Кириленко: вічно не перший

У минулу суботу В'ячеслав Кириленко нарешті став першим ... виступаючим на мітингу пам'яті героїв Крут. Востаннє?

За двадцять років в політиці В'ячеслав Кириленко так і не став "номером першим" хоч в одному стoящем політичному проекті. Навіть створену виключно під себе партію "За Україну!" Йому доводиться "здавати" Арсенію Яценюку. Причому карма хорошого, але не першого хлопця "на селі", переслідує В'ячеслава мало не з дня його від'їзду з цієї самої села ...

Пам'ятайте героя саги "Назад в майбутнє" Марті, становившегося абсолютно неадекватним, коли його називали "курча"? Приблизно так юний Слава Кириленко реагував на слово "провінціал" на свою адресу з вуст його однокурсників-киян. Прикро йому було подвійно. По-перше, він дійсно був уродженцем заштатного смт Поліське на Київщині. А по-друге, на відміну від більшості студентів елітного філософського факультету Київського університету ім. Шевченка, він не мав партійно-професорських родичів, щоб вступити на нього відразу після школи. Адже філософський факультет був "кузнею партійних кадрів", і рекомендація на надходження видавалася, за тодішніми правилами, як мінімум райкомом КПРС. І тато В'ячеслава, вчитель музики, природно, нічим допомогти не міг. Тільки в 1988-му, після двох років армії, талановитий юнак потрапляє в заповітний вуз. І відразу розуміє: якщо грати за правилами навколишнього його "золотої молоді", шансів на успіх у нього не буде. Значить, потрібно ставати революціонером.

Студентська революція на граніті

1989-й рік увійде в історію як рік "оксамитових революцій" у Східній Європі, ініціаторами яких були в основному студенти. Саме феєричні перемоги однолітків в Чехословаччині та Угорщині надихнули київських студентів на створення однієї з перших масових демократичних організацій - Української студентської спілки (УСС). В'ячеслав Кириленко був одним з "моторів" створення УСС, але на установчому з'їзді його обрали всього лише керівником секретаріату. Фактичним керівником УСС стає голова її київського осередку Олесь Доній. Він розглядав В'ячеслава як "робочу конячку", і той справді був одним з небагатьох в Секретаріаті УСС, здатних до повсякденної роботи. У лютому 1990 року УСС проводить всеукраїнську акцію за декомунізацію та демілітаризацію освіти, в червні разом з демократичним студентством світу відзначає річницю кривавого розгону демонстрації на площі Тянь-Ань-Мень в Пекіні.

Саме тоді у Кириленка з'являється ідея організації схожою студентської акції протесту на площі в центрі Києва. Разом з Донієм вони переконують в необхідності акції Студентське братство Львова, яке згодом забезпечить основну масу голодували студентів. Під час самої акції на Майдані Кириленко тягне на собі масу організаційної роботи, але співголовами акції стають Маркіян Іващишин зі Львова, Олег Барков з Дніпропетровська та Олесь Доній. Саме останньому дістаються всі лаври після виступу у Верховній Раді від імені голодуючих студентів. В'ячеславу Кириленко вдається очолити УСС тільки в 1992-му, коли вона стала лише одним з осколків студентського руху, а зібрані на Майдані пожертви знецінилися. І тоді Кириленко, незважаючи на рішення з'їзду про створення на базі УСС молодіжної партії, приймає одноосібне рішення про перетворення організації до "молодіжки" Народного Руху України. Так він на багато років стає улюбленцем В'ячеслава Чорновола.

Ей, Звалюся

Отже, в 1993-м УСС "плавно перетворюється" на "Молодий РУХ". Кириленко отримує оплачувану роботу в центральному офісі РУХу. Вже через два роки він стає не просто членом президії Центрального проводу цієї досить герантократіческой організації, а й чи не "політичним сином" для В'ячеслава Чорновола. Восени 1997 року лідер Руху власною рукою вписав ім'я свого тезки у виборчий список НРУ на гарантовано прохідне 18-е місце. Але до початку 1999 року позиції Чорновола в Русі зокрема і в державі в цілому сильно похитнулися.

