Мати Степана Чубенка, вбитого терористами, зворушила українців розповіддю про останній день сина
Мати юного українського патріота Степана Чубенка, якого по-звірячому вбили терористи "ДНР" у 2014 році, зворушила мережу спогадами жінки-очевидиці про останній день життя хлопчика.
Історією Сталіна Чубенко поділилася на своїй сторінці у Facebook та подякувала неназваній мешканці Донбасу за те, що та допомогла з'ясувати обставини загибелі підлітка.
"Про один з останніх днів життя нашого сина написала жіночка, яка одна-єдина зі всієї Горбачово-Михайлівки відгукнулася на наші оголошення про допомогу в пошуках Стьопи. Я до кінця життя буду молитися за цю Людину та її родину, бо знаю, як небезпечно було вступитися за підлітка, в якому всі навколо бачили ворога", – пише мати закатованого школяра-патріота.
"Кров Стьопи на руках не тільки трьох убивць, але й тих, хто його катував, хто був свідком і нічого не зробив, щоб злочин не здійснився, хто озброїв цю мерзоту, хто зрадив свою Батьківщину, хто допоміг уникнути покарання, хто виправдовує вбивства українців, хто вважає, що Стьопа "сам виноват" (є такі!). Так ось. Як би хто не вважав, але наш син – Герой!" – наголосила жінка та опублікувала спогади небайдужої жительки тимчасово окупованої території Донбасу, яка однією з останніх бачила юнака живим.
Нижче наводимо повний текст без змін.
Коли в наше приміське селище прийшли"освободітєлі", ми були в шоці. Банда зеків під командуванням російського контингенту. Першим їхнім "подвигом" було вбивство дільничного міліціонера, який відмовився пристати до їхніх лав. Його слова мати розповідала: "Сила ваша. Я не чинитиму опір, та і до ваших лав не стану, бо давав присягу Україні". Його повісили у посадці навпроти материної хати. 23 роки було хлопцеві. Ви розумієте? 23 роки. Потім "подвиги" збільшились грабунком. Треба ж було щось їсти "освободітєльной армії" зеків. Дівчат перестали батьки випускати з двору. Бо в сусідніх селах прокотились хвилі ґвалтувань і вбивств. Зґвалтували і вбили. А що? Зброї повно. Хто проти? Навіть ті, хто так бажав "ДНР", притихли. Не на це чекали, не того хотіли. Та тільки забули одну істину. Зрадників не шанують навіть ті, хто ними користується.
Далі ще цікавіше. Посадки в окрузі замінували. В один з днів прийшла в їхнє кубло під назвою штаб. Думала поговорити про дрова. Де ж їх збирати, коли все заміноване? Питаю старшого. Бачу великий стіл, заставлений їжею і пляшками горілки... І серед цих сп'янілих мужиків сидить за столом роздягнений хлопчина. На вигляд 15-16 років. Світловолосий,з голубими очима. Тіло в саднах, ноги скручені скотчем, на руках скотч розрізаний. В руках ручка і листок паперу на столі... Язик прилип у роті. Чую, як здалеку:
– Вот, мать, поймали "правосека"! – а очей не можу відірвати від хлопця.
– Та який він "правосєк"? Йому ще біля мамки сидіти, – кажу, а в самої ноги холонуть.
– Ну да! Такие, как он, давали нам прикурить в аэропорту! А ты говоришь возле мамки! – і очі наливаються злом.
– Старший, відпусти пацана, він же там ні до чого. Не бери гріх на душу! – а в самої язик німіє.
– Иди ты, мать, по дрова! – а в очі не дивиться.
– Так там же міни! – я ще бадьорюся.
– А мы вот таких "укропов" прогоним там, сразу разминируем! – і дикий регіт.
А очі ховають. А хлопчина дивиться, і така безпорадність і туга в очах... Ішла додому і вмивалась сльозами. Пізніше побачила в місті фото, розклеєні на автостанціях. Так дізналася, що хлопця звуть Степаном... З часом, коли в підвал брали місцевих, зрозуміла, чому Степан тримав ручку і що заставляли його писати. Це була стандартна процедура – заява служити в "армії ДНР", іти на передову вбивати "укропів". Цих виродків потім кудись перевели, та прийшли не кращі.
Під моторошними спогадами жінки Сталіна Чубенко також опублікувала її проникливий вірш про вбитого окупантами хлопчика. Слова вразили багатьох українців, і вони залишили під дописом 1,4 тис. реакцій, понад 170 коментарів, а також поділилися ним 1,1 тис. разів.
"Ваш син – Герой. Сподіваюся, людська помста вбивцям випередить Господню", "Горіть ви в пеклі! Слів бракує висловити всю злість до нелюдів", "Ніколи не пробачимо", "Дуже боляче", "Горіть у пеклі довічно живцем і на цьому, і на тому світі! Кати мерзенні, нелюди!", "Цей хлопчик серед зірок з янголами. Ніколи не забудемо і змусимо виродків заплатити своєю гнилою кров'ю", – пишуть люди.
Як повідомляв OBOZREVATEL:
16-річний Степан Чубенко був схоплений і вбитий терористами "ДНР" за проукраїнську позицію в липні 2014 року. Юнака затримали у Краматорську за жовто-блакитну стрічку на рюкзаку.
Бити неповнолітнього футболіста бандити почали ще в місті. Потім відвезли в Горбачово-Михайлівку, де після страшних катувань 25 липня розстріляли.
У червні 2017 року вбивцю Чубенка Вадима Погодіна затримали у Криму за запитом української влади і помістили в ізолятор тимчасового тримання в Сімферополі.
Однак окупаційна влада Криму відмовилася видати терориста українській стороні.
Пізніше з'явилася інформація, що Погодін відпустили на свободу.
У листопаді 2017-го Дзержинський міський суд Донецької області виніс заочний вирок убивцям.
Злочинців визнано винними і засуджено до довічного ув'язнення за п. п. 3, 12 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу.
25 липня 2020 року футбольний клуб "Авангард", голкіпером якого був Чубенко, провів на його честь турнір.