Київські журналісти в Бандерштаті

Львів бандерівський. Чи існує він?

Відео дня

Саме ця тема і прояснення цього питання цікавили мене в цій поїздці з Толіком Шаріем до столиці Бандерштату. Відповідаю відразу, щоб довго вас не мучити очікуванням відповіді: НІЯКОГО бандерівського Львова не існує. ВЗАГАЛІ. А якщо в цьому місті і є хоч якийсь "український націоналізм", то він явно опереткового типу. Такий весь із себе постановочний. Риторика націоналістична, бандерівська, ніби як є, а бандерівців і націоналістів - ні.

Ви запитаєте: "Як же так? Чому? "І навіть заявите щось стверджувальне (хоча і в питальній формі) на мою адресу:" Чаленко, ти що, здурів? А як же Тягнибок з Фаріон та Михальчишиним, а як же заборона на святкування 9 Травня, а як же ставлення до Московського патріархату, російській мові та інша-прочая? "Ну, так - все це є, але я все одно не сбренділ. Немає нічого такого, немає. Тепер буду витрачати час на пояснення.

"Львів бандерівський" розпочався для мене в десь року 1982 або, можливо, навіть у 1983, коли моя однокласниця Таня Смирнова, що сиділа зі мною за однією партою, повернулася з мамою з поїздки до Львова. Вони, по-моєму, туди до родичів їздили. "Якщо ти до них по-російськи звертаєшся, то вони погано і зневажливо до тебе ставляться. Ви уявляєте, ми їх запитуємо в магазині: "У вас почому шкарпетки?". Нам відповідають, що цього товару у них немає. Тоді ми показуємо на вітрині на ці самі шкарпетки. "А це що?". Нам відповідають: "Шкарпетки", - з жахом розповідала однокласникам Таня. Вони з мамою сприйняли все це як знущання - над ними знущалися, бо вони говорили по-російськи. Пам'ятаю, ми слухали все це з обуренням і ненавистю. Бандерівці, одним словом. Хтось розповів тоді свої історії про львів'ян-"бандерівців" і те, що чув про них від дорослих. Ці самі "шкарпетки" я запам'ятав на все життя і сам потім про них розповідав своїм знайомим.

2

Мені 17 років. У 1986 році, в січні місяці, разом зі своїм студентським курсом я опинився проїздом у Львові. На один день. Вранці ми прибули поїздом із Закарпаття, а ввечері вже мали виїжджати до Пітера. З моїм другом і однокурсником Іллею Гуровим, коли вивантажували на залізничному вокзалі, ми постановили вирушити поїсти. Пам'ятаючи, куди ми приїхали, вирішили від гріха подалі згадати потрібні українські слова. А то раптом почнуть бити. Точніше, згадував один я, бо Ілля приїхав в Україну з Челябінська і ніякої української мови не знав. Пам'ятаю, як я зрадів, коли мені згадалося слово "снідати". Все, голодними не залишимося. Ще пам'ятаю, що кілька разів потренувався швидко і без запинки вимовити по-українськи потрібну фразу. Ну, щоб не розкусили, що ми з Іллею москалі, а значить - не гримнули.

Виходимо з вокзалу. Звертаємося до першого ліпшого мужику.

-Пробачте, будь ласка. А де тут можна поснідати? - Тихо так питаю я.

Або я питання нечітко вимовив, або ще щось, але на обличчі мужика відображається борошно - він не може зрозуміти, про що я в нього запитую, і намагається розшифрувати те, з чим до нього звернулися.

-Шо?

-Ну, де тут можна поісти? - Вже трохи голосніше вимовляю я українські слова.

Він знову дивиться на нас, як баран на нові ворота.

-Ну, де тут поїсти можна? Їдальня десь неподалік є? - Вже досить енергійно починаю я.

- Ааааа. Па-анятно. Сідайте на (чи то трамвай, чи то тролейбус, не пам'ятаю) і їдьте в центр міста, там на такий-то зупинці вийдете, і справа побачите їдальню.

Нам в подиві тільки залишилося знизати плечима. Дивно якось. Перший-ліпший говорить російською, а де ж бандерівці?

Ще кілька разів я побував у Львові в 90-х. Говорив спокійно по-російськи, нічого не боячись. Так що ніяких упереджень у мене відносно Львова не було, коли я туди і поїхав на початку цього тижня, і ніяких диких стереотипів про схрони на кожному кутку і повішених москалів у мене не було. Просто у Львові я не був років десять. Львівські нульові з їх захопленням Ющенко, помаранчевою революцією і національним підйомом пройшли повз мене. Я приїхав у це місто, коли всі надії нульових канули в лету.

