Цього року в Україні буде продано 125-130 млн. книг на суму $ 275-290 млн. З цієї кількості на частку українських видавців доведеться не більше 20-30 млн. Решта 100 млн. - російські книги, причому на дві третини ввезені "по -сірому ". Піднявшись у 90-х, в тому числі і за рахунок нелегального імпорту в Україну, російське книговидання в 2004 р. вийшло на 4-е місце в світі (!) За кількістю найменувань (89 тис. книг загальним тиражем 685,8 млн.) , а книжковий товарообіг склав $ 1,5-2 млрд. Чому росіяни не продають права на видання книг українською видавництвам, як сталося, що вісім з десяти продаваних у нас книг надруковані в Росії і що чекає наш ринок в майбутньому - про все це "ЕІ "розпитали президента Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів Олександра Афоніна.
- Який обсяг українського книжкового ринку?
- Достовірної інформації немає ні в кого. У 2004 році, за моїми оцінками, було продано приблизно 2,3 книги на душу населення, тобто близько 112-115 млн. книг за рік. Якщо взяти розрахункову ціну $ 2,2 за книгу, виходить близько $ 250 млн. Цього року очікується 125-130 млн. книг.
- Яку частку ринку займають українські видання?
- Приблизно $ 40 млн., або 20 млн. шт., Разом з комерційними навчальними виданнями, але без навчальної книги, яка видається за бюджетні гроші і развозится по навчальним закладам.
- За бюджетні гроші видається багато книг?
- У 2004-му було близько 26 млн. шт., Цього року очікуємо 11 млн., оскільки майже вдвічі зменшили бюджетне фінансування.
- Це скільки найменувань на рік?
- Кількість найменувань навчальної літератури не перевищує 3 тис. При загальній чисельності всіх найменувань книг, що видаються в Україні близько 15 тис.
- Яка жанрова структура українського книговидання?
- Це навчальна і довідкова література, трохи художньої. Навчальний сегмент в Україні займає 65-70%. Фактично різножанрова книга українських видавництв присутній чисто номінально, і частка її з кожним роком зменшується.
Якщо в 2003 році вона становила 0,36 книги на людину (18 млн.), то в 2004-му - 0,31 (17 млн.). Це художня література, белетристика, довідкові видання. Цього року прогноз на рівні 0,3-0,31.
- Яка частка україномовних книг, якщо не вважати підручники?
- Близько 60%.
- Іншими словами, в Україні в 2005 році буде продано 125-130 млн. книг, з них 20-30 млн. - українська книга, а що залишилися приблизно 100 млн. - російська?
- Так.
- А частка "сірих" поставок велика?
- За даними Держкомстату, в 2004 році в Україну імпортовано менше 12 млн. книг. Враховуючи, що минулого року реально продали близько 95 млн. російських книг, отримаємо 83 млн. "сірих" (72% ринку - "сірі" поставки з Росії).
- З "сірим" ввезенням можна боротися? І як саме?
- Боротися можна і потрібно. Але поки що це не стало турботою держави. Доходить до смішного, коли директор одного відомого російського видавництва на Форумі видавців у Львові розповідає, що не встиг офіційно завезти експозицію, тому сформував її з "сірого" імпорту ...
- Які українські видавництва найбільш комерційно успішні?
- "Фоліо", "БАО", "Ранок", "Софія", "Підручники і посібники", "Богдан" ... Можна назвати ще півтора десятка.
- Крім "Софії" та "Фоліо", все видають переважно навчальну літературу?
- Так. Можна так сказати. Ще можна відзначити видавництва типу "Кальварії", але сказати, що вони суперприбуткові, не можна. Багато їх книги - дотаційні, вони працюють "на підживленні". Не знаю, вижили б вони, якби дотації закінчилися.
- Які річні тиражі "навчальних" видавництв?
- У комерційних - 1-1,5 млн. У бюджетних, друкуючих книгу за держзамовленням, - 3-5 млн. Серед найбільших - "Генеза", "Освіта", "Навчальна книга". Але коло таких видавництв дуже вузьке.
- У яких сегментах і на яких умовах українські видавництва можуть конкурувати з російськими?
