Ярош: Росія готується до вторгнення, але воно стане цвяхом у труну імперії. Інтерв'ю

Росія стягує війська на кордони з Україною. Майже цілодобово в напрямку України їдуть ешелони з військовою технікою, а кількість особового складу ЗС РФ в прикордонних областях уже сягнула майже 100 тисяч військовослужбовців. Офіційно у Кремлі таку активність пояснюють проведенням навчань. Однак експерти запевняють: і масштаби переміщення, і низка інших чинників можуть свідчити про те, що Росія готується до війни.

І все це відбувається під натужні, сповнені ненависті крики – не тільки придворних топпропагандистів, але й кремлівських високопосадовців. Градус істерії сягнув небачених раніше висот. У РФ посилено намагаються переконати чи то світ, чи то населення власної країни в тому, що Україна збирається не тільки звільняти власні окуповані території, а й планує напад на Росію.

Чи дійсно світ опинився на порозі великої війни – чи ми спостерігаємо лише дороговартісний шантаж із боку РФ? Де може відбутися вторгнення у разі, якщо Путін таки вирішить піти ва-банк? І нарешті – як далеко вдасться росіянам зайти в Україні, зважаючи на чисельну перевагу в живій силі та озброєнні? Про це OBOZREVATEL розпитав у Дмитра Яроша, командувача Української добровольчої армії, яка вже активно готується до того, аби знову піти захищати українську землю зі зброєю в руках.

– "Орда" на кордонах. Як думаєте, для чого? Це блеф чи вони дійсно готуються до чогось?

– Ця азійська "орда" у нас на кордонах із 2014 року...

– Але не в таких кількостях.

– Так, кількість їх варіюється час від часу. І в цьому випадку це, безумовно, загроза для України. Я не маю сумнівів, що вони готуються і далі до вторгнення. Чи воно буде? Тут я не впевнений. Можемо лише гадати. Бо це залежить, насамперед, від того, що робиться у Путіна в голові.

Це вторгнення, до речі, може відбутися і не зараз. Воно може відбутися за пів року, за рік. Але модель стягування та розгортання військ вони відпрацьовують зараз на відмінно. Звичайно, тут більше треба спілкуватися з нашими спецслужбами, з нашою розвідкою, бо в них набагато більший обсяг інформації, ніж у мене. Висновки будуть робитися там.

– Експерти наголошують, що росіяни наразі розгортають польові шпиталі, що може слугувати ознакою, що йдеться таки не про навчання. Та й кількість військ, що переміщуються, вражає. Такої активності ми не бачили з 2014 року. А російський військовий аналітик Павло Фельгенгауер взагалі стверджує, що востаннє такі масштабні переміщення відбувалися ще в 1970-х… Невже все це робиться лише для того, аби просто постояти на кордонах і розійтися?

– Безумовно, це буде використовуватися в геополітичних розкладах і в перемовинах Росії із США або Євросоюзом. Втім я, як людина, причетна до захисту держави, не хочу гадати. Є конкретні факти. І зважаючи на них, ми маємо сподіватися на краще, але готуватися до найгіршого. Тобто до вторгнення. І робити це повинно насамперед військово-політичне керівництво держави.

Має бути відмобілізований весь український народ. Жодна армія не може проти народу воювати. Ми це навіть по Афганістану вкотре побачили. Коли США, країни НАТО виводять війська – зрозуміло, що Талібан переміг у черговій війні. Бо має абсолютну підтримку афганського народу. А коли така підтримка є, тоді навіть проти таких величезних держав можна діяти адекватно. І для нас це найважливіше в цій ситуації.

– Якщо росіяни таки посунуть, які напрямки потребують найбільшої уваги, на вашу думку? Куди вони можуть вдарити насамперед?