Перше, що кидається в очі в столиці Бандерштату це доброзичливість і спокій львів'ян. На вулицях ви ніде не почуєте гучної мови, криків, лайки, лайки, проявів роздратування, якогось неповажного до тебе стосунки. "Ви знаєте, у західних українців в душі, може, і темно, але прояви хамства ви від них ніколи не дочекаєтеся", - сказала мені одна російська жінка, ще з радянських часів живе із чоловіком тут.

У Львові все якось неемоційно, буденно і спокійно. Навіть молодь якась негаласливим. Весела, усміхнена, балакуча, але не гучна. Ви ніде - ні в кафе, ні на вулицях - не побачите "викликає" або "антисоціального" поведінки молодих людей. Львів'янин, будь то молодий, будь то літній, поводиться, що називається - зібрано. До львів'янину не можна застосувати наші визначення "розкутий", "безладний", "розхристаний".

Ще кидається в очі, що люди тут не зарозумілі. Тут панує простота моралі і взагалі - простота. По дорозі від площі Ринок - на вулиці Руській - нам зустрівся Василь Куйбіда, екс-мер Львова і екс-міністр регіонального розвитку та будівництва України в другому уряді Юлії Тимошенко. Ось так спокійно, без жодного пафосу, я б навіть сказав, непомітно йшов містом, в якому всі його знають, людина, ще рік тому колишній міністром: простацький плащ, якийсь пакет в руках і взагалі весь такий непримітний, швидше гуманітарій, ніж той, хто колись був великим чиновником. Толік звернув мою увагу після закінчення нашої розмови на "пом'яті" і сильно розношені туфлі екс-мера.

Я з подивом поцікавився у Куйбіди, не боїться він ось так просто ходити по Львову. Може, хтось почне на нього кричати чи там скандалити.

-Ви знаєте, тільки що на одній з вулиць мені навіть аплодували.

- Я так розуміння, що до нинішнього мера, Андрію Садовому, і його діяльності ви ставитеся не дуже добре?

-Ви знаєте, як кажуть, про діючого мера або добре ...

- .. Або ніяк.

-Ось-ось.

Сміємося.

Куйбіда відкритий і доброзичливий. Він розповідає про те, що викладає конституційне право в одному з ВНЗ Львова. Як їздив з лекцією в Херсон. Повідомив, що випустив чотири книги, а також відповів на питання, що позитивного принесла радянська влада в його місто - промислове виробництво.

Коли ми зверталися з Шаріем до громадян міста, то, почувши російську мову, більшість з них переходило на російську мову. Ніхто ні разу не поцікавився, а чому власне ми звертаємося до них російською. Російська мова взагалі у Львові не звертає на себе ніякої уваги. Російська музика грає в кафе і на місцевому радіо. Люди спокійно, неквапливо пояснювали нам, куди треба пройти, щоб знайти потрібне місце і взагалі спокійно відповідали на наші запитання.

У львів'ян, як це не дивно, абсолютно немає ідеологічного фанатизму і бажання з піною у рота сперечатися на ідеологічні теми, та й взагалі говорити на теми політики.

Навіть дізнавшись, що ми журналісти і приїхали з Києва писати про їх місті, ніхто не кидався виливати нам душу. Ніхто ні про що не сперечався. Наприклад, на другий день ми з Шаріем зупинили біля пам'ятника Бандері двох студентів, по виду їм не даси більше 20 років, і запитали про їх ставлення до особистості лідера українських націоналістів.

Перший російською мовою відразу нам заявив, що для нього Бандера суперечлива особистість, і він не готовий її повністю прийняти. Я поцікавився, яка цьому причина.

-Я просто з 3 до 13 років жив з батьками в Москві, там ходив до школи, там я почав формуватися. Це і вплинуло на моє ставлення до всіх цих проблем, хоча я себе вважаю українцем.

У той же час його товариш українською мовою повідомив нам, що вважає Степана Бандеру героєм, і що хтось із його далеких родичів був бандерівцем, але він не може згадати хто. Найцікавіше не в їх відповідях, а в тому, що вони при різниці своїх позицій не набрали один з одним у суперечку. Навіть друга, почувши від першого, що той Бандеру не вважає, не став вступати з ним в полеміку і щось там пояснювати. Взагалі про Бандеру вони говорили якось без ентузіазму. Це питання їх схвилював не більше питання "Як пройти в бібліотеку?". Поговоривши з нами, рябіють неквапливо пішли далі, розмовляючи.

Служащая на рецепшіне в нашому готелі вказала на міській карті місце, де знаходиться пам'ятник Бандері, що не проявивши ні найменшої зацікавленості в тому, про що ми запитуємо - ні здивування або там гордості, що приїжджі цікавляться їх національним героєм. Бандера у Львові буденність. Повсякденність.

Повсякденністю у Львові став і Віктор Янукович. У день нашого приїзду завдав сюди візит і він. У Львові, окрім "Свободи", його приїзд НЕ викликав абсолютно ніякого ентузіазму. Найцікавіше - ніякого негативу, ніяких проклять на його адресу ми не почули жодного разу, хоча й задавали питання на його рахунок.

