Блог | Держпідприємства Міноборони: легко втратити, але важко знайти

Царина державних підприємств Міністерства оборони України давно потребує докорінної реорганізації. З точки зору сучасних підходів в економіці, реальних результатів діяльності таких ДП, значну частину з них можна сміло визнавати неефективними. І мало знайдеться людей з бізнесу, які би захотіли та змогли б реанімувати їх. Але тут справа в дещо іншому.

З одного боку, ДП МОУ є своєрідним рудиментним спадком радянської доби, з яким у нових українських реаліях не завжди знали, що робити: віддавати зовсім на відкуп бізнесу не хотіли, але і вкладати у повноцінний розвиток державі бракувало коштів. А з іншого боку, вони є ресурсом, який легко втратити, але важко знайти.

Ці підприємства фактично є колишніми військовими частинами, що поставали самостійними юридичними особами та суб’єктами господарської діяльності, котрі оборонному відомству не приносили жодних суттєвих прибутків.

Більше того – про статус таких підприємств часто згадували, коли вони накопичували до непристойності великі борги або там ставалася якась надзвичайна подія.

І схоже на те, що цьому процесу "солодкого гниття", яким було існування багатьох таких ДП, у Міноборони вирішили покласти край.

РЯТІВНА ОПТИМІЗАЦІЯ: ТИХ, ХТО ПОДАЄ НАДІЇ, ВІЗЬМУТЬ "НА БУКСИР"

Почнемо наш аналіз із сухих статистичних викладок.

Станом на 1 жовтня 2018 року до сфери управління Міноборони України належать 109 суб'єктів господарювання. Одразу зауважу, що 15 з них (14% від загалу) наразі перебувають на тимчасово окупованих російським агресором теренах. Це низка військових туристських баз, санаторіїв, військторгів, будівельних та ремонтних підприємств і заводів.

Щодо 42 держпідприємств (38,5% від загалу) розпочато процедури реорганізації чи ліквідації відповідно до рішень органу управління або суду. З них 11 перебуває на стадії банкрутства. І лише 48 таких підприємств надавали фінансову звітність за підсумками ІІ-го кварталу 2018 року. Але картина "середньої температури" їхньої фінансово-господарської діяльності дуже близька до економічного "заціпеніння". Мало кому вдається виходити хоча би в "нулі", а тим паче рахувати хоч мінімально пристойні прибутки. Тому в цілому діяльність держпідприємств зі сфери управління МОУ характеризують як збиткову. Щоправда, порівняно зі звітними періодами минулого року, дещо зріс обсяг їхнього чистого доходу і валовий прибуток, що свідчить про певне пожвавлення реальної діяльності. Але про якийсь якісний ривок говорити не доводиться, адже із усіх "живих" підприємств суто прибутково спрацювали лише 27.

Читайте: Генерал Мікац: вони вбивали моїх солдатів, а потім ''ну, вибач, так вийшло''?!

Найбільші збитки отримали концерни "Техвоєнсервіс" – 3,128 млн. гривень, "Військторгсервіс" – 2,377 млн. гривень, ДП "Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат" – 1,66 млн. гривень, ДП "Київська військово-картографічна фабрика" – 692 тис. гривень, ДП "Центр консалтингу та ділового співробітництва" – 676 тис. гривень.

Зрозуміло, що кардинально щось змінити може абсолютно інша якість ефективності управління державним майном, зовсім інший бізнес-креатив та свіжі ідеї щодо відкриття другого дихання для тих підприємств, які справді потрібні країні у статусі державних і здатні бути на плаву та приносити користь. Із якістю управління, і це очевидно, поки що теж не все гаразд. Що підтвердила оцінка господарювання 48 працюючих ДП Міноборони. З них у лише дев’ятьох побачили ознаки ефективного управління, ще 21 отримали оцінку "задовільно". Щодо решти якісь пояснення не потрібні.

