Перемир'я на Донбасі: чи є в Зеленського привід для гордості та що говорять військові про "тишу"

Нарівні з "Великим будівництвом" "повне та всеосяжне припинення вогню" на Донбасі, оголошене з 27 липня 2020 року, є, певно, найбільшою гордістю президента України Володимира Зеленського. Він за найменшої нагоди підкреслює: перемир’я вже стало найдовшим за всі роки війни. І виголошує все нові й нові сентенції щодо його успішного перебігу.

Однак багато військовослужбовців запевняють: до миру на Донбасі досі далеко. А міжнародні спостерігачі щодня фіксують десятки обстрілів з окупованих територій по позиціях українських військових. Хоча втрати ЗСУ, насправді, стали в рази меншими.

Чи існує воно – найдовше перемир’я російсько-української війни – насправді, чи у Зеленського видають бажане за дійсне? OBOZREVATEL підбив підсумки 5 місяців припинення вогню.

"З 27 липня цього року на Донбасі діє практично повний режим припинення вогню, це безпрецедентно для всіх семи років війни. Нам вдалося врятувати десятки життів наших військових і цивільних, майже по всій лінії фронту зберігається тиша", – так на початку грудня описував OBOZREVATEL "результати, які ще два роки тому вважалися абсолютно неможливими" радник глави Офісу президента Андрія Єрмака Михайло Подоляк.

Так зване повне і всеосяжне припинення вогню на Донбасі було оголошено з 0:00 27 липня 2020 року. Формально воно триває і досі. Хоча, за даними спостерігачів Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ, повної тиші в зоні проведення ООС не фіксувалося практично жодного дня.

Так, в останньому щоденному звіті СММ ОБСЄ від 28 грудня спостерігачі місії відзвітували: з першої хвилини перемир’я і аж до оприлюднення звіту зафіксували щонайменше 4659 порушень режиму припинення вогню в Донецькій та Луганській областях, зокрема 2032 вибухи, 472 невизначені боєприпаси, що пролетіли, 61 спалах дульного полум’я, 43 освітлювальні ракети, а також щонайменше 2051 черг та пострілів.

Водночас практично у кожному звіті СММ ОБСЄ – згадки про перешкоди у доступі на окуповані території, які чинять окупанти представникам міжнародної місії. А вряди-годи – і констатація присутності озброєних людей на ділянках розведення і навіть на залишених українськими військовими позиціях.

50 відтінків "перемир’я"

Дещо об’єктивніше, схоже, оцінював ситуацію представник української делегації у Тристоронній контактній групі Олексій Арестович. Наприкінці листопада в інтерв’ю одному із загальнонаціональних телеканалів він визнав: якщо стосовно ситуації на Донбасі і можна вживати слово "тиша" – то лише у лапках.

"Тиші немає. Стріляють. Але інтенсивність, за оцінками штабу ООС, впала в 5,5 раза порівняно з відповідним періодом минулого року. якщо це не тиша, то дуже суттєве зменшення інтенсивності вогню", – заявляв тоді Арестович.

З позиції мирного населення прифронтових територій, із кінця липня на Донбасі дійсно стало спокійніше. У всякому разі мешканці Зайцевого почали забувати, як це – прицільний "привіт" від "руського міра" по житлових кварталах.

"Обстріли ми чуємо. Але в рази рідше. Буває, як он минулого тижня, коли від звуків розривів у нас в адміністрації аж вікна затрусилися. Але ми так і не зрозуміли, де воно пролетіло. Бо по житловій зоні навіть зі стрілкового не стріляють. Зрідка чуємо поодинокі постріли з автоматичної зброї. Інколи чути вибухи. Але туди, де живуть люди, навіть кулі не залітають із самого початку перемир’я. Принаймні, у нас не було жодної скарги", – розповів OBOZREVATEL голова військово-цивільної адміністрації селища Зайцеве Володимир Весьолкін.

А ось у сусідніх Шумах, звідки давно виїхали цивільні, зайцівчани, за його словами, час від часу чують звуки нічних боїв: там оборону тримають українські морпіхи. Останній гучний бій в околицях Шумів відбувся ввечері після розмови OBOZREVATEL із Весьолкіним. Тоді з українського боку був щонайменше один поранений.