– Ми зараз отримуємо інформацію, що з Кремля зайшли гроші на так звані Донське і Кубанське козачі війська. Бо в частинах і підрозділах бандформувань, у так званих 1 і 2 армійських корпусах "ЛДНР" – величезний недокомплект. Тому зараз активно наймають велику кількість "добровольців", а по суті – найманців у Ростові-на-Дону, у Краснодарі тощо – і вони мають поповнити лави бойовиків. Плюс на Північному Кавказі – у нас звідти, з нашого батальйону Шейха Мансура – надходить інформація, що в Ічкерії ті самі події відбуваються. Крім того, перекидається багато БК, палива і так далі. З цих підготовчих заходів видно, що Росія буде пробувати, найімовірніше, вчинити якусь провокацію – можливо, десь на Донецькому чи Луганському напрямках. І, відповідно, після цього планує задіяти ті резерви вже регулярних російських військ, які вони масово підтягнули до наших кордонів. Пробуватимуть проривати наші лінії тощо.

Усе, що зараз відбувається, робиться, на мій погляд, з метою витіснити угруповання Об’єднаних сил із території Донецької та Луганської областей, створивши там "квазідержавне утворення". Вони давно заявляють, що Донеччина і Луганщина – це їхні території, окуповані "укропами". Під ці російські наративи все й робиться.

Ну і активність на півночі та на півдні України, на правому і лівому флангах – теж не випадкова. Якщо вони ударять з півночі і з півдня – наше угруповання Об’єднаних сил потрапляє в оточення. Тому щонайменше демонструвати такі наміри вони можуть з метою допомогти цією демонстрацією головному удару зі сходу. Це один із можливих варіантів.

За певного нарощування сил я би не виключав ще й вірогідності удару з півдня – у напрямку Херсону, Мелітополя, Нової Каховки – з метою взяти під контроль Північно-Кримський канал. Про це багато зараз говорять. Можливі якісь висадки десантів, і повітряних, і морських. Це реально. За нашою інформацією у Новоросійську в них десант підготовлений. У Севастополі – підготовлений. Іде три великих десантних кораблі з Балтійського флоту з морпіхами. Такі сили вони і надалі концентрують.

Це все – можливі варіанти.

Як на мене, воювати у відкритому степу – за переваги росіян в авіації, за можливості завдання масованих ракетних ударів з боку ворога – не дуже доречно. Нам би треба було перетворити той же Херсон, ті ж Нову Каховку, Мелітополь, Запоріжжя, Дніпро зрештою – на міста-фортеці. Це треба було робити вже вчора. Треба навчати наші підрозділи, частини Збройних сил діяти в умовах оперативного оточення. Зробити запаси з боєкомплекту, продуктів, медицини. Бо в містах вони зав’язнуть. У містах їх можна бити.

Їх треба хватати за ремені, умовно кажучи, не давати працювати їхній авіації – і так досягати успіху. Завдавати таких втрат, щоб уже не кортіло їм було далі щось думати.

Це було видно, до речі, по другій чеченській кампанії. Наскільки я пам’ятаю, коли вона починалася, у Генштабі ЗС РФ було розроблено кілька планів. Один із них передбачав взяття під контроль тільки степової частини Чечні. У гори вони лізти не планували. Але коли побачили, що вистачає сил і засобів, що спротив не настільки активний, як вони розраховували – вони пішли далі і взяли під контроль усю Ічкерію.

– Ви кажете про запаси, а за даними екссекретаря РНБО Олександра Турчинова нині зі стратегічними запасами у нас біда. Він, зокрема, виступаючи на одному з телеканалів, зазначив, що наразі пального закупили всього на 80 млн грн – при тому, що раніше на це витрачали близько 2 млрд грн. Але від представників влади, від її спікерів на кшталт Олексія Арестовича, ми слухаємо мантри про те, що в нас все чудово, що ми повністю готові до можливого нападу РФ, що у нас все під контролем… Ви як оцінюєте – готові? Все під контролем? Чи може оце самозаспокоєння у разі вторгнення вилізе нам боком?

