постійно перебував у реанімації. Тож шпитальні волонтери "знайомились" із ним заочно – через маму воїна, яка не залишала сина ні на мить і докладала надзусиль, аби відвоювати його у смерті.

Сам чоловік весь цей час перебував у свідомості. І відчайдушно намагався жити.

"Ми спілкувалися з мамою Кості – прекрасною, скромною, дуже ввічливою людиною. Намагалися завжди передати Кості щось красиве і пам’ятне – то браслетик, то малюнок, щось від душі… І мені завжди було страшно дивитися Ларисі в очі. Бо мені здавалося, що вона перенесла весь той біль, який переживав її син, разом із ним. Я пам’ятаю, як її трусило. Я й не підозрювала, що людина може так сильно тремтіти, що її очі може постійно переповнювати біль та сльози. Але вона жила надією. Ми всі жили надією, що ось-ось – і йому стане краще", – каже Юсупова.

На лікарняному ліжку 3 серпня воїн зустрів свій останній у житті день народження.

Незадовго до смерті Костянтина Оверка перевели до Національного інституту хірургії та трансплантології імені Шалімова. 23 вересня чоловіка, який уже пережив понад три десятки операцій, знову поклали на операційни стіл. Найкращі хірурги оперували Костянтина з 9.30 ранку о 17.00 вечора. А близько 3 години ночі його серце зупинилося.

"Можливо, просто серце не витримало… Стільки було за цей час і наркозу, і ліків, скільки сил витрачено… Дуже багато. Інший би, напевно, не витримав стільки. Я бачила фото з реанімації, він наполовину схуд. Його було не впізнати… Що Кості довелося пережити – це словами не передати", – каже Юсупова.

Дуже добрий, дуже мужній – так, згадують волонтери, описувала сина його мама Лариса. Прямолінійним та справжнім другом пам’ятатимуть його побратими.

"Костя весь час був прямою людиною, не боявся висловити свою думку, навіть якщо вона розходилася з думкою інших. Але попри те мислив критично й спокійно визнавав помилку, що було досить рідко, якщо вона справді мала місце. Вірний друг, що ніколи не казав би нічого з-за спини, а тільки в лице", – згадує "Інквізитор".

А "борсуки" присягаються помститися за смерть свого побратима. І довершити справу, заради якої він віддав життя.