Відео дня
Віктор Небоженко: "Парламентська республіка може виявитися республікою олігархів"
Створюючи всілякі блоки перед виборами, заганяючи туди різні політичні партії, трьом основним претендентам на перемогу на виборах - "Нашої України", Партії Регіонів і БЮТу - необхідно віддавати собі звіт, що таким чином не розвивається, а, навпаки, гальмується політична структуризація суспільства, до якої, по ідеї, прагнули автори політрефор-ми. У політичному спектрі обов'язково повинні бути присутніми як украй праві, так і крайні ліві, без яких неможливі помірні і центр. Без цих крайнощів неможлива повноцінно працююча політична структура суспільства, яка справляється з будь-якими, навіть самими бурхливими проявами демократії.
Згадаймо хвилювання у Франції. Якби у нас в день спалювали по тисячі машин, Україна вже давно б розпалася. Сильний політичний організм Франції зумів перебороти хворобу. Я не хочу сказати, що Париж вийшов без втрат з бунту мігрантів. Але хвилювання в передмістях не привели до крайніх політичним проявам. А якби подібне в Україні, це перейшло б на інститути влади, конфлікт між регіонами і т.д. Причина: у Франції існує 200-річний досвід партійної структуризації суспільства, завдяки чому конфлікт вдалося пережити і погасити без подальших ще більших катаклізмів.
У якомусь сенсі у нас вже повноцінний лівий спектр є. Є помірний соціаліст Мороз, є комуністи зі своїми чіткими лівими установками. А от правий край української політики ніяк не сформується. І це дуже погано. У такій ситуації не працюють жодні політичні пасьянси, і центр стає ідеологічним, а безнадійно пухким. На практиці в Україні поява тієї чи іншої політичної сили відбувається за рахунок відділення від центру. Це нездоровий політичний процес.
Умовно політичний центр можна розділити на два основних види: "гора" і "болото". "Гора" - це стійке освіту, за яким на Заході йде 50-60% населення і яке стійке до нападок справа і зліва. І "болото", звідки черпають ресурси всі, кому не лінь. Воно виявилося затребуваним і на цих виборах в український парламент, чим, по суті, була відсунута політична структуризація суспільства. Але на практиці в Україні ми ризикуємо мати справу з третім видом центру - так званої "Веймарської воронкою", коли політичне "болото" починає засмоктувати в себе всю політичну палітру країни.
Сьогоднішні блоки, в які "заходять" партії перед виборами до Верховної Ради, можуть стати їх братськими могилами, вибратися з яких їм буде дуже важко. Ця доля вже спіткала багатьох колишніх учасників коаліції Віктора Ющенка "Сила народу", яким зараз, навіть йдучи на вибори самостійно, непросто відновити своє політичне обличчя.
Тому завдання політреформи - не перехід від президентської до парламентської форми правління, як багато хто вважає, а створення своєрідної політичної "п'ятичленки", що складається з вкрай правих і вкрай лівих, помірних по обидві сторони та центру, які представляли б весь спектр політичних симпатій країни. Поки що українська політична еліта не розуміє, що політичне позиціонування - це не тільки вдала ставка на виборах, а й спосіб прояву своєї відповідальності перед суспільством. Це основне правило гри і як би політична Конституція. Така логіка розвитку, принаймні, Заходу.
Поруч ми спостерігаємо й іншу логіку. Що б не будувала Росія, вона завжди будує імперію. Петро I почав з того, що забрав кошти для будівництва армії і флоту у бояр. Так що зовсім не випадково в Росії посадили Михайла Ходорковського. Там завжди спочатку вводять неп, накопичують з його допомогою ресурси, а потім відбирають їх на індустріалізацію, якісь грандіозні проекти, боротьбу із зовнішнім ворогом і т.д. І інших відносин між бізнесом і політикою там немає. Спочатку - дати, нехай примножать. А потім - забрати.
У цьому відношенні Україна не пощастило. Ми межуємо з імперією. Якщо б не це - наш розвиток пішло б набагато швидше. Більш слабка Румунія розвивається швидше України тому, що вона не межує з імперіями. І на відміну від України вона менше приймається зараз в розрахунок у геополітичних іграх. Ось чому відбувається парадоксальна річ: Україна могутніше Румунії, але не вона, а Румунія вже "трошки в Європі".
Наслідки політреформи можуть бути як позитивними, так і негативними. Парламентська республіка на практиці може виявитися республікою олігархів. До тих пір, поки не закінчиться процес первинного накопичення і легалізації власності, бізнес буде змушений займатися політикою. У прямому і переносному сенсах слова. Олігархи не можуть передоручити це професійним політикам, юристам, менеджерам. Тому що мова йде в першу чергу про їх (олігархів) станах. І справа тут не в тому, що підприємці хочуть сховатися від можливих переслідувань за депутатською недоторканністю. Суди і прокуратура, нібито ганяються за ними, у нас вже давно політизовані, належать тим чи іншим групам впливу. І вони вже давно не виконують роль окремої гілки влади, як, до речі, і засоби масової інформації.
Проблема в іншому. Ще кілька років тому парламент був для бізнесменів місцем престижної тусовки. Тут можна було обговорювати спільні проекти, показувати один одному нові машини, розповідати, хто де побував. Зараз Верховна Рада перетворюється на арену вирішальних політичних зіткнень, хід яких керівники найбільших українських бізнес-імперій змушені контролювати особисто.
Офіційна виборча кампанія почалася досить мляво. Всі розраховують на останній момент, коли Україна прокинеться після Різдва, після всіх свят. І тут вже ми себе покажемо. А це насправді говорить про що? Про те, що політикам, по суті, нема чого запропонувати народу. І при цьому ми переходимо ще й до парламентської республіки, що підсилює роль партій. Це такий варіант, коли ви робите ремонт у квартирі взимку. Ні партії, ні суспільство поки не готові до політичної боротьби. Хоча сама по собі політреформа - штука прогресивна. Але травма при народженні парламентської республіки може призвести до того, що і надалі породжена політреформою парламентська політика в Україні буде розвиватися не методом публічних дебатів, як було задумано, а шляхом змови.
"Бізнес"