– Мені здається, тут важливо дотримуватися якоїсь "золотої середини". В умовах, які складаються сьогодні, не аж так хочеться виносити сміття зі своєї хати. Хоча я переконаний, що російська агентура прекрасно знає стан Збройних сил, стратегічних запасів, усього іншого. Я знаю, що проблем існує багато. Але за бажання військово-політичного керівництва всі вони можуть бути вирішені впродовж короткого проміжку часу. Дуже швидко їх можна вирішити – і щодо пального, і боєприпасів, і решти. Було б тільки в них бажання це робити.

Мене дуже турбує певна моральна непідготовленість людей, які сьогодні при владі, до цих військових викликів. Вони не знають реально, що це таке – війна. Вони про неї чули колись. Може, коли концерти приїжджали давати десь біля передової. Але вони не жили цим 7 років.

Однак – маємо те, що маємо в цьому випадку. Треба просто зараз активізовувати всі процеси – створення територіальної оборони, бойове злагодження частин, підрозділів. Максимально задіювати і навчати операторів ПЗРК, переносних зенітно-ракетних комплексів – бо росіяни забагато якраз там сконцентрували "вертушок" тих же, ударних, новітніх. А нам треба вчити людей їх збивати… У нас влада багато говорить. Але не так багато робить, на жаль, як хотілося б.

– Але ж хоч щось робить?

– Та звичайно – щось робиться. По лінії Збройних сил, по лінії силових структур. Зараз у північних і південних областях відбуваються антитерористичні навчання. Служба (СБУ. – Ред.) намагається теж готуватися до введення потужного контррозвідувального режиму. І, на мій погляд, його треба вже вводити. Бо я більш ніж переконаний: у нас у тилу вже є легендовані групи їхнього спецназу. Більш ніж переконаний у цьому. Бо в нас кордон відкритий. Без контррозвідувального захисту у прифронтових областях, у північних та південних регіонах України буде дуже погано.

Нашим спецслужбам треба підготуватися до зачистки нашого запілля від колаборантів. Бо це ж і саботаж, і диверсії, і все що завгодно. Водночас маю на увазі колаборантів від рівня Верховної Ради і закінчуючи, умовно кажучи, рівнем ОТГ. Ці речі треба робити.

Ми бачимо, що СБУ, починаючи із січня-лютого, почала нарешті виконувати ті функції, які їй треба виконувати. Це видно по контррозвідці, видно по агентурі російській. Але все одно цього замало. Треба активніше працювати.

Щодо Збройних сил вони намагаються робити все, що треба – і головком, і оперативні командування тощо. Але, на превеликий жаль, мені здається, що держава все ж таки замало виділяє матеріальних ресурсів для того, щоб виходило більш досконало, ніж воно виходить зараз.

Мене не може не хвилювати невеликий запас снарядів великих калібрів і так далі. Є реальні проблеми, про які пишеться, говориться, про які росіяни знають… Тобто і я можу щось сказати.

Але я прекрасно розумію: ми витримаємо удар. Це будуть втрати з нашого боку – і немаленькі. І суспільство має бути до цього готове. Але якщо за кожного нашого загиблого героя ми будемо забирати десяток життів тих "орків", що прийшли і ще будуть приходити в Україну – ми завдамо їм таких втрат, що унеможливлять їхнє просування по нашій землі.

– За серйозних проблем із боєздатністю української армії 2014 року, у Росії не вийшло "легкої прогулянки", на яку в Кремлі, вочевидь, сподівалися. Сьогодні армія у нас зовсім інша. Наскільки складніше росіянам довелося б зараз, якщо б вони вирішили розпочати вторгнення?

– У десятки разів. Без сумніву. Люди, які знають, що таке війна – це наш величезний резерв. Навіть підготовка до мобілізаційних заходів по УДА це показує. Телефони наших штабів, командирів підрозділів – "червоні" просто. Ті хлопці, що воювали у 2014-15 роках, хлопці, яких ми вже роками і не бачили – вони всі готові у будь-яку мить повернутися у стрій. Артилеристи. Мінометники. Снайпери. Я навіть здивований такому посполитому рушенню, зараз яке відбувається. А це люди з бойовим досвідом.