Існує низка причин такої збитковості, про яку говорять профільні фахівці оборонного відомства – Головного управління майна та ресурсів МОУ. Найголовніші чинники тривалої стагнації згаданих суб’єктів господарювання – суттєве зменшення завантаження їхніх виробничих потужностей через відсутність замовлень на продукцію та послуги, нарахування штрафних санкцій за несвоєчасну сплату податків, зборів, обов’язкових платежів у минулі роки, обумовлену браком обігових коштів. Жодних позитивних перспектив їм не додавала і неліквідність багатьох основних фондів, прострочені дебіторська й кредиторська заборгованості. Варто згадати в цьому контексті і те, що збільшення у 2014-му ставки податку на землю призвело до значних втрат коштів на держпідприємствах.

– Тому Міністерство оборони і почало цей важкий, але безальтернативний оптимізаційний вихід із майже патової ситуації, в якій опинився загалом весь конгломерат підприємств, які перебувають під управлінням відомства? – запитую в першого заступника начальника Головного управління майна та ресурсів Міністерства оборони України полковника Руслана Нетребко.

– Саме так. І тут варто розпочати чесну розмову. Практично всі ці підприємства вже перебувають та тому чи іншому етапі реорганізації. І деякі дуже давно. Але реальність така, що на теперішній час багато з них існують у "паперовому вигляді". Тобто, не мають фондів, на території яких до 90% приміщень чи активів вже не належать підприємству. Проте є керівник ДП, який утримує певний штат, не ведучи по суті повноцінної господарської діяльності, – пояснює Руслан Аркадійович.

Читайте: Скоро вiйна: країна-маніяк готує нових "іхтамнєтiв"

– Що дозволяє такому керівнику утримуватися на плаву, і чому із такими підприємствами неможливо щось зробити просто негайно?

– Такі підприємства зазвичай мають заборгованості, і немалі – з історією, що має тривалість у декілька років. Ось опишу вам типову картину, яку там можна побачити. Це юридична особа, яка лишила собі мінімум приміщень, на яке частково вже накладено арешт, і з яким ми нічого не можемо зробити поки не буде рішення суду. А решту нерухомих активів вони просто здають в оренду. І надходжень їм у кращому випадку вистачає на оплату праці й погашення незначної частини заборгованостей. Така ситуація багатьох влаштовувала. Тому керівництвом Міністерства оборони ухвалено рішення щодо реформування всієї системи відомчих держпідприємств. Як вихід пропонується реорганізовувати збиткові підприємства й приєднувати їх до працюючих. Прибуткові ДП мають узяти на себе відповідні борги, належно оформивши таке організаційне злиття із іншим підприємствами.

ПОТРІБНІ НЕ ПРОСТО КЕРІВНИКИ, А ГЕНЕРАТОРИ ІДЕЙ

– А що думають у "працюючому підприємстві" про таку пропозицію? Навіщо їм такий баласт, в чому полягає сенс подібного злиття?

– Я переконаний, що успішний керівник завжди має бачення, як навіть такі фонди, котрі дехто вважає ризикованими, використати у позитиві. Першим кроком реорганізації ми одразу позбавляємося від потреби утримувати великий адміністративний штат низки підприємств, а умовно вивільнені кошти підуть на погашення заборгованостей.

Зрозумійте: наше стратегічне завдання – повернути ці держпідприємства із їхніми фондами у Збройні Сили. А там їх уже напевно ніхто не продасть, не "надує" штучні боргові зобов’язання, не проведе відчуження майна. Як це не раз бувало – на ділянці земель оборони хтось ставить будівлю (або купив раніше) і через суд згодом "анексує" собі ділянку навколо. Це має лишитися в минулому й нинішня успішна практика повернення земель оборони під юрисдикцію Міноборони це доводить.