Відносне затишшя в околицях Зайцевого дозволило місцевій владі вперше за тривалий час провести низку ремонтних робіт.

"У зв’язку з перемир’ям ми у Жованці цього року відремонтували близько 40 житлових будинків: замінили повністю дахи, частково – вікна. Нам СЦКК дозволила залучити будівельників із ДСНС, приватні будівельники до нас приїздили, працювали. Вперше працювали спокійно. Лише одного разу мені бригадир будівельників скаржився, що робітники з даху позіскакували, коли бахнуло. Вони цивільні – от і полякалися", – розповідає голова Зайцевської ВЦА.

Весьолкін наголошує: зменшивши кількість обстрілів, терористи активно вдавалися до інших провокацій. Зокрема, наприкінці літа – на початку осені вони влаштовували підпали, що переростали в масштабні пожежі.

"Горіла суха трава, хати горіли. У нас три будинки згоріли. Вони умисно підпалюють. Щойно вітер у наш бік – одразу з поля від них до нас іде вогонь. Це бачать і про це говорять навіть найбільш затяті прихильники "республік", – каже Весьолкін.

Натомість українська сторона використала навіть ці провокації на благо. Коли вогонь знищував сухостої, на околиці Зайцевого тричі приїздили військові сапери: знешкоджували боєприпаси, якими всіяно довколишні поля. Місцевих, каже голова ВЦА, про заплановану роботу особисто попереджав заздалегідь, аби не лякалися.

Перемир’я, якого не сталося

Попри зниження інтенсивності обстрілів, в українських військах навряд чи знайдеться хтось, хто повністю поділяє ентузіазм Банкової щодо "повноти" і "всеосяжності" припинення вогню.

"Тиші нема ніде. Постійно стріляють на горлівському напрямку, де 35 ОБМП стоїть. І на ДАПі це є. І на Водяному, в Широкино під Маріуполем – постійно. І на Луганщині обстрілюють, особливо біля Золотого і Кримського. Війна триває. Так, дійсно знизилась кількість загиблих і поранених, та і власне інтенсивність обстрілів. Вони є, але їх менше. Втім дуже часто обстріли відбуваються на ділянках розведення. Хоча влада це приховує", – розповів про власні спостереження після поїздки Донбасом ветеран ЗСУ Гліб Бабіч.

"У мене таке відчуття, що я одночасно живу в чотирьох світах, які не перетинаються між собою. Один світ – той, що формують в Офісі президента, рівень заяв із якого вже давно перетинає всі кордони аморальності. Ти слухаєш про якісь 100 днів тиші – і згадуєш хлопців, які загинули на сході від куль снайперів. У другий світ ти занурюєшся, коли відкриваєш офіційні звіти місії ОБСЄ і бачиш ті тисячі фактів порушення режиму тиші з боку підрозділів РФ.

Третій світ – офіційна інформація від Штабу ООС, де ти читаєш про "200-х" і "300-х", про те, що спочатку це були поодинокі постріли, потім гранатомети, далі – постріли з БМП, мінометів… І вже місяць як на деяких напрямках ворог застосовує ствольну артилерію. А в четвертий світ ти занурюєшся, коли приїздиш на Донбас – і чуєш цю "тишу" на власні вуха, бачиш своїми очима. Коли особисто нюхаєш той порох, що прилітає з того боку", – розповідає колишній розвідник, а нині – співробітник Фонду допомоги армії "Повернись живим" Андрій Римарук.

Він стверджує: ні про яку тишу не йдеться, бо ж ворог ні на мить не збирався дотримуватися домовленостей. Водночас ексрозвідник визнає, що інтенсивність обстрілів дійсно знизилася.

До того ж уперше за весь час війни на Донбасі СММ ОБСЄ фіксує більше порушень та обстрілів, ніж українська сторона. Місія, над "короткозорістю" якої у перші роки російської агресії на фронті не жартував хіба лінивий, наразі виглядає більш об’єктивною, аніж українське військове командування, яке значної кількості обстрілів чомусь не помічає. Як "не помічає" і ще одного незручного для влади нюансу.

"Часто порушення відбуваються на ділянках розведення. Вони це приховують", – констатує Бабіч.