Безумовно, це буде зовсім інша війна для росіян, ніж то було 2014 року. Коли маса необстріляних, непідготовлених, неекіпірованих, неозброєних людей протистояла їхній навалі тоді.

– Маєте припущення, як далеко росіянам вдалося би просунутись до того, як їх українці зупинять?

– Залежить від напрямків ударів. Раптовості як такої у них вже не вийде. Зараз усі наші війська приведено в стан підвищеної бойової готовності. В принципі, чекають на різних напрямках. Але при тому всьому щільність наших заслонів – назвемо це так – вона не скрізь однакова. Якщо це буде умовний удар із півночі – вони, мені здається, мають шанс там вклинитися на якусь глибину. Якщо удар буде з півдня, з Криму – там почнеться хороше "рубалово" прямо на перешийку… Тут дуже різні варіанти. Я не бачу в них, наприклад, можливості прорвати східний фронт. Якраз там у нас сил і засобів достатньо, щоб їх стримати і перемолотити. А українська піхота, закопана в землю – це така штука, що її вибити дуже й дуже важко. Ми ж сотні років як піхота добре працювали – ще з козацьких часів. Так воно і зараз є.

Але це лише припущення, прогнози. На війні часом все буває зовсім інакше, ніж прогнозується.

– УДА вже розпочала процеси з відновлення, з розгортання підрозділів?

– Ми готові дуже швидко розгорнутися. Для того все зараз робиться, власне: бази, райони розгортання готуємо. Але для цієї підготовчої роботи не треба великої кількості людей. у нас все іде за планом. Збирати хлопців зараз поки немає сенсу. Якби у нас були зайві ресурси, або якби державні мужі відповіли мені позитивно на наші пропозиції – можна було б і вже збирати. А так – ви ж розумієте: це харчі, це гроші, озброєння, боєприпаси. Зібрати людей і не озброїти їх – який сенс?

Зрозуміло, ми збільшили чисельність наших підрозділів, що працюють по східному фронту. Але для нас це не важко зробити. Є відпрацьований механізм, як то робиться.

І водночас усі зараз перебувають у готовності номер 1. Хлопці знають, що нам дуже мало часу буде на те, щоб розгорнути декілька батальйонів і декілька окремих легкопіхотних загонів.

– Ви згадали про провокації. Та й очільник ФСБ Патрушев днями заявою на цю тему розродився, анонсував теракти з боку "українських диверсантів". Як гадаєте, що це буде? Своїх знову вбиватимуть, аби нас звинуватити?

– Цинічність і брутальність російської політики – практично безмежна. Ми можемо побачити зірвані якісь будинки в Росії, як це було перед чеченською кампанією. Можемо в Криму побачити щось таке, що призведе до нагнітання ситуації і "звільнення" (як вони то назвуть) якихось територій… Зараз ЗМІ їхні розганяють істерики, що "украинская артиллерия бъет по мирным кварталам Донецка" чи якогось іншого населеного пункту, начебто вбиває цивільне населення – і вони от мусять захистити своїх співгромадян, "рускоговорящіх" і так далі…

Не знаю, що буде. Але вони здатні на все. Навіть на найгірше. І коли вони на Алтаї зараз "українських націоналістів" затримують – це смішно. Але не весело.

– Часом у контексті тих планованих провокацій звучить на росТБ і ваше прізвище. Чому, як думаєте?

– Страшилки 2014 року для них, мабуть, досі працюють. І зараз, як я бачу, в тренді залишається та ж таки, наприклад, "візитівка Яроша". Багато років уже. Вочевидь, їхня фантазія не така й буйна у цьому відношенні, бо використовують одне і те саме.