І якщо деяку забронзовіла і гордовитість в спілкуванні пізнього Чорновола ще можна було стерпіти, то його неадекватність у ставленні до нових ринкових реалій навколишнього світу "група товаришів", які мріють про великі гроші, перенести не могла. Ось тоді в Русі і стався своєрідний "пивний путч". А саме панове Костенко, Зварич, Слободян і примкнув до них Кириленко просто викинули з кабінету голови фракції НРУ всі особисті речі В.Чорновола. І на всю Україну оголосили про обрання главою Руху та його парламентської фракції Юрія Костенка. Йому Кириленко теж послужив вірою і правдою, працюючи на свідомо провальною президентської кампанії, а також у депутатській групі новоствореного Українського народного руху (УНР). І навіть став заступником Костенко по партійній лінії.

До речі, група УНР у повному складі брала участь у парламентській "оксамитової революції" в лютому 2000 року і увійшла в прокучмівська більшість. У якості особистого бонусу В.Кириленко отримав членство у Національній раді з питань молодіжної політики при Президентові Л.Кучмі. А також допуск до "дерибану" коштів, що виділяються з держбюджету на "молодіжну політику" через сумнозвісний Український національний комітет молодіжних організацій (УНКМО). Чималу дещицю з них отримали і УСС, і "Молодий РУХ", який В'ячеслав очолював до 2002-го.

З молодіжних лідерів в міністри ... через Майдан

Саме в 2002-му році Юрій Костенко пролобіював включення Кириленко в другу десятку списку блоку Віктора Ющенка "Наша Україна". За квотою НУ Кириленко отримує зовсім немолодежную посаду - стає першим заступником голови комітету ВР з питань соціальної політики та праці.

А в 2004 році з подачі лідера УНР В'ячеслав на президентській кампанії Ющенка стає його довіреною особою і відповідає за роботу з молодіжним електоратом. У листопаді 2004-го В'ячеслав згадує забуті навички організатора Майданів і стає одним із "польових командирів" помаранчевої революції. За цей Костенко після перемоги Віктора Андрійовича "пхнув" філософа Кириленко в уряд Ю.Тимошенко керувати працею і соціальною політикою, про що свого часу писало навіть "Дзеркало тижня" .

Власне, на цьому "рухівський" період у житті В'ячеслава Кириленка закінчився. Навесні 2005 року Віктор Андрійович і Юрій Іванович сильно побили горщики. Костенко створив тоді окрему від "Нашої України" фракцію Української народної партії (саме так стала до того часу називатися його партія) і намірився самостійно йти на парламентські вибори-2006. Президент і за сумісництвом почесний голова Народного Союзу "Наша Україна" був цим украй незадоволений і гостро критикував давнього союзника. Кириленко довелося робити вибір - як завжди, на користь більш сильного покровителя. Він переходить з УНП під крило НСНУ, хоча і формально числиться безпартійним.

З тих пір, здавалося б, у В'ячеслава Анатолійовича все заладилося. Після відставки Тимошенко він став гуманітарним віце-прем'єром в уряді Ю.Єханурова. Хоча на цей період припадає перше гучне звинувачення В.Кириленко у зловживанні службовим становищем. У лютому 2006-го нардеп В.Хара звинуватив його в незаконному втручанні в проведення Фондом соціального страхування тендеру із закупівлі пільгових путівок і отриманні великих "відкатів", але тема розвитку не отримала. На парламентських виборах 2006 року він отримує шостий номер у списку "Нашої України" - зате за протекцією самого В.Ющенко його обирають головою парламентської фракції "Наша Україна". Сумнівна компенсація за втрату посади в уряді, який тоді очолив В.Янукович, але все ж ...

Після цього В.Кириленко нарешті вступає в президентську партію, і Ющенко відразу ж рухає неофіта в лідери своєї політичної сили. Незважаючи на ремствування більшості регіональних активістів партії ("здає" Нашу Україну "Юльці" - ще не найсильніше звинувачення), Кириленко займає спеціально заснований пост голови партії. На позачергові парламентські вибори 2007-го він йде хоча і другим номером списку, але в ранзі глави Політради блоку НУ-НС. Після цих виборів В.Кириленко спочатку розглядався як головний претендент на пост спікера у своєрідному "пакеті" з прем'єрством Тимошенко. Але Віктор Ющенко несподівано продавлює на цю посаду Арсенія Яценюка. Кириленко дістається сумнівна посаду керівника "дикої дивізії" - фракції НУ-НС. Він намагається на цій посаді проводити "політику Ющенка", але до осені 2008-го більшість фракції переходить під контроль прем'єра Тимошенко. 29 листопада 2008-го В.Кириленко складає з себе повноваження голови партії "Народний Союз" Наша Україна ", поступившись своє місце Ющенка, а в грудні з полегшенням подає у відставку з поста глави фракції НУ-НС. І вже в лютому 2009-го створює власний рух - "За Україну!", Пізніше трансформувалося в партію, до якої перейшли помірно націоналістичні депутати-нунсівці.

