"Мріяв і хотів жити": що відомо про загиблого на Донбасі Володимира Яськіва
П’ять днів проведуть у жалобі за загиблим земляком – 43-річним воїном ООС Володимиром Яськівим – жителі селища міського типу Великі Бірки, що на Тернопільщині. Незабаром воїн мав приїхати додому, аби відсвяткувати власний день народження і знову повернутися на схід. Натомість приїхав у труні – назавжди.
OBOZREVATEL зібрав усе, що відомо про полеглого Героя та обставини його трагічної загибелі.
Веселий та товариський, чуйний та відповідальний, справжній… Усі, кому довелося бодай раз у житті перетинатися з Володимиром Яськівим, зберігатимуть про нього лише найкращі спогади.
Народився Володимир Богданович Яськів 29 липня 1977 року у Великих Бірках Тернопільського району Тернопільської області. З самого малечку, за спогадами його друга дитинства Ігоря Данильчука, Володимир був "душею компанії".
"Ріс активним, веселим, доброзичливим хлопчиком. Любив пригоди, мав багато друзів і ніколи не стояв на місці", – згадував Данильчук.
А ще – змалку Володимир не міг залишатися байдужим до чужих проблем.
"Він був хорошим та щирим хлопцем. Учився досить добре, старався в цьому. Він завжди приходив на допомогу. Такого не було, щоб десь щось треба було зробити, а Володя не відгукнувся. Він завжди підтримував людей, завжди старався допомогти іншим", – розповідала на прощанні з колишнім учнем його вчителька Ольга.
Свого часу Володимир створив родину, в якій народилися двоє дітей – старший син і молодша донька. Шлюб подружжю зберегти не вдалося. Проте дітей, за їхнім же зізнанням, батько не залишав ніколи.
"Батько був хорошою та світлою людиною. Завжди підтримував, допомагав. Разом їздили на відпочинок. Це була людина з великої букви. Він завжди житиме в моєму серці", – так згадує про Володимира його син Артур.
З 2019 року Володимир служив за контрактом у 24 окремій механізованій бригаді імені Короля Данила Галицького. Як і в односельців, у побратимів про старшого солдата, старшого стрільця Яськіва залишилися лише найкращі спогади.
"Побратими та командування підрозділу, де Володимир Богданович проходив службу вже півтора роки, згадують його як порядного, сміливого, працьовитого та кваліфікованого військовослужбовця, який завжди проявляв розумну ініціативу та був надійною підтримкою для своїх командирів", – написали про воїна на сторінці бригади.
Того дня, 9 липня 2021 року, Володимир Яськів з побратимами заступили на бойове чергування на одну з позицій поблизу міста Золоте, що на Луганщині. Незабаром ворог розпочав прицільний обстріл позицій українських воїнів з мінометів та протитанкових ракетних комплексів.
"Вони випустили дві гранати – впали. Потім 6 чи 7 мін випустили з 82 міномета… Відразу після цього спрацювали установки ПТРК, керовані ракети – били по щілинах, по бійницях, по місцях, де укриваються люди", – розповідав журналістам 5 каналу військовослужбовець 24 ОМБр Іван.
Володимир Яськів у цей час вів спостереження, намагаючись визначити, звідки працюють міномети.
Згодом надійшла інформація: під прикриттям вогню ворожа ДРГ може спробувати підібратися до армійців ближче.
"Надійшла інформація, що спостерігається рух противника в одному напрямку. Володимир пішов подивитися, чи не підходять вони до нас близько… Саме в цей момент під стрілецьку зброю спрацював снайпер", – згадує побратим Володимира Юрій.
Старший солдат Яськів загинув миттєво – у нього на очах.
"Я спершу подумав, що він від куль ховається в окоп, присідає. А насправді він просто зразу впав – і все. Без ознак життя", – каже Юрій.
Снайперська куля влучила Володимирові в голову, не залишивши йому навіть найменшого шансу на порятунок. Воїн загинув миттєво.
Уже потім бійці "королівської" бригади, переглядаючи записи нічної камери спостереження, переконаються: ворог залишився вірним собі – і відкрив вогонь по українських військових, прикриваючись, мов щитом, мирним населенням на окупованій території. Камера зафіксувала, що вогневі точки терористи розташували в одному з житлових будинків. Таку тактику іррегулярні війська РФ використовують постійно, вочевидь, взявши на озброєння кинуту російським президентом Володимиром Путіним фразу щодо окупації Криму: "І нехай спробує хтось з військовослужбовців стріляти в своїх людей, за котрими ми будемо стояти позаду. Не попереду, а позаду. Нехай вони спробують стріляти в жінок та дітей!".
"Маємо інформацію, що вони умисно не випускають людей із тих будинків, аби тримати їх, як "живий щит", – кажуть захисники Золотого з 24 ОМБр.
Таку тактику ворог особливо активно почав використовувати після нещодавньої ротації. За даними українських військових, не так давно на Луганщину зайшла нова група снайперів – із Росії.
"Це однозначно не шахтарі були. У жодному разі. Зовсім інші люди, зовсім інша поведінка. Коли приїхали – почали з "глушаками" зразу стріляти. Це зовсім не ті люди, які були там перед тим", – припускає військовослужбовець 24 ОМБр на ім’я Павло.
Побратими загиблого Яськіва стверджують: загибель Володимира – непоправна втрата.
"Це була людина, з якої можна брати приклад. Він ніколи не опускав рук. Завжди був на позитиві. Завжди міг підтримати словом і допомогти ділом… Шкода такого хлопця. Дійсно шкода", – каже побратим Володимира Тарас. Він, як і загиблий, родом з Тернопільщини. На війні земляки неабияк здружилися.
Товариші Володимира кажуть: уже за кілька днів він збирався їхати додому, аби відсвяткувати свій 44-день народження. Судилося інакше: на рідну землю старший солдат Яськів повернувся в ніч із 13 на 14 липня автомобілем зі скорботною табличкою "Вантаж 200". Односельці опівночі зустрічали полеглого героя, опустившись на одне коліно.
Ховали воїна наступного дня – у закритій труні.
"Володимир був моїм сусідом. Мав багато планів на майбутнє. Про смерть ніколи не думав, мріяв, хотів жити і жити. А його життя обірвалося так рано. Приносимо щирі співчуття родині загиблого. Це важка і непоправна втрата для всіх нас", – сказав селищний голова Великобірківської громади Любомир Ковч.
Володимирові Яськіву відтепер назавжди залишиться 43. Окрім сина та доньки у нього залишилася літня мама.