Насправді ми за всі ці роки жодного разу не порушили правил ведення війни. Ми чесно боронимо свою батьківщину. Добровольці нікуди не ділися, а 7 років на передовій мінусують ворога. Мабуть, це теж відіграє свою роль. Бо якби ми сиділи десь далеко-далеко, нічим не займалися – мабуть, не було б сенсу їм згадувати Яроша, УДА і добровольців загалом.

– Чому ця ескалація, це накопичення військ РФ на наших кордонах відбувається саме зараз? Чи зростає з часом вірогідність, що просто бряцанням зброї справа таки не обмежиться?

– Ще раз підкреслюю: нам треба готуватися до їхнього вторгнення. Навіть якщо зараз, у зв’язку з переговорами і досягненням певних домовленостей, закритих чи відкритих, може відбуватися навіть деескалація якась.

І відповідно – і Путін, і його наступники, і його команда та всі будуть робити все для того, щоб рано чи пізно якесь вторгнення таки було. Тому Україна має готуватися до цього вторгнення щодня, щогодини, щохвилини. Як внутрішньо, морально, психологічно – так і в економічному, військовому, політичному контексті. Бо ми маємо гібридну війну.

– На які компроміси і поступки ми категорично не можемо погоджуватися? От зараз багато говорять про те, що знову буде педалюватися тема води в Крим – зокрема, і на європейському рівні…

– Однозначно: ніяких компромісів із Росією – особливо зараз – не може бути. Бо буде повторення чехословацького варіанта 1938 року. Коли слабша країна йде на компроміси із сильним ворогом, з імперією – то зрештою вона втратить усі ознаки державності. Такий закон людства. Тому особливо зараз, коли вони виставляють ультиматуми, нам треба витримати удари, нам треба не віддати жодної з тих позицій – політичних, геополітичних, – на яких ми стоїмо всі ці роки. І тоді ми збережемося як держава і зможемо далі творити своє життя. В інших випадках ми програємо однозначно.

Тому зараз – жодних компромісів.

Ба більше: нам треба піднімати ставки. Ми маємо важелі впливу всередині держави. РНБО почала робити певні заходи щодо захисту державності. Санкції, закриття ворожих каналів тощо. Але водночас у нас є така величезна і доволі потужна "п’ята колона", як Російська православна церква в Україні – УПЦ (МП) так звана. І з цим треба щось робити. У нас є дуже багато усіляких підприємств, банків, які безпосередньо пов’язані з державою-агресором. І це втрати для ворога так само величезні. І тут треба грати активніше і відповідно ставити те все на місце. У нас є кордон, що має велику протяжність. Через нього переміщуються вантажі тощо. Це теж можливий засіб тиску на Росію. Бо вони втрачають не менше, ніж ми. Звичайно, що для нас, для України – це жертви. Але без жертв перемоги не буває. Тому треба підвищувати ставки.

– Конкретизуйте, будь ласка. Якщо йдеться про УПЦ (МП) – що ви маєте на увазі? Заборону? Щось інше? Якщо говоримо про російський бізнес в Україні – що, на вашу думку, маємо зробити? Націоналізувати? Обмежити діяльність?

– По російській церкві насамперед українські служби мають надати докази – а я знаю, що такі докази є – щодо антидержавної діяльності конкретних єпископів, конкретних священників і так далі. Цього достатньо буде для початку кримінальних проваджень. І обов’язково – висвітлення цього серед широких народних мас. Бо у нас чомусь до сьогоднішнього дня сприймають це утворення як церкву. Якщо Святогірська лавра 2014 року – і фактів на підтвердження цього є дуже багато, це неодноразово фіксувалося – була практично базою для бойовиків, російських козачків – що це має спільного з церквою? Тим більше, українською?

Якщо один із монастирів в Одесі був базою, де "тітушня" зберігала зброю – де тут релігія? Де тут християнство?

Подивіться на монахів Почаївської лаври – вони практично взводами ходять! Це ж спецназ ГРУ російського чи ФСБ! "Монахи"… І це наш глибокий тил.