Націоналісти та інші "бандерівці" мають бути людьми гарячими, пасіонарними, енергійними, емоційними, львів'яни ж такими нам не здалися. Вони надто інтелігентні. Люди неемоційними не можуть когось сильно ненавидіти, наприклад москалів. Для ненависті потрібен енергетичний заряд. У львів'ян його точно немає.

Ще що цікаво - ми тільки один раз за два дні побачили п'яного мужика. Шарій навіть пожартував, що це - москаль. Покидьок вищої міри, однозначно.

У Львові вас не відпускало враження, що всі націоналісти - насправді, виряджені, несправжності. Після нашого тісного спілкування з Юрієм Михальчишиним, свободівцем, який зовсім недавно заявив, що бандерівська армія, перейшовши Дніпро, займе Донецьк, я ще раз переконався в тому, що це - звичайна інтелігентна і навіть сором'язливий хлопчик, який вірить у те, що він бандерівець . Йому просто нікому у Львові (знову ж таки в силу незлобивості та байдужості львів'ян) надавати по попі, щоб переконати його в тому, що він бандерівець. Бандерівець - це інше психотип, який так скромно себе не веде, як вів Юра. "Бандерівець", "донецький бандит", "фашист", "конкістадор", "козак" поводжуся інакше. Такі поводяться, як господарі становища.

Михальчишин до нас в готель прийшов скромно і без жодного пафосу. Замість того, щоб розвалитися в якому-небудь кріслі в холі, скромненько чекав мене на сходах готелю на вулиці. Під час розмови, а це було близько 11 години вечора, на його мобільний зателефонувала мама і поцікавилася, коли синок прийде додому їсти. І це молода людина 28 років. У його віці вже з жінками жити треба, а не з мамою. До того ж Михальчишин справив на нас враження брехуни - повідомив, що живе на одну зарплату викладача - в 2000 гривень на місяць, пересувається по Львову в міському транспорті. Охоче ??вивернув кишені, в яких виявилося 550 гривень. "Людина довгої волі" так безбожно брехати не буде.

Ще раз - Тягнибок, Фаріон та Михальчишин звичайні інтеллігентішкі. У них один талант - вони вміють вести себе як націоналісти: роблять гучні антімоскальскі заяви, іноді влаштовують марші та часто говорять про Бандеру. А наші дурники, які готові і у привидів вірити, - благодатний для таких товаришів грунт, так як вони з готовністю бачать в Михальчишин "загрозу фашизму". Право, смішно.

Львів. Руйнування стереотипів

Вирушаючи до Львова, я заздалегідь уявляв, що там побачу і почую. Взагалі, усталені стереотипи щодо цієї "цитаделі бандерівщини" у багатьох корінних киян сильні надзвичайно. Я готовий був побачити вечірні факельні ходи, бритоголових ідіотів у розтоптаних берцах, що викидають руки в нацистському вітанні. Не здивували б мене косі погляди у відповідь на російську мову, і не засмутили б образи через питання, заданого по-русски в магазині або в тій же "Краївці".

Проте Львів почав валити стереотипи з ходу, відразу. З рівномірними клацаннями, подібно збудованим в ряд кісточках доміно сипалися всі уявлення про місто, де Степана Бандеру шанують героєм. На під'їзді ми запитали у перехожих місцезнаходження вулиці, на якій розташовувалася наш готель. У шістьох запитали, і п'ятеро відповіли на чистій російській мові, а один - на чисто українською. Ніякого суржику. Ніяких проблем в стилі "з москалями не розмовляю".

Доброзичливі перехожі довго і докладно пояснювали - як проїхати в те чи інше місце, а через півтора дня, коли ми їхали, студент, не задоволений своїми власними поясненнями, сіл до нас в машину і по дорозі пояснював - як треба їхати, і де повертати. Взагалі, з чим у Львові проблеми - так це з дорожнім рухом. Вулиці вузькі, покажчиків мало, можна безрезультатно петляти на одному місці годинами. Унікальна також і система парковки - прямо посеред дороги.

Але повернемося до того, що приємно здивувало. У Львові дуже чисто. Принаймні, пластикові стаканчики і папірці на бруківці були помічені мною лише в особливо відвідуваних туристами місцях. Вулиці чисті, масивні урни з написом "Львів" стоять через кожні сто метрів, але навіть там, де урн немає, папірці і недопалки на бруківці відсутні. Порівняйте з тим же центром Києва.

