Люди живуть у клітці: що насправді відбувається у Чорнобилі
Після виходу серіалу "Чорнобиль", кількість туристів, охочих потрапити в зону відчуження, збільшилася на третину. І більшу частину складають іноземці.
Щоранку на КПП "Дитятки" вишиковуються черги з мікроавтобусів і машин. В середньому в день до Чорнобиля заїжджає 500 осіб, а у вихідні – до півтора тисячі.
Але екскурсоводи та працівники зони ніколи не покажуть справжнє життя зони відчуження. І не розкажуть, що насправді тут живе набагато більше людей, які не бажають залишати рідний дім і перебиратися на "велику землю".
Вони живуть у місті Чорнобиль не на правах "самоселів", а нелегально. Вони не можуть вийти за КПП навіть на голосування, не можуть з'їздити в лікарню або аптеку, не можуть купити продукти. Тому що назад їх просто не пустять.
У той же час у забороненій зоні процвітає нелегальне полювання навіть з вертольотів, а чорнобильську рибу виловлюють з Прип'яті сотнями кілограм і безперешкодно провозять через КПП. На березі річки представники правоохоронних структур облаштували зони відпочинку з шашликами, лазнями і пляжними зонами. Детальніше про те, як живе зона – в матеріалі OBOZREVATEL.
Правила життя зони
Щоб потрапити в зону відчуження і поговорити з людьми, які живуть тут можна сказати нелегально, довелося чекати дозволу від Державного агентства зони відчуження (ДАЗВ) 10 днів.
На КПП "Дитятки" один з поліцейських начальників недобре розпитував, що цікавить мене тут, з ким буду зустрічатися. Та й поки розмовляли з жителями Чорнобиля біля церкви, до нашої машині кілька разів під'їжджали поліцейські і поглядали, з ким же ми тут спілкуємося.
"Якби ви сюди приїхали напередодні, ви б побачили, як тут поліцейські відпочивають. Шашлики, купання в Прип'яті, пили. Це місцевий до річки близько підійде, так його оштрафують, а владі можна", – по шляху розповідає один з жителів Чорнобиля.
Взагалі зона відчуження – це держава в державі. Тут не діють закони, тут працюють тільки свої правила.
Сам Чорнобиль справляє враження милого провінційного містечка. У центрі нормальні дороги, навіть розмітка є, прибрані газони. Тільки на вулицях нікого немає.
Але зробиш крок вліво або вправо – потрапляєш в зарості, крізь які видно давно залишені будинки, частина з яких обвалилася. Міцно стоять тільки ті будівлі, в яких досі живуть люди. Є цілі обжиті вулиці, там стоять автомобілі, чутно кудкудакання курей, через паркан визирають величезні жоржини.
Місцеві жителі в зоні відчуження поділені на дві "касти". Частина з них відноситься до так званих "самоселів". Це щасливчики, яким пощастило потрапити до списку адміністрації зони відчуження. Їх хоч і не люблять, але у них є головне – право на пропуск.
І друга частина місцевих жителів, багато з яких тут народилися, виросли, працювали, потім вийшли на пенсію. Але адміністрація зони відчуження не визнає їх своїми. Вони тіні, фантоми, у яких немає абсолютно ніяких прав, а головне – немає заповітного пропуску.
"Мене вже намагалися виселяти звідси"
Пропуск – це такий папірець, яка дозволяє людям виходити за шлагбаум на КПП "Дитятки". А отже, вони можуть їздити в магазин за продуктами, в аптеку, до лікаря або відвідувати своїх родичів. Та й близькі теж можуть приїжджати до них у гості, хоч і не надовго. У інших такого права немає, вони змушені жити в периметрі зони.
"Я звернувся до ДАЗВ, просив дати пропуск, щоб з'їздити в лікарню і здати аналізи. Мені сказали – можеш їхати, але назад дороги немає. Я навіть на вибори президента в Іванкові не зміг виїхати – назад не пустять", – розповідає місцевий житель Леонід Струк.
Леонід Олексійович народився і виріс в Чорнобилі. Як доказ він показує в церковному дворі могилу матінки, подружжя місцевого священика. "Ми з нею в одному класі вчилися тут, у Чорнобилі. На відміну від всіх дітей вона ніколи не була ні піонеркою, ні комсомолкою", – згадує чоловік.
До аварії Леонід Струк працював водієм, а після пішов працювати на ЧАЕС. "Я тоді закінчив технікум і працював начальником колони, майстром по ремонту. Остання моя посада була – інженер з перевезення небезпечних вантажів, вивозили ядерні відходи", – згадує чоловік.
Пізніше він оформив пенсію і пішов по скороченню штату. Але тільки жити спокійно в Чорнобилі йому не дають.
Читайте: Дикі тварини та дерева в квартирах: як виглядає Чорнобиль зараз
"До мене вже якось з дільничним приходили і вимагали, щоб я звідси поїхав. Мене тут не повинно бути, вважають вони. Але це будинок моїх батьків. І я хочу, щоб мені просто дали спокійно дожити свій вік, померти на рідній землі і бути тут похованим", – каже Леонід Олексійович.