У майбутнє верхи на "Кролика"

Останні два роки В'ячеслав Кириленко вправлявся в опозиційній риториці. Спочатку мішенню його критики була Юлія Тимошенко, її політика та її союзники в парламенті. Особливо діставалося "проюліному" частини НУ-НС на чолі з Миколою Мартиненком. Під час президентської кампанії В.Кириленко не так рекламував В.Ющенко, скільки агітував проти "індійські" (хоча й того ж А.Яценюку діставалося). Після обрання В.Януковича на пост Президента України "концепція змінилася", і В'ячеслав повернувся до звичної з середини 90-х риториці "протистояння антиукраїнської влади". "Заукраїнці" були одними з найактивніших протестувальників проти ратифікації "харківських угод", саме ця партія ініціювала акції проти міністра освіти Табачника. На противагу "георгіївською стрічці" ЗУ намагалася організувати римейк "стрічкової кампанії" часів Майдану, але тепер уже в синьо-жовтих кольорах. Але всі ці акції дуже швидко захлинулися через елементарну відсутність коштів. Адже В'ячеслав Кириленко звик, що його політичну діяльність завжди фінансував хтось із його покровителів: Чорновіл, Костенка, Ющенка ... Після відходу останнього з поста Президента Кириленко раптом опинився без грошей. А в його депутатській групі немає ні бізнесменів, ні навіть пов'язаних з бізнесом людей. Довелося приймати нелегке рішення і йти на уклін до людей, яких неодноразово критикував.

Формально, у лідера партії "За Україну!" Був вибір: вступати в чергову версію "правиці" Юрія Костенко або в клуб "любих друзів" Арсенія Яценюка. Безумовно, Костенко пробачив би В'ячеславу всі образи - хоча б тому, що "багнетів" у парламенті у ЗУ більше, ніж у його УНП. Але ж у самого Костенко після фактичного відходу з УНП власника пивзаводу "Оболонь" Слободяна значні проблеми з фінансуванням. Водночас, нинішні мажоритарні акціонери "Фронту змін" П.Порошенко і М.Мартиненко почуваються за нової влади цілком "в шоколаді". Так що поява В.Кириленко на акції, яку злі язики охрестили "Пазли буду!", Було зумовлене. Навіть якщо у нього ще були сумніви в тому, яку з версій опозиції вибрати, то провокація на Софійській площі (коли ведучий "Юліного" мітингу оголосив виступ Кириленка, який виступати не збирався) остаточно переконала його в правильності ставки на А.Яценюка.

Адже "Фронт змін" в особі В.Кириленко і його партійців знайде саме тих націонал-демократичних агітаторів, яких "Кролику" дуже не вистачає в Західній Україні. А В'ячеслав Кириленко отримає - нехай навіть не така велика, як за Ющенка, - фінансування своєї політичної діяльності і гарантію переобрання в парламент. І питання не тільки в тому, що з 1998-го він просто звик бути народним депутатом. Просто значно комфортніше робити заяви на підтримку сидить в СІЗО Луценко, ніж самому відповідати на неприємні запитання слідчого. Так, нині Кириленко з неприхованим задоволенням ходить на допити - але по чисто "політичного" справі про "шашках та яйцях" у Верховній Раді. Але він прекрасно знає, що в нашій країні можна накопати реальний кримінал не тільки на міністра економіки або внутрішніх справ, а й на міністра соцполітики. Так, попередника В.Кириленко на цій посаді, тоді ще есдека М.Папієва, в 2005-м тягали на допити за епізодом про "пенсіонерських окулярах" лише кілька місяців. І само справа закінчилася нічим - але В'ячеслав Анатолійович вдосталь на ньому попіарився. А раптом нинішньої влади захочеться зайнятися тим же? Тому краще бути далеко не першим у контрактно-опозиційному фронті, ніж лідером партії з іміджем націоналістичною. Тим більше що контракт на радикальний націоналізм, схоже, повністю реалізує побратим В.Кириленко по Майдану-1990 - Олег Тягнибок.