Однак у звітах СММ ОБСЄ і ці порушення відображаються. Тож інформація про них доходить до європейських партнерів України. І дисонанс між тим, як бачать реалії української війни сторонні спостерігачі й тим, який вона має вигляд у реляціях із київських владних кабінетів, зрештою може призвести до втрати решток довіри міжнародного співтовариства до української влади.

Жертви "тиші"

Що би не розповідали наділені владою спікери в Києві – українська армія продовжувала нести втрати і в "режимі повної тиші". Хоча загиблих і поранених, як і обстрілів, об’єктивно стало менше.

На запит OBOZREVATEL у Генштабі повідомили про бойові втрати ЗСУ за час режиму припинення вогню. Так, від 27 липня до 28 грудня 2020 року на східному фронті загинули 4 воїни (загалом за рік офіційно – 49 загиблих). Були і поранені. Всього за рік поранення різного ступеня тяжкості отримали 338 військовослужбовців. З них за час "режиму тиші" – 21 поранений.

Водночас безумовно позитивний момент – зниження втрат – нівелюється деструктивними процесами, які відбуваються в армії впродовж останнього часу. Чинна донедавна заборона відповідати на обстріли призвела до зниження бойового духу армійців.

"Шкода вже нанесена велика. Військам, клімату у військах. Багато людей пішло з армії або збирається це зробити. Демотивація, зниження бойового стану – все це реальність. Хоча армія – це організм, налаштований на живучість. І вона буде шукати способів зберігати себе у бойовому стані й реагувати. І зараз, на фоні активізації, є тенденція до того, що українські війська будуть системно відповідати на обстріли. На рівні командування віддаються накази. Буде менше партизанщини, більше системності. Бо виходу нема, і безкінечно робити вигляд, що ти нічого не бачиш, коли по тобі прилітає – не вийде. Треба відповідати. Стримувати армію від відповіді і далі – просто небезпечно", – каже Бабіч.

"Армію вбивають дві речі: політика і показуха. Відірвані від реальності заяви з Банкової дуже сильно тиснуть на самих бійців. У 2020 році бачимо найбільший відсоток відтоку професійних кадрів із лав ЗСУ, тому що люди не хочуть варитися в цьому маразмі й виконувати маразматичні накази", – вважає Римарук.

Однак навіть у нинішніх умовах воїни продовжують виконувати свою роботу. І роблять її якісно.

"Бійці адаптувалися до цього режиму тиші й навчилися в режимі тиші воювати. І втрати ворога в десятки разів перевищують наші втрати. Тільки за моєю інформацією з 1 вересня дотепер незворотні втрати 1 і 2 армійських корпусів ворога – бойові втрати – становлять понад 60 осіб. Гинуть рядові бійці. Вдалося знищити командира мотопіхотного батальйону 11 полку "ДНР". Ми бачимо, що вдається знищувати і російських офіцерів", – розповів Римарук OBOZREVATEL.

Миротворці: ввести не можна заборонити

На прифронтових територіях давно відкинули казуїстику і теоретичні суперечки щодо того, можна вважати, що "повне і всеосяжне припинення вогню" витримується чи ні. Бо ж якщо обстріли – бодай і рідше – тривають, якщо люди – хай і менше – гинуть – де вже говорити про повну тишу?

"Повної тиші немає. Я впевнений, якби стояли між нами і бойовиками справжні іноземні миротворці – може, обстрілів би не було зовсім. А так – навряд чи таке можливо. Це ж війна світів. Війна світоглядів. Ми дійсно наче з орками з казки воюємо. У нас – світло. У них – тьма. І ми ніколи не зможемо зупинитися, якщо між нами нікого не поставити", – ділиться своїми думками з OBOZREVATEL Весьолкін.

Утім, як заявив 11 грудня на пресконференції у Києві представник української делегації у ТКГ Арестович, Україна наразі питання введення миротворчого контингенту на лінію розмежування не розглядає.