Таких прикладів є дуже багато. І я знаю, що в СБУ є дуже багато інформації стосовно антидержавної діяльності. Якби у них було бажання – вони б пописали побільше переговорів, які оті єпископи, переконаний, ведуть з Москвою, з Кримом, поїздки би зафіксували. І побачили б, що це – агентурна мережа російських спецслужб, яка прикривається релігією, християнством.

Зважаючи на це, по-перше, однозначно позбавити назви УПЦ, що уже давно мало бути зроблене, бо навіть на законодавчому рівні це приймалося. І відповідно за допомогою санкційних механізмів обмежити їхній вплив на свідомість наших людей. бо тут хлопці наші гинуть, а вони благословляють "рускіє войска". Куди це годиться?!

Що стосується підприємств російських – тут можна задіяти санкційний механізм. Можна їх передавати, як це було зроблено з "трубою Медведчука", АРМІ, а АРМА, зі свого боку, передасть в управління українським компаніям. Усе законно, все нормально. Ви ж подивіться: навіть Захід не кричить про "священну приватну власність". Усі сприймають з розумінням. Тому треба зробити таке саме з усіма. З отими "Сбербанками", які у нас ще полишалися… Воно все має перейти в розпорядження держави Україна. Війна! Маємо повне право!

– А на кордоні що пропонуєте? Припинити потік вантажів взагалі чи якось обмежити?

– Я не є великий фахівець з економіки, але розумію, що за рахунок транзиту Росія отримує в свою казну мільярди. І використовує ті гроші для окупації нашої землі, для агресії проти нашої держави. Тому треба розглядати варіант, коли кордон буде закритий. Дико було б, якби під час Другої світової війни туди-сюди гуляли ешелони між "Віссю" і союзниками. Війна є війна.

Це ті засоби тиску, які ми ще маємо, але не використовуємо. З різних причин. У нас дуже розумні ці керівники. Тільки потім їхній розум кров’ю великою на фронті обертається – та й усе.

Треба використовувати всі засоби, які є. Звичайно, що тут мала би бути цілісна стратегія, концепція оборони держави. Бо я говорю уривками. Але при тому всьому –від духовної сфери до геополітики, до військової, воєнної сфери – по кожному напрямі можна щось робити.

– А створення такої стратегії лише зараз анонсували тільки...

– Так, я чув. Восьмий рік війни.

– Відслідковуєте заяви наших західних партнерів, як то кажуть? Чи бачите відмінності між заявами зразка 2014-го і сьогоднішніми? Чи бачите шанс, що цього разу справа не обмежиться лише "глибокою стурбованістю"?

– Я дійсно відстежую такі заяви. І різниця – величезна. Слава богу, Захід нині говорить значно радикальніше, ніж 2014-го. І головне – за заявами ідуть і дії, постійно і послідовно.

Великою справою є участь наших західних партнерів у підготовці наших Збройних сил, наших спецслужб. Я дивлюся, наскільки активізувалися спільні навчання – це дуже хороший знак, це абсолютно правильно і так має бути. Ми бачимо, що набагато частіше літають якісь літаки транспортні до України. Ми не знаємо, що там, у тих літаках – це закрита інформація. Але чутки позитивні доходять, так би мовити.

Ба більше, із заяв Дмитра Кулеби, міністра закордонних справ, можна зробити припущення, що у випадку широкомасштабного вторгнення наші партнери нададуть нам у достатній кількості засоби знищення ворога.

Є конкретні якісь речі.

Та й надзвичайний стан у США, який ввів Байден, – це теж доволі показово. При тому, що наші кажуть: а от нам воєнний чи надзвичайний стан не потрібен. Хоча мені здається, що тут вагові категорії трошки різні. Різні держави. І загрози дещо відрізняються. Бо ми опинилися перед безпосередньою загрозою вторгнення…

Ну, люди звикли жити мирним життям. Їм так комфортно. Хтось стоїть на передку і проливає кров, а хтось собі політикує. На жаль, така реальність, таке життя зараз.