Чоловік показує своє нехитре господарство – город з картоплею, рівні грядки огірків і помідор, кущі смородини, малини, тут же росте і полуниця. Нещодавно він почав будувати альтанку.
"Але навіть альтанка їм не подобається, чого, мовляв, шо ти тут будівництвом займаєшся, нічого тобі тут робити", – обурюється Струк.
Дозиметр та спецодяг для черниць
70-річна Надія починає плакати, коли мова заходить про життя в Чорнобилі.
"Це наша батьківщина, я тут хочу жити, скільки б мені не залишилося. Тут у мене город, земля моя. Домашніх тварин тримати я не можу, тому що ми з чоловіком часто хворіємо, а щоб лікуватися, доводиться їхати за зону в Київ. Ми там прописані на 12 поверсі, але в квартирі ніхто не живе. Не можу я в свої 70 років там жити. Та й на мою пенсію в 1800 гривень в столиці не виживеш. А в ДАЗВ кажуть, що нічого нам тут робити, є квартира в Києві – ось і живіть там. А мене сюди тягне, це моя батьківщина", – плаче жінка.
Раніше за допомогою місцевої церкви Надія разом з чоловіком мали пропуск на "велику землю", в цьому році вже ні.
"Якщо хтось із самоселів за нас попросить, то нам дадуть тимчасовий пропуск на п'ять днів, за нього треба 100 грн заплатити. Ось так чоловік у мене в лікарні лежав, щоб виїхати і повернутися довелося платити", – каже Надія.
Читайте: "Це зробив Бог, покаравши комуністів": з'ясувалися нові дані з секретного досьє КДБ по Чорнобилю
Та й церковним людям в цьому році адміністрація зони сказала, щоб вони отримували спецдопуск. А це означає, що і батюшка, а також ченці та черниці, і ті, хто служить у церкві – всі повинні пройти особливий медогляд для роботи в особливо шкідливих умовах, купити дозиметри, спецодяг.
Місцеві такі правила піднімають на сміх, кажуть, важко уявити, щоб наші чорнобильські монашки або батюшка на службу в спецодязі і з дозиметрами ходили. У церкві в Чорнобилі прихожан дуже мало, і грошей на покупку цих речей просто немає.
Хоча батько Сергій, який багато років з покійною вже матінкою відроджували храм, на життя намагається не скаржитися. "Ми звикли до випробувань. На нас завжди були гоніння, і якщо все в церкві спокійно, то я вже турбуватися починаю", – філософськи відповідає батюшка.
До речі, батько Сергій знав вченого Валерія Легасова, одного з героїв серіалу "Чорнобиль". Коли питаєш батюшку, то як вам кіношний персонаж, він знизує плечима і посміхається.
"У житті він був м'якше. Я ж його не в роботі бачив, ми просто з ним спілкувалися", – каже священик.
Швидка без перевірки не приїде
Людмила Іванівна родом з Чорнобиля. Згадує, що під час аварії вона з маленькими дітьми була евакуйована, а чоловік, Сергій, залишився, тому що працював на четвертому блоці.
Читайте: "Знак від бога": в Україні знайшли єдину "дитину Чорнобиля"
"Мені довелося тоді виїхати, тому що залишатися нікому не давали, людей навіть силою витягали, деякі і вмирали по дорозі, всяке тоді було. Нам в Києві квартиру дали. Але ми сюди повернулися, чоловік відпрацював і вийшов на пенсію. І йому вже перепустка не передбачена, не заслужив. Виходить, поки на блоці працював, все було можна, а тепер ні! Він може вийти за межі зони, але чого нам все це коштує. Ми на колінах благаємо! Ось перепустки нові стали давати в березні, а Сергію тільки в червні дали, всього на півроку. Потім знову будемо на коліна стано витися. Кажуть, не хочемо за вас відповідати, набридли ви нам", – розповідає Людмила Іванівна.
Її чоловік нещодавно переніс інсульт, йому потрібні медичні огляди, але на це чиновники зони відчуження не звертають особливої уваги.
У Чорнобилі великі проблеми з медичною допомогою. Звісно, тут немає аптек, лікарень. Але є пункт швидкої допомоги. Правда, щоб лікар приїхав до вас, потрібна година-півтори. Тому що після виклику, пацієнта повинні перевірити чи дійсно він має право тут жити, і тільки потім отримати дозвіл на виїзд.
Читайте: Останнім тиснув на кнопку: у мережі розповіли про забутого героя Чорнобиля
Місцеві жителі згадують, що у них помер 42-річний чоловік на робочому місці. Йому намагалися надати допомогу, а реанімація їхала з області. Реанімаційний автомобіль вже стояв на КПП, коли їм надійшло повідомлення про смерть людини.
Що стосується ліків, то в Чорнобилі немає навіть аптечного пункту. Тому купувати препарати можуть лише ті, у кого є перепустка. З ним люди можуть виїхати із зони в аптеку і повернутися назад. А ось місцеві жителі, які живуть тут десятиліттями на пташиних правах – вже ні.
"Просимо тих, хто може виїжджати із зони, купити нам ліки. Добре, що люди один одному допомагають", – зітхає місцева жителька Ольга.