"Президент Володимир Зеленський повністю підтримує план спільних кроків, які запропонувала українська делегація у ТКГ. Однак цей план має ключову відмінність від того, що хочуть наші [політичні] опоненти, а саме – миротворці ООН. Ми твердо переконані, що потрібно збільшити кількість спостережної місії ОБСЄ у 4 рази. Зараз близько 500, а повинно бути 2000. Вони будуть здійснювати контроль над переданням кордону, проведенням виборів і моніторинг всієї території. Чому не ООН? Тому що Росія має право вето в ООН. Вона просто накладе право вето. І рік можна домовлятися про введення миротворців ООН, а потім одне вето – і наша робота обернеться прахом", – стверджував тоді Арестович.

До того ж народний депутат від "Голосу" Сергій Рахманін, що входить до Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони та розвідки, в інтерв’ю OBOZREVATEL досить скептично оцінив вірогідність того, що Європа піде на таке розширення місії.

"Навіть нинішня місія ОБСЄ в Україні, якщо не помиляюся, найбільша і найдорожча в історії цієї організації. Чи підуть 57 держав-членів ОБСЄ і один із ключових її спонсорів – Росія – на ще більше здорожчання, надання іншого мандату і відправлення місії для роботи в умовах незакритого військового конфлікту? Маю великі сумніви", – констатував Рахманін.

Тож наразі хитке затишшя на Донбасі тримається на одній-єдиній ниточці: волі Москви.

Підготуватися і перегрупуватися

Однією з причин, яка стримує Кремль від активізації бойових дій на Донбасі, імовірно, є минулорічна зустріч у "нормандському форматі". Адже тоді Путін змушений був пристати на пропозицію про припинення вогню. Наразі, зокрема, після того, як Зеленський їздив на фронт із послами країн "Великої сімки", міжнародна спільнота знає трошки більше про те, чим насправді є "тиша по-російськи". Це знання, як сподівається Римарук, після новорічних свят цілком може вилитися у посилення антиросійських санкцій.

Гібридне перемир’я – вигідне Москві. Бо ж дає Путіну можливість вичікувати, поки справи в середині України йдуть все гірше і гірше, не витрачаючи зайвих ресурсів. І – працювати на потенційне зниження майбутніх втрат у разі широкомасштабного наступу.

"З тієї сторони всі ці 5 місяців ведуться серйозні фортифікаційні роботи. Якщо раніше ми один одному не давали можливості кардинально укріпитися – зараз цей процес іде. У нас же із самого початку на інженерні роботи була жорстка заборона. Дуже жорстка. Зараз і наші вже укріпилися. Знаю ділянки, де хлопці таке накопали і залили, що мамо рідна! А на ділянках, де командири слабші – там нічого досі не зроблено. Вони ж весь цей час лили бетон, робили, що хотіли. І якщо ситуація перейде в іншу фазу – взяти цю лінію тепер нам буде набагато складніше", – каже Бабіч.

Окрім укріплення, вимушену мовчанку українського війська ворог використав і на посилення боєготовності своїх підрозділів та підготовку до "великої війни". За час "режиму тиші" українська розвідка фіксує неабияке пожвавлення на окупованих територіях.

"За інформацією з тієї сторони, за даними нашої розвідки, на окупованих територіях відбулася ротація вищого і середнього керівного складу 1 і 2 армійських корпусів "ЛДНР". Проведено мобілізаційні збори, метою яких було встановити, що у них є станом на осінь 2020 року і на що вони можуть розраховувати у разі загострення, у разі, якщо Росія захоче влаштувати на якійсь ділянці масштабні бої на кшталт Авдіївки у 2017-му. Продовжують інтенсивно завозити – як залізницею, так і автомобільними шляхами – паливно-мастильні матеріали і боєприпаси у великих кількостях. І ми бачимо поповнення і завезення нових видів озброєння. Це нові російські розробки: системи радіоелектронної боротьби та радіоелектронної розвідки, нові БМП-3, вони замінили старі 60-ті танки на 80-ті. Це все сигнал до того, що режиму тиші наступного року не буде. І, можливо, десь навесні нам варто очікувати загострення на одній із ділянок", – констатує Римарук.

І щойно Путіну перестане бути вигідно гратися у "миротворця" або захочеться змусити Україну до нових поступок – точкової або повної активізації бойових дій на багатостраждальній донбаській землі не уникнути.

А відтак – війна практично неминуче знову почне зжирати ресурси, долі й життя.