Читайте: Що трапилося на 6-му арсеналі і як охороняють боєприпаси - інтерв'ю з керівником штабу

Нині триває пошук правової формули реорганізації і повернення ДП МОУ. І це не лише коридор правових рішень. Кожна реорганізаційна пропозиція втілюється після детального вивчення індивідуальної ситуації економістами. Зрозуміло, що цей процес не відбудеться без "жертв", але вони варті збереження і повернення основних фондів – будівель, земель, підприємств, техніки. Проте процес реорганізації потрібно весь час контролювати й аналізувати наскільки він ефективний. Тут багато що залежить від роботи ліквідаційних комісій. Приміром, лише цьогоріч реалізовано матеріали на заміну 14 голів або членів ліквідаційних комісій.

– І що це означає?

– Це означає їхню неефективну діяльність. Є підприємства, які досі – по 10 років – проходять процес ліквідації! І безуспішної! Уявляєте, ніяк не виходить! Вони показують для виду легеньку позитивну динаміку. Голови деяких комісій просто зловживають можливістю ухвалювати певні управлінські та організаційні рішення щодо підприємства, мають право підпису.

Звісно, чому б цим не скористатися? І буває, що замість того, аби спланувати і розписати покроковий план і поступово виконувати якісь дії з погашення заборгованості та ліквідації підприємства, або включати його в перелік на приватизацію чи повертати у ЗСУ, вони цього не роблять. Показують у документах мінімальну активність і ліквідовують роками, фактично працюючи на себе.

Деякі підприємства вели приховану господарську діяльність, заборонену на час ліквідації. Зараз ми це діло припиняємо. На декількох ДП вже відбулися зміни голів ліквідаційних комісій, і вони вийшли в "нулі", були виведені з процесу ліквідації й відновили господарську діяльність. Це, приміром, ДП МОУ "Південьвійськбуд", який відсудив усі свої борги і почав повертати фонди.

Але там, де ми бачимо, що держпідприємство реально безнадійне, його ліквідація скасовується і воно приєднується до потужнішого суб’єкта. Так, у "Київську контору матеріально-технічного забезпечення" організаційно увійшла "Армія України". Треба думати і над тим, як і чим завантажити ці підприємства. Потрібно шукати ідеї, які в сучасних українських економічних реаліях забезпечать роботою та збережуть колективи.

- І де ж шукати такі ідеї?

- Черкаський автомобільний ремонтний завод свого часу взяв держзамовлення – ні грошей, ні техніки до Збройних Сил не повернув. Там призначили нового керівника, чітко визначивши йому завдання. Наразі маємо іншу ситуацію – вони проводять якісний капремонт автомобілів сімейства КрАЗ. Завод повернув борги і техніку, яку передавали йому на ремонт, і взяли нове замовлення, відремонтували низку зразків спеціальної інженерної техніки. І тепер вони здатні брати від Міноборони техніку та гарантовано відновлювати її.

Як результат – на підприємстві одразу почали виплачувати зарплатню. Колектив зберігся завдяки тому, що законсервували верстати й інше обладнання, зберегли виробничі потужності. І тут просто керівника не поставиш – потрібні лідери уже з ідеями, баченням перспективи розвитку.

Будівництво житла для військових є актуальною нішою, куди могли б зайти ДП МОУ, які перепрофілюються, адже до 80% таких підприємств відповідно до їхніх статутних документів мають належні дозволи. І нехай із 97 держпідприємств, які перебувають в оперативному підпорядкуванні нашого Главку, залишиться 30-40, але ефективних, ми вважатимемо, що із місією впоралися. І надалі винятково матимемо справу із підприємствами, які працюватимуть на обороноздатність країни.

А зараз триває робота у спеціально створеному у нас секторі реформування, який працює відповідно до покрокового плану подальшого розвитку ДП МОУ.

P.S. Для порятунку господарської сфери Міноборони потрібно вдосконалювати нормативно-правове поле, аби ця царина була ефективною. І це суто наше українське домашнє завдання, яке за нас іноземці не зроблять – у них інша економічна культура, правові реалії і ментальність. Отже, товариство, давайте починати працювати на Україну, а не лише на себе…