Магазин з високими цінами і наливайки
З інфраструктури в Чорнобилі є магазин, де ціни на продукти вищі за київські.
"До того як почалися репресії щодо нас, ми могли хоча б на маршрутці в Іванкове з'їздити і за продуктами, і за ліками. Правда, 50 грн в один бік і стільки ж назад. Поки доїдеш, побігаєш по аптекам і магазинам, маршрутка може поїхати, тоді чекай наступну. Зараз і цього не можемо собі дозволити", – зітхає Ольга.
Зате в Чорнобилі є кафе-наливайки, ресторани, де продають спиртне. У них часто засідають місцеві поліцейські, співробітники СБУ, прокуратури. До них же можуть приєднатися і робочі з ЧАЕС. І до вечора тихе містечко оживає.
Не так давно, 5 травня, п'яний поліцейський примудрився виїхати з Чорнобиля, проїхати КПП і в Дитятках на смерть збити чоловіка. Машину він кинув і втік, потім цього водія його ж колеги і розшукували. Правда, в поліцейських зведеннях інформація про те, що це був їхній колега, не згадується.
Місцеві розповідають, що в закритій зоні скаржитися на когось немає сенсу. Будь-які повідомлення кому б то не було, все одно спускаються сюди ж, в місцеву адміністрацію. І тоді у скаржника можуть бути неприємності. Наприклад, поліцейський має право перевіряти перепустку жителів. А може її і відібрати у вас, а повернути вже за могорич.
"На цього "суперкопа" вже скаржилися, але все йому сходить з рук", – розповідають місцеві жителі.
Читайте: "Київ готували до евакуації": Кравчук розкрив невідомий факт про Чорнобиль
Віп-зони відпочинку на Прип'яті
Ще один камінь спотикання між місцевими та правоохоронцями – річка. Взагалі купатися тут заборонено через заходи безпеки. Але це правило зазвичай не поширюється на правоохоронців.
Уздовж всієї річки тут розкинуті місця відпочинку і пікніків з мангалами, верандами, навіть лазнями. В очеретах зроблені так звані "закладки" – металеві опори, за якими можна пробратися до води і викупатися. Всі такі віп-зони відпочинку закріплені за відомствами – це, кажуть, альтанка прокурорських, ця СБУ, а це щось на зразок лазня поліцейських. Вони тут смажать м'ясо, ловлять рибу, що теж заборонено, і купаються.
На риболовлю в Чорнобиль приїжджає і вище керівництво.
"Якщо це відбувається взимку, то тут навіть дороги розчищають для якогось генерала. Він буде сидіти на льоду або на березі і рибку ловити, а вздовж дороги стоятимуть поліцейські і охороняти його", – кажуть місцеві.
Рибу добувають у промислових масштабах
Те, що в зоні відчуження рибу видобувають вже в промислових масштабах, підтверджує і голова Асоціації рибалок України Олександр Чистяков.
"Дійсно, в Чорнобильській зоні рибу ловлять вже тоннами. Наприклад, не так давно затримали таких браконьєрів з 800 кг риби, потім 980 кг, це ж майже тонна. Ми затримували браконьєра, який наловив 480 кг, він її труїв газом. Потім ця загибла риба пливла по Прип'яті білою плямою. Все це потрапляє на прилавки Києва та області" , – каже Чистяков.
За повідомленням Асоціації рибалок України, в минулому році затримали навіть єгеря зони, який ловив електровудкою рибу. У нього знайшли 46 сомів, а загальна вага його улову склав 700 кг, і 40 ящиків з мережами.
Читайте: "Чорнобиль" від HBO: Горбачов виправдався за смерть Легасова
За словами чоловіка, без відома охорони зони відчуження проникнути сюди і вийти назад – неможливо.
До речі, в березні цього року СБУ затримала керівника одного з поліцейських підрозділів зони ЧАЕС, який налагодив безперешкодний вивіз із зони відчуження риби. Допомагали йому в цьому поліцейські батальйони з охорони зони радіоактивного забруднення. За оцінками СБУ, щоденний дохід цієї групи становив 150 тисяч гривень.
У чорнобильській зоні відбуваються і віп-полювання, коли стріляти в тварин сюди прилітають навіть на вертольотах. Благо, за 30 років відчуження тут розлучилися ведмеді, вовки, лисиці, кабани, є червонокнижні рисі, лосі і повно оленів. Місцеві розповідають, що часто чують постріли, а над лісом кружляють вертольоти.
Не дивлячись на все це, чиновники з Держагентства з управління зоною відчуження непохитні. У своїй відповіді OBOZREVATEL вони все також стверджують, що жити в зоні можуть тільки самосели, зареєстровані в 1991 році. Решті там, на їхню думку, не місце. І видавати перепустку людям для поїздки в магазини, до лікарів або в аптеку вони не збираються.
Правда, визнають, що в списках самоселів присутня людина на прізвище Лобанов. За інформацією місцевих жителів, це поліцейський, який стояв на КПП, потім звільнився, захопив тут будинок і живе. Для нього чомусь зроблено виняток.