Гармаш: у Кремлі бояться наступу ЗСУ, Путін здувся і змушений відводити війська
Президент РФ Володимир Путін змушений потроху відводити війська від кордонів з Україною через низку об'єктивних причин, але буде зберігати свій "військовий важіль" на Донбасі для майбутніх переговорів.
Кремль побоюється настання української армії, зокрема, тому заявляє про "червоні лінії". Президент України Володимир Зеленський, запрошуючи Путіна провести переговори в будь-якій точці Донбасу, навряд чи розраховував, що той прийме пропозицію. Однак офіційний Київ вдало "відіграв" тему ескалації з боку РФ.
Таку думку в ефірі телеканалу OBOZREVATEL висловив представник України в Тристоронній контактній групі, журналіст Сергій Гармаш. Далі наводимо його пряму мову.
Путіну доведеться відводити озброєння від кордонів України
Те, що під час послання до Федеральних зборів Путін не згадав Донбас і навіть Україну, сильно підірве очікування його прихильників на окупованій території і, можливо, змусить їх бути більш поступливими на переговорному майданчику. Думаю, це стане зрозуміло вже найближчим часом, якщо буде ще одне засідання підгрупи з безпеки.
Але я був переконаний, що Путін не згадає Україну в своєму посланні. Вся енергія пішла на демонстрацію власної військової сили. Коли Захід в особі Сполучених Штатів позначив жорстку позицію щодо можливого застосування цієї військової сили, Путін здувся.
Тепер йому залишається тільки зберігати обличчя, тримати марку і потроху відводити озброєння, залишаючи можливість для провокацій на Донбасі. Тому що утримувати таку кількість військ досить дорого.
Повністю деескалувати ситуацію він не може до переговорів із тим же Байденом. Йому потрібен цей військовий важіль. Це один із традиційних для російської дипломатії важелів впливу на переговорах.
Путін боїться наступу ЗСУ на Донбасі та попереджає про "червоні лінії"
Говорячи про "червоні лінії", Путін відразу ж позначив, що Росія буде вирішувати в кожному конкретному випадку, що для них "червона лінія". Це трошки дивно. Але я думаю, щодо України це стосуватиметься можливого наступу на Донбасі. Вони бояться, що Україна спробує військовим шляхом за прикладом Нагірного Карабаху звільнити окуповану територію.
Але поки що, на жаль, я не бачу можливостей для звільнення Донбасу військовим способом, тому що це призведе до великих людських втрат, зокрема, ймовірно, і серед мирних жителів.
На мій погляд, туди все одно першими повинні увійти військові, але увійти так, щоб не було крові. Для цього необхідно підготувати дуже серйозний дипломатичний майданчик, мають бути домовленості, зокрема й із Росією, – про те, що вона не буде втручатися і не розв'яже там війну.
Цьому повинна передувати серйозна інформаційна кампанія, зокрема з дезорієнтації тих сепаратистських елементів, які орієнтуються на Росію, щоб вони виїхали і не чинили опору.
Наразі я не бачу ознак підготовки України до військового звільнення цієї території. Мені здається, воно ще не актуальне. Але Путін грає в таку гру, зокрема й для мобілізації свого електорату напередодні виборів до Держдуми.
Коли "Мінськ" зрушить із мертвої точки?
Нам не потрібно переписувати "Мінськ". Мене влаштовує нинішній текст. Питання в тому, що мінський процес не відповідає тексту мінських документів. Нам потрібно повернути процес до тексту.
Сьогодні де-факто ми ведемо переговори більшою мірою не з Росією, а з її маріонетками з ОРДЛО. Хоча в тих же Мінських угодах чітко сказано, що ми з ними погоджуємо питання всього за двома темами: місцеві вибори й особливості окремих районів. Хоча не написано, хто такі представники ОРДЛО. Я теж представник ОРДЛО.
Особливості окремих районів у нас уже затверджені у вересні 2014 року, тут уже обговорювати нічого. Залишилася одна тема – місцеві вибори. Але ми з ними обговорюємо тему обміну полоненими, яку ми повинні обговорювати з Росією, оскільки Росія у нас визнана агресором.
Ми обговорюємо з ними економічні питання, питання безпеки. Але нам потрібно тримати контакт із Росією, тому що все одно вона ухвалює рішення. Та сторона не ухвалює рішень. Навіщо нам діалог із ними?
Нам потрібно повернутися до тексту Мінських угод, змусити Росію поводитися не як посередник, а як другий учасник конфлікту. Коли ми змусимо їх узяти на себе відповідальність, ухвалювати рішення і відповідати за них перед міжнародною спільнотою, тоді процес зрушить із мертвої точки.
Запрошення Путіна на Донбас – елемент епатажу, але Україна вдало відіграла тему ескалації
Я думаю, що наш президент не розраховував, що йому вдасться витягнути туди Путіна. Це певною мірою елемент епатажу – і для нашої публіки, і для світової спільноти.
Чесно кажучи, команда президента дуже вдало відіграла цю ескалацію. Можливо, ми трохи навіть перебільшили значення цієї концентрації військ. Не такою вже й великою вона була. Після дзвінка Байдена було зрозуміло, що Росія не піде на пряме вторгнення, на пряму ескалацію.
Однак ми використали цей момент. По-перше, для актуалізації теми України й Донбасу в світових ЗМІ. Це дуже важливо, тому що про війну в Європі стали забувати. По-друге, ми показали всьому світу, що Путін – не просто мавпа з гранатою, а небезпечна мавпа з гранатою. І це змусить Захід більш серйозно задуматися про вплив на Путіна, оскільки після цієї ситуації він небезпечний уже і для них. Це стало очевидним.