- У першу чергу, це юридична література - поки російські видавництва не поспішають працювати з нашим законодавством. Потім навчальна література, яка жорстко прив'язана до українськими програмами. В принципі, Україна могла б конкурувати в будь-якій ніші, але у нас практично немає видавництв, які працюють за ліцензіями на право видання, як це прийнято в усьому світі ...
- Ліцензії - це чималі гроші. Чи можуть видані за ліцензією книги конкурувати з російськими?
- Це питання, швидше, не ціни, а цивілізованих відносин. Звичайно, з ліцензіями працюють деякі наші видавництва. Зокрема, "Фоліо", "Софія" ... Але в цілому росіянам невигідно продавати ліцензію і отримувати фіксований дохід, значно менший, ніж вони отримують, завозячи готовий продукт. За якою ціною його роблять і за якою ціною завозять - таємниця, покрита мороком. І навіть якщо українська книга сьогодні вирівнялася за ціною з російською, це зовсім не означає, що наші й російські видавці отримують порівнянну прибуток. Рентабельність українських в кращому випадку - 8-10%. Російських - до 100% і більше. Тобто просто йде викачка грошей з України.
- Ситуацію треба міняти на рівні держави?
- Так. Потрібна законодавча база, що дозволяє визначити перелік літератури, яка може і повинна завозитися в силу слабкої розробки певних жанрів книги в Україні. Все інше має видаватися тут після придбання прав. Гроші, вкладені у видавничу сферу, повинні крутитися в Україні.
- І як, по-Вашому, боротися з "сірими" поставками? Закон законом, але межі-то не закриєш ...
- Найбільш реально - введенням акцизних марок. А після визначення реальних обсягів імпорту - введенням додаткових мит на імпортовані книги. Це захистило б книги, видані у нас за ліцензією.
- І ввести штрафи за торгівлю "безакцизного" книгами?
- Штрафи мало що змінять. Потрібна система з відстеження процесу виробництва книги в Україні, імпорту її і продажів на рівні управлінських структур. Але поки про це ніхто з чиновників навіть не заїкається.
- Чому?
- Складно сказати. Деяких помічників попереднього президента "звинувачували" в лобіюванні інтересів російських видавничих монстрів. І сьогодні декого звинувачують ... А за фактом законодавча база щодо книговидавництва ніколи не була стабільною і нагадує гойдалку. Якщо торік уряд Віктора Януковича ввело в дію Закон "Про державну підтримку книговидавничої справи в Україні" з 1 липня, то зусиллями уряду Юлії Тимошенко 27 березня 2005 ці пільги урізали.
- Всі пільги?
- Книготорговці і видавців позбавили пільг по сплаті податку на прибуток. Правда, залишили пільги з ПДВ. А от для поліграфії та паперової промисловості, як це не дивно, пільги по виданню книг залишили. Але для українських поліграфістів доходи від книговидання в загальній структурі доходів невеликі, тому наявність або відсутність пільг на них сильно не впливає. А для видавців, навпаки, пільги життєво необхідні.
- Надходження до бюджету помітно збільшилися після скасування пільг з податку на прибуток?
- Ні. Вітчизняна видавнича галузь надзвичайно бідна. Середня рентабельність видавництв - 2,5-10%. "Біла" торгівля - магазини - має трохи більшу. Якщо порахувати, виходять смішні гроші - всього $ 3-5 млн. податку на прибуток на рік.
- Український видавничий бізнес цікавий іноземним інвесторам?
- Поки мало - в силу нестійкості законодавчої бази і відсутності інтересу до цієї галузі при владі. Хоча російські видавництва активно зондують ринок української навчальної книги на предмет покупки видавництв.
- Росіяни хочуть ще більше вкоренитися на ринку?
- Звичайно. Колись один із дуже великих російських видавців на виставці в Москві сказав, що за рахунок законів про пільги російська видавнича галузь ніколи не змогла б піднятися настільки швидко, якщо б не було такої потужної "провінції" як Україна, що поглинає левову частку літератури, виробленої в Росії.
- Зараз в Україні багато російського видавничого капіталу?
- Практично ні. Взагалі, капітал, який мав би крутитися у видавничій сфері, повинен бути раз в 5-7 більше, ніж зараз (у 5-7 разів більше $ 40 млн., які сьогодні складають оборот українського книговидавництва, тобто $ 200-280 млн . - Ред.). Але ці гроші повинні працювати саме у видавничій секторі, а не вимиватися з України імпортом готової продукції. Сьогодні в державі не відпрацьовані механізми та джерела фінансування видавничої галузі, а надходження від продажу книг не дають можливості для розвитку видавничого бізнесу. Більшість видавництв працює "на проїдання".
- До речі, як Ви оцінюєте можливий прихід російського капіталу в український видавничий бізнес?
- У поліграфії, виробництві паперу та витратних матеріалів повинні бути створені найвигідніші умови для іноземних інвестицій. Інакше - у видавничій сфері. Справа в тому, що книговидання - одна з небагатьох сфер, де чужий капітал буде шкідливий. Вона була, є і буде інструментом впливу на психологію людей, на їхні політичні погляди. Будь-яка держава, якщо воно має намір зберігати хоча б видимість незалежності, ніколи не буде випускати цю сферу з поля зору. Інакше воно повинно змиритися з інформаційної залежністю. До речі, Юлія Тимошенко і Віктор Ющенко - єдині чиновники такого рівня, служби яких жодного разу не зустрілися з представниками видавничого бізнесу.
- І правда, цього року на недавньому Форумі видавців у Львові представників влади майже не було ... А раніше приїжджали?
- Чиновники були, але, як і раніше, на рівні заступників міністрів або представників комітетів ВР. Вищих посадових осіб країни, як у Росії, ніколи не було. Скажімо, московська виставка. Путін - там, Касьянов - там, Фрадков - там. Будь-який з мало-мальськи відомих російських політиків вважає своїм обов'язком відвідати московську виставку. Це елемент престижу, елемент PR - людина читає, людина думає, людина бачить ...
У нас ситуація - "пані прібулі". Всі повинні падати ниць, бо ВІН чи ВОНА прийшли. Традиції ненав'язливою демонстрації прихильності книзі в політичному бомонді немає.
- Раз вже почали про сумне, напрошується наступне питання: чи покращилося ситуація зі збутом книг?
- Збут змінився мало. Хоча є позитивні тенденції: з'явилося кілька збутових структур, що позиціонують себе як посередники між видавництвами і книготорговельними організаціями. Тобто вони співпрацюють з багатьма видавництвами і пропонують магазинам пули з декількох сотень найменувань. Можна назвати "Самміт-книгу", агентство "Джерела-М", "А.С.К." і кілька інших більш дрібних, що пропонують літературу українських видавництв книготорговельним точкам по всій Україні. Що стосується книжкових магазинів, що залишилися від "Укркниги", - ситуація просто трагічна ...
- У сенсі?
- Сьогодні на їх місці - а вони, як правило, розміщувалися в центральних районах обласних центрів - ресторани і бутіки.
- Скільки зараз книгарень в Україні?
- Тих, які можна повною мірою такими назвати, - менше 400. В середньому вони пропонують 7-25 тис. найменувань книг. Але є мережі супермаркетів. Наскільки я знаю, "Буква" налічує понад 20 магазинів, "КС" - 16-20, "Моя книга" - 12, система НКМ "Національна книжкова мережа" (підрозділ "Національного книжкового проекту") - близько 20 магазинів. Правда, мережі, як правило, дуже мало працюють з українською книгою: їм невигідно працювати з декількома сотнями наших видавців, які видають на рік всього по кілька книг. Поява посередників, про які ми говорили вище, може поліпшити ситуацію з наявністю української книги на полицях цих магазинів.
Персона
Олександр Афонін, президент Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів, член колегії Держкомтелерадіомовлення України. Народився 6 вересня 1954 в смт Вільча (Київська обл.). У 1982 р. закінчив Київський університет ім. Т. Г. Шевченка, у 1990 р. - Вищу партійну школу при ЦК Компартії України (історик, політолог). У 1984-1991 рр.. працював на різних посадах у апараті Компартії України (останній пост - перший секретар Подільського райкому партії м. Києва). У 1995-2001 рр.. - Генеральний директор видавництва гуманітарної літератури "Абрис". З 1996 р. - президент Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів.
Асоціація
Українська асоціація видавців та книгорозповсюджувачів (УАВК) створена в 1994 р. До неї входять більше 120 видавництв і книготорговельних організацій. З ініціативи та за прямої участі УАВК було підготовлено чинний Закон "Про державну підтримку книговидавничої справи в Україні".
Андрій Бережанський, "Економічні Вісті"