Ще одне відкриття - місцева молодь, студенти. Наприклад, сидимо ми з Чаленко в Макдональдс, а поруч поглинають чізбургери кілька компаній хлопців. Б'юся об заклад - у столиці за п'ять хвилин можна було б почути з вуст молодих людей мінімум 10 матюків. Мінімум! Ми просиділи з півгодини, студенти (вони обговорювали і навчання в тому числі) розмовляли досить голосно, проте без використання ненормативної лексики. Причому, можна було би се списати на випадковість (на випадковість можна списати взагалі все на світі), проте зустрічали інших молодих людей у ??багатьох розважальних закладах, і ніде не чули мату. Ймовірно, він не потрібен місцевим "для зв'язки слів". Слова і так зв'язуються.

Далі. Як, по-вашому, кафе, в якому можна читати і, відповідно, купувати книги, користувалося б великим успіхом у молоді в "європейській столиці"? У дуже обмеженого числа тих же студентів або у надзвичайно малого відсотка естетствуючих, але жебраків інтелектуалів - можливо. Але з урахуванням орендної плати в Києві протримається на плаву такий заклад недовго. Ми відвідали львівський "Кабінет". За столами сиділи компанії зелених молодиків, пили пиво, і обговорювали при цьому ... літературу! Говорили про тендерні закупівлі, про політичні маніпуляціях свідомістю, про новинки в світі мистецтва, читали книги, взяті з полиць.

Разюча мова молоді, інтерв'ювати нами прямо на вулицях. Розважливо, чітко, грамотно. Рівень викладу думок приголомшливий - та чи інша точка зору відстоюється спокійно, і впевнено.

При спілкуванні люди без проблем переходять на російську мову, багато хто і по-польськи можуть розмовляти. А як же ненависть до москалів і жидам? З останніми взагалі цікаво - як стверджували деякі опитані нами громадяни, слово "жид" у Львові ніколи не сприймалося євреями як образливе. Так це чи ні - невідомо, однак на вулиці Староєврейській ми поговорили з жінкою, яка розповіла нам деякі цікаві нюанси життя міста.

- Скажіть, от вулиця називається "Староєврейська", чому не "Старожідовская"?

- Люди, що проживають у центральній частині України, вважають, що треба говорити не "жид", а "єврей". Але у Львові ніхто ніколи не ображався на це слово.

- А євреї у Львові залишилися?

- Пчему ні? У нас тут все є - і росіяни, і українці, і євреї, і литовці, і вірмени ... Ніхто нікого не ганяє, до всіх ставлення нормальне. У мене, наприклад, невістка російська. Я їй говорила з приводу мови - вчи дітей, вони українці, нехай знають і російську, і рідний. Вона відповідала - "у нас є своя мова". Це у корови мову, а у нас мова. Я прекрасно говорю і по-російськи, і по-українськи, і по-польськи. Наше місто багатонаціональне, і живемо ми дружно.

Дуже цікаво поспілкувалися ми з продавцями книг на вулиці:

- Розумієте, Львів ніколи не мав незалежності. Тут були то австрійці, то поляки, то німці, то москалі ... Народ, що живе тут, у свій час не ополячився тільки лише завдяки греко-католицької церкви. До війни тут було 360 тисяч жителів, з них тисяч 60 українців, а решта - поляки і жиди.

- Ви вдячні радянської влади, яка вигнала звідси поляків?

- Чому вигнала? Вони самі пішли.

- Слухайте, а ось ці всі красиві собори адже поляки будували, ви їм повинні бути вдячні.

- Вони побудували, але ж і ми зберегли. Не те, що у вас у Києві - все знищують.

- Сьогодні у вас був Янукович, яке до нього ставлення?

- Знаєте, я від нього очікував більшого. Корупція вже замахала.

- Засмучені були львів'яни, коли на виборах виграв Віктор Федорович?

- Ні, абсолютно.

- А до колишнього президента яке відношення у Львові?

- Нульове. Він нічого не зробив з того, що обіцяв, може, і хотів зробити, але ...

- А з приводу Тимошенко що думаєте?

- Особисто у мене - негативні асоціації. Набрала в партію кого попало, лівих людей, які в підсумку плюнули на неї і пішли.

- Про "Свободу" що думаєте?

- Ми придивляємося до них. Але в будь-якому випадку треба щось міняти, обов'язково.

- Можна сказати, що до нинішнього глави держави у вас ставлення лояльне?

- Так. Нам все одно - хто при владі, головне, щоб це був українець. Не по національності навіть, а по духу. Янукович - наш президент, і це доконаний факт. Деякі його кроки нам не подобаються, але там, напевно, оточення поради дає ...

Загалом, все лояльно, і, як казав колишній президент з нульовим рейтингом - "толерантно". Склалося повне враження, що вкрай праві націоналісти днем ??десь ховаються, і з'являються лише під покривом темряви. До слова, саме ближче до ночі ми зустрілися з Юрієм Михальчишиним, тим самим людиною, який обіцяв прихід "бандерівської армії". Інтерв'ю з радикальним представником "Свободи" - в наступній статті ...