– Якщо раптом наша держава в особі влади піде на якісь домовленості, на якісь поступки – неприпустимі... Як ми, суспільство, маємо реагувати? Що робити тоді?

– Однозначно патріотичні політичні громадські об’єднання мають розпочати масові акції протесту в столиці, по областях. Тут треба внести фактор так званого громадянського суспільства – і не допускати такі речі. Тим більше, що вже позитивний досвід у цьому є. Ми ж пам’ятаємо паризьку зустріч.

Це треба буде робити. Я прекрасно розумію, що ці акції мають бути дуже масовими, дуже змістовними – і винятково мирними. Бо коли ворог стоїть прямо на порозі, він, певно, розраховує і на те, що у нас почнеться "заворуха" в середині. І тоді вже буде конкретно артикульовано, що в Україні – "громадянськй конфлікт", а Росія "йде захищати руськоговорящих граждан". Так воно виглядає.

Але те, що власне політики, патріоти, громадські активісти і так далі мають провести максимальну мобілізацію патріотичного сегменту нашого суспільства і вийти з протестом – це однозначно. Не можна таке пропустити. Аж до акцій громадянської непокори, до блокування – в мирний, ще раз підкреслюю, бо це дуже важливо на цьому етапі – і урядового кварталу, і все, що завгодно. Але не можна допустити здачі нашої держави.

– Росія знову активізувалася в роздачі своїх паспортів у ОРДЛО. Ширяться чутки, що це може бути пов’язано з планами РФ анексувати окуповану частину Донбасу. Про це, мовляв, Путін може заявити під час свого звернення до Держдуми…

– На 21 квітня це звернення заплановане, здається.

– Так. Наскільки цей варіант реалістичний? І ширше: якщо така анексія відбудеться – що це означатиме для нас?

– Такий варіант можливий абсолютно. І завадити йому в якийсь спосіб ми не можемо. Поки що для того, аби піти на штурм Москви, сил у нас недостатньо – хоча добре було б зробити там болото, як то і було задумано природою свого часу.

Але якщо серйозно – такий варіант можливий. Хоча мені здається, що більш імовірним може бути підписання певного договору. Можливо, це буде південно-осетинський, абхазький чи придністровський варіант – наскільки чути, такий план у них теж розглядається: створення окремого анклаву в союзних стосунках з ерефією.

– Тобто йдеться про визнання "ЛДНР", яких Росія досі не визнала на державному рівні?

– Так. Якщо ж говорити про анексію, мені здається, Путіну було б цікавіше загарбати Донецьку і Луганську області повністю, а не обмежуватися тими шматочками, які ми не встигли 2014 року звільнити. Не мали можливості це зробити. Такий варіант з позиції пропаганди, з погляду рейтингу для них найкращий.

Але не знаю. Точно впевнений, що якісь заяви по Україні будуть. Видно, що Путін грає зараз в українську гру, бо його рейтинги падають, економіка летить у прірву – і маленькому кремлівському карлику конче потрібна "малєнькая побєдоносная война".

Але – побачимо. Я ж не провидець, аби знати, що у нього в голові. І не психіатр.

– Ми багато говорили про те, що означатиме російський наступ для України. А для самої Росії які наслідки це матиме? Широкомасштабна війна проти України може стати каталізатором для розпаду цього утворення? Початком кінця?

– Я переконаний, що це стане цвяхом у труну Російської імперії в тому вигляді, в якому вона існує сьогодні. Бог милостивий. Бог зробить усе для того, щоб фактор імперії російської більше не впливав на Україну, не дестабілізовував, не корумповував нашу державу. І тоді ми заживемо вільним нормальним життям. Перемога буде за нами за будь-яких розкладів. Питання лише у кількості жертв. Як із того боку, так і з нашого. Бо гинути там будуть знову найкращі представники української нації. Але при тому всьому кров героїв, яка пролита у боротьбі за незалежність, за свободу – вона ніколи не проливається марно. Україна буде. І